XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд. економ. наук, Квасницька Р. С., Фляжнікова В. В. ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ УМОВХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

кандидат економічних наук, доцент Квасницька Р. С., Фляжнікова В. В.

Хмельницький національний університет

ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ УМОВХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

У статті проведено дослідження особливостей формування та реалізації дивідендної політики  підприємств в сучасних умовах господарювання, виокремлено пропозицій щодо створення більш сприятливих умов для реалізації спільних інтересів підприємств та їх власників за допомогою дивідендних відносин.

Актуальність. Одним з ключових питань розвитку суб'єкта господарювання є формування та реалізація ефективної дивідендної політики. Тісний зв'язок цієї політики з рішеннями в галузі управління капіталом, інвестиційною та емісійною політиками, формуванням позитивного іміджу суб'єкта господарювання у ринковому середовищі зумовлює актуальність дослідження даної теми. Саме зважаючи на те, що існують деякі диспропорції, необхідність їх подолання, дослідження прагматичних та теоретичних аспектів дивідендної політики є актуальним та своєчасним.

Дивідендна політика є одним із найбільш дискусійних питань фінансової діяльності суб'єкта господарювання. Існують навіть цілі наукові напрямки та школи, основним об'єктом дослідження яких є формування та розподіл прибутку підприємства, а отже і прийняття рішення щодо політики виплати дивідендів. Ці дискусії знаходять своє продовження у прагматичній площині - вибір кількісних параметрів дивідендів, форм їх виплати, встановлення впливу дивідендної політики на вартість компанії розглядаються багатьма чинниками успішної політики у сфері джерел фінансування [1].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Світова фінансова наука має низку робіт у сфері дивідендної політики. Визначення пропозицій щодо реалізації дивідендної політики підприємств у літературі досить різноманітні. Дослідженням цієї проблеми займались, зокрема, М. Міллера, Ф. Модільяні, С. Росса, У. Шарпа. Р. Брейлі, С. Майерса, Дж. Ван Хорна та ін. У сучасних умовах господарювання: І. Бланк, О. Вінник, М. Грідчина, В. Євтушевський, А. Поддєрьогін, В. Суторміна. Але, незважаючи на значну кількість доробок науковців, питання дивідендної політики залишаються дискусійними, а тому потребують подальших досліджень.

Мета. Дослідження теоретичних та методичних засад формування та реалізації дивідендної політики підприємств в сучасних умовах господарювання.

Виклад основного матеріалу. Одним з важливих завдань є формування та реалізація політики підприємства в галузі виплати дивідендів. Дивіденди - частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства [2, с.106].

Дивідендна політика підприємства - це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики - це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників [2, с.106].

Основними чинниками, що впливають на дивідендну політику підприємства є [3, с.264]: фінансова стратегія підприємства, умови діяльності, склад інвесторів та їх інтереси в отриманні доходу, податкові наслідки, вартість та структура капіталу підприємства, прибутковість акціонерного капіталу та наявність альтернатив вкладення акціонерного капіталу, законодавчі пріоритети та державна політика в галузі розподілу прибутку акціонерних товариств.

Так як в Україні інтерес до теоретичних та прагматичних аспектів дивідендної політики існує в досить своєрідному ракурсі. Зважаючи на характеристики національної моделі корпоративного управління (з поступовим збільшенням частки крупних акціонерів), нерозвиненість організованого ринку цінних паперів, існування значного «тіньового» сектору економіки, серед управлінців домінує своєрідний «залишковий» підхід до дивідендних виплат. Дивіденди розглядаються менеджерами та власниками акціонерних товариств виключно в контексті одного з багатьох можливих варіантів отримання доходу від власності, без «прив'язки» до ринкової вартості підприємства [4, с.6].

В Україні сьогодні переважає тенденція до невиплати дивідендів взагалі або їх виплати за залишковим принципом. Переважна більшість вітчизняних акціонерних компаній взагалі не розробляють стратегії реалізації дивідендної політики, що зумовлено, насамперед, збитковою або низькорентабельною діяльністю та вимушеністю направляти значну частину чистого прибутку на поповнення оборотних коштів, розширення виробництва та ін.[4, с.6]

У періоди стабільної економічної ситуації інвестори віддають перевагу підприємствам, що сплачують дивіденди. Це свідчить про їх високу корпоративну культуру, прозорість роботи та відповідність доходів власників результатам діяльності АТ. Проте, в періоди економічного росту виплата дивідендів може бути розцінена негативно, оскільки дивідендні виплати сприйматимуться як проїдання інвестицій, що могли б бути вкладені в проекти з високою дохідністю. В будь-якому разі рішення про виплату дивідендів не повинно загрожувати економічній безпеці підприємства.

Виплата дивідендів залежить не тільки від наявності та розміру прибутку, а й від бажання власників контрольного пакета акцій прийняти рішення про виплату дивідендів. Аналіз свідчить,  що навіть за наявності прибутку, достатнього для нарахування дивідендів, власники контрольного пакета акцій українських акціонерних товариств можуть приймати рішення про відмову від нарахування дивідендів з причини прагнення реінвестувати прибуток,  максимально використати внутрішні можливості для подальшого розвитку підприємства або внаслідок небажання власників контрольного пакета ділити прибуток з іншими акціонерами.

В той же час існує своєрідний механізм реалізації дивідендної політики в державному секторі економіки, який, в першу чергу, орієнтується на задоволення фіскальних потреб держави. Отже, держава, фактично, знаходиться на іншому «полюсі інтересів» щодо дивідендів відносно інших акціонерів. Інший значний потенційний прошарок акціонерів, які зацікавлені у стабільних дивідендних виплатах, - індивідуальні інвестори, в переважній більшості не мають можливостей реально впливати на рішення українських корпорацій [5, с.9].

