XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

РЕЗУЛЬТАТЫ ПОИСКА: т

Бойко Костянтин Васильович, Туркот Віталій Михайлович

Черкаський державний технологічний університет

ПРОЕКТ СТВОРЕННЯ УЧАСТКА УСТАНОВКИ ГБО НА АВТОСКЛАДАЛЬНОМУ ЗАВОДІ № 2 «БОГДАН МОТОРС»

Корпорація "Богдан" реалізовує масштабні інвестиційні проекти, спрямовані на створення в Україні потужностей по виробництву автотранспортних засобів різних типів. У її склад входять 20 компаній, серед яких ВАТ "Луцький автомобільний завод", ВАТ "Черкаський автобус", "Хюндай Моторс Україна" і ін. За результатами роботи торік завод "Богдан" посів перше місце серед виробників автобусів і вантажівок в Україні.

Корпорація "Богдан" - один з найбільших суб'єктів українського автомобільного ринку, створена в лютому 2005 року з метою реалізації масштабних інвестиційних проектів, спрямованих на створення в Україні потужностей з виробництва автотранспортних засобів різних типів. До її складу входять 20 компаній, серед яких - ВАТ "Луцький автомобільний завод", ВАТ "Черкаський автобус", "Хюндай Моторс Україна" та інші.

На сьогоднішній день Черкаський автобусний завод випускає 2 основні моделі автобусів і ряд модифікованих на замовлення. Великим попитом користуються ексклюзивні моделі на індивідуальні замовлення. Наприклад, зараз замовили автобуси шахтарі для перевезення рятувальників, надійшли замовлення на моделі підвищеної комфортабельності для міжміських перевезень, шкільні автобуси, десятиметрові, п'ятнадцятиметрові автобуси і т.д. Цього року завод планує випустити кілька нових моделей з китайською агрегатною базою, які будуть дещо дешевшими, але разом з тим високої якості.

Нарощує потужності і дочірнє підприємство "Богдан", розміщене на виробничих майданчиках НВП "Ротор". Також на заводі продовжується реконструкція цехів, проводиться газифікація підприємства, наступного року плануємо ввести власну котельню.

На ДП «АСЗ № 2» ВАТ «ЛуАЗ» втілюються та плануються втілитись 7 проектів, а саме:

- вдосконалення процесу виробництва;

- проведення тендерів для отримання якісніших комплектуючих;

- установлення нових партнерських зв'язків і розширення ринку збуту як в країні, так і за її межами;

- організація і проведення реструктуризації підприємства;

- періодичне розширення та зміна асортименту та модельного ряду продукції;

- проведення заміни, або модернізації, а також, у ряді випадків реалізації (продажу) застарілого або несправного обладнання з метою отримання коштів для часткової модернізації діючого обладнання та закупки нового;

- впровадження нового системного забезпечення (SAP).

Для кожного конкретного проекту, який на даний час втілюється на підприємстві, використовується матрична структура управління. Тобто, з переліку служб та відділів дирекції виокремлюється по 1-2 особи, які згідно із наказом призначаються відповідальними за розробку, реалізацію, упровадження та завершення проекту. Це дає змогу активізувати інтелектуальні, людські, фінансові ресурси для досягнення визначеної мети в чітко обумовлені терміни з отриманням відповідного фінансового та матеріально-речового результатів.

Основна мета проекту - отримання прибутку від нового участка установки ГБО на автоскладальному заводі № 2 «Богдан Моторс».

Визначимо основні цілі проекту.

- розширення ринку збуту,

- залучення нових клієнтів,

- скорочення часу оформлення замовлення,

- покращення екологічної обстановки в місті.

Визначимо основні допущення проекту: чинники, про які передбачаються, що вони діятимуть під час виконання проекту. При реалізації проекту створення участка установки ГБО на автоскладальному заводі № 2 «Богдан Моторс»  існують такі допущення:

•1)     Можливість появи інших постачальників комплектації ГБО.

•2)     Поява більш ефективних систем ГБО.

•3)     Можливість появи конкурентів.

Продуктом проекту є новий участок установки ГБО на автоскладальному заводі № 2 «Богдан Моторс».

Розглянемо переваги газобалонного обладнання, установку якого планується налагодити в проекті.

Дуже важливо те, що це більш екологічно чисте паливо, у вихлопі при роботі на газі міститься менше шкідливих речовин, у тому числі СО (майже у два рази менше).

Газ має більше високе октанове число (порядку 100 і навіть вище в залежності від сполуки). Відповідно, практично неможливі детонаційні ушкодження двигуна.

Зменшується зношування циліндро-поршневої групи. По-перше при пуску холодного двигуна не утвориться плівки з бензину, що змиває змащення. По друге, газ згоряє повільніше й тиск у циліндрах наростає не так швидко - у результаті ударні навантаження на деталі двигуна менше.

Газ не розріджує моторне мастило, тому мастило можна міняти рідше, ніж при експлуатації на бензині. Практично не утвориться нагару. Газ у порівнянні з бензином значно чистіше, тому в карбюратор не попадає бруд.

Результатом даного проекту буде налагодження роботи участка установки ГБО на автоскладальному заводі № 2 «Богдан Моторс» та розширення виробництва та послуг по обслуговуванню автомобілів в подальшому.

Література:

•1.     Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. - К., 2001.

•2.     Керівництво з питань проектного менеджменту / Під ред. С.Д. Бушуєва, 2-е вид., перероб. - К.: Видавничій дім "Деловая Украина", 2000. - 198 с.

Есть что сказать?

Аспірант Деленкевич Павло Мирославович

Львівська національна академія мистецтв

ПРОБЛЕМАТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ ПЛАСТИЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ІКОНОСТАСНИХ АНСАМБЛІВ ПРИКАРПАТТЯ XVII-XVIII СТОЛІТЬ

Проблеми сакрального мистецтва є пріоритетною темою наукових досліджень, адже в лоні церкви зароджувалися й розвивалися архітектура, образотворче та декоративне мистецтво, музика. За останні роки в Україні пожвавилось зацікавлення мистецтвознавців питанням дослідження іконостасних ансамблів минулих століть.

Зазначимо, що в Україні до початку 90-их років минулого століття, дослідження декоративної різьби іконостасних ансамблів, не займало належного місця у науковців. До теми іконостасної пластики з території Прикарпаття звертались у минулому окремі науковці, зокрема В.Щербаківський, Я.Константинович, М.Драган, а з наших сучасників М.Станкевич, Р.Одрехівський й інші. На сьогодні тема вимагає теоретичного й аналітичного опрацювання фактологічного матеріалу. Питання різьблення іконостасних ансамблів XVII-XVIII ст. на Прикарпатті, не стало предметом докладного аналізу в мистецтвознавстві. Окремі літературні джерела, не мають належного використання у сучасній практиці. Останнім часом, спостерігаємо за будівництвом нових та реставрацією давніх храмів, а також облаштуванням церковного інтер'єру, в яких помітний відрив від місцевих художніх традицій, що формувались століттями. Розуміючи проблему, сучасні митці-професіонали намагаються створювати нові іконостаси з елементами національно-мистецьких традицій, що спонукає їх до вивчення оригінальних і неповторно самобутніх пам'яток минулого.

Значна втрата пам'яток та недостатнє дослідження високомистецьких творів минулих століть не дають підґрунтя для створення новітніх творів мистецтва, та технологічних знань у процесі реставрації чи реконструкції об'єктів. [2, с. 100].

Українське сакральне мистецтво і зокрема декоративне різьблення іконостасних ансамблів за свою тривалу історію здобуло належне визнання у світі. Не один мандрівник сходу чи заходу захоплювався творами наших майстрів. Мандруючи з антіохійським патріархом Макарієм ІІІ архідиякон Павло Халебський в середині XVII ст. залишає для нащадків детальний опис подорожі. «Божественний, пречудовий іконостас вражає уяву висотою та сяянням, образами й позолотою... Над ним піднято розп'яття, настегнова пов'язка Спасителя кута зі щирого золота...  Дереворізьба й позолота царських воріт така, що не відрізнити від кутих зі щирого золота».[5, с. 141] Спогади іноземних мандрівників Україною, зібрані  В. Січинським «Чужинці про Україну» (1991р).

Публікації в галузі мистецтвознавства, визначають стан культури та науковий потенціал нації. До прикладу, вчені з Польщі а саме Z.Hornung «Pierwsi zezbiarzy lwowscy z okresu rokoko». (1936р.), M.Gembarowicz «Materiały źródłowe do dziejów kultury i sztuki XVI-XVIII w.» (1973р.), R.Biskupski «Ikony ze zbiorow Muzeum Historycznego w Sanoku». (1991р.), R.Brykowski «Kołomyja: jej dzieje, zabytki» (1998р.) та інші, зробили багато не тільки в ділянці вивчення власного сакрального мистецтва, але й вели дослідження на теренах України і зокрема в прикарпатському регіоні.

Дослідження декоративного різьблення іконостасних ансамблів потребує наявності чітко визначеної термінологічної лексики. Прогалину у галузевій термінології художньої різьби, дещо заповнив словник народної термінології, зібраний Є.Шевченко «Народна деревообробка в Україні» (1997р.). Проблему термінології художньої різьби по дереву порушує в своїй дисертації О.Гриджук. [3] Окремих енциклопедичних видань декоративно-ужиткового та образотворчого мистецтва недостатньо для функціонування професійної термінології художньої різьби по дереву.

