Каменєва Н.С. КОЛЕКТИВ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ЯК ПРОБЛЕМА СУЧАСНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ
Каменєва Н.С.
викладач педагогіки ВКНЗ «Коростишівський педагогічний коледж імені І.Я. Франка» Житомирської обласної ради
м. Коростишів, Україна
КОЛЕКТИВ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ЯК ПРОБЛЕМА СУЧАСНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ
Процес виховання забезпечує самоактуалізацію та самореалізацію особистості молодшого школяра, зумовлює його інтелектуальний та психічний розвиток, засвоєння соціального досвіду. Одним із визначальних чинників формування сутності особистості є колектив учнів як середовище взаємодії, впливу, як явище суспільного життя та педагогічне явище.
У педагогічних працях класиків психології та педагогіки детально розроблено теорію розвитку та формування дитячого колективу. На сучасному етапі колектив розглядається в гармонії з особистістю учня, тому зрозумілим є існування протиріч між потенційними можливостями молодших школярів у розвитку колективізму та станом педагогічної практики, вихованням традиційними методами та компетентнісним і особистісно зорієнтованим підходами.
Колектив спрямований на об'єднання учнів з метою виконання певних завдань, створення оптимальних умов для розвитку та виховання особистості, формування морально-ціннісних стимулів діяльності та якостей особистості.
Дитячий колектив поєднує особисті та суспільно значущі цілі, формує громадську активність кожного члена, встановлює відносини взаємовідповідальності за свої вчинки і справи колективу, комфортний для дитини, норми поведінки є визнаними самими членами колективу, відкритий світу [6, с. 64].
У колективі, зґуртованому цілеспрямованою діяльністю, створюються складніші життєві взаємини, виділяються функції, які закріплюються за кожним членом, визначаються вимоги до поведінки, виробляється єдина суспільна думка, складаються оцінні стосунки, яким належить провідна роль у формуванні моральних рис. В умовах колективу індивід може здійснювати свої наміри щодо співробітництва з іншими, утвердити себе як особистість, реалізувати свої можливості. У колективі особистість знаходить істину свободу [4, с. 178].
Взаємини відображають об'єктивні відносини дітей у процесі сумісного виконання спільно важливої діяльності. Основним показником міжособистісних взаємин є психологічний клімат, що залежить від рівня загальної культури членів колективу і характеризується довірою, вимогливістю, конструктивною критикою, відсутністю тиску, задоволення від належності до колективу, взаємодопомогою та взаємо відповідальністю [3, с. 31].
Взаємини в колективі по-різному складаються залежно від індивідуальних особливостей, рис характеру, готовності і потреби в спілкуванні. Їх зміст та перебіг ускладнюється в кожному класі. У 1-му класі взаємини нестійкі, особисті. У 2-му класі вони набувають моральної забарвленості. 3-й та 4-й класи характеризуються глибокою моральною спрямованість, але почуття колективізму, стійкість у взаєминах і готовність поступатися ще не в повній мірі сформовані [1, с. 37].
У дитячому колективі формується особливий вид міжособистих відносин, який характеризується високою згуртованістю як ціннісно-орієнтаційною єдністю, колективістським самовизначенням, колективістською ідентифікацією, соціально цінним характером мотивації міжособистих виборів, високою референтністю членів колективу по відношенню один до одного, об'єктивністю в прийнятті відповідальності за результати спільної діяльності.
Розвиток взаємин відбувається по вертикалі та горизонталі, сприяє розвитку вербальної сфери, що визначає здатність учнів до самостійної мовленнєвої активності та успішність оволодіння різними знаннями, вираженими у вербальній формі. Спілкування, як взаємодія, що розкривається через уміння здійснювати спільні дії, підкорятися груповим нормам, дотримуватися ієрархії відносин здійснюється між учасниками, кожен з яких є носієм активності та характеризує інтерактивну сферу.
Взаємодія дітей відбувається на інформаційному, емоціональному та діяльнісному рівнях, визначається розумним поєднанням особистих та суспільних інтересів.
Особистість формується у процесі колективної діяльності, що виступає формою задоволення потреби у ствердженні та реалізації себе як особистості, стати значущим для інших, бути оціненим. Саме у спільній навчальній, суспільній та трудовій діяльності закладаються основні цінності і норми соціального буття дитини.
Характер взаємин та діяльності колективу зумовлений індивідуальним соціальним досвідом учня, якостями особистості, особливостями колективу. Негативно впливає на їх перебіг одноманітна діяльність, мала кількість та невизначеність соціальних ролей, одноманітність форм діяльності та спілкування тощо [5, с. 483].
