XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

к. і. н., Лишко С. В. ЗЕМЕЛЬНЕ ОПОДАТКУВАННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ ПОЛІТИЦІ ТА ЙОГО ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ В НАУКОВИХ СТУДІЯХ ЕКОНОМІСТІВ XVII – ХІХ СТ.

к. і. н., доц., Лишко С. В.

Черкаський державний технологічний університет

ЗЕМЕЛЬНЕ ОПОДАТКУВАННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ ПОЛІТИЦІ ТА ЙОГО ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ В НАУКОВИХ СТУДІЯХ ЕКОНОМІСТІВ XVII - ХІХ СТ.

У XVII - на початку XIХ ст. у країнах Європи відбувалися події, які об'єктивно вплинули на зростання видатків казни. Фінансова політика цих держав спрямовується на удосконалення податкових систем, в економічних дослідженнях, фінансово-правова наука знаходилась тоді лише в стані ембріонального розвитку і розвивалась в складі інших наук, на перший план висувається фіскальна проблематика. Адже, головним методом мобілізації фінансових засобів до державної скарбниці у зазначений період, було стягування з населення прямих податків, серед яких земельний займав особливе місце. Відповідно, до проблеми земельного оподаткування, неодноразово зверталися тогочасні економісти: Уільям Петті, Джон Локк, Давид Юм, Анн-Роберт-Жак Тюрбо, Адам Сміт, Давид Рікардо, Михайло Сперанський, Микола Тургєнєв та ін. Певні аспекти історії земельного оподаткування висвітлені в працях В.Лебедєв, І.Кулішера, К.Брінгмана, В.Пушкарьової, В.Орлика та ін.

Податок об'єктом якого є земля, суб'єктом її власник, а джерелом прибуток від землі - поземельна рента, існує з найдавніших часів, його ми зустрічаємо в стародавньому Вавилоні, Китаї та ін. Високою точністю відрізнялося справляння земельного податку  в стародавньму Єгипті. В часи Страбона в Єгипті існували два нілометри, за допомогою яких спостерігали за рівнем води, це лежало в основі розрахунку майбутнього податку.

У середньовічній Європі земельний податок виступав у двох формах - у вигляді уже відомої десятини і податку на доход. Він був відомий ранньосередньовічній державі Франків. Під час правління Меровінгів даний податок, як правило, вносився грошима, рідше натурою. Платниками податків були усі власники землі, що одержують з її доход, а також власники будинків у міських поселеннях. Знатні франки і вищі сановники церкви нерідко одержували від короля привілеї не платити податків, але сама наявність звільнень свідчить про загальність обкладання.

Відомий був земельний податок і в давні часи в Україні, про його існування в період Київської Русі неодноразово згадується в літописах. В часи монголо-татарського володарювання землероби сплачували "плужний" податок. У Російській державі в кінці XVII ст. «соха», яка була основним видом обкладення податками поступається місцем новій одиниці  ¾  «двору». Відбувається перенесення фіскального стягування з безособової території на суб'єкт, обкладення набуває більш персонального характеру. Після проведення подвірного перепису в 1646 р. та складення переписних книг в 1678 р., протягом 1679-1681 рр. відбувається перехід від земельного до подвірного обкладення і подать від сохи втрачає своє значення хоча і не зникає зовсім. У часи правління Петра І, в бюджеті провідне місце посідають прямі податки, вводиться нова податна одиниця  ¾  «ревізійна душа». Після подушного перепису 1718 р. подать від сохи, як і інші прямі податки з 1724 р. змінюється подушною податтю. Хоча для державних селян в 1724 р. вводиться земельний податок під назвою оброчної податі, адже на думку урядовців було несправедливо, що поміщицькі селяни крім уведеного подушного податку, платили також оброк пану, а державні селяни лише подушний. Цілком справедливо зазначає російський дослідник  В.Лебедєв, що оброчна подать за характером була ще однією подушною, особливо в середині ХІХ ст., коли згідно указу від 7 березня 1861 р. її сплачували і ті державні селяни, які не користувались казенною землею.

Оброчна подать розглядалась російським урядом, як плата державних селян за користування казенною землю. Вона нараховувалась за ревізькими душами, за якими селян наділяли землею і мала такі ж недоліки як і подушна. Оброк зайняв друге місце за значимістю доходів до бюджету. Він неодноразово збільшувався протягом ХVIII і ХІХ ст.

І.М.Кулишер характеризуючи земельний податок зазначав, що «в системі реального обкладення земельний податок - глава і основа, найбільш яскравий виразник системи. Альфа і Омега його - земельний кадастр». Досить складно визначити коли в Україні розпочали кадастрові описи землі, але вже в грамотах ХІІІ ст. є натяки на такі описи . Ще в період монголо-татарського панування утворилася й одержала розвиток посошна подать, що включала в себе й поземельний податок. Останній визначався не тільки кількістю землі, але і її якістю. Земля поділялася на десятини, четі й виті. У виті було гарної землі 12 четей, середньої - 14, «худої» - 16 четей.