В питанні дослідження іконостасних ансамблів Прикарпаття важливою проблемою є атрибуція пам'яток. Існує велика потреба в наукових дослідженнях історії іконостасних ансамблів, а це неможливо без топографічного підходу та визначення під яким впливом та ким вони створювались. Розвиток різьблення іконостасних ансамблів минулих століть, еволюції їхніх художніх систем, зміни стилістичних напрямків та художніх форм, були у нерозривній єдності із смаками та вподобаннями замовників, а також рівнем професіоналізму майстрів. Одним з головних шляхів звідки черпали ідеї художники-сницарі, були архітектурні об'єкти, які часто створювались у співпраці з іноземними будівничими. В Україні у XVII ст. розвивалися виробничі відносини та міждержавні зв'язки. Ще одним з джерел походження декоративних пластичних мотивів були стародруки [4, с. 43].

Безумовно майстри, наслідуючи християнські канони сакральності, вносили свої національні елементи, мотиви та оригінальну композиційну гармонію, що робило українське сакральне різьблення, неповторним. Залишається невизначене походження більшості іконостасних ансамблів на теренах Прикарпаття. Оскільки пам'ятки переважно анонімні і недатовані дослідники часто користуються, датами будови церкви, відновлювальними роботами та документальними описами.  Мистецтвознавцям в основному, доводиться спиратись лише на технологічний, стилістичний та іконографічний аналіз творів [4, с. 9].

Період XVII-XVIII ст. на Прикарпатті характеризується кількома мистецькими стилями. Виразно спостерігаються риси ренесансного та манєристичного стилів. Що відбувається у наших храмах?  Неналежний стан мистецьких творів, що знаходяться в церквах, потребують фахового втручання реставраторів. Велика кількість статей, конференцій, часто супроводжуються закликами до священиків і церковних громад про доцільність звернення до спеціалістів з питань необхідності заміни, реставрації чи переробки твору. Сьогодні необхідно оберігатись втручання «фахівців», які проблему вирішують замінами новими сучасними творами де пам'ятки декоративної пластики у кращому випадку розпорошують між приватними колекціонерами. Можливо комерційний інтерес, займає основну позицію у появі такої проблеми, адже часто реставрація та відновлення більш затратна в порівнянні із створенням нового твору.

Спроба замінити автентичний іконостас в с.Устя Снятинського району Івано-Франківської області. Сільській громаді вдалось повернути демонтований та вивезений іконостас з церкви Св. Миколая.

На превеликий жаль у нашій сакральній спадщині часто помітні втрати по необережності і особливо ті, які безпідставні чи умисні. Українське сакральне мистецтво в історії, спіткало чимало обставини. Тут можна згадати і ситуацію що склалась у тридцятих роках минулого століття і ганебну «переоцінку» фондів Національного музею у Львові ім. А. Шептицького що відбулася у 1952 році та інші аморальні події.  Великих втрат  завдано шахрайством та  пограбуванням [1, с. 98]. Тисячі артефактів сьогодні перебувають за кордоном. Перш за все - в приватних і державних колекціях тих країн, до яких раніше входили українські землі.

Неможливо повністю зупинити процес руйнування іконостасних ансамблів. Попри заходи, спрямовані на їхнє збереження та повернення автентичного вигляду, що частково робиться за вимогою ЮНЕСКО, нам необхідно виокремити особливі завдання у вирішенні проблем дослідження декоративної пластики іконостасних ансамблів XVII-XVIII ст., а саме:

•-         розпочати видання фундаментальних монографічних праць та архівних матеріалів, окремих справ по реставрації, з використанням сучасних цифрових технологій;

•-         сприяти виданню термінологічних словників, бібліографічних покажчиків та посібників з вивчення української декоративної різьби;

•-         створити експедиційні виїзди для проведення повної інвентаризації, храмів, взятися за документальну фіксацію ще існуючих об'єктів;

•-         дослідити впливи, розвиток та особливості декоративного різьблення іконостасних ансамблів XVII-XVIII ст.;

•-         виконати обмірні креслення іконостасних ансамблів із доповненням теоретичного аналізу. Нам необхідно мати науково зафіксований точний образ пам'яток, лише в такому випадку твори зможуть жити після фізичного знищення.

Можна сформулювати багато завдань, які треба виконати, дослідити, відновити, створити, виявити й ін., щоб вийти з такого стану у вивченні декоративної сакральної різьби. Разом потрібно піклуватися про збереження, вивчення і примноження сакрального мистецтва.

Література:

•1.     Бадяк В. Сакральне мистецтво: сторінки драми [Текст] / В.Бадяк // Київська Церква.- 2000.- № 2.- С. 96-99.

•2.     Гах І. Українське сакральне мистецтво: проблеми розвитку, збереження і реставрації [Текст] / І.Гах // Київська Церква.-2000.- № 2.- С. 100-101.

•3.     Гриджук О. Є. Термінологічна лексика художньої різьби по дереву [Текст] : автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / О.Є.Гриджук ; Прикарпатський ун-т ім. Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2001. - 20с.

•4.     Драган М. Українська декоративна різьба XVI-XVIII ст. [Текст] / М.Драган.-К.: Наукова думка,-1970.-203с.:іл.

•5.     Халебський Павло Україна - земля козаків. Подорожній щоденник. [Текст] / Упоряд. М. О. Рябий; Післям. В.О.Яворівського,-  К.: Ярославів Вал,- 2009.-293с.-ISBN 966-579-235-0.

Есть что сказать?

Аспірант Підберезький Ігор Васильович

Івано-Франківський національно-технічний університет Нафти і Газу

ЕНЕРГОЗАТРАТИ ПРИ БУРІННІ ПОХИЛО-СКЕРОВАНИХ СВЕРДЛОВИН

Однією з найбільш гострих проблем України на сучасному етапі її розвитку є проблема стабільного енергозабезпечення й ефективного використання енергоресурсів під час буріння свердловин. Адже Україна, як відомо, належить до енергодефіцитних країн, задовольняючи свої потреби в енергоресурсах за рахунок власних джерел менш ніж на 50 відсотків. А в умовах залежності економіки країни від імпорту паливно-енергетичних ресурсів і постійного росту цін на енергоносії їх ефективне використання стало нагальною потребою. Зважаючи на актуальність проблеми енергозбереження у промисловості, доцільним є вивчення проблем енергозатрат у процесі буріння для визначення основних чинників та шляхів їх мінімізації.

Процес буріння характеризується грошовими витратами які, йдуть на забезпечення силових механізмів і агрегатів, які використовуються при бурінні свердловин. Джерелом енергії для приводів є дизельне паливо і електроенергія. За годину роботи приводами  БУ споживається в середньому від 70 до 160 літрів пального а електроенергії приблизно 700-1000 кВт [1]. Якщо порівняти ціни теперішні з минулим століттям то можна зробити висновки, що вартість дизельного палива зросла приблизно в 150 раз а електроенергії приблизно в 12-15 раз. Це вплинуло на зростання  і собівартість метра проходки.

.        Основна кількість енергії, яка споживається під час буріння поглинається процесами, які пов'язані із спуско-підіймальними операціями (СПО) та продуктивністю доліт. Потужність, встановлена у глибокому бурінні, складає 1000-2000 кВт, сумарна витрата енергії на одну свердловину досягає кількох мільйонів кіловатгодин, вартість яких становить сотні тисяч доларів[1].

         Основну роль у процесі буріння відіграє бурильна колона (БК) та її наддолотні системи - компоновки низу бурильної колони (КНБК), які повинні

відповідати показникам надійності, довговічності, і енергоефективності [2].

При бурінні  свердловин важливу роль відіграє міцність стінок стовбура свердловини, що залежить від якості  промивальної рідини, режимів прокачування, режимів спуску і обертання бурильної колони , а також виконання спуско-підйомних операцій[3]. Буріння свердловин неможливе без використання компоновок низу бурильної колони (КНБК). До складу КНБК обов'язково включають опорно-центруючі елементи(ОЦЕ), місце розташування яких регулюють відповідне відхиляюче зусилля. ОЦЕ притискаються до стінки свердловини, що спричиняє винекнення контактних тисків у місцях їх взаємодії. Внаслідок цього виникають сили опору осьового переміщення компоновки, які зменшують ефективність поглиблення вибою та осьове навантаження на долото. При роботі КНБК характерними є процеси тертя ОЦЕ і ОБТ до стінок свердловини під час якого затрачається додаткова енергія, яка зумовлена на подолання гідравлічного опору.

Відомо, що дослідження сил взаємодії ОЦЕ КНБК із стінками свердловини проводилися трьома основними способами: практичним, експериментальним та теоретичним[4]. Практичний спосіб ґрунтується на вивченні умов взаємодії елементів КНБК із стінкою свердловини за емпіричними залежностями, встановленими в результаті обробки даних. Цей метод використовується за наявної достатньої кількості статистичної інформації, щодо буріння різноманітними за конструкцією та умовами роботи компоновками. Другий спосіб побудований на вивченні експериментальних моделей КНБК у лабораторних та промислових умовах. Він рідко використовується через брак інформації, складність виконання і економічний чинник. В основу третього, найбільш поширеного, покладено дослідження стійкості КНБК у стовбурі свердловини з використанням аналітичних моделей[5,6]. За обсягом інформації даний спосіб є найбільш ефективним і реалізується кількома методами :

   - методом інтегрування диференціальних рівнянь пружної осі КНБК;

   -методом трьох моментів;

   -методом початкових параметрів;

   -методом кінцевих різниць;

   -методом розрахунку енергії деформації КНБК.

