XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

к. істор. наук, Чорнодід Л.В. ПРОЦЕСИ УКРАЇНІЗАЦІЇ В АКАДЕМІЧНОМУ СЕКТОРІ НАУКИ У 20-30 -ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ

к. істор. наук, Чорнодід Л.В.

Криворізький технічний університет

ПРОЦЕСИ  УКРАЇНІЗАЦІЇ В АКАДЕМІЧНОМУ СЕКТОРІ  НАУКИ У 20-30 -ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ

     Суперечливою сторінкою української історії є період проведення політики коренізації (українізації), яка була проголошена у квітні 1923 р. і втілювалася в життя ціле десятиріччя, охопивши  всі сфери суспільного життя.

      Політика українізації розпочалася « з гори» і проводилася під безпосереднім керівництвом партійних і державних  органів і як зазначав В. Я Косіор на  ХІУ Київській окружній партійній конференції (1929 р.) : « ... українізація не вузько практична справа, ізольована від інших завдань, а один із складних елементів соціалістичного будівництва». 1

            Українізація стала найважливішою частиною партійно-державної роботи в науковому секторі. Українізаційні процеси у  науково-дослідній справі були тісним образом пов'язана з долею наукової інтелігенції.  Згідно рішенню ХІІ з'їзду РКП/б/ і ІУ національної наради  ЦК РКП/б/ було намічено ряд заходів по «коренізації». В документі під назвою  « Заходи по втіленню в життя постанов з національного питання, прийнятих ХІІ з'їздом  і національною нарадою» мова йшла про обов'язкове викладання національних мов як у республіканських  радпартшколах, так і у «всіх без винятку  навчальних закладах національних областей і республік», про надання  достатньої кількості місць « на робфаках вузів національних областей і республік представникам корінної національності ...» 2

      На початковому етапі українізація не набрала очікуваних темпів і не мала значних результатів. У 1923-1924 рр. , як зазначає історик С. Кульчицький , - українізація відбувалася уповільнено.3 Враховуючи  повільні темпи проведення  українізації ВУЦВК та РНК УРСР  у квітні 1925 р. прийняли постанову « Про заходи термінового проведення повної українізації радянського апарату» , яким передбачалося з 1 січня 1926 р. всі державні установи перевести на українську мову ( діловодство і відносини з іншими закладами). Всі державні установи, а також Академія наук  та її науково-дослідні кафедри і лабораторії попадали під дію цієї постанови.     

     Наукова українська інтелігенція стала об'єктом українізації. Русифікаторська політика, що проводилася довгий час  призвела до того, що значна частина української інтелігенції була зрусифікована. Українізація сприяла  подоланню русифікованості української інтелігенції, зокрема наукової, відкривала можливості  виховання  національної інтелігенції до своїх мовно-культурних джерел.

   Для реалізації українізаційної  програми  в середовищі української наукової інтелігенції використовувалися різні форми і методи.  Серед більш розповсюджених було навчання української мови і знайомство з українською культурою, виховання української інтелігенції, стимулювання працівників до вивчення мови. Ці методи втілювалися в різних формах. Так вивчення української мови і ознайомлення з українською культурою реалізовувалося через організацію різноманітних курсів та гуртків української мови й українознавства. Метод виховання національної інтелігенції знаходив своє втілення у збільшенні чисельності аспірантів-українців.

      Українізація Академії наук УРСР та її науково-дослідних установ знаходилася у введенні Наркомосвіти України та Упрнауки УРСР. У червні 1925 р. Політбюро ЦК КП/б/У заслухало доповідь Наркомосвіти УРСР про активізацію  роботи по впровадженню української мови і розвитку української культури у всіх вищих учбових закладах, а також і наукових установах. 4 На 1 грудня 1925 р. стан українізації науково-дослідних установ був таким: основна частина наукових робітників, що володіли українською мовою була серед аспірантів (63%) , тоді як серед дійсних членів  Академії, відсоток тих, хто володів українською мовою складала 26% . 5