Для визначення розміру податків служило «сошне письмо». Воно передбачало вимір земельних площ, у тому числі забудованих дворами в містах, переклад отриманих даних в умовні податні одиниці - «сохи» і визначення на цій основі податків. Соха вимірялася в четях (близько 0,5 десятини), її розмір у різних місцях був неоднаковий - залежав від області, якості ґрунту, приналежності земель. У кінці XVI ст. був проведений перепис земельних угідь Московського князівства і визначено число окладних одиниць «сох» . Під час правління Івана IV для орних земель поширюється вимірювання чвертями і частково десятинами, для луків - копнами сіна, для лісів верстами, чвертями та десятинами. Пропорції у вимірі землі поступово змінювались в залежності від її якості. Все це заносилось в писецькі книги, а також в дозорні та приправлені, якщо описи складались на виправлення чи доповнення попередніх.

Таким чином, земельний податок був досить відомим світовому господарству і мав тисячолітні традиції його правового регулювання.

Нова епоха, що прийшла на зміну середньовіччю пов'язана з інтенсивним розвитком економічних відносин. У даний період, виникають командно-адміністративні системи Франції, Швеції, Росії і Пруссії, функціонування яких супроводжувалось значним зростанням державних видатків, що сприяло дослідженню проблем державних фінансів, у першу чергу податків державознавцями, камералістами (поліцеїстами) та економістами.

Одним із перших дослідників, які звернулися до вивчення проблем справляння земельного податку був батько англійської політичної економії Уільям Петті, який аналізуючи існуюче в Англії у другій половині XVII ст. і можливе ситуативне правове регулювання земельного податку, в «Трактаті про податки і збори» зазначав, що у випаду нарахування податку на ренту із землі, «земельний податок стає нерівномірно стягуваним акцизом на споживання» . На думку У.Петті, якщо земельний податок справляється з будівель в залежності від їх вартості, то у випадку використання останніх для отримання прибутків це є цілком логічним, як наприклад магазинів, але якщо земельний податок справляється з житлових приміщень він є акцизом .

Джон Локк, вважаючи, що всі податки, включаючи акцизи, після різних перекладань у кінцевому рахунку падають на землевласників, на початку 90 - х років XVII ст. висуває проект єдиного земельного податку. На думку Локка торговці перекладають акцизи на споживачів. Але велику масу останніх складають сільські або промислові робітники, які могли нести на собі акцизи, адже в ряді випадків вони були невзмозі навіть себе прокормити і тоді за законами Англії їх був зобов'язаний брати на утримання прихід. Фонд для утримання незаможних складався з внесків землевласників, в залежності від розмірів їхніх земель. Головний тягар акцизів, на думку Локка, у будь-якому випадку лягав на власників землі, а за допомогою єдиного земельного податку можливо лише досягнути справедливого обкладення.

Давид Юм в есе «Про податки» (було опубліковано вперше в 1752 р.), рішуче заперечує «деяким письменникам» (Д.Локку - С.Л.), які вважали, що всі податки, зрештою, падають на землю і що з цієї причини всі їх потрібно замінити одним-єдиним земельним податком. Юм вважав, що саме акцизи рівномірно розподіляються серед населення пропорційно їхньому бажанню і необхідності споживати ті чи інші речі .

У XVIII ст. у Франція виникає школа фізіократів, в якій ідея єдиного податку (на землю) займе центральне місце. Вони виходили навіть з того, що лише земля дає чистий прибуток, а мануфактура і торгівля ніяких нових цінностей не створюють, тому єдино допустимий засіб отримання державних доходів є саме земельний податок. Один із засновників цієї школи Анн-Роберт-Жак Тюрго, перебуваючи на посту міністра фінансів Людовіка XVI, спрямував свої зусилля на оздоровлення фінансів країни намагаючись ліквідувати системи податкових відкупів та обкладенням доходів від земельної власності. Він спробував шляхом ряду реформ, на практиці втілити ідеї фізіократів у життя: видається едикт про ліквідацію цехів і свободу промислів, вводилась вільна внутрішня торгівля хлібом, дорожна повинність замінялась грошовими платежами для усіх землевласників незалежно від станової приналежності . Але опозиція придворної аристократії, дворянства та податкових відкупників призвели до відставки міністра-реформатора.

Серйозний вплив на самостійне значення науки про фінанси у XVIII зробив англійський політеконом А. Сміт. У 1776 р. він видав книгу «Дослідження про природу і причини багатства народів». Цей твір складався з п'яти книг, остання з який присвячувалась фінансам -витратам і доходам держави. Деяка увага в роботі приділялася і правовій регламентації фінансів, зокрема податків. Найбільший вплив вчення А. Сміта мало в Англії і у Франції, тобто тих країнах, де наприкінці XVIII - початку XIX ст. спостерігався інтенсивний промисловий розвиток. Власне, у цих країнах наука про фінанси і їх правове регулювання, формувалася відносно самостійно під впливом різних економічних теорій.

