XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд. філол. наук, Арделян М. В. МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ Й ЗНАЧЕННЯ СПІВВІДНОСНИХ СЛІВ У СКЛАДІ ПРОСТОРОВО-ОТОТОЖНЮВАЛЬНИХ РЕЧЕНЬ

кандидат філологічних наук, Арделян Марина Володимирівна

Харківський державний університет харчування та торгівлі,

кафедра іноземних мов

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ Й ЗНАЧЕННЯ СПІВВІДНОСНИХ СЛІВ У СКЛАДІ ПРОСТОРОВО-ОТОТОЖНЮВАЛЬНИХ РЕЧЕНЬ

Предикативні частини просторово-ототожнювальних речень - і тих, де позиція корелята заміщена, і де він опущений, - поєднані кореляційним підрядним зв'язком: підрядна частина граматично і за змістом залежить від опорного слова в головній - співвідносного слова просторового значення й приєднується до головної за допомогою сполучного слова, тотожного співвідносному за значенням. Що стосується співвідносних слів, то порівняно з іншими засобами підрядного зв'язку вони є найменш дослідженими. На особливу увагу заслуговують їх частиномовна природа і значення, якого вони набувають у структурі просторово-ототожнювальних речень. Функцію співвідносних слів у структурі просторово-ототожнювальних речень виконують прислівники займенникового типу. Подібно до слів, що традиційно визнавалися займенниками, тобто слів із предметним, означальним та кількісним значенням (те, той, такий, стільки), вказівні слова просторового значення там, туди, звідти та под. не називають реалій дійсності, а лише відсилають до їх назви в попередньому контексті або до ситуації, отже, є займенниковими словами. Водночас за властивими їм загальнокатегоріальними значеннями та іншими граматичними ознаками ці вказівні слова являють собою прислівники.

У сучасному мовознавстві прийнято думку про те, що "займенники не є окремими морфологічними одиницями (окремою частиною мови), а лише входять до парадигми однієї з них" [5, 166]. В описах граматичної будови української мови також заперечується статус займенників як окремої частини мови [2, 253]. Займенники розглядаються серед слів, що мають граматичні ознаки самостійних слів - іменників, прикметників, числівників, прислівників - і можуть заміщувати їх у реченні. Відзначається, що функція заміщення властива цим словам через те, що, на відміну від решти слів, вони прямо не називають предмети і явища дійсності, а лише відсилають до них (до їхніх назв у попередньому або наступному контексті). Отже, як будь-які інші самостійні слова, займенники мають номінативну функцію, однак реалізують її специфічно: такі слова називають реалії дійсності не прямо, а опосередковано. Важливо згадати, що довгий час прислівники не включали до класу займенникових слів. Річ у тім, що поняття про займенники прийшло у вітчизняне мовознавство з традиційних граматичних учень, а термін «займенник» являє собою кальку з латинської pronomen (тобто «замість імені»). Оскільки ж прислівники не входили до іменних частин мови (до таких відносили лише іменники, прикметники, числівники, пор. рос.: имя существительное, имя прилагательное, имя числительное), то й ті з прислівників, що виявляли ознаки займенникових слів, займенниками не вважались.

Цей погляд на прислівники поступився широкому тлумаченню явища заміщування. Він був визнаний спочатку в західноєвропейській славістиці, а пізніше був сприйнятий русистикою й україністикою. Широке тлумачення поняття займенникових слів знаходимо в підручнику «Граматика української мови» Безпояско О.К., Городенської К.Г., Русанівського В.М. Автори виходять із того, що у складі прислівника велику групу становлять прислівники займенникового походження. Із власне прислівниками їх «об'єднує спільна функціонально-синтаксична роль, оскільки в реченні вони виконують типову прислівникову формально-синтаксичну функцію придієслівного некерованого другорядного члена або детермінантного другорядного члена речення, пор.: літати вгорі і літати там» [2, 253]. У підручнику відзначається, що «займенникові прислівники мають спільну з власне прислівниками категоріальну семантику, що є семантикою відношень, проте виражають її своєрідно» [2, 254]. На відміну від власне прислівників, займенникові прислівники опосередковано позначають ознаку ознаки, у зв'язку із конкретною ситуацією. З цього випливає висновок авторів про те, що «займенникові прислівники становлять узагальнено-вказівний розряд прислівників зі значенням «ознака ознаки», яка лише в мовленні наповнюється конкретним змістом» [2, 254]. Відповідно до викладеного в сучасних морфологічних описах погляду, співвідносні слова там, туди, звідти та ін. у дослідженні визнано такими, що за своєю морфологічною природою є займенниковими прислівниками. Разом із тим враховується їхня особливість як слів-найменувань - здатність виражати вказівне значення. Це дає підстави вважати співвідносні слова там, туди, звідти та ін. займенниковими словами.

Визнання слів просторової семантики там, туди, звідти займенниковими словами в складі лексико-граматичного класу прислівників визначило тлумачення речень, в головній частині яких вони містяться, такими, що належать до класу займенниково-співвідносних. Тотожність синтаксичного механізму речень із кореляційною єдністю там - де на зразок Я тільки там жадаю жити, де виросла моя душа (Д. Павличко) реченням із кореляційною єдністю те - що; той - хто; такий - який; стільки - скільки зумовила їхній розгляд у синтаксичних описах [3; 4;] не серед речень із обставинними підрядними, а серед ототожнювального (симетричного) різновиду займенниково-співвідносних конструкцій.

Література:

•1.     Арделян М.В. Складнопідрядні просторово-ототожнювальні речення в сучасній українській мові: Дисертація... канд. філол. наук. 10.02.01 / ХДПУ ім. Г.С. Сковороди - Харків, 2002. - 211 с.

•2.     Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. - К.: Либідь, 1993. - 336с.

•3.     Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис - К.: Либідь, 1993. - 348 с.

•4.     Крючков С.Е., Максимов Л.Ю. Современный русский язык. Синтаксис сложного предложения. - М.: Просвещение, 1977. - 191 с.

•5.     Черемисина М.И., Колосова Т.А. Очерки по теории сложного предложения. - Новосибирск: Наука. Сибир. отд-е, 1987. - 199 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>