Соціалізацію дитини в початковій школі визначає колектив класу, що характеризується високим соціокультурним та інтелектуальним рівнем розвитку дітей. Для нормального входження в колективне життя дитині потрібна нова самооцінка та самосвідомість. Самооцінка акумулює в собі досвід попередньої діяльності та оцінки інших людей. Адекватність та об'єктивність самооцінки свідчать про зміни у самосвідомості та є показником готовності до життєдіяльності в колективі.
Виховний колектив є педагогічно організованим: має органи самоврядування й координації, що уповноважені представляти інтереси дітей і суспільства, традиції, громадську думку, об'єднує учнів спільною метою та організацією праці. У процесі організації діяльності потрібно залучати всіх учнів у різноманітну й змістовну спільну діяльність і необхідно організовувати й стимулювати цю діяльність таким чином, щоб вона поєднувала учнів у дружний і працездатний колектив [2, с. 184-185].
На основі результатів дослідження встановлено актуальний рівень розвитку колективних засад учнів початкової школи. Визначено основні показники, що характеризують незадовільний стан життєдіяльності дітей у класному колективі: неблагополучні відносини, зниження рівня активності дітей, зниження прояву колективістських якостей (безкорисливої допомоги, відповідальності, співпереживання, готовності поступатися, взаємодії), зниження показників рівня лідерства, збільшення кількості дітей, що не приймають участі у життя дитячого колективу, відсутність міжособистісного спілкування, поділ колективу на окремі утворення, низький психологічний клімат, відсутність комфортності кожного члена класу, незадоволеність школярів життєдіяльністю колективу, низький рівень згуртованості колективу.
Дані показники характеризують недостатню виховну роботу класоводів щодо сформованості колективу класу учнів початкової школи, розвитку особистості кожного учня, її самовизначення та самореалізацію в системі міжособистих відносин, активності в різних видах діяльності, здобуття чіткої позиції в колективі, участі у житті учнівського і шкільного колективів.
Результати дослідження показали, що початкова ланка представлено автономними учнівськими групами, а не дитячими колективами.
Нами розроблено експериментальну модель життєдіяльності учнів молодшого шкільного віку на колективних засадах. Мета моделі - розвиток особистості молодшого школяра у процесі формування колективних засад суспільно-корисної життєдіяльності.
Принципи функціонування моделі: визнання кожного учня особистістю, отримання позитивних почуттів від перебування в колективі, дослідницького підходу до дитячого колективу, залежності розвитку особистості учня та всього колективу від особистості вчителя, наявності значимих подій у житті дитячого колективу, педагогічна наступність у формуванні та розвитку учнівського класу, різнорівневий розвиток у системі міжособистісних відносин, уміле пред'явлення вимог до учнів, виховання учнівського активу, організація захоплюючих перспектив, формування здорової суспільної думки, створення й розвиток позитивних традицій колективного життя.
Шляхи реалізації моделі: організація спільної діяльності, організація життя колективу на демократичних засадах; конструювання гуманістичних і взаємовідповідальних відносин між дітьми, традицій та норм поведінки; спрямування та корекція впливу дитячої спільності на особистість; уміле педагогічне регулювання місця кожного учня в системі відносин у колективі; збереження та розширення реальних прав дитини у шкільному колективі; забезпечення свободи вибору дитиною світоглядних, політичних, релігійних поглядів, її незалежності від офіційних шкільних орієнтирів у цій сфері; бережливе та вибіркове ставлення до обговорення в колективі негативних вчинків учнів; розвиток активності у процесі діяльності і спілкування; забезпечення умілого керівництва розвитком та формуванням колективу учнів молодшого шкільного віку; створення сприятливого психологічного клімату в класі; функціонування органів самоврядування; зв'язок дитячого колективу з іншими колективами; використання сучасних інноваційних технологій у навчально-виховному процесі.
Література:
•1. Базна В. формування конструктивних взаємин у школярів // Психолог.─ 2008.─ № 13─14.─ С. 35─37.
•2. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів.─ К.: Академвидав, 2007.─ 616 с. (Альма-матер)
•3. Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания .─ К.: Политиздат Украины, 1989 .─ 189 с.
•4. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / Під ред. М.М. Проколієнко, упор. В.В. Андрієвська, Г.О. Балл, О.Т. Губко, В.О. Проскура .─К.: Радянська школа, 1989.─ 608 с.
•5. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навчальний посібник. 5-те видання, доповнене і перероблене. ─К., 2007. ─656 с.
•6. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник .─ М.: Владос, 1999.─ Кн. 2: Процесс воспитания.─ 226 с.