Ідеї фізіократів не отримали практичного використання, навіть законодавці французької революції, які знаходились під сильним впливом їхніх вчень, не зуміли обмежитись лише земельним податком. Історії відома спроба маркграфа Баденського Карла-Фрідріха матеріалізувати єдиний податок відповідно до задумів фізіократів, але експеримент проведений у трьох баденських селах увінчався фіаско .

Давид Рікардо аналізуючи земельний податок, окремо виділяв податок на ренту землі та десятину, яка є рівномірним податком, адже нею обкладається як сама найкраща, так і сама найгірша земля, причому цілком пропорційно кількості продукту який дає земля. Він вважав, що десятина, відрізняється від згаданого податку «тим, що падає і на ту землю, якої перший не стосується, і піднімає ціну сировини, на яку податок на ренту не впливає» .  А «земельний податок, пропорційний ренті із землі і змінюється з кожною зміною ренти, є в дійсності податок на ренту» . Д.Рікардо зазначав, що якщо земельним податком буде обкладена вся земля, яка обробляється, то незалежно від його ставок, він буде податком на продукт і тому підніме ціну останнього. На його думку, землевласник не може бути суб'єктом оподаткування, адже він не отримує ренти. Земельний податок, вказує Рікардо, або розмірюється відповідно до якості землі та її врожайності і тоді нічим не відрізняється від десятини, чи може бути однаковим для кожного акру обробляємої землі, якою б не була її якість. Але в останньому випадку обкладання здійснюється нерівномірно і суперечить четвертому правилу А.Сміта стосовно податків.  Загалом же, дослідник зазначав, що незалежно від того обкладається валовий чи чистий продукт землі, земельний податок однаково є податком на споживання і стосується землевласника і фермера лише в тій мірі, як і інші податки на сировину виробу .

Початок ХІХ ст. ознаменувався бурхливим розвитком суспільно-політичних, економічних та правових  ідей. З іменами Михайла Сперанського, Миколи Тургєнєва та Михайла Орлова пов'язують зародження в Російській імперії науки фінансового права, хоча воно і перебувало на той час в складі економічних наук. Значна частина державних діячів та вченних, в цей час виступала за реформування прямих податків і введення земельного. М.Сперанський пропонував відмовитись від подушної та оброчної податей, які на його думку були поземельними зборами «але заснованими за правилами досить недостатніми і неправильними» і ввести земельний податок, який повинен з часом «стати головним джерелом державних доходів» [16, 93]. Досить глибокий аналіз земельного податку, його правової природи був даний М.Тургєнєвим. Відповідно до запропонованої ним класифікації податки від прибуків із землі поділяються на:

1. Податки з чистого доходу ;

2. Податки з доходу від рудокопних заводів ;

3. Податки з будівель .

Російський фінансист В.Лебедев досліджуючи історію земельного податку, детально розглянувши питання його правового регулювання в європейських державах і критично проаналізувавши всі доводи «за» і «проти» земельного податку, зазначав, що саме доходи від землі слугували джерелом питного доходу, подушної та оброчної податей, але вони не були земельними податками і їх заміна дійсною земельною податтю поширеною на землі усіх станів була найважливішою в справі реформування податкової системи у другій половині ХІХ ст.. У той же час дослідник, ухилився від відповіді на саме основне питання, яке мало політичне забарвлення: хто і як повинен платини земельний податок в Росії після відміни кріпосного права?

Таким чином, ми бачимо, що традиції використання землі як об'єкту оподаткування сягають найдавніших часів, держав утворених першими цивілізаціями межиріччя, вони знайшли свій розвиток у античному, феодальному та буржуазному суспільствах. Цілком логічно, що ціла плеяда яскравих учених, у тому числі й творців політекономії присвятили значну увагу цій проблемі, яка й на сьогодні залишається не менш актуальною, ніж декілька століть тому, особливо враховуючи спроби вітчизняних законодавців успішно провести податкову реформу.

Література:

•1.     Черник Д.Г., Починок А.П., Морозов В.П. Основы налоговой системы: Учеб. пособие для вузов /Под ред. Д.Г.Черника. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.

•2.     Літопис руський. ¾ К.: Дніпро, 1989.

•3.     Лебедев В. О поземельном налоге. - СПб., 1868. - 254 с.

•4.     Кулишер И.М. Очерки финансовой науки. ¾ Вып.II. ¾  Петроград, 1920.

•5.     Петти В. Экономические и статистические работы. - М.: Соцэкгиз,1940.

•6.     Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров. - М.: Дело, Вита-Пресс, 1996.

•7.     Каратаев Н.К., Степанов И.Г. История экономических учений Западной Европы и России (до возникновения марксизма). - М.: Издательство социально-экономической литературы, 1959.

•8.     Тургенев Н.И. Опыт теории налогов. //У истоков финансового права. - М.: Статут (в серии «Золотые страницы российского финансового права»), 1998.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>