XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

к. ф. н., Близнюк Б. Б., Шаповал Г. І. ФУНКЦІЇ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІХ АНТРОПОНІМІВ У НОВЕЛАХ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

к. ф. н., Близнюк Б. Б., здобувач Шаповал Г.І.

Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка

ФУНКЦІЇ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІХ АНТРОПОНІМІВ У НОВЕЛАХ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Підбір імені для персонажа є досить відповідальним етапом, адже саме від того буде залежати сприйняття читачем денотата, ставлення та оцінка його дій. В основі ономасіології, як зазначає Т. Наумова, лежить асоціативний характер людського мислення. Маючи перед собою конкретне імʼя окремого героя, читач переосмислює подану номінацію у її вторинне значення, утворює або уявляє внутрішню форму цього значення, тобто внутрішній характер героя [4,44]. Усі імена, прізвища, імена по батькові, прізвиська, андроніми, патроніми покликані  не лише ідентифікувати персонажа, а й виконувати певні характеристичні функції для створення цілісного образу героя. Немає одностайної думки для трактування цих функцій, та, оскільки процес номінації в основному стосується соціального стану, національності, віку чи певної додаткової характеристику героя, то найважливішими функціями антропонімів у художньому тексті є номінативна, соціологічна, локалізаційна, емоційно-експресивна та характеристична, які пропонуємо розглянути у художньому просторі творів Василя Стефаника.

Номінативна функція притаманна усім власним назвам. Оскільки події, зображувані у новелах Стефаника, відбуваються на Покутті, то й побутують імена, притаманні цьому регіонові. Техніка назовництва Стефаника полягає у тому, що майже у всіх персонажів є прототипи з реального життя [3,132].

Відтворюючи сільські події, автор найчастіше вдається до однолексемного та дволексемного іменування (ім'я + прізвище, детермінатив + ім'я), номінує особу лише ім'ям чи похідним варіантом його, а  антропомодель «ім'я + по батькові»  та трилексемне іменування вживає рідко.

Василь Стефаник часто знайомить з головними героєм уже при першій зустрічі з читачем:  «Коло довгого стола сидів Іван та Проць» («У корчмі»), «У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у річці свою дівчинку...» («Новина»). Але є новели, у яких з назвою героя знайомимось пізніше, наприклад, у творі «Майстер» про головного героя, Івана, читач дізнається з розповіді матері, а згодом вже автор сам називає героя своїм ім'ям.

Панівною формою у сільському середовищі є повна або зменшено-пестлива форма імені (Федор, Проць, Андрій, Мошко, Настя, Марія), яка водночас контрастує із  емоційно-оцінною та характеристичною (Андрійко, Катеринка, Марійка). Іменування типу Іванко, Тимко, Танаско, Ілашко є досить поширеними і характерними для антропонімікону села, в основному так названо дітей або селян із незначним статусом («Андрійку, та й ти, Іванку, йдіть тепер бийте, я ані кинуси. Ви ще малі, та вам тєжко підбігати»  [6,15].

У новелах Василя Стефаника широко побутують прізвища, через які автор виражає своє ставлення до персонажа, формує ставлення до нього у читача. Прізвища доповнюють зовнішню і внутрішню характеристику зображуваної автором особи. Подекуди автор у підборі прізвища для героя поєднує суперечливі поняття, що краще розкривають характер героя. Так, Дмитро Золотий із новели «Суд» є простим бідняком, без статків та якихось особливих здібностей, хоча прикметник «золотий», що відображений в основі прізвища, має значення - «цінний, вартий поваги (про людину)».

Особливе місце у художньому просторі творів Стефаника відводиться прізвиськам. В основному це однолексемні антропомоделі із прозорою мотивацією. Так, головного героя новели «Камінний хрест» називають у селі Переломаний, бо ходив схилений. Однак часто автором чи то для виділення персонажа з ряду подібних, чи для детальнішої характеристики застосовуються замінники імен, які вносять додаткові характеристики, наприклад, Іван Дідух є і ґазда, і дєдя,і  дід, і кум, і мужик,і  старий, і тато[ 6,45].

Локалізаційна функція. Автор відтворює у новелах картину того часу, який він описує, використовуючи іменник того ж періоду. Більшу частину антропонімів становлять християнські імена (Андрій, Іван, Петро, Юрій, Ганна, Марія, Оксана), а для створення місцевого колориту автор послуговується іменами Ілашко, Марічка, Парасочка. Характерним для покутських говірок є вживання імен у кличному відмінку з усіченою кінцівкою. У новелах Василь Стефаник використовує такі форми, як  Андрі, Васи. У новелі «Мамин синок» читаємо: «...Мо, Андрі, а ти що купиш мамі?...».

Локалізаційну функцію виконують і апелятиви-діалектизми, серед яких:   ґазда, ґаздиня, драб - «голодранець, пройдисвіт»,  дядя - «батько», лєнка - «ледар, ледащо», пістунка - «нянька» та ін. Дуже рідко Василь Стефаник використовує імена відомих історичних постатей. У новелі «Вовчиця» читаємо: «Під чорною Матір'ю Божою вони забирали місце для своєї нації. Вільгельм, Франц-Йосиф, Николай, Шевченко, Ленін і Гарібальді допоминалися в тій хатині домінуючого місця »[6,196]. Названі автором діячі лише на портретах, однак їх імена створюють певний історичний фон: період Першої світової війни, немає якоїсь стабільності, і лише постійним образом, який не падає з стіни, є ікона Матері Божої, яка вселяє віру та надію на краще життя.

