XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд. філософ. наук, Возняк І. М. ПРИРОДА ЛЮДИНИ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ФАКТОР СОЦІАЛЬНИХ ВЗАЄМИН

кандидат філософських наук,  Возняк Іван Миколайович

Національний лісотехнічний університет України

ПРИРОДА ЛЮДИНИ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ФАКТОР  СОЦІАЛЬНИХ ВЗАЄМИН

У "Дружній розмові про душевний мир" Г.Сковорода писав, що природа людини  початкова причина і рушійна сила усіх суспільних процесів. Зокрема, він зазначав, Що наша власна природа наснажує до діла і зміцнює до праці, роблячи її солодкою. Для філософії дуже важливим є те, що Г.Сковорода розділив сутність людини на дві природи - невидиму духовну і видиму матеріальну, позаяк обидві ці природи діаметрально-протилежно визначають основні засади організації соціальних взаємин між людьми. Тому він часто повторював одну і ту саму думку: "Пізнай самого себе", бо лише наше самопізнання допоможе нам зрозуміти ,що матеріальна, тілесна природа людини є джерелом  егоїзму, заздрості, лукавства, ворожості у стосунках між людьми.

         Щоб протистояти такому антиморальному виклику у жорстокому існуючому світі, людина має спиратися, вважав Г.Сковорода, на свою справжню духовну, невидиму природу, яка і є джерелом її свободи. Свобода - це втілення в людині вічної божественної природи, сутністю якої є мудрість. Отже, самопізнання Г.Сковороди має також породжувати усвідомлення того, що духовна - істинна природа людини в організації суспільних взаємин  постає джерелом добра, справедливості, любові до ближнього, совісті тощо. Іншими словами, Духовна природа людини - це джерело, як вважає Г.Сковорода, вічних істин моралі, на яких і має базуватися суспільне життя людей. Закликом до втілення духовної вічної природи  людини у побудову соціальних відносин була як морально-релігійна філософія Г.Сковороди, так і саме його життя.

Подібні погляди про те, що сутність людини, яка поділяється на дві природи - матеріальну і духовну, визначає зміст суспільних взаємин відігравали   у  ХІХ і ХХ століттях дуже важливу роль у дослідженнях  та осмисленні  соціальних процесів. Так, великою заслугою Ф.Достоєвського як і Ф.Ніцше  є їхнє передчуття та попередження ще у другій половині ХІХ століття про виникнення  важливих ознак суспільної тиранії, яка може бути зумовленою самою природою людини. В романі "Брати Карамазови" Ф.Достоєвського великий інквізитор стверджує, що широким народним масам непотрібна істина, свобода та мораль, бо вони не здатні взяти на себе відповідальність за результати своєї діяльності та організацію суспільного життя на засадах свободи та моралі. Визначальним для народу, вважає великий інквізитор, є хліб, матеріальні умови життя, а не свобода та інтелектуальна творча діяльність. Тому справжнє призначення державної влади, як переконаний він, полягає у забезпеченні народних мас хлібом, а не свободою. Отож, людину, яка навчає народ істині, свободі та моралі, великий інквізитор засуджує до страти.

Проте, такі суспільні діячі, які здатні відібрати у народу свободу і духовність в заміну на хліб, вважає Ф.Достоєвський, є біснуватими людьми, яким все дозволено. Один із героїв роману «Біси» Ф.Достоєвського називає Петра Верховинського першим і головним вбивцею, бо він у самого істинного Бога перестав вірити. Інший герой цього роману Н. Ставрогін  стверджує, що в чужій біді завжди є щось нам приємне, яке веселить і зумовлює сміх. Він признається, що отримує задоволення та чуттєву насолоду від того, коли усі ненавидять його. Як бачимо, "мертві душі" М.Гоголя постали у Ф.Достоєвського "бісами", тобто людьми, які втратили людську сутність, власну самостійність існування, незалежність мислення, бо "ідея" (або догма чи ілюзія) з'їла їхні особистості. Як висловлюється П.Верховенський :"Не ви з'їли ідею, а вас з'їла ідея".

