XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Ільчук А.С. ВЕНЧУРНИЙ КАПІТАЛ ЯК ДЖЕРЕЛО ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Ільчук Альона Сільвестрівна
Буковинський університет, м.Чернівці

ВЕНЧУРНИЙ КАПІТАЛ ЯК ДЖЕРЕЛО ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Розвиток інноваційної діяльності як на рівні підприємства так і на рівні всієї держави передбачає створення добре збалансованої системи фінансування.
Вихідними принципами, на основі яких має будуватися система фінансування інновацій, є:
- ув'язка системи із задачею швидкого та ефективного науково-технічного досягнення;
- обґрунтованість та юридична захищеність прийомів та механізмів;
- множинність джерел фінансування;
- адаптивність та гнучкість реакцій системи фінансування на змінні умови зовнішнього середовища з метою максимальної підтримки ефективності.
Визначимо види фінансування інноваційної діяльності підприємства:
- самофінансування (включає накопичений прибуток, накопичений амортизаційний фонд і поточні амортизаційні відрахування, резервний фонд, власний капітал у вигляді статутного фонду);
- позикові кошти (банківські кредити, комерційні кредити, лізинг, кошти, що отримуються підприємством від розміщення на фондових ринках облігацій підприємства);
- залучені кошти (кошти отримані від реалізації акцій серед акціонерів, кошти від додаткового другого випуску акцій);
- кошти урядових регіональних фондів і програм (кошти, що виділяються на державні та галузеві науково-технічні програми, кошти фонду фундаментальних досліджень та науково-технічних програм, кошти міжнародних фондів).
Починаючи ще з 70-80 років, у розвинутих країнах виникли нові тенденції розвитку інноваційної діяльності. Насамперед, основним розробником науково-технічної продукції стали малі науково-технічні венчурні фірми (на Україні  став малий бізнес  венчурні підприємства). Потім з’явився новий різновид фінансового капіталу  капітал, який почав працювати в сфері венчурного бізнесу. Згодом виникла широка мережа технопаркових структур, які стали організаційною формою інноваційної діяльності. І, насамкінець, у всіх розвинутих країнах, поряд зі здійсненням державної науково-технічної політики, була законодавчо створена державна система економічного стимулювання та підтримки венчурного бізнесу.
Вихід на перший план венчурних фірм порівняно з науковими центрами великих фірм був зумовлений їх більшою гнучкістю, меншими витратами, меншим фінансовим ризиком при отриманні негативного результату, а також можливістю підключення великих фірм до інноваційної діяльності при успішному завершенні наукових досліджень і настанні стадії промислового освоєння нових розробок. У сучасних умовах венчурний бізнес становить 4/5 усіх винаходів і нововведень.
Отже, основним джерелом інвестицій для інноваційної діяльності став венчурний капітал. Головними його складовими є не державні, а вільні фінансові кошти великих компаній, пенсійних фондів, страхових компаній та інших комерційних структур.
Венчурні фірми - гнучкі та ефективні підприємства що створені з метою апробації доробки та доведення до промислової реалізації ризиків інновацій. Вони є тимчасовими структурами, що створюються для розв'язання конкретної проблеми. Найбільше розповсюдження отримали у наукоємних галузях економіки, де вони спеціалізуються на проведенні наукових досліджень та інжинірингових розробок. Для створення венчурної фірми необхідна наявність таких умов:
- ідеї нововведення;
- суспільної потреби в реалізації цієї ідеї;
- підприємця, здатного на основі цієї ідеї організувати нову фірму;
- наявності ризикового капіталу для фінансування цієї фірми.
На відміну від інших форм інвестування венчурний бізнес відрізняється:
- фінансові засоби вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантії;
- обов'язкова пайова участь інвестора у статутному капіталі фірми, тобто ризиковий капітал виступає як пайовий внесок;
- засоби надаються на тривалий строк і на безповоротній основі.
Інжинірингова фірма здійснює оцінку вірогідної значущості, комерційної кон'юнктури і технічного прогнозування інноваційних ідей, виконує доробки і доводить нововведення до промислової реалізації, надає послуги та консультації в процесі впровадження розробки.
Цілком уникнути ризику в інноваційному підприємництві неможливо, оскільки інновація і ризик - дві взаємозалежні категорії. Інноваційна діяльність має високий рівень невизначеності. Дуже важко передбачати, яке нововведення буде мати успіх на ринку, а яке не буде користатися попитом.