      Отже для зменшення енергії на обертання БК у процесі буріння похило-скерованих свердловин необхідно підбирати такі конструкції неорієнтованих КНБК в яких використовують найменшу кількість ОЦЕ. Напрямком оптимізації неорієнтованих КНБК для проходки ділянок свердловин за критерієм мінімальних енергетичних витрат є використання в їх складі засобів, які дадуть змогу зменшити кількість ОЦЕ і забезпечити траєкторію буріння. 

Література:

1.Маковей Н. Гидравлика бурения / Перевод с румынского / Н.   Маковей. -  М.: - Недра. - 1986. - 537 с.

2.Григулецкий В. Г., Лукьянов В. Т. Проектирование компоновок нижней части бурильной колонны. - М.: Недра, 1990. - 304 с.

3.Гулизаде М. П., Кауфман Л. Я., Сушон Л. Я. Методика рассчета интенсивности искривления ствола наклонной скважины. - Тюмень: Тюменское кн. издательство, 1987. - 150 с..

 4.Белоруссов В. О., Боднарук Т. М. Прогнозирование и рассчет естественного искривления скважин. - М.: Недра, 1988. - 176 с.

 5. Белоруссов В. О. Подбор компоновок низа бурильной колонны для без ориентированного бурения скважин за рубежом. - М., 1988. - 52 с. - (Обзорная информация / ВНИИОЭНГ; сер. Техника и технология бурения скважин, вып. 8) .

 6. Калинин А. Г., Григорян Н. А., Султанов Б. З. Бурение наклонных скважин. - М.: Недра, 1990. - 352 с.

Есть что сказать?

Моисейкина Инна Владимировна

Севастопольский национальный технический университет

СУЩНОСТНЫЕ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПРОЕКТИВНОЙ ТЕХНОЛОГИИ В ХОДЕ ОБУЧЕНИЯ БУДУЩИХ УЧИТЕЛЕЙ НАЧАЛЬНЫХ КЛАССОВ

На современном этапе развития невозможно представить педагогику без инновационных технологий, которые призваны совершенствовать не только процесс обучения, но и развивать творческие способности студентов. Особенно это важно при обучении будущих учителей начальных классов, т.к. именно учитель начальных классов закладывает основу  будущей личности ученика, и от него напрямую зависит, насколько успешным будет его ученик, когда повзрослеет. К тому же, учитель начальных классов должен обладать разносторонними знаниями по различным предметам таким как: математика, природоведение, основы здоровья, русский язык, украинский язык и многие другие. Поэтому, неудивительным стал факт появления требования к формированию проектировочных умений учащихся, таких, как умение выделить проблему, найти способ ее решения, поставить цель, спланировать ход ее достижения, проанализировать полученный результат в соответствии с целью и способом ее достижения, увидеть новую проблему и т.д. Анализ психолого-педагогической литературы показывает, что проектная деятельность и учащихся, и педагогов находится в процессе становления, обобщения эмпирических фактов и результатов исследования. Отсутствие необходимых знаний, умений, навыков, психологических установок проектирования - одна из проблем современной школы, как обучающихся, так и обучающих.

Проективные умения являются конструктом технологии формирования проективных умений у будущих учителей начальных классов.  Теорию педагогической технологии активно разрабатывают такие ученые, как В. Беспалько, Е. Пехота, Г. Селевко, В. Сластенин, О. Сущенко, Н. Талызина, Е. Широкова, Н. Щуркова. Интерес к этой теме вызван поисками эффективной организации системной подготовки студентов к профессиональной деятельности.

Понятие «педагогическая технология» определяется в научной литературе неоднозначно. ЮНЕСКО трактует «педагогические технологии» как системный метод создания, применения различных компонентов процесса преподавания с учетом технических и человеческих ресурсов, а также их взаимодействие, ставящее своей задачей оптимизацию содержания и форм образования [7, с. 24].

В многочисленных исследованиях отечественных и зарубежных ученых трактование понятия «педагогическая технология» приобретает те или иные уточнения, акценты, позволяющие учитывать различные исследовательские и практические задачи (В. Беспалько, И. Богданова, Е. Бондаревская, П. Гальперин, А. Кучерявый, М. Махмутов, Е. Пехота, В. Сластенин, О. Сущенко, Н. Талызина, Е. Широкова, Ф. Янушкевич).

По нашему мнению наиболее исчерпывающим является определение педагогической технологии, данное П. Митчелл: «Область исследований в практике, которая связана со всеми аспектами конструирования организационных педагогических систем и распределения ресурсов для достижения педагогических результатов» [4, с. 243].

Проектирование рассматривается рядом ученых двояко: как системное понятие, целостная педагогическая технология и как определенный этап технологии, связанный с конструированием элементов педагогического процесса. В первом случае педагогическое проектирование понимается как «одно из направлений деятельности в образовании, которое обеспечивает решение конкретних педагогических заданий на основе данных фундаментальных теорий» (Н. Бордовская) [1, с.123].

Любая педагогическая технология в процессуальном плане является последовательной взаимосвязанной системой действий, направленных на решение педагогических заданий, или планомерным и последовательным воплощением на практике заранее спроектированного педагогического процесса (В. Вакуленко, В. Докучаева, Н. Кузьмина, Е. Пехота, В. Сластенин, О. Сущенко) [2].

.        Концептуальной основой учебного проектирования как педагогической технологии является личностно ориентированная парадигма образования, утвердившаяся в конце 80-х годов XX века (Е. Бондаревская, А. Леонтьев, Г. Сериков, И. Якиманская).

Содержательная часть учебного проектирования связана с определением целей, задач и содержания образования. Задачи учебных проектов обусловлены функциями и особенностями современного образования: развитие творческой активности и самостоятельности учащихся и студентов; развитие у обучающихся рефлексии, умения применять знания на практике, планировать собственную деятельность, анализировать ее ход и результаты, принимать обоснованные управленческие решения; повышение самостоятельности обучающихся; формирование у них активной гражданской позиции и социально значимых ценностей [3, с. 39]. Результатом учебного проектирования являются образовательные проекты, под которыми мы понимаем реальные «продукты» (интеллектуальные, материальные), полученные в результате самостоятельной, познавательной деятельности субъекта (индивидуальной или коллективной), обладающие субъективной или объективной новизной и направленные на общее и профессиональное развитие студентов [6, с. 87].

Несмотря на то, что существуют различные подходы к определению поэтапной структуры проектов, можно выделить ее общие элементы: подготовительный этап, в ходе которого происходит осмысление проблемы и обоснование актуальности проекта, выбор темы, определение цели и задач, наиболее желаемых результатов, прогнозирование предстоящей деятельности, поиск необходимой информации, составление плана проекта (плана работ), целевая презентация, предварительная экспертиза и коррекция. На основном этапе происходит систематизация собранного материала и оформление проекта.

Заключительный этап посвящен контролю, защите проекта (итоговой презентации), экспертизе, рефлексии, внедрению проекта [5, с. 56].

Результатом профессиональной подготовки должна стать профессиональная компетентность будущего учителя начальных классов и как составляющая - сформированные проективные умения.

Ученые справедливо утверждают, что полученные знания становятся убеждениями, когда человек умеет применить их на практике. Практика, которую студенты проходят в школах, позволяет им осознать важность своей профессии, переосмыслить полученные теоретические знания и выработать на их основе практические навыки. Исходя из выше изложенного, мы пришли к выводу, что применение проективной технологии при обучении будущих учителей начальных классов будет достаточно эффективным.

Литература:

•1. Бордовская Н. В. Педагогика : учеб. для вузов / Н. В. Бордовская, А. А. Реан. - СПб. : Питер, 2000. - 304 с.

•2. Вакуленко В. Інноваційні технології навчання як засіб підвищення якості підготовки спеціалістів [Электронный ресурс] / В. Вакуленко // Режим доступа к : http://www.nbuv.qov.ua/.

•3. Гузеев В. «Метод проектов» как частный случай интегральной технологии обучения / В. Гузеев // Директор шк. - 1995. - № 6. - С. 39 - 47.

•4. Докучаєва В. Проектування інноваційних педагогічних систем у сучасному освітньому просторі : монографія / В. В. Докучаєва. - Луганськ : Альма-матер, 2005. - 304 с.

•5. Морозова С. И. Социальное проектирование в процессе образования / С. И. Морозова. - М. : Моск. психол.-соц. ин-т, 2004. - 97 с.

•6. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования : учеб. пособие / под ред. Е. С. Полат, М. Ю. Бухаркина. - М. : Академия, 2002. - 272 с.

•7. Селевко Г. К. Современные образовательные технологии / Г. К. Селевко.- М. : Народное образование, 1998. - 256 с.

Есть что сказать?