При визначенні проблем формування дивідендної політики вітчизняних підприємств слід враховувати, що затвердження дивідендної політики українських підприємств здійснюється самими акціонерами, у той час, як у західних країнах дивідендна політика корпорації визначається тільки менеджерами. Але оптимальне рішення повинно знаходитись посередині. Тому пропонується при визначенні дивідендної політики орієнтуватися на взаємодію інтересів акціонерів та менеджерів компанії.

Інсайдери, до яких віднесено менеджерів підприємства й контролюючих акціонерів, не зацікавлені у виплаті поточних дивідендів, віддаючи перевагу використанню активів підприємства в особистих цілях. Водночас після сплати дивідендів акціонерам і, відповідно, повернення прибутку на їхні інвестиції інсайдери підприємства вже не звітують про подальше використання нерозподіленого прибутку [2, с.106].

Дроблення акцій як форми дивідендів не пов'язане із реальним рухом грошових засобів від підприємства до власника акцій. Останній отримує дохід від приросту ринкової вартості акцій, оскільки, як свідчить практика, сумарна ринкова вартість акцій після дроблення стає дещо вищою за вартість акцій до проведення дроблення. До того ж акціонер може отримати дохід, продавши частину належних йому акцій. Збільшення кількості акцій в обігу паралельно забезпечує збільшення їхньої ліквідності.

Реалізація підприємством дивідендної політики у формі викупу акцій на ринку відповідає перш за все інтересам інсайдерів підприємства, які отримують можливість штучного завищення рівня дивідендних виплат, оскільки зменшується база нарахування дивідендів на величину викуплених акцій, підвищення за рахунок коштів підприємства рівня контролю над підприємством з боку інсайдерів за рахунок відносного збільшення частки останніх, забезпечення позитивного впливу на кон'юнктуру ринку акцій певного підприємства, що має суттєве значення для подальшого фінансування фірми [6, с.18].

Стабільний рівень дивідендних виплат може сигналізувати про те, що вкладений інвесторами в підприємство капітал працює ефективно. Отже, за інших рівних умов дивідендні виплати позитивно впливають на ринковий курс корпоративних прав. З іншого боку, відсутність дивідендів або їх різке коливання свідчить про нестабільність і ризиковість підприємства-емітента корпоративних прав. Як наслідок - ринковий курс падає. Щоправда, інвестори можуть високо оцінити вартість акцій підприємства навіть і без виплати дивідендів, якщо вони добре поінформовані про його програми розвитку, причини невиплати або скорочення виплати дивідендів і напрямки реінвестування прибутку [7, с.198].

Отже, якщо підприємство планує залучати кошти за рахунок додаткової емісії, йому слід реалізувати дивідендну політику, спрямовану на підвищення ринкового курсу корпоративних прав.

Так, кожна корпорація у практичній фінансовій діяльності прагне досягти оптимального співвідношення між виплатою достатніх дивідендів та реінвестуванням прибутку. Ефективні управлінські рішення в сучасних корпоративних фінансах не можливі без урахування дивідендної політики, ключовим орієнтиром якої є забезпечення добробуту акціонерів. Але повний розподіл прибутку підприємства у вигляді дивідендних виплат не може повністю відповідати інтересам всіх учасників корпоративних відносин [8].

Оптимізація процесів виплати дивідендів - чи не єдиний шлях до формування позитивного корпоративного іміджу підприємства. Саме тому, керівництво акціонерних компаній повинно максимально уважно ставитися до цієї сфери та спонукати менеджмент підприємства до пошуку компромісу між власними інтересами та інтересами акціонерів [1].

Висновки. Отже, з огляду на вище сказане, політика виплати дивідендів має на увазі прийняття рішення про виплату прибутку підприємства його акціонерам або її реінвестуванні. А саме це рішення може вплинути на ціну акцій підприємства як сприятливим, так і несприятливим чином. Тому потрібно шукати оптимальне співвідношення використання чистого прибутку, за якого мінімізуються витрати на залучення капіталу, та дивідендної політики, яка не має впливати на оптимізацію структури капіталу і вартість підприємства.

Література:

•1.  Форліта Х. Формування ефективної дивідендної політики підприємства / Х. Форліта. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://libfor.com/

•2.   Дмитрієв І. А. Формування дивідендної політики акціонерних товариств: [монографія] / І. А. Дмитрієв. - Х.: ХДЕУ, 2010. -  195 с.

•3.  Швиданенко Г. О. Управління капіталом підприємства: навчальний посібник / Г. О. Швиданенко. - К.: Центр економічної статистики, 2007. - 436 с.

•4.   Ковальова К. В. Дивіденди: платити чи ні? / К.В. Ковальова // Урядовий Кур'єр. - 2010. - №96. - С. 13-20.

•5.   Ковальська К. В. Суть та особливості дивідендної політики вітчизняних корпорацій / К. В. Ковальська // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія економіка. - 2009. - №83. - С. 37-40.

•6.   Олександренко І. В. Особливості нарахування та виплати дивідендів в Україні / І. В. Олександренко // Ек. форум. - 2011. - № 1. - С. 23-27.

•7.   Даценко Г. В. Підвищення ролі дивідендної політики в реалізації економічних інтересів підприємства / Г. В. Даценко // Інноваційна економіка: Всеукраїнський науково-виробничий журнал. - 2011. - № 21. - С. 212-216.

8.    Закон України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 р. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:  http://zakon1.rada.gov.ua/


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>