XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

к. політ. н. Заславська О.О. ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУЦІЙНОЇ ТЕОРІЇ У ВИВЧЕННІ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

к. політ. н. Заславська О.О.

Хмельницький національний університет

ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУЦІЙНОЇ ТЕОРІЇ У ВИВЧЕННІ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Політична система суспільства, якщо вона життєздатна, має постійно враховувати зміну внутрішньої і зовнішньої ситуації. У своєму функціонуванні вона постійно залежить від інформації, що надходить ззовні, та від власних субсистем про розвиток системи. Політична комунікація є своєрідним соціально-інформаційним полем політики, що з'єднує всі компоненти політичної сфери суспільства та структурує політичну діяльність, формує політичну свідомість і політичну культуру.

Актуальність досліджуваної теми обумовлена тим активним впливом, який політична комунікація здійснює на функціонування політичної системи, у тому числі, в сучасній Україні.

Завдання цієї статті - спроба за допомогою аналізу наявних емпіричних матеріалів і теоретичних викладок виокремити основні інститути політичної комунікації.

Інституціональна парадигма дозволяє розглядати політичну комунікацію як стійку сукупність комунікаційних ролей і функцій державних інститутів, політичних партій, громадських організацій, обслуговуючих взаємодію елітарних та неелітарних прошарків, з метою реалізації ними своїх інтересів, здійснення державної та суспільної влади. Розуміння механізмів політичної комунікації може сприяти стійкому діалогу між державою та інститутами громадянського суспільства.

Інституціоналізм, що виник в західній Європі наприкінці ХІХ століття як один із напрямків економічної, соціологічної і політичної науки, породжений об'єктивною потребою суспільства в теоретичному обґрунтуванні посилення впливу надбудови на всі сторони життя суспільства, концентрує увагу на комунікаційній функції соціально-політичних інститутів, їх ролі в суспільстві як засобів соціально-політичного контролю. 

Інституціональний підхід дозволяє проводити дослідження в двох напрямках. По-перше, аналізувати історичний процес зародження та встановлення нових політичних інститутів, що сприяє розкриттю причин та умов їх виникнення. По-друге, інституціональна парадигма дозволяє сфокусувати увагу на функціонуванні інститутів в межах політичної системи в процесі адаптації індивідів та організацій до її нормативних вимог, в ході якого формуються політичні механізми, що забезпечують стабільність та стійкість політичної організації.

Для нашого дослідження важливий висновок прихильників інституціоналізму про те, що політичні інститути і в сучасному суспільстві відіграють більш автономну, самостійну роль, є стрижнем політичних процесів і явищ, а їх дослідження - серцевиною політичної науки. Термін «інститут» в політичній науці використовується для позначення упорядкованих і формалізованих політичних відносин. У значній своїй частині політична комунікація складає сферу компетенції спеціалізованих установ й інститутів, таких як:

•-       держава та її інформаційні структури (відділи та служби зв'язків із громадськістю різних відомств, прес-секретаріати тощо);

•-       ЗМІ (радіо, преса, телебачення, видавництво, кіно);

•-       різноманітні корпоративні структури (інформаційні відділи партій, суспільно-політичних рухів, лобістські організації);

•-       інститути громадянського суспільства (комісії, експертні ради та інше);

•-       професійні інформаційні структури (консалтингові та рекламні агентства);

•-       віртуально трансформовані структури (сайти та Інтернет - портали президента, уряду, міністерств, партій, комісій і т.д., котрі містять інформацію про напрямки їх діяльності, контактну інформацію, що дозволяє забезпечити інтерактивну взаємодію за допомогою електронної пошти).

Розглянемо основні з них. Держава як провідний інститут політичної комунікації відображає різноманіття рівнів і видів комунікативної взаємодії владних структур із суспільством. Саме від неї залежить функціонування інших інститутів політичної системи та політичної взаємодії - ЗМІ, партій, громадських організацій. Адже саме державна влада визначає роботу інститутів політичної комунікації.

У межах державних установ політична комунікація повинна вирішувати наступні завдання:

•-       регулярно надавати населенню інформацію про діяльність установи, її планах та досягненнях;

•-       проводити просвітницьку роботу з громадськістю з питань законодавства, права та інших аспектів повсякденного життя;

•-       інформувати міністрів та керівників відомств про існуючі та можливі реакції на проведену чи намічену політику;

•-       сприяти розвитку демократії та розширенню гласності в роботі чиновників. 

Довіра населення до влади - неодмінна умова посилення взаємодії та досягнення суспільного консенсусу.

Політичні партії є важливою частиною публічної політики, інститутом політичної системи та політичної комунікації. Партії виступають медіаторами у взаємодії влади та населення, забезпечуючи інституалізацію політичної участі громадян, замінюючи стихійні форми суспільно-політичної активності населення формалізованими формами. Партії через здійснення низки політичних функцій (політичне кар'єрне просування, політична освіта, політична соціалізація тощо) можуть ефективно впливати на розвиток суспільства, брати активну участь в комунікаційному процесі, проте лише тоді, коли вони здатні розробляти стратегію соціального розвитку, пропонувати привабливі для суспільної думки шляхи вирішення проблем, обговорювати їх з суспільством, впливати на своїх представників в органах влади. З точки зору представництва та вираження групових інтересів політичні партії виступають як головні елементи громадянського суспільства. Основна комунікативна задача політичних партій - стати сполучною ланкою між державою та громадянським суспільством.

Предметом особливо пильного інтересу є такий інститут політичної комунікації як громадянське суспільство. Існує пряма залежність між рівнем розвитку громадянського суспільства та ефективністю політичної комунікації. Для того, щоб громадянське суспільство стабільно розвивалося та функціонувало, необхідно щоб кожний громадянин міг отримати оперативну та достовірну інформацію з усіх цікавлячих його питань життєдіяльності системи «влада - суспільство» та вільно обмінюватися інформацією, тобто бути активним суб'єктом цієї системи.

Вільне масове отримання та поширення інформації є основами дієвого захисту прав і свобод людини, формування суспільної думки адекватної подіям, що відбуваються, та забезпечення їй можливості реально впливати на суспільство й державну владу. Все це є загальновизнаними основними ознаками громадянського суспільства.

Комунікативна функція громадянського суспільства реалізується в двох аспектах. З одного боку, громадянське суспільство акумулює, а далі транслює органам влади інформацію про проблеми громадян, а з іншого - бере на себе соціальні обов'язки з реалізації політичних рішень. Для того, щоб механізми доступу до обговорення та вирішення нагальних проблем населення працювали, інститутам громадянського суспільства необхідно взаємодіяти з населенням та з владою для досягнення конструктивного діалогу. В той же час їм необхідно бути інституціонально незалежними від влади та непідконтрольними їй. Органи влади, зі свого боку, зацікавлені в отриманні адекватної інформації про потреби суспільства та в більш ефективному вирішенні проблем.

Інституційна парадигма дозволяє розглядати політичну комунікацію як стійку сукупність комунікаційних ролей і функцій державних інститутів, політичних партій, громадських організацій, які обслуговують взаємодію елітарних і неелітарних прошарків, для реалізації ними своїх інтересів, здійснення державної і суспільної влади.

Інститути політичної комунікації повинні сприяти стабільному функціонуванню політичної системи на основі паритетного діалогу влади та суспільства, що забезпечує ефективне вирішення соціально-політичних проблем.

 

zaslavskaya_olga@ukr.net

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>