Аспірантка, Струтинська Юлія Валеріївна

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника

Інститут мистецтв

ПАРКОВІ РЕСТОРАЦІЇ СТАНІСЛАВОВА (ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА) КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Розвиток садово-паркового будівництва має багатовікову історію. Більшість старовинних парків України створено в середині та кінці XVIII ст., особливо на Заході, а оскільки Прикарпаття є одним із наймальовничіших куточків нашої Батьківщини, тут було багато парків, скверів та садів, де розташовувались осередки розвитку місць відпочинку та розваг.

За "Словником української мови", парк -  це великий сад або гай для прогулянок з алеями та квітниками, а також звичайно з обладнанням для відпочинку і розваг [5,78].

Обласний центр Прикарпаття, славнозвісне місто Станіславів (Івано-Франківськ), - місто з десятками скверів та парків. Перший громадський сквер тут був заснований в середині XIX ст. за ініціативи окружного австрійського старости Франциска Краттера, від чого і пішла його назва "Краттерівка" [2,11]. Цей сквер був праобразом європейского типу парку і став улюбленим місцем відпочинку мешканців, а також гостей міста, оскільки тут щонеділі можна було послухати гру військового духового оркестру. Також в цьому сквері, в погожу днину можна було покуштувати галицької кави, елітих сортів чаю з Індії та Цейлону, тістечка та пляцки цісарської австрійської та польської кухні у так званій "вуличній" ресторації австрійського заможного міщанина Габсбурга, який згодом відкрив однойменну кав'ярню «Габсбург» (Kawiarnia «Habsberg») по вул. Собєского (вул. Січових Стрільців, 16)  - досить типову для Європи того часу - не лише кафетерій всередині будівлі, а й зі столиками на вулиці під маркізою та з лаконічною модерновою огорожею [6,23; 3,45].

Ресторація у сквері "Краттерівка" була мебльована легкими дерев'яними стільцями, спинки яких делікатно та зі смаком декоровані лозоплетінням та різьбленням - типовий європейський варіант меблів елітної "вуличної" ресторації в стилі модерн кін. XIX - поч. ХХ ст. Столи - круглі, дерев'яні з різьбленими, проте не перевантаженими декором ніжками. Меблями такого типу займалося лише декілька столярних майстерень та підприємств Станиславова.

Після великих снігопадів та весняних талих вод наприкінці XIX ст., що затопили сквер, європейська "Краттерівка" занепала - екзотичні, привезені з Франції, Польщі, Австрії та Америки тюльпанове дерево, катальпа, айланта та ялівець віргінський практично були знищені, однак через кілька років при бургомістрі Ігнації Камінському сквер отримав ще один шанс на життя. Після заснування Великого міського парку, сквер втратив своє призначення: ресторація Габсберга припинила свою роботу, оскільки всі меблі були знищені, сцена де виступав духовий оркестр та інші ансамблі була демонтована через пошкодження, які не підлягали ремонту, кількість дерев помітно зменшилася, а сам сквер став звичайним майданом з численними клумбами та квітниками, що за Австрії називався площею Принцеси Гізелли, а за Польщі - генерала Галлера.

На час заснування міського парку (тепер міський парк ім. Т.Г.Шевченка) власником земель була багата вірменська родина з Молдавії - Ромашкани. У кінці XIX ст. головою родини уже був Франц Ромашкан, який на місці літнього мисливського будиночка Потоцьких звів парковий палац - кам'яницю Дошота - у чистому стилі пізнього класицизму [7,39]. Цей будинок у так званій "Звіринецькій діброві" є одним із найстаріших будинків у Станіславові [1,31].

Свою першу назву міський парк отримав за трагічних обставин - убивства 10 вересня 1898 року цісарівни Єлизавети; оскільки вона була дуже популярна в народі, після загибелі парк назвали її ім'ям - парк ім. Цісаревої Єлизавети.

За часів австрійського панування на території Прикарпаття, поряд із зеленими насадженнями з'явилися заклади відпочинку та розваг. Коштом міського магістрату було збудовано просторий, легкий, дерев'яний павільйон для громадськості, павільйон для музики, де грали залізничний та військовий оркестри, також легкі споруди - альтанки, де жителі міста мали можливість проводити пікніки та сімейні обіди. Оскільки все було збудовано з дерева, до наших днів ці паркові споруди не збереглись.

Влітку 1900 року в міському парку завершилося будівництво ресторанного павільйону, де господарювали європейські ресторатори М.Клаар та М. Гаубеншток [8, 3]. Меблі у цій ресторації були такими ж, як і у сквері "Краттерівка", оскільки замовником теж був австрійський ресторатор М.Гаубеншток.

Меблювання "вуличних" ресторацій у парку було дещо простішим, аніж у сквері "Краттерівка" та ресторанному павільйоні Гаубенштока та Клаара - стільці були дерев'яні, без декору, з конструкцією яка дозволяла складати стільці, столи - круглі, дерев'яні з декорованими ніжками.

На початку ХХ століття, у 1901 році - парк Ромашканів отримав газове освітлення, а разом і з ним освітленими стали паркова алея від вул. Липової до вул. Голуховського (тепер вул. Шевченка - вул. Чорновола), також парковий літній ресторанний павільйон та тераса перед ним [2,23; 1,56]. У 1903 році приватний парк барона Ромашкана, який поєднував у собі два типи парку, в місцевій газеті "Кур'єр Станиславовський" рекламував себе як місце проведення заміських забав; кафе, паркова елітна ресторація, павільйон, взимку - ковзанка (за ініціативи Я. Лучинського), а влітку поплавати на човнах тощо [1,605]. 

В період з 1906 - 1914 рр. Станиславівський парк набував нових рис, не лише завдяки новому садівнику Якубу Робінзону, за керівництвом якого протягом 1907 - 1908 рр. тут викопали два ставки, які пізніше об'єднали в одне з острівцем посередині (так зване "Лебедине озеро" ), а й слідуючи модним європейським тенденціям облаштування паркових зон.

Європеїзація Станіславова була неминучою; містяни постійно вимагали нових розваг. Коли у Європі модними та популярними стали парки Йордана - майданчики з численними атракціонами та рестораціями - соціальна комісія зі Станіславова поїхала до Кракова, щоб запозичити досвід у створенні подібного парку на Прикарпатті.

У 1910 році було засновано, також, перший футбольний клуб "Ревера" та численні паркові ресторації, які були чітко розмежовані - для різних верств населення: бідняки проводили час у їдальнях, пивних та винних мордовнях з примітивним, грубим та масивним меблюванням, а в ресторанах - заможні верстви населення Станіславова, переважно поляки та австрійці, які сиділи на дерев'яних модернових стільцях та за скляними вишуканими столами [8,2].

В період польського панування, у міжвоєнні роки, в облаштування парку були внесені корективи, по-перше назва парку змінилася - парк ім. Г.Сенкевича. Описуючи Станіславів історик М. Струмінський пише: "...велику увагу влада приділяла паркам, скверам, вуличним рестораціям, міським алеям тощо. У 1927 - 1928рр. у належний вигляд було приведено парк ім. Г.Сенкевича та зруйновану під час війни ресторацію Гаубенштока..." [6,45]. Загалом про ресторації у міжвоєнний період достовірних відомостей майже не має.

За часів німецької окупації, в листопаді 1941 року міська влада перейменувала парк - ім. Івана Франка [1,45]. Заклик у газеті "Станиславівське слово" від 1 квітня 1942 року повідомляє мешканців міста  "...щоб не нищили вони публічних парків та скверів, місць для розваг та відпочинку ресторацій та кафе, оскільки міська управа взялася за упорядкування міста, щоб змінити його теперішнє обличчя..." [4,56].

Друга світова війна, а саме бойові дії, що велися і на території міського громадського парку знищили все те, що було збудовано або відновлено після Першої світової війни.

Парк радянського періоду, після Другої світової війни, у 1945 році був перейменований - ім. Т.Г.Шевченка і розпочав своє стрімке відродження [2,27]. До послуг відвідувачів у парку запрацювали: кінотеатр, майданчик для танців та дитячих забав і розваг, різноманітні атракціони, а у відреставрованій та відремонтованій кам'яниці пана Дошота, у 22 кімната будинку, розташувалися дві бібліотеки (юнацька та доросла), читальний зал, кімната уточнення, більярдна, два ресторани та кафетерій, який своїм внутрішнім облаштуванням відповідали стилістичним тенденціям радянської епохи - металеві круглі білосніжні столики та металеві легкі стільці, також білого кольору, яскраво декоровані металевими деталями тощо.

Загалом за період з 1945 - 1980 рр. площа міського парку збільшилася до 28 га. На території зеленої зони проводили щорічні сільськогосподарські виставки в спорудженому зеленому театрі на 900 місць - виступи концертних та театральних ансамблів, колективів художньої самодіяльності міських підприємств, установ, навчальних закладів тощо [1,704].

У 50-ті рр. ХХ ст. міський парк був місцем масового відпочинку мешканців міста, які приходили цілими сім'ями, розташовувались у альтанках або просто на траві, розкладали свої харчі та влаштовували пікніки, оскільки ресторани чи навіть прості кафе були фінансово доступними не для всіх. У 1955 році поруч із міським парком ім. Т.Г.Шевченка відкрили міське озеро розміром 1км на 400м; на березі обладнали пляжі, човнову та рятувальну станції, літні кафе та елітний ресторан [2,38].