Соціологічна функція. Кожна особа належить до певного соціального стану, має якусь професію, родові зв'язки та ін. Часто автор поєднує ЛХА з апелятивом, у якому вже закладена ця інформація: голяр Тимко, доктор Подюк, пан Ситник, поліціянт Тома, сільський богач Андрій Курочка. Типові для антропонімікону села назви Безклубий, Дідух вдало підібрані автором для характеристики спрацьованих селян-бідняків. Паралельно існує інший тип - вельможні керівники, багачі, що названі такими ЛХА: Ситник, Мельник, Печенюк.

Імена із спеціальними словотворчими форманти -их(а),  -іх(а) вказують на сімейний стан персонажів (Дмитриха, Іваниха, Семениха, Тимофіха - заміжні жінки), а персонажі, що належали до вищих суспільних класів іменуються антропонімами на -ськ(ий), -цьк(ий): «Той звиток показався шляхоцьким дипломом для родини Кнігініцьких» («Вовчиця»).

Часто на соціологічну функцію вказує варіантність власного особового імені. Бачимо, що малий хлопчик Андрійко називається по-різному: для матері він - бахур Андрійко, батько називає сина Андрі, а для суспільства у хлопця інша назва - Андрій Косминка, руский радикал.

Експресивно-оцінна функція.  Антропоніми у художньому тексті несуть певне емоційне навантаження. Для найменування молодих людей, дітей Стефаник вживає імена-демінотиви. Вони здавна в українській мові творилися за допомогою зменшено-пестливих  суфіксів: -ко, -усʼ, -цʼ, -аш (Андрійко, Василько, Юрко, Ілаш, Ілашко, Доцька, Катруся та б. ін.). Для творення образів негативних героїв чи викриття певних рис характеру переважають лексеми з суфіксами -юг(а), -ил(о), -ськ(о)­­ - байстрило, злодюга, хлопчисько, наймитюга). Проте у творчості Василя Стефаника яскраво переважають пестливі форми над згрубілими.

Для вираження експресивності вживаються звертання типу «Ой, Іванку, братику»,«Дитинко моя найзолотіша» або замінники імен з позитивною чи негативною семантикою (байстрєтко, байстрило, бахур, віточок, вуєчок, вушивці, голодняки, жиденята, злодюга, матусенька, наймитюга,  хлопчиська).

Виразними зі стилістичного боку є антропонімні означення. Поєднуючись із іменем, вони стають емоційно-експресивним центром, служать важливим засобом передачі почуттів автора: молода Катерина, білявенька доця, малий Кирило.

Характеристична функція. Значення імені автор не пояснює і не коментує, лише через відповідні обставини чи поведінку персонаж стає зрозумілішим читачеві. У складі імен можна простежити декілька шарів: візантійські християнські імена (Григорій, Іван, Петро, Михайло, Ганна), грецького походження (Андрій, Василь), єврейського походження (Ґандзя, Марія), латинського походження ( Антін ), німецького походження (Вільгельм). [5]. Частина антропонімікону відображає назви за соціальною належністю  або постійним заняттям (Мельник, Ковалюк, Кальман (пор. Кальман - «людина, обов'язком котрої є топіння печі і приготування їжі у дроворубів») [1,208].

У новелі «Стратився» головний герой має прізвище Чорний, та у тексті немає вказівки на колір шкіри чи волосся персонажа, тому здогадуємось, що у героя було важке життя, що й штовхнуло його на самогубство.

Часто поряд із іменем подається інформація про особу: старший брат церковний Василь; Ілаш, що знав до худоби; Оксана, найстарша з-поміж внуків.

До антропонімів, які промовляють, можна зарахувати такі, як Курочка («Палій»), Гусак («Червоний вексель»), Кропивка («Суд»). Курочка - сільський багач, дуже жадібний, жорстоко ставиться до своїх слуг (пор. апелятив курка - «свійська птиця, яка постійно щось визбирує та клює»). Гусак - впертий мужик, який прагне до шахрайства та крадіжки (пор. апелятив гусак - «самець гуски, який часто неприємно сичить»). Кропивка - багач, який чинить беззаконність, тобто жалить як кропива.

Отож, літературна антропонімія Василя Стефаника є психологічно- вмотивованою та індивідуалізуючою, а сільський антропонімікон, який є важливим елементом структури художнього тексту, створює  особливий колорит та неповторний авторський стиль.

Література:

1.Грінченко Б. Д. Словарь української мови. Т. 1-4 / Борис Дмитрович Грінченко. - К., 1907­­-1909 (Перевидано фотоспособом. - К., 1958).

2. Демчук М. О. Слов'янські автохтонні особові власні імена в побуті українців ХІV - XVII ст. - К.: Наук. думка, 1988. - 172 с.

3. Ковалик І. Стефаникове назовництво // Рідна мова. - 1939. - №3. - С.133-137.

4. Наумова Т. Антропонімічний гумор Володимира Самійленка // Дослідження з ономастики. Збірник наукових статей. Дніпропоетровськ, 1997. - С. 44-45

5. Скрипник Л. Г., Н. П. Дзятківська. Власні імена людей: Словник-довідник.  -  3 вид., випр./ За ред. В. М. Русанівського - К.: Наук. думка, 2005. - 336 с.

6. Стефаник В. С.  Камінний хрест: Новели / Глосарій В. Яськова. - Харків : Фоліо, 2006. - 255 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>