Одним зі способів зниження інноваційного ризику є диверсифікованість інноваційної підприємницької діяльності, що полягає в розподілі зусиль розробників (дослідників) і капіталовкладень для здійснення різноманітних інноваційних проектів, безпосередньо не пов'язаних один з одним. Якщо в результаті настання непередбачених подій один із проектів буде збитковим, то інші проекти можуть виявитися успішними і будуть приносити прибуток. Передача ризику шляхом укладання контрактів - наступний метод мінімізації ризиків. Якщо проведення яких-небудь робіт з інноваційного проекту занадто ризиковано і величина можливого ризику неприйнятна для інноваційного підприємства, воно може передати ці ризики іншій організації. Це можуть бути будівельні контракти, оренда машин і устаткування (лізинг), контракти на збереження і перевезення вантажів, контракти продажу, обслуговування, постачання, договір факторингу, біржові угоди. Найважливішим методом зниження ризиків є їхнє страхування (система економічних відносин, що включає створення спеціального фонду засобів (страхового фонду) і його використання (розподіл і перерозподіл) для подолання і відшкодування різного роду втрат, збитку, викликаних несприятливими подіями (страховими випадками) шляхом виплати страхового відшкодування і страхових сум). З усіх форм передачі ризику страхування найбільш повно відповідає ідеальним умовам, пропонованим до трансферу ризику, тому що ресурси для покриття втрат інноваційної фірми виходять з страхових організацій швидше, ніж з будь-якого іншого джерела. Однак, даний метод мінімізації ризику має ряд обмежень: високий розмір страхового внеску, відсутність деяких ризиків зі страхування.
Значну роль для зниження інноваційного ризику грає захист комерційної таємниці на підприємстві, тому що в деяких випадках технічна і комерційна інформація про розроблювальний на фірмі інноваційний проект може «підштовхнути» конкурентів до паралельних розробок.
Венчурне фінансування здійснюється в двох основних формах - шляхом придбання акцій нових фірм або за допомогою надання кредиту різного виду, звичайно з правом конверсії в акції. Венчурний капітал - являє собою джерело довгострокових інвестицій у сфери з підвищеним ступенем ризику, у новий що розширюється чи перетерплює різкі зміни бізнес. Він надається на декілька (3,5,7 років) без гарантії або забезпечення.
Специфіка ризикового підприємництва полягає насамперед у тому, що засоби надаються на безповоротній, безпроцентній основі. Передані в розпорядження венчурній фірмі ресурси не підлягають вилученню протягом усього терміну дії договору. Повернення вкладених коштів і реалізація прибутку відбувається в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок. Величина прибутку визначається різницею між курсовою вартістю приналежною ризиковому інвестору частки акцій фірми-новатора і сумою вкладених їм у проект засобів. Ця частка обмовляється в укладеному контракті і може доходити до 80%. Власне кажучи, фінансова установа стає співвласником фірми-новатора, а надані засоби - внеском у статутний фонд підприємства, частиною власних засобів останнього. Головним стимулом для венчурних вкладень є їхня висока прибутковість у випадку удачі.
Венчурний капітал почав застосовуватись у США з середини 50-х років, в Європі він з`явився дещо пізніше, наприкінці 70-х, а в Україні розвиток венчурного бізнесу почався лише в 1992 році, після підписання угоди про створення Фонду «Україна», який став першим венчурним фондом в нашій державі. Але, на жаль, венчурне фінансування і досі не досягло значного розвику, і причиною цього є ряд проблем у нашій економіці.
Венчурний капітал як виключно ризиковий капітал для компаній і проектів, перебуває сьогодні в Україні лише на стадії формування. Історія свідчить, що для появи, росту й розширення венчурного капіталу необхідна активна політична і законодавча підтримка з боку державних та інших зацікавлених структур.
В Україні працівників кредитних інститутів більше цікавить забезпечення, а не бізнес-плани. Не схильні до ризику українські банки не беруть участі в компаніях венчурного капіталу, як не беруть у них участі й інші інституціональні структури на кшталт пенсійних фондів та страхових компаній. Структура розвитку в Україні ринкових відносин та особливості розвитку підприємництва в останні роки свідчать, що вельми корисною могла б бути спеціальна гарантійна схема в галузі венчурного капіталу.
Література:
1. Будянский В. Инновационная деятельность и проблемы совершенствования ее правового регулирования // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 2. – С. 7-9.
2. Павленко І. А. Економіка та організація інноваційної діяльності. — К.: КНЕУ, 2004. — 202 с.
3. Стан розвитку організаційних форм венчурного підприємництва і його інфраструктури в країнах світу та в Україні. Зінченко О.П., Ільчук В.П., Радзієвська Л.Ф., Євтушенко В.М. - К.: НДІСЕП, 2004.- 80с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>