Можна провести певні паралелі між героями із романів Ф.Достоєвського та Воландом із роману „Майстер і Маргарита" М.Булгакова. Воланд як і великий інквізитор стверджує, що народ потребує не свободи, а хліба. Напрошується думка, що ім'я Воланд є прихованою комбінацією українського та російського імен Володимир та Владімір, до яких додається лише літера „Н". З такої інтерпретації імені Воланд та описаних в романі подій можна припустити, що тим великим інквізитором, який на землі усієї московської імперії, на сеансах „чорної магії", відібрав у народу істину, свободу та мораль, і в такий спосіб перетворив його в голу, голодну масу, був Володимир Ленін. Представлений в романі сеанс чорної магії Воланда засвідчив, що у присутніх в театрі людей немає ніяких духовних цінностей. Їм не потрібна свобода та мораль, адже визначальними для них є тільки інстинкти та пристрасті, пов'язані із задоволенням матеріальних потреб. Ці люди вимагають відірвати голову кожному, хто лише наважиться суперечити їхній волі та інстинктам. Таке їхнє бажання ще у театрі і виконує успішно Воланд.

Отож, Ф.Достоєвський та М.Булгаков застерігають, що народні маси, які мріють тільки про хліб і забувають про власну свободу,  а отже забувають, що вони творці самобутньої культури, духовності  втрачають усе - не лише мораль, але й людську гідність, перетворюючись у Шарикових і Швондерів. Ф.Достоєвський та М.Булгаков також попереджають, що людина юрби не потребує соціальних свобод, вона не здатна до творення демократичних суспільних взаємин і в результаті до влади приходить диктатура. Це може бути диктатура партій, кланів, декількох олігархів тощо.

 Названі вище ідеї Ф.Достоєвського та М.Булгакова є актуальними і в сьогоднішніх реаліях. Вони вказують на необхідність з'ясування проблеми - що це за людина, яка в жодному разі не відмовлятиметься від соціальних свобод і буде спроможною до демократичного державотворення? Відповідь на це питання  може дати лише  наукове розуміння соціальної природи людини, а саме її суттєвості та екзистенційності. Такою значимою має бути така людина, яка за своєю сутністю не потребує зовнішньої щодо неї сили, яка б детермінувала її соціальну природу, як от: суспільне буття, практика, абсолютна ідея. За своєю сутністю людина є соціальною, екзистенційною людиною, позаяк вона сама, як вважає І.Кант, має таку апріорну природу, яка здатна творити її власне соціальне буття, наприклад, суспільні, демократичні, правові відносини. Іншими словами, соціальною чи екзистенційною сутністю людини є її, насамперед, свобода або можливість пізнання надчуттєвої (невидимої) реальності, зокрема, об'єктивних законів природи, які реалізуються у практичній діяльності людини.

Втім, щоб витворити демократичні суспільні взаємини потрібне, якщо виходити з філософії Г.Сковороди, друге народження людини, яке виражається у власному творенні себе як „людини духовної". Зазначимо, що проблему справжньої природи людини або „надлюдини", ставив також Ф.Ніцше у тезі про три перетворення духу: «верблюд», «лев», «дитина».

Із вчення Г.Сковороди та Ф.Ніцше випливає, що для великих інквізиторів та Воландів у становленні соціального буття визначальною є, не духовна, а лише тілесна, матеріальна природа людини. Це означає, що такій людині не потрібна свобода для розбудови суспільних взаємин, бо їй бракуватиме інтелекту, культури і самостійного критичного мислення для соціального творення. Отже, тілесна людина, щоб збудувати достойне суспільне життя, як колись вчив Г.Сковорода, має народитися вдруге і стати істинною, духовно-творчою людиною та не бути рабою низьких тілесних пристрастей, наживи і непомірного збагачення.

Таким чином до того часу, доки в сучасній Україні не визріє справжня національна еліта, тобто духовна людина, для якої визначальною є доля нації, а не хліб, не гроші, не корупція, жодні соціальні революції на міських майданах не зможуть вивільнити духовні, творчі сили народу, спрямовані на творення себе як самодостатньої нації.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>