Також, протягом 1955 - 1960 рр. у парку збудували декілька літніх кафе та два ресторани "Літо" та "Підкова" [2, с.47]. Згідно з рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 11 травня 1963 року на клопотання тресту їдалень на їх баланс передали приміщення ресторану "Літо" й виділили земельну ділянку площею 0,30га з території міського парку ім. Т.Г.Шевченка на будівництво літнього павільйону із зимовим залом [2,45].

Як ми бачимо, про розвитку садово-паркового будівництва, а зокрема "вуличних" ресторацій свідчить не лише зростання їх кількості протягом кінця XIX ст. - 80-х рр. ХХ ст., а й високий рівень їх облаштування та їх значення у житті та розвитку, вже тоді, європейського Станіславова, яке за своїм етнічним складом було різноманітним; оскільки на території Прикарпаття проживали поляки, вірмени, австрійці, євреї, українці, то всі вони, неодмінно, залишали свій відбиток не лише в історії нашого міста, а й у стилістиці станиславівських ресторацій. Не дивлячись ні на Першу та Другу світові війни, перехід міста від австрійської до польської, а потім і до радянської влади мешканці Станіславова зуміли зберегти його неповторність та частково, автентичність і до сьогодні.

Література:

1.     Альманах Станиславівської землі // Збірник матеріалів до історії Станиславова і Станіславівщини, т.3 / Видання центрального комітету Станіславівщини, Нью-Йорк - Івано-Франківськ, 2009. - 864с.

2.     Діда Р. Алеями міського парку / Діда Р. // Серія "Моє місто" № 22 / Івано-Франківськ: Лілея - НВ, 2010.  - 87с.

3.     Жеребецький З. Івано-Франківськ на давній поштівці / Жеребецький З. - Івано-Франківськ: Лілея - НВ, 2011. - 159с.: іл.

4.     Макар В. Мій Станиславів / Макар В. // Серія "Моє місто" № 14 /Івано-Франківськ: Лілея - НВ, 2008.  - 75с.

5.     Словник української мови // СУМ-20, т.5/ Київ: Наукова думка, 2010.

6.     Струмінський М. Історія міста Станіслава / Струмінський М. // Серія "Моє місто" № 8 / Івано-Франківськ: Лілея - НВ, 2007. - 55с.

7.     Фоєрман Ю. Щоденник зі Станіслава / Фоєрман Ю. // Серія "Моє місто" № 17 / Івано-Франківськ: Лілея - НВ, 2009. - 54с.

8.     Храбатин Н. Ресторації старого Станіславова [Електронний ресурс]: Івано-Франківський тижневик "Галицький кореспондент"- №35,2011р. - Режим доступу: http://www.gk-press.if.ua.

Есть что сказать?

Вдовенко Олена Олександрівна, Куліш Вікторія Іванівна

Черкаський державний технологічний університет

ПРОЕКТ ВІДКРИТТЯ ДИЗАЙН-СТУДІЇ ОДЯГУ

На сьогоднішній день мода є однією з найприбутковіших сфер бізнесу, яка постійно розвивається. Відповідно - зростає конкуренція в модному бізнесі і відбувається постійна активна боротьба за споживача. Тому важливим моментом у сучасному виробництві одягу є розробка дизайнерами нових колекцій.

Виникнення дизайну одягу як окремої галузі дизайну відноситься до 19-20 століть, періоду розвитку масового виробництва одягу, який повинен поєднувати красу і користь. З того часу одяг проектується для того, щоб задовольняти існуючі духовні і матеріальні потреби її власника. Сучасний дизайн костюму відповідає змінному способу життя і потребам людини [3].

Робота дизайнера одягу потребує спеціальних навиків: з крою та шиття, знання історії костюму, різних стилів та напрямків. Обов'язковим компонентом професійної діяльності дизайнера одягу є творчий підхід, хороший смак, відчуття міри і стилю. При роботі з клієнтом необхідно враховувати його побажання, вміння підкреслити переваги його фігури і зовнішності у цілому і приховати недоліки, підкреслити індивідуальність його характеру і статус. Одяг повинен бути не тільки комфортним і практичним, але і виступати засобом відображення традицій, цінностей суспільства чи соціальної групи, представником якої є його власник [2].

Індустрія виробництва одягу у наш час розвивається дуже динамічно, тому спеціалісти по дизайну одягу популярні як у великих фірмах, так і в якості індивідуальних підприємців. Тому відкриття дизайн-студії одягу - це вигідний варіант для того, щоб почати свій бізнес, який є виключно прибутковим.

Основним завданням даної діяльності є забезпечення максимального задоволення потреб споживачів та досягнення високого рівня обслуговування та поваги до клієнтів [1].

Мета - започаткування нового проекту шляхом відкриття магазину одягу високої якості власного виробництва для задоволення потреб і вимог споживача середнього класу. Практична реалізація підприємницької ідеї щодо створення дизайн-студії має бути здійснена започаткуванням діяльності невеликого стаціонарного магазину та ательє на базі одного приміщення.

Бізнес-проект реалізується у формі приватного підприємництва з метою задоволення потреб населення міста. Основним товарним асортиментом нового магазину має стати красивий та ексклюзивний жіночий одяг, попит на який не задовольняється у повному обсязі. Тому ринок даного товару є перспективним.

Конкурентними перевагами даного бізнес-проекту можна вважати швидку адаптацію до зміни кон'юнктури ринку, торгівля торговою маркою власного виробництва, помірні ціни, широкий асортимент.

Цільова аудиторія дизайн-студії одягу - жінки середнього і вище середнього рівня достатку. Розмірний ряд - від 42 по 46 розміри.

Враховуючи, що весь товар буде власного виробництва, політика ціноутворення буде помірною. В цілому встановлені ціни будуть доступними, а також можуть змінюватися в залежності від попиту та пропозиції на ринку.

Для стимулювання продажу також будуть передбачатися дисконтні програми шляхом надання знижок постійним клієнтам, сезонних знижок, святкові знижки та інше. Також для формування лояльності і заохочення клієнтів передбачається впровадження подарунків.

З метою забезпечення ефективності бізнесу, поширення інформації про магазин передбачається використання реклами та показ нових колекцій.

З огляду на незначні обсяги виробництва одягу, наявність однієї торгової точки для реалізації, відсутня необхідність у великій кількості персоналу. Усі функції, пов'язані із організацією, вибором та затвердженням моделей одягу для виробництва, контролем за виготовленням одягу, його реалізацією, а також організаційні функції щодо ведення діяльності приватного підприємця будуть покладені на засновника. Серед найманих працівників буде 3 швачки та закрійник. У подальшому, при збільшенні масштабів виробництва та розширенні асортименту дизайн-студії, буде передбачатися можливість прийняття додаткових осіб на посади продавця-консультанта, швачки та закрійника.

Розміщення дизайн-студії планується в центрі міста, тому безпосередніми конкурентами є велика кількість магазинів одягу та ательє, що задовольняють індивідуальні потреби населення. Як правило, вони є більш прибутковими порівняно з іншими стратегічними групами. Вже сьогодні деякі керівники ательє високої моди оцінюють рентабельність своєї діяльності у 100%. Поєднання індивідуального пошиття з масовим виробництвом дозволяє відслідковувати вподобання та вимоги потенційних клієнтів, визначати найбільш популярні моделі, вчасно реагувати на потреби ринку та стабілізувати фінансове становище.

Ця стратегічна група є гнучкою, швидко переорієнтовується, проблемою є низький рівень та подальше прогнозне зниження доходів населення. На стратегію підприємства можуть вплинути політичні, економічні, соціальні та технологічні аспекти зовнішнього середовища. Тим не менш, фахівці очікують подальше збільшення операторів на цьому ринку [4].

При виборі місця для дизайн-студії необхідно враховувати наступні фактори: імідж приміщення, щільність конкуренції, наявність магазинів з продажу супутніх товарів, інтенсивність і характер пішохідних потоків, рівень соціально-економічного розвитку району міста, наявність стоянки для автомобілів.

Для того, щоб даний проект втілити в життя, достатньо двох місяців. Сума, необхідна для реалізації проекту - 100000 грн. Термін окупності даного проекту - 7 місяців. Виготовлення та реалізація модного жіночого одягу є прибутковою справою в наш час, тому створення дизайн-студії буде вигідним капіталовкладенням. Для цього необхідні не лише наявність коштів для здійснення підприємницької діяльності, а й велике бажання працювати в даній сфері.

Література:

1. Ноздріна Л. В., Ящук В. І., Полотай О. І. Управління проектами: Підручник / За заг. ред. Л. В. Ноздріної. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 432 с.

2. Плоткін Я., Станковська І. Якість виробів як засіб задоволення потреб споживача і забезпечення конкурентоспроможності продукції //Економіка України. - 1995. - № 6. - С. 91-94.

3. Рунге В.Ф., Сеньковский В.В. Основы теории и методологии дизайна: Учебное пособие. - М.: М3-Пресс, 2003.

4. http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/td/2012_1/2012-1.html

Есть что сказать?

