XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Ігнат І. ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ З СУМІЖНИМИ ВИДАМИ ДОГОВОРІВ

Ігнат Ірина

студентка магістратури

Київського міжнародного університету 

ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ З СУМІЖНИМИ ВИДАМИ ДОГОВОРІВ

У даному дослідженні буде розглянутий договір комерційної концесії на основі порівняння з іншими договірними зобов'язаннями. Аналіз проблеми порівняльно-правової характеристики договору комерційної концесії з суміжними договорами дозволить визначити їх місце у системі цивільно-правових договорів, а розгляд спільних і відмінних рис дозволить більш глибоко вивчити кожний із них.

Ключові слова: комерційна концесія, франчайзинг агентський договір, ліцензійний договір, договір доручення, відступлення права вимоги, спільна діяльність, договір комісії.

Деякі автори стверджують, що правова природа договору комерційної концесії носить комплексний характер і в ньому присутні елементи інших договорів, таких як надання відплатних послуг - в частині надання правовласником консультаційних та технічних послуг користувачеві; про спільну діяльність (простого товариства) - в частині співпраці сторін договору для досягнення загальних цілей щодо якості наданих користувачем клієнтам товарів, робіт, послуг, а також розширення ринку збуту; купівлі-продажу - в  частині придбання користувачем необхідного обладнання, сировини, комерційної та технічної документації; ліцензійного договору - в частині використання користувачем прав на результати інтелектуальної діяльності та засоби індивідуалізації правовласника.

Наприклад, Ю. В. Романець зазначає, що договір комерційної концесії спрямований на передачу у тимчасове користування об'єктів цивільних прав [14, с. 362-363]. М. І. Брагінский та В. В. Вітрянський вказують, що договір комерційної концесії відноситься до групи договорів про передання майна в оплатне користування [3, с. 399].

Іншої думки притримується А. А. Серветник, який констатує, що договір комерційної концесії необхідно відносити до групи договорів, що передбачають вчинення декількох видів дій - договорів зі змішаним об'єктом виконання [15, c. 60].

Найбільш поширеною є думка про те, що договір комерційної концесії необхідно відносити до договорів у сфері інтелектуальної власності. Цю думку відстоює Є. О. Суханов, який стверджує, що договір комерційної концесії необхідно включити до окремої групи договорів щодо використання виключних прав та ноу-хау [5, с. 624]. Українська дослідниця В. М. Крижна пропонує класифікувати договір комерційної концесії як договір у сфері інтелектуальної власності [8, с. 36]. Відомий цивіліст В. В. Луць відносить договір комерційної концесії (франчайзингу) до групи договорів про передачу результатів інтелектуальної діяльності [10, с. 325-326].

У Цивільному кодексі України, який був прийнятий 16 січня 2003 року договір комерційної концесії визначено як самостійний вид договору.

На нашу думку, інститут комерційної концесії розрахований на відносини щодо комплексу прав на об'єкти інтелектуальної власності, які є нематеріальними за своєю природою, а тому їх неможливо фізично передати в користування іншій особі. Саме тому в структурі Цивільного кодексу України договір комерційної концесії цілком обґрунтовано розміщений не серед інститутів, що опосередковують передання майна в тимчасове користування, а поряд із договорами щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

В. Бачур стверджує, що існує думка, що ознаки договору комерційної концесії повністю відповідають поняттю ліцензійного договору. Дані судження ґрунтуються на тому, що необхідним елементом предмета договору комерційної концесії є дозвіл (ліцензія) на  користування виняткових прав [2,               c. 91]. Однак  питання ліцензійних угод є лише допоміжною частиною по відношенню до завдання реалізації товарів у рамках договору комерційної концесії. У цих договорів існують загальні риси: обидва договори відносяться до сфери інтелектуальної власності; предмет договорів частково збігається; можливість укладення субліцензійної та субконцесійної угоди.

Спільною для цих двох договорів є сфера їх застосування, тобто підприємницька діяльність у сфері інтелектуальної власності. Права та обов'язки правовласників і користувачів (ліцензіатів) за цими договорами багато в чому є схожими. Правовласник (ліцензіар) зобов'язаний надати необхідну технічну та іншу інформацію, необхідну користувачеві (і ліцензіату) для здійснення його прав за договором; надавати необхідне технічне, консультативне сприяння і має право контролю якості виробленої продукції ліцензіата (і користувача в особливості); плата за використання об'єкта інтелектуальної власності. Цю думку підтримує і дослідниця В. М. Крижна [9, c. 15-16].

Незважаючи на наявність деяких подібностей, у цих договорів існує і достатня кількість суттєвих відмінностей, що дозволяє стверджувати, що договір комерційної концесії носить самостійний характер. Одна з основних відмінностей цих договорів - предмет договору.

