XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд. філол. наук, Бикова Т.В. КОНЦЕПЦІЯ ВНУТРІШНЬОГО БУТТЯ ЖІНКИ-МАТЕРІ У НОВЕЛІ В.СТЕФАНИКА «МАТИ»

Бикова Тетяна Валеріївна кандидат філологічних наук, доцент, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

КОНЦЕПЦІЯ ВНУТРІШНЬОГО БУТТЯ ЖІНКИ-МАТЕРІ У НОВЕЛІ В.СТЕФАНИКА «МАТИ»

У новелістиці В. Стефаника другого періоду на повоєнну тематику саме через світосприйняття жінки можна показати жорстокі наслідки подій перших десятиліть буремного ХХ століття. Наділена високими моральними ідеалами, маючи від природи тонку та ніжну натуру, жінка повинна приймати важкі для своєї душі рішення, вирішувати не тільки власну долю, а й бути своєрідною суддею іншим, близьким для неї особам. Така жінка-мати постає й у новелі «Мати».

Будучи членом суспільства і сільської громади і водночас будучи матір'ю головна героїня новели Верижиха змушена виступити у творі грізною суддею власній доньці, яка зрадила з московським офіцером своєму чоловікові, що пішов на війну: «Життя твоє, небого, серед нас скінчилося, ти чужа всім, насип оцес порох в московську гарбату і зараз спокутуєш гріх. А я тебе файно вберу, я тебе ще красніше поховаю, і затреш ганьбу на нас, старих, та на твоїй дитині» [3, с. 231].

На відміну від сільської громади Верижиха залишається твердою у прийнятті рішення щодо смерті своєї доньки, незважаючи на важку дилему між своїм рішенням як матері і рішенням члена громади. Саме через усвідомлення власної місії Верижихою як речника думки про справедливе покарання розглядаються у творі екзестенціали буття і смерті.

Смерть у творі не сприймається як вихід із ситуації, яка склалася в житті доньки Верижихи. Це є справедливе покарання за вчинений гріх, саме смерть, на думку Верижихи, має спокутувати зроблений злочин. Проте смерть, до якої веде стара Верижиха свою доньку не є природною - це самогубство через повішання. Відразу виникає асоціація зі смертю Іуди, який повісився на осиці після зради Ісуса Христа. Водночас героїня розуміє, що ця смерть є неприродним явищем, не є Божою волею, адже тільки Бог має вирішувати: коли людина має народитися, а коли померти.

Усвідомлюючи тяжкість власного вироку своїй доньці, жінка зупиняється на думці, що й вона може вершити волю, незалежно ні від волі Божої, ні від думок односельців: «Боже, не лиш ти право маєш давати кару, але й я» [3, с. 232].

Таким чином, можемо підтвердити думку О. Гнідан, що «розглядаючи проблему людини, її місце і призначення на землі у високих етичних категоріях, Стефаник не лише розкриває трагедію духовного спустошення, а й полишає героєві право вибору» [1, с. 466]. Верижиха вибирає собі роль жорстокого судді, незалежно від того, що громада не погодилася із вироком: «Мій старий тижнями не входив до хати, бо не міг клякнути перед образами, бо все вас була повна хата, аби нігтями роздрапувати наше серце, а тепер, яки-м її всадила на гилю, то ви вже милосердні. Чого ще хочете від мене, дикі звірі?!» [3, с. 232].

Стефаниківське екзистенціальне бачення визначала ситуація, в якій він жив і творив. Михайлина Коцюбинська зауважила, що окрім Стефаника «в українській класичній прозі, мабуть, нема письменника з такою напругою загальнолюдського, з таким наближенням до глибинних засад людського існування: життя і смерть, злочин і кара, духовне становлення та її знелюднення, коріння й ґрунт, відповідальність за свої вчинки і покута» [2, с. 193].

Варто зазначити, що смерть у творі, будучи актом спокути та тяжкий гріх, водночас не виступає моментом всепрощення наступних поколінь. Якщо Касіяниха із «Гріха» бажає собі покути і мріє, що після спокутування гріха її син виступатиме найкращим продовжувачем добрих намірів її роду на землі, то Верижиха навпаки вважає, що смерть винної доньки таки не зможе врятувати весь рід від ганьби і приймає ще жорсткіше рішення - виносить смертельний вирок собі і своєму онукові, щоб рід зник без продовження в майбутньому: «Як ще під ховаю її дитину, то піду за нею...» [3, с. 232].

Таким чином, героїня новели «Мати» піднімається морально вище за особисті потреби своєї родини, стає на шлях усвідомлення своєї загальнолюдської місії. Саме в бажанні смерті своїй дитині у Верижихи проявляється її глибоко моральна неосяжна любов матері.

Василь Стефаник найвиразніше змалював внутрішній біль людини, виявивши глибинну сутність її буття. Поставивши своїх персонажів у межові ситуації, автор заявив про себе як про письменника з екзистенційним світовідчуттям, який зумів передати найглибші порухи і переживання людської душі. Людське існування, обмежене часовими рамками, екзистенціалісти йменують буттям до смерті. Автори порубіжжя осмислювали смерть як перехід у інший вимір буття, тому усвідомлення власної конечності персонажами підсилюють екзистенційне світовідчуття, а в межових ситуаціях загострюють відчуття відповідальності за власну долю та долю близьких.

Література:

1. Гнідан О. «Далеко під горами ревіли гармати, палали села...» /
О.Д. Гнідан // Історія української літератури. Кінець ХІХ - початок ХХ ст.: У 2 кн.: Підручник / За ред. проф. О.Д. Гнідан. - К.: Либідь, 2005. - Кн..1. -
624 с.

2. Коцюбинська М.Х. Мої обрії : в 2-х т. / Михайлина Хомівна Коцюбинська. - К. : Дух і Літера, 2004. - Т. 1. - 2004. - 336 с.

3. Стефаник В. Твори / В.С. Стефаник. - К.: Дніпро, 1964. - 551 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>