Колесник Катерина Сергіївна

Севастопольський національний технічний університет

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ПЕРЕКЛАДАЧІВ ДО ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Важливою особливістю сьогодення є стрімко зростаюча економічна взаємозалежність країн сучасного світу та інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин. Наша держава перебуває в стані перетворень, які обумовлені вимогами часу, передбачають глобалізацію подальшого розвитку та розширення міжнародних зв'язків. Комплексні економічні перетворення, що відбуваються сьогодні в Україні, мають на меті не лише виробити моделі та механізми побудови і послідовної реалізації сучасних економічних відносин, але й з одного боку - поступову інтеграцію українських підприємств у міжнародні економічні зв'язки, і з іншого - залучення іноземних підприємців до діяльності в нашій країні. Україна має багато підприємств, які безпосередньо пов'язанi з іноземними компаніями та ведуть зовнішньоекономічну діяльність. Зовнішньоекономічний комплекс є динамічним сектором національного господарства, який стимулює зростання української економіки і забезпечує рішення важливих соціально-економічних завдань. Тому зростання числа підприємств подібного плану є необхідним для розвитку міжнародного співробітництва та зміцнення нашої економіки.

Підприємства, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, потребують спеціалістів здатних грамотно взаємодіяти з іноземними партнерами, враховуючи особливості їх національних та культурних традицій, мати достатній досвід роботи в різних галузях перекладу, а також досвід ділового спілкування та діловодства у загалі. Крім того дуже важливим є володіння основами мовної та ділової етики. Тобто виникає потреба у перекладачах, які крім професійних навичок мають підготовку з елементами бізнес-освiти. Це сприяє зростанню інтересу до якості підготовки майбутніх перекладачів. Тому на сьогодні в Україні виникла потреба у підготовці фахівців, які будуть орієнтовані не тільки на роботу з художньою літературою, але i на роботу з науково-технічною та економіко-правовою документацією. Більшість випускників факультетів іноземних мов не мають достатніх знань, умінь і навичок перекладацької роботи на підприємствах, саме тому стають неконкурентоспроможними та незапитаними на підприємствах, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Виникає потреба переглянути систему підготовки майбутніх перекладачів, не обмежуватися лише письмовим художнім перекладом та спілкуванням на загальні теми, а спеціалізувати випускників для роботи в різних галузях перекладу - діловій, офіційній, економічній, науково-технічній, а також спрямованій на мовленнєві жанри засобів масової комунікації, як у письмовій, так і в усній формах.

Проблемам професійної підготовки майбутніх перекладачів присвячені дисертацiйнi дослідження А. Алiпiчева, А. Янковець , З. Підручної, I. Iєронової, Л. Раскопiної, Л. Тархової, М. Орехова, Н. Гавриленко, О. Оберемко, О. Павлик, О. Поршневої, О. Сребницької та iншiх.

Структуру змiста іноземної підготовки спеціаліста i, зокрема, професійну компетентність перекладачів досліджували Е. Поршнева, З. Коннова, М. Озерова, М. Прозорова, Н. Гавриленко, Н. Комiсарова, Н. Московська, Н. Сахарова, О. Чуксина, Т. Рахимова та iншi.

Теорію професiйно-орiєнтованого іноземного читання вивчали Л. Ермолаєва, Т. Полякова, I. Колесникова, Т. Серова, А.Балахонов, Л. Шишкина, Е. Крилова, И. Перлова, С. Улiтiна, Т. Агапiтова.

Міжкультурну комунікацію, яка є базовим положенням сучасної концепції навчання іноземним мовам, розглядали Е. Верещагин, И. Зимня, В. Костомаров, А. Леонтьєв, С. Тер-Минасова, И. Халеєва та інші.

М. Букарева теоретично обґрунтувала питання взаємозв'язаного навчання слуханню та говорінню в рамках професійної діяльності перекладача.

Формування готовності майбутнього спеціаліста до використання іноземної мови у професiйнiй діяльності вивчала Ж. Перепелкiна; лінгвістичний та дидактичний аспекти вивчення стратегії комунікативного поводження в професійно значимих ситуаціях міжкультурного спілкування досліджувала Т. Астафурова; теорію та методи професійної мовної освіти та спілкування розглядали Е.Цибульська, Э.Комарова; вимоги до професійного володіння мовами висловлювали Б. Бенедiктов, М.Цвiллiнг, Р. Мiнь'яр-Белоручев.

Але питанням підготовки майбутніх перекладачів до професійної діяльності на підприємствах, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, тобто питанням якісно - іншого характеру професійної підготовки спеціалістів, ділового спілкування та культури ділової комунікації, не приділено належної уваги.

Саме тому пропонуємо реалізувати в навчальному процесі зміст інтегрованої мовної підготовки, який сприятимете підвищенню ефективності професійної підготовки та формуванню у майбутніх перекладачів професійної компетентності у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

На наш погляд питання підготовки майбутніх перекладачів до такого роду діяльності є актуальною проблемою сучасної освіти, тому що має велику практичну значущість при працевлаштуванні випускника вищого навчального закладу та його конкурентоспроможності. Крім того якісна підготовка перекладача щодо грамотного виконання своїх обов'язків буде сприяти продуктивній роботі підприємства, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, посиленню міжнародних зв'язків, всебічному розвитку економічних відносин з іншими державами та зміцненню економіки нашої країни.

Есть что сказать?

Калініченко З. Д.

 к.е.н., доцент кафедри економіки і маркетингу

Донецький національний технічний університет

ДОСЛІДЖЕННЯ НАПРЯМКІВ РОЗВИТКУ ІНТЕГРОВАНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Розглянуто інтерпретацію потенціалу підприємства не тільки як статичної   характеристики  діяльності, але і динамічної; наведено методику оцінки  інвестиційного потенціалу інтегрованих підприємств, визначено напрямки розвитку підприємств

 

Інтерпретація потенціалу підприємства і його розвитку стосується завдань,  які здатне виконувати підприємство з урахуванням реальних умов зовнішнього середовища.

 Сучасні структурні й функціональні зміни покликані привести основні компетенції підприємств у відповідність зі складними умовами розвитку. Використання потенціалу спрямоване на досягнення конкурентоспроможності  та  ефективної діяльності.

Основні результати дослідження. Використовуючи поняття потенціалу, можна розглядати дві складові: розвиток (формування потенціалу) і цільову діяльність (використання потенціалу). Формулювання завдання розвитку може виглядати в такий спосіб: необхідно вибрати варіант розвитку, при якому наявний потенціал допускав хоча б один спосіб досягнення необхідних результатів діяльності.

Якщо потенціалом є максимально можливий результат (у цьому випадку інвестиційний) при існуючих ресурсах, то він виражає насамперед не повну скоординованість використання інвестиційних ресурсів, не оптимальність організації інвестиційного процесу, а наявні можливості підвищення результативності інноваційної діяльності підприємства шляхом  формування інвестиційних ресурсів.

З економічної точки зору прийнятне наступне визначення інвестиційного потенціалу - це гранично можливий рівень внеску діяльності в поліпшення фінансових показників підприємства, досяжний при оптимальному використанні наявних інвестиційних ресурсів.

У кількісному вимірі - це величина, аналогічна інвестиційним можливостям, тобто максимально досяжна абсолютна ефективність інвестиційних проектів підприємства (крива інвестиційних можливостей), але, що співвідноситься не з кредитно-депозитним відсотком, а з фактичною ефективністю підприємства (загальною рентабельністю).

Сукупний інвестиційний потенціал підприємства  - це складна нелінійна функція потенціалів окремих видів ресурсів, яка повинна бути об'єктом конкретного творчого аналізу в кожному випадку. При цьому нам здається досить очевидним, що сукупний інвестиційний потенціал визначається, у першу чергу, найбільш сильною складовою ресурсної бази інвестиційного процесу, повна реалізація можливостей якої може бути здійснена при найменших фінансових витратах.

Поняття інвестиційного потенціалу дає не тільки статичну (фіксуючу)  характеристику нової діяльності, але і динамічну. Інвестиційна стратегія підприємства - це принципи, критерії, стратегічні індикатори, пріоритети, ціннісні установки матеріально-технологічної інвестиційної діяльності підприємства в цілому і  його підрозділів, а також програми розвитку, у яких вони реалізуються [1].

Іншим аспектом інвестиційного потенціалу є те, що інвестування - високовитратний комерційний процес, у ході якого однозначно негативно сприймаються неминучі ризики. Можна сказати, що прийнятні рівні ризиків інвестиційного процесу є дзеркальним відбиттям припустимих ймовірностей позитивного результату інноваційних розробок. Нормальним рівнем реалізації інвестиційного потенціалу є 50-70-процентна ймовірність позитивного результату, а найбільш «рішучі» учасники інвестиційної діяльності готові ризикувати й при 30-процентній впевненості в позитивному результаті [2].

Третьою характерною рисою інвестиційного потенціалу є взаємозамінність, альтернативність його елементів. Як одну з форм взаємозамінності елементів інвестиційного потенціалу  ва­рто розглядати заощадження виробничих ресурсів у результаті застосування нового обладнання, технології, енергії, інфор­маційних ресурсів і методів організації управління і виробниц­тва. У цілому завдяки цій характеристиці елементи потенціалу ма­ють здатність досягати збалансованої рівноваги елементів.