Ст. 1109 ЦК України зазначає, що у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Тобто йде мова про конкретний об'єкт права інтелектуальної власності.

А ст. 1116 ЦК України окремо деталізує, що предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації [19].

Таким чином, ліцензійний договір передбачає використання прав на окремі об'єкти інтелектуальної власності, тоді як за договором комерційної концесії передається цілий комплекс виключних прав у різному обсязі та поєднанні.

Сторонами договору комерційної концесії (ст. 1117 ЦК України) можуть бути фізичні або юридичні особи, але обов'язково суб'єкти підприємницької діяльності. В якості правоволодільця за договором комерційної концесії, як правило, виступає комерційна організація, в рідкісних випадках - фізична особа, яка є підприємцем. У той же час ліцензіарами можуть бути як підприємці (фізичні та юридичні особи), так і некомерційні організації та громадяни, які володіють, наприклад, патентами.

Наступна відмінність - мета договору комерційної концесії та ліцензійного договору. Як засвідчує В. І. Перехов та співавтори, мета договору комерційної концесії - створення розгалуженої виробничо-торгівельної мережі з метою просування на ринку товару правовласника або моделі його бізнесу, коли товар створюється користувачем у повній відповідності товару самого правовласника. Метою ліцензійного договору, крім вищевказаної, може бути ще, підтримка конкурентоспроможності ліцензіата на ринку, перепродаж ліцензії, при передачі ноу-хау можливий також його розвиток та трансформація у винахід з метою патентування останнього, забезпечення можливості його практичного використання [13, с. 92-94] .

Якщо порівняти форму договору, то у договорі концесії обов'язковою є письмова форма та державна реєстрація (ст. 1118 ЦК України), а  у ліцензійному договорі може бути і усна форма (наприклад, авторський                договір - в усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо). Державна реєстрація проводиться за бажанням ліцензіара або ліцензіата.

Особливі умови договору концесії (ст. 1112 ЦК України) передбачають обов'язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору; обов'язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця.

Як зауважують українські дослідники Я. О. Сидоров та Л. І. Шеховцова, особливою відмінністю договору комерційної концесії від інших договірних конструкцій, у  тому числі і від ліцензійного договору, є те, що користувач має можливість використовувати в повному обсязі імідж правоволодільця і його систему здійснення підприємницької діяльності. Це свідчить про те, що розкриття змісту юридичної природи комерційної концесії (франчайзингу) за допомогою ліцензійного договору характеризується неможливістю адекватного та повного висвітлення природи відносин, що виникають за договором франчайзингу [16, c. 119].

Таким чином, на основі проведеного аналізу можна зробити наступні висновки:

1)      у кожного із договорів, які ми розглянули, можна виділити значну кількість особливостей, які дозволяють відокремити ці договори від інших цивільно-правових договорів;

2)      спільною рисою ліцензійних і франчайзингових договорів є надання прав щодо використання об'єктів інтелектуальної власності, частково  співпадає предмет;

3)      істотні відмінності цих договорів знаходять прояв в особливості їх предметів та цілей, а також у специфіці взаємовідносин сторін у процесі реалізації договору, які,  у свою чергу, і обумовлюються особливими предметами й цілями, крім цього є різниця у формі договору та особливих умовах;

4)      сторонами договору франчайзингу можуть бути тільки суб'єкти підприємницької діяльності, зареєстровані у встановленому законом порядку, тоді як відносно сторін ліцензійної угоди таке обмеження не діє;

5)      не дивлячись на поверхневу схожість ліцензійного договору та договору комерційної концесії, у них існує цілий комплекс відмінностей, що дозволяє стверджувати, що договір комерційної концесії не є різновидом ліцензійного договору та ці два договори носять самостійний характер.

Інколи договір комерційної концесії порівнюють з відступленням права вимоги. Але, як слушно зауважує М. І. Брагінский, що основна відмінність комерційної концесії від відступлення права вимоги, яку навряд чи можна визнати суміжним інститутом відносно договору комерційної концесії, полягає в тому, що при комерційній концесії не відбувається передача прав (ні обов'язкових, ні тим більше виключних), користувачу надається правоволодільцем лише право використання комплексу виключних прав, при цьому, самі виключні права на результати інтелектуальної діяльності залишаються у правоволодільця" [4, с. 964].

Відступлення означає передачу (відчуження) прав, як правило, у тому самому обсязі, у якому вони існували  в кредитора. Отже, воно безповоротне. За договором комерційної концесії права на об'єкти інтелектуальної власності передаються користувачу (франчайзі) на певний строк і з певною метою, при цьому правоволоділець (франчайзер) не втрачає своїх прав на ці об'єкти. Зменшується (на час дії договору комерційної концесії), певним чином, лише обсяг прав, що належать правоволодільцю (франчайзеру). Це знаходить прояв у певних обмеженнях щодо використання прав і розпорядження ними.