    У 1926-1927 рр. українізація ВУАН та її наукових установ набула більш широкого розмаху . Успіхи у цій справі відзначалися на засіданні Київського оргпарткому КП/б/У ( червень 1926 р.) 6

    Одним з найважчих  аспектів у сфері  українізації було нічим не виправдане намагання вивчати українську мову представниками наукової та мистецької інтелігенції, росіян за національністю. Переконати їх, коли у свідомості був глибоко вкорінений погляд на українську мову і культуру як «меншовартісну», практично було неможливо ніякими, тим більше адміністративними методами. За реалізацією українізації в науковій сфері постійно наглядали державні і партійні органи, при яких створювалися спеціальні контролюючі комісії. Вони перевіряли стан українізації, оцінювали рівень знань і рівень володіння українською мовою співробітниками наукових установ, проводили іспити. За незнання мови або недостатнє володіння нею , вони мали право звільняти  їх з посад. Так, у 1927 р. комісія з українізації в Києві довела до відома Наркомосвіти України факт звільнення з посад 36 наукових працівників, які в визначений термін не оволоділи українською мовою. 7

    Деяка частина українських вчених хворобливо сприймала  українізацію, про що зазначав В.П. Затонський у своєму виступі на ІІ Всеукраїнському з'їзді наукових робітників.8 Відсутність гнучкості у проведенні українізації призвела до ряду негативних явищ. Перш всього, нерозуміння змісту цієї політики, небажання впроваджувати в життя її основні заходи йшло від партійно-державних працівників, основна частина яких була російськомовними. З їх боку відчувалося негідне ставлення до української мови і вони всіляко уповільнювали процес українізації. Такі настрої розповсюджувалися і мали прояви в різних сферах.  Так, С. Єфремов у своєму «Щоденнику» зазначав у 1924 р., «Українізація ... це  справжня злість дня. Просто стогін і гомін стоять по установах.»9  Постійні мовні іспити, страх втратити свою посаду створювали в установах нервову і надто напружену обстановку.

      Ігнорування деяких фактів у справі українізації призводило до того, що деяка частина вчених не була готова до переходу на ведення наукової справи українською мовою. Особливо проблематично це було для тих вчених, хто одночасно з науковою роботою займалися викладацькою діяльністю. Опір українізації набирав різних форм - від намагання уникнути вивчення української мови до  прямих виступів і заяв про те, що українська мова і культура є нижчими, другосортними. Однак активний опір не набував масового характеру, оскільки українізація була державною політикою, а за виступи проти радянської влади громадяни могли стати жертвами репресій.

    Трагічно склалася доля тих українських вчених, які активно підтримували українізацію і робили все можливе для її впровадження в науково-дослідну роботу. В подальшому вони були звинувачені в «буржуазному націоналізмі».

    Таким чином, ми бачимо, що реалізація політики українізації 20-30-х років мала як свої позитивні, так і негативні прояви.

Література:

•1.     Косіор В.Я. Українізація та КП/б/У // Більшовик України. - 1929.-№ 1.- С.38.

•2.     Борисьонок О.Ю. Обговорення проблем українізації вищим партійним керівництвом у 1922-1923 рр. // Український історичний журнал. - 2000.- №4.-С.98.

•3.     Кульчицкий С. Курс украинизация.  // Родина. - 1999.-  № 8.- С. 109.

•4.     Известия ЦК ЦК КП/б/У. - 1925.- №6.- С. 47.

•5.     ЦДАГО України. - Ф.1, оп.20, спр. 1977, арк.6.

•6.     Известия ЦК КП/б/У.- 1925.- №7.- С.47.

•7.     Державний архів Київської області. - Ф.10408, оп.1, спр.74, арк.2.

•8.     Державний архів Дніпропетровської області. - Ф. 7, оп.1, спр.765, арк.38.

•9.     Єфремов С. Щоденник.1923-1929. - К.,1997.- С. 115.

 

angel-X@meta.ua


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>