Четвертою системною характеристикою інвестиційного потен­ціалу є упорядкованість взаємозв'язків і взаємодія його елемен­тів. Це якісна і кількісна характеристику взаємо­зв'язків, виражена мірою відповідності і співвідношення факторів виробництва. Інтегральна дія елементів свідчить про наявність структур виробничого потенці­алу, співрозмірних його мінімальній і максимальній віддачі.

Одне із суттєвих питань організації успішного функціонування інтегрованих об'єднань у підприємницькому середовищі - моделювання на практиці форм і методів управління інвестиційною діяльністю, науково обґрунтованих з мотиваційної точки зору. Мотиваційна ефективність управління інтегрованим об'єднанням, на наш погляд, є найвищою, коли воно включає оптимальні інформаційні, економічні й організаційні заходи. Слід відзначити недоліки існуючих методичних підходів до оцінки формування інвестиційного потенціалу:

 - при розгляді понять повноти і ефективності використання інвестиційного потенціалу відсутня методика їх визначення в контексті підтримки прийняття управлінських рішень;

- не розроблено метод прогнозування економічної потужності, який дозволяє оптимально та раціонально втілити інвестиційний по­тенціал в економічні вигоди;

-алгоритми визначення показників оцінки інвестиційного  потенціалу визначаються за допомогою елементарних прийомів статистики, що має суттєві методичні недоліки.

Проблеми діагностики інвестиційного потенціалу, на наш погляд, можуть бути усунені застосуванням інформаційного підходу, який найбільш методично правильний і може бу­ти основою для розробки адекватної потужності підприємства. Методи оцінки інвестиційного потенціалу, що використовують­ся в умовах визначеності економічного середовища, складають основу всіх відомих методичних рекомендацій (табл. 1). Однак для їх практичного застосування в умовах інтеграційних процесів необхідне обґрунтування.

 Таблиця 1. Методи оцінки інвестиційного потенціалу інтегрованих підприємств в умовах визначеності і невизначеності середовища

Метод оцінки інвестиційних проектів Зміст методу
Методи оцінки, що використовуються в умовах визначеності економічного середовища
1

 

 

2

 

 

3

 

 

4

 

 

5

Метод чистої приведеної вартості (NPV)

 

Метод визначення строку окупності інвестицій (РР)

 

Метод оцінки внутрішньої норми прибутковості інвестицій (IRR)

 

Метод оцінки індексу рентабельності (РI)

 

Метод оцінки коефіцієнта ефективності інвестицій (АRR)

Дисконтування грошових потоків за ставкою, що відповідає очікуваному середньому рівню позичкового відсотка на фінансовому ринку

Визначення періоду часу, упродовж якого сума чистих доходів, приведених на момент завершення інвестицій, дорівнює сумі інвестицій

Визначення ставки дисконту, при якій чиста приведена вартість реалізації інвестпроекту дорівнює нулю

 

Визначення частки співвідношення приведеного чистого доходу до стартових інвестицій (РI);

 

Визначення частки співвідношення середньорічного прибутку до середнього значення інвестицій (АRR)

Методи оцінки, що використовуються в умовах невизначеності економічного середовища
1

 

 

2

 

 

 

3

 

 

 

 

4

 

 

 

5

Метод кращого стану

 

 

Модель оцінки капітальних активів (САРМ)

 

 

Арбітражна теорія оцінки

 

 

 

Метод порівняння прибутковості проекту із середньозваженою вартістю капіталу фірми (П/ДВС)

Концепція стратегічної чистої поточної вартості (спрощений метод дисконтування

Модифікація методу чистої поточної вартості для умов невизначеності. Застосовується ставка дисконту з поправкою на ризик інвестування

Оцінка можливої прибутковості портфеля цінних паперів у цілому. Обмеження: Модель розрахована на один інвестиційний період. Відсутні механізми прогнозування ризику и прибутковості

Не дозволяє оцінити ефективність інвестиційного портфеля з погляду середньої прибутковості і допускає, що на прибутковість активів може впливати не один фактор - ринковий ризик, а декілька

Інвестиційний проект береться до виконання, якщо очікувана прибутковість дорівнює або є більшою за вартість капіталу фірми.

Передбачається, що грошові потоки мають  вигляд лінійної функції від ставки прибутковості по ліквідних активах

Досить часто потенціал підприємства розглядають як сукупність векторів потенціалів, а загальний потенціал підприємства перевищує векторну суму окремих його складових елементів [1]. Для розрахунку потенціалу за допомогою синергетичного підходу рекомендується визначати коефіцієнти синергії, завдяки яким рівень потенціалу буде дорівнювати: а) не простій сумі ресурсів, а буде відбивати можливості їх вико­ристання; б) не моделі, що враховує фактичну динаміку показників оцінки теоретичні передумови. Можна запропонувати такі вимоги щодо формування структурної моделі системи напрямів аналізу:

1) загальнотеоретична інтерпретація, взаємозв'язок і цілі спрямування окремих показників;

2) забезпечення порівнюваності, єдиної спрямованості показників груп, усієї системи;

•3)  включення  у систему показників, що виступають як основні регулювальні параметри, опорні категорії;

•4)  розробка механізму  регулювання значень величин показників залежно від рівня використання ресурсів;

5) одержання прогнозу про спрямованість динаміки показників.

Висновки. Корпоративні об'єднання завойовують в країні якісні конкурентні переваги шляхом ефекту масштабу, який виражається, головним чином, у цільових перевагах і достатній диференціації продукції в межах конкретного сегмента ринку. Вони одержують більш широкі можливості збільшити свою ринкову частку й знайти стратегічні конкурентні переваги в результаті інвестиційної діяльності впровадження технологічних інновацій і посилення впливу на зміни у вітчизнянім законодавстві.

Література:

1. Масленникова Н. Цели развития организации через призму управленческих теорий. //Проблемы теории и практики управления, 2010.- № 6,- С. 77-83.

2.Розанова Н. Эволюция взглядов на природу фирмы в западной экономической науке  // Вопросы экономики, 2008,- № 1,- С.50-67.

Есть что сказать?

к. е. н., Витвицька У. Я., Леонова Т. С.

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

Проблема ефективного функціонування та розвитку малого підприємництва в сучасних умовах господарювання  набуває особливої актуальності. Несприятливі політичні умови, недосконале законодавство, високий податковий тягар та низка інших проблем призводять не тільки до посилення тінізації економіки, а й ставлять під сумнів можливість існування та розвитку малого бізнесу в Україні.

На початок 2011 р. у сфері малого підприємництва в Україні діяли 151,4 тис. підприємств, найбільша кількість яких зосереджена у місті Київ та  Автономній республіці Крим. Серед областей України найвищі показники концентрації малого бізнесу характерні для Київської, Дніпропетровської та Донецької областей, найнижчі - для Рівненської, Чернівецької та Волинської, що є свідченням недостатньо ефективного здійснення регіональної політики щодо розвитку і підтримки даного сектора економіки.

За обсягом реалізованої продукції суб'єктами малого підприємництва лідерами є м. Київ (151605,1 млн. грн.), Дніпропетровська (43887,9 млн. грн.), Донецька (38077,1 млн. грн.), Одеська (30406,6 млн. грн.), Харківська (28167,1 млн. грн.) та Київська (19803,4 млн. грн.) області [4, с.300-314 ]. Така нерівномірність  розвитку малих підприємств у регіонах країни пояснюється різним рівнем їх економічного потенціалу та забезпечення ресурсами, особливостями їх господарської структури, різним ступенем розвитку ринкової інфраструктури, ставленням органів влади та населення до малого бізнесу, традиціями та навіть місцевою психологією [4, с.313 ]. 

У результаті аналізу показників розвитку малого підприємництва було встановлено, що кількість суб'єктів малого підприємництва у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення у 2010 році скоротилась  до 464 од. проти 661 од. у 2009 році. Крім того, у 2009 році у малому бізнесі України працювало біля 6,5 млн. зайнятих, а  у 2010 році цей показник скоротився до 4,9 млн. [3,с.5-6 ].

Важливо відмітити, що за вкладом малого підприємництва у ВВП країни Україна посідає останні місця в Європейському рейтингу, у той час як у сусідніх Чехії, Словаччині та Угорщині частка малих підприємств у ВВП становить 30-40% [3, с.4 ]. Проте в Україні підхід до класифікації малого і, особливо, середнього підприємництва не відповідає прийнятому у країнах ЄС, що не дає змоги здійснити об‘єктивне порівняння.

Серед основних проблем, які гальмують розвиток малого підприємництва в Україні, виділяють наступні: недотримання органами державної влади та місцевого самоврядування норм національного законодавства, труднощі при отриманні дозволів, неефективне виконання національної та регіональних програм підтримки та розвитку малого підприємництва, невідповідність законодавства України у цій сфері законодавчим нормам Європейського Союзу.

Несприятливими для малого бізнесу виявилися й зміни в податковому законодавстві, які фактично призвели до посилення податкового навантаження і значних обмежень щодо здійснення діяльності суб'єктами малого підприємництва, що за прогнозами призведе до подальшої тінізації малого бізнесу і навіть  до згортання його діяльності.