 Вважаємо, недоцільним віднесення комерційної концесії до відступлення права вимоги.

На нашу думку,  необхідно також провести порівняння між договором франчайзингу та договором про спільну діяльність, так як для франчайзингу властиво співробітництво сторін у процесі виконання договору.

У даний час з цього питання в науці склалися дві позиції. Одні вчені, наприклад С. А. Бобков, А. П. Сергєєв, Ю. К. Толстой, вважають, що було б неправильно розглядати франчайзинг в контексті договору про спільну діяльність, так як характер співробітництва сторін і його значення в цих договорах далеко не збігаються. Якщо в договорі про спільну діяльність така співпраця має визначальне значення, і всі учасники такого договору мають спільні інтереси, то у франчайзингу воно є лише одним з елементів, крім того, носить нерівноправний характер, оскільки користувач перебуває скоріше в залежних, ніж в партнерських відносинах з правовласником. Зауважимо, що кожний з учасників договору франчайзингу прагне до витягання максимальної вигоди за рахунок контрагента. Ніяке спільне майно в даному випадку не утворюється [6, c. 636].

На думку інших вчених, франчайзинг є різновидом спільної діяльності. Так, наприклад, Д. П. Земляков суть договору франчайзингу зводить до поняття договору про співпрацю [7, с. 45]. У зв'язку з цим видається цікавим судження                                 О. А. Орлової, яка також відносить договір франчайзингу до договору про співпрацю. На її погляд, це, перш за все, пояснюється тим, що «основними началами цивільного законодавства є: рівність учасників цивільних правовідносин, свобода договору, здійснення цивільних прав своєю волею і в своєму інтересі, встановлення будь-яких, що не суперечать закону прав і обов'язків на основі договору )» [12, с. 47].

На наш погляд, варто погодитися з думкою тих авторів, які проводять відмінність між франчайзингом та спільною діяльністю, оскільки при спільній діяльності сторони договору об'єднує мета саме спільного отримання прибутку, подальшого її розподілу між собою, а також спільне майно, витрати та збитки, в той час як учасники договору франчайзингу не пов'язані між собою майном. Відмітимо, що здійснення виплат користувачем правоволодільцеві має іншу правову природу, не обумовлену спільністю матеріальних активів.

А. Амангельди вважає, що договір франчайзингу слід відрізняти від договорів комісії та агентських договорів, хоча ці договори в діловій практиці нерідко обслуговують подібні відносини, наприклад, по збуту продукції, їх юридичний зміст не ідентично [1, c. 49].

Комісіонер і агент діють в інтересах і за дорученням комітента (принципала), надаючи останньому певні послуги, за що отримують від нього винагороду. При цьому угоди, укладені комісіонером або агентом з третіми особами, мають майнові наслідки для комітента або принципала [18, с. 25]. Інакше будуються відносини сторін за договором франчайзингу. Тут користувач діє без доручення правоволодільця, за свій власний рахунок і на свій розсуд. Він здійснює самостійну підприємницьку діяльність з використанням засобів індивідуалізації правоволодільця та його комерційного досвіду, за що виплачує правовласнику винагороду і несе відповідальність за такі дії власним майном.

Дослідник підсумовує, що якщо агент, що працює за агентським договором, отримує від виробника товарів винагороду, то користувач за договором франчайзингу сам платить винагороду правовласнику за можливість працювати під його фірмою [1, c. 50].

Однак деякі автори, наприклад, А. Ляско, ототожнюють франчайзинг з агентським договором, прирівнюючи правовласника та користувача за договором франчайзингу в правах і обов'язках до принципала та агента [11,                  с. 65]. Відзначимо, що нам така позиція видається невірною, оскільки агентський договір допускає діяльність агента від свого імені, але за рахунок принципала або від імені та за рахунок принципала, а користувач за договором франчайзингу виступає у відносинах з третіми особами, використовуючи фірмове найменування правовласника.

Оскільки франчайзинг передбачає передачу права користування, слід порівняти франчайзинг із договором найму (оренди). Насамперед, за договором оренди в орендаря виникає право користування майном. Франчайзинг передбачає передачу права користування виключними правами на результати інтелектуальної діяльності, які, як правило, не мають уречевленого характеру.

Як зазначає  С. А. Сосна, «законодавство надає користувачеві не майно як таке, а право користування чи виключне право користування майном. У даному випадку право користування, тим більше виключне право користування - це зовсім не аналог однойменного орендного права. Воно зрівнянно лише з титульним орендним володінням та користуванням, але в дійсності повніше, вагоміше, "якісніше" орендних прав» [17, с. 16].

Загальним для цих договорів є й те, що вони укладаються на тривалий термін, в результаті чого між сторонами виникають тривалі відносини. Право власності на передані за даними договорами об'єкти, залишається у орендодавців та правовласників.

Договір франчайзингу відрізняється також від договору на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт. За договором на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт сторони можуть придбати право використовувати результати інтелектуальної діяльності. Такі ж права передаються за договором франчайзингу. Тому необхідно виявити відмінності цих договорів.

Обов'язок передати право на використання комплексу виключних прав - істотна умова договору франчайзингу. Ясно, що такі виключні права існують незалежно від даного договору. Тим часом в результаті проведення науково-дослідних робіт виключні права можуть не виникнути і зовсім. Звідси випливає, що для договорів на виконання робіт такі права - результат, який іноді виникає у процесі виконання договору. На стадії ж укладенні договору їх не існує.

Отже, договір комерційної концесії - самостійний вид договору в групі договорів у сфері інтелектуальної власності., що  повністю відповідає його правовій природі та сутності опосередковуваних ним відносин.

Література:

•1.   Амангельды А. Особенности правового регулирования франчайзинговых отношений / Айжан Амангельды // Теорія і практика інтелектуальної власності. - 2010. - № 5. - С. 44-65.

•2.   Бачур В. И. Сравнительно-правовая характеристика лицензионного договора и договора коммерческой концессии (франчайзинга) / В. И. Бачур // Вісник Одеського національного університету. - 2008. - Том 13. - Вип. 10 : Сер. "Правознавство". - С. 89-95.

•3.  Брагинский М. И. Договорное право / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. - М. : Статут, 2001. - Книга 1 : общие положення. - 800 с.

•4.   Брагинский М. И. Договорное право / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. - М. : Статут", 2002. - Книга 3 : Договоры о выполнении работ и оказании услуг. - 1038 с.

•5.   Гражданское право : учебник в 2 т. / Отв. ред. Е. А. Суханов. - М. : Издательство БЕК, 2002. - Том 2. Полутом 1. - 704 с.

•6.   Гражданское право : учебник / Под. ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М. : Проспект, 2001. - Часть 2. - 784 с.

•7.   Земляков Д. П. Франчайзинг : интегрированные формы организации бизнеса : учеб. пос. для вузов / Д. П. Земляков, М. О. Макалиев. - М. : Юнити - Дана, 2003. - 142 с.

•8.   Крижна В. М. Види договорів у сфері інтелектуальної власності / Валентина Миколаївна Крижна // Інтелектуальний капітал. - 2004. - № 4. - С. 36-42.

•9.   Крижна В. М. Права та обов'язки сторін за договором комерційної концесії  / Валентина Миколаївна Крижна // Економіка, фінанси, право. - 2004. - № 7. - С. 14-18.

•10.  Луць В. В. Контракти в пiдприємницькiй дiяльностi : навч. посiб. - 2-е вид., перероб. i допов. / Володимир Васильович Луць. - К. : Юрiнком Iнтер, 2008. - 576 с.

•11.  Ляско А. К. Трансакционные издержки франчайзинговых и лицензионных контрактов / Александр Кимович Ляско // Вопросы экономики. - 2002. - № 9. - С. 64-80.

•12.  Орлова О. А. Договор франчайзинга / О. А. Орлова // Право и экономика. - 2003. - № 7. - С. 45-47.

•13.  Перехов В. І. Франчайзинг як форма міжнародного трансферу технологій  / В. І. Перехов, Л. В. Максимчук, О. О. Бадзим // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 7 (73). - С. 90-97.

•14.  Романец Ю. В. Система договоров в гражданском праве России / Ю. В. Романец. - М. : Юристь, 2004. - 496 с.

•15.  Серветник А. А. Основание классификации гражданско-правовых договоров / Александр Арсентьевич Серветник // Правоведение. - 2004. - № 2. - С. 49-60.

•16.  Сидоров Я. О. Порівняльно-правова характеристика договору комерційної концесії (франчайзингу) та суміжних договорів / Я. О. Сидоров, Л. І. Шеховцова // Вісник Запорізького національного університету. - 2010. -  № 4. - С. 118-125.

•17.  Сосна С. А. Концессионное соглашение - новый вид договора в российском праве / С. А. Сосна // Журнал российского права. - 2003. - № 2. -  С. 14-24.

•18.  Сосна С. А. Новое в гражданском праве : франчайзинг / С. А. Сосна // Государство и право. - 1997. - № 7. - С. 25-32.

•19.  Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. -  № 40-44. - Ст. 356.

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>