Підтвердженням цього є той факт, що у 2011 році кількість створених фізичних осіб-підприємців, приватних підприємств і товариств із обмеженою відповідальністю зменшилася на 30% порівняно з 2010 роком, а припинених суб'єктів господарювання -  збільшилася на 36%. За перші три місяці 2011 року 60 тисяч приватних підприємців припинили свою роботу. Більше 30% малого бізнесу України пішло в тінь через неможливість пристосуватися до Податкового кодексу і забезпечити виконання передбачених ним вимог [5 ].

Це призвело до того, що у 2011 році за оцінкою журналу «Forbes» Україна увійшла до п‘ятірки найгірших економік світу і зайняла 17 місце за найбільш високою ставкою податку на прибуток. За міжнародними оцінками сумарна ставка податків в Україні складає 55,5% від прибутку. Більший, ніж в Україні, рівень податків лише в Білорусії та Киргизії (80,4% та 57,2% відповідно). Щодо сумарної кількості податків в нашій державі, то вона у 2011 році скоротилась до 135, що забирає 657 годин в рік на їх сплату і більшу половину прибутку [3,с.19 ].

Проведені дослідження Doing Business 2011 показали, що за кількістю податкових платежів та витраченим часом наша держава поступається Польщі, Молдові, Казахстану, Киргизії. Крім того, Україна посідає 181 місце у Рейтингу за легкістю сплати податків, 174 місце - за кількістю часу для сплати податків, 183 місце - за загальною кількістю податків, 149 місце - за загальною сумою податків [3,с.21 ]. 

Аналіз зазначених показників засвідчує, що підприємець - фізична особа, що перебуває на загальній системі оподаткування, витрачає на адміністрування та сплату податків 82 робочих дні, а сумарно фіскальне навантаження (збільшене ще й на розмір єдиного соціального внеску) для малого бізнесу складає 88,7% [3,с.22 ].

Усе вище наведене підтверджує необхідність спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва з метою забезпечення прогресивних змін у вітчизняній економіці. Найбільш вдалим прикладом є Грузія, де з 2003 по 2008 рік кількість податків було скорочено у 8 разів (з 26 до 6), ставку податку на прибуток знижено до 15%, а представники мікробізнесу звільнені від застосування розрахунково-касових апаратів [3,с.24 ]. Саме такі умови забезпечили стимули для легальної підприємницької діяльності малого бізнесу.

Оптимальною для України сьогодні вважається система, при якій підприємець сплачував би один платіж або за зайняття одним із видів підприємницької діяльності (фіксовану ставку), або від отриманого доходу (з обороту). Цей єдиний платіж повинен замінити (включити у себе) абсолютно усі  податки і збори, в тому числі і соціальні, які не стосуються найманих працівників та реального використання ресурсів із надр.

Проте насамперед для створення сприятливих умов функціонування і розвитку малого підприємництва в Україні необхідно змінити підходи до формування державної політики у цій сфері. Усунення надмірного державного регулювання та численних адміністративних бар‘єрів, підвищення рівня виконавчої дисципліни в органах державної влади,  ліквідація корупції - вирішення цих проблем є першочерговим як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

Основним принципом державного регулювання малого підприємництва в

Україні має стати забезпечення стимулів до самостійної економічної діяльності громадян.

          Для підтримки розвитку малого бізнесу держава зобов'язана перейти до реалізації послідовної та узгодженої політики, яка б наслідувала довгострокові перспективи. При цьому малий бізнес слід розглядати не лише виключно в економічній площині, а й у соціальній, як важливий інструмент забезпечення робочими місцями населення та покращання його добробуту. Для цього в Україні має бути створена відповідна нормативно-правова база та реалізовані низка прогресивних реформ, які визначать формування передумов для забезпечення сталого розвитку малого підприємництва.        

Література:

•1.      Закон України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» від 21.12.2000 р. №2157-ІІІ. - [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.

•2.      Податковий кодекс України. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.

•3.     Матеріали до круглого столу «Зелена книга малого бізнесу України: оцінка та перспективи шляхів розвитку», Київ, 31.10.2011 року.

•4.     Державна служба статистики України, Електронний ресурс: Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua (Статистичний щорічник за 2010 рік)

•5.     Державна податкова служба України, Електронний ресурс: Режим доступу: www.sta.gov.ua

Есть что сказать?

Сторожев С. В.

Донецкий национальный университет

МОДЕЛИРОВАНИЕ МЕХАНИЗМОВ  МИНИМИЗАЦИИ КОРРУПЦИОННЫХ ЯВЛЕНИЙ  В СИСТЕМЕ ГОСУДАРСТВЕННЫХ ЗАКУПОК: ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ТЕОРИИ НЕЧЕТКИХ МНОЖЕСТВ

Разработка математических моделей, описывающих комплекс мер по противодействию коррупции, является в последние десятилетия одной из приоритетных по практической значимости областей исследований на стыке экономических, правовых и социальных наук. Вместе с тем, в ней имеется очень большое число открытых актуальных задач. Они связаны с расширением спектра моделируемых явлений и совершенствованием самих подходов к моделированию для дальнейшего качественного повышения степени адекватности создаваемых моделей и ценности результатов их анализа.

Известные и получившие достаточно широкое признание специалистов подходы к математическому моделированию коррупционных явлений и механизмов  основываются на соотношениях между формализованными экзогенными и эндогенными количественными параметрами модели, формулируемых в рамках классического математического аппарата соответственно правилам четкой логики. Все они могут интерпретироваться как следствия из законов функционирования  социально-экономической сферы. При этом каждая из моделей строится для максимально полного описания ограниченного круга явлений в исследуемой области  и содержит множество разнообразных неопределенностей и нечеткостей, преимущественное число которых свойственно ее экзогенным параметрам. Именно допущение о нечетком характере количественных данных для экзогенных параметров  и использование методов учета этой нечеткости в методах получения эндогенных характеристик  обуславливает степень адекватности соответствующей модели.  Следует также принимать во внимание, что учет в апробированных моделях  лишь переменных-параметров количественного типа также в значительной мере сказывается на уровне адекватности моделей, эффективность применения которых можно качественно повысить в рамках концепции одновременного учета как экзогенных параметров количественного типа, так и описательного типа с лингвистическими множествами определения. Подобные параметры, как и в равной степени многие перспективные для применения в моделях эндогенные характеристики, не имеют четкой количественной меры, представлены  вербальными информационными единицами и терминами.

К ведущим экономическим сферам, требующим совершенствования антикоррупционных мер,  в том числе и на основе анализа соответствующих математических моделей, является сфера закупок. Имеющийся практический опыт показывает, что ощутимого снижения показателей коррупции можно добиться только на основе сбалансированного комплекса мер, более широкого спектра антикоррупционных инструментов. Принципиально важным элементом моделирования является введение интегрального алгоритма - индикатора, который отражает существо и особенности трансформации процессов коррупции в системе государственных и муниципальных закупок и позволяет определить качественные и количественные характеристики эффективности применения комплекса противокоррупционных  мер. В качестве такого критерия может использоваться интегральный критерий коррупционной устойчивости, связывающий значения эндогенного критериального показателя  с рядом факторов противодействия коррупции и призванный служить мерой оценки защищенности экономической системы от ее действия. Набор этих факторов, интерпретируемых как нечеткие величины из множеств числовой и вербальной природы, в частности, должен включать социально-психологические, технические, регламентные, контрольно-репрессивные, а также специальные меры по предупреждению коррупции, уникальные для конкретной организации, сектора экономики, региона или страны в целом.

Построена и с использованием аппарата теории нечетких множеств и нечеткой логики исследована модель, в которой социально-психологические факторы являются элементами множества: «сотрудники организации не имеют индивидуальных социально-психологических признаков склонности к правонарушениям»; «у сотрудников организации сформирована четкое и однозначное негативное отношение к коррупции»; «система мотивации сотрудников делает выгоды от коррупционных действий несравнимо малыми по сравнению с получаемыми от организации благами (в денежной и безденежной форме) в долгосрочной и краткосрочной перспективе». Технические факторы представлены элементами множества: «в систему внедрены современные технические (аппаратные) и технологические средства противодействия коррупции»; «сотрудники достаточно компетентные и профессионально подготовленные для эффективного применения имеющихся технических (аппаратных) средств противодействия коррупции». Множество регламентных факторов образуют признаки: «все потенциально коррупционно опасные процессы системы закупок четко, однозначно и детально регламентированы»; «регламенты общедоступные и обязательны к применению»; «сотрудники являются достаточно компетентными и профессиональными для эффективного применения имеющихся регламентов». Контрольно-репрессивные факторы являются элементами: «все действия, связанные с коррупционным (проступки и преступления), четко и однозначно идентифицированы, их определения и признаки прописаны в нормативных документах»; «нормативно закреплена ответственность за коррупционные действия»; «в организации создана и эффективно функционирует система контроля и обеспечивается принцип неотвратимости наказания»; «сотрудники знают «антикоррупционные» нормативные акты и существует система их регулярного информирования о выявленных правонарушениях».

На основе анализа охарактеризованной модели в рамках имеющейся базы экспертных оценок выявлена приоритетность факторов, обеспечивающих оптимизацию показателя коррупционной устойчивости.

Есть что сказать?

Страницы (693): « В начало ... 35 36 37 38 39 40 41 42 [43] 44 45 46 47 48 49 50 51 ... В конец »