канд. історичн. наук, Лисенко А.А. БОРОТЬБА ЧЕРВОНОГО КОМАНДУВАННЯ ПРОТИ МАХНОВЩИНИ У РОЗПАЛ ДЕНІКІНСЬКОГО НАСТУПУ ВЛІТКУ 1919 р.
Кандидат історичних наук Лисенко Андрій Андрійович
ДВНЗ "Переслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди"
БОРОТЬБА ЧЕРВОНОГО КОМАНДУВАННЯ ПРОТИ МАХНОВЩИНИ У РОЗПАЛ ДЕНІКІНСЬКОГО НАСТУПУ ВЛІТКУ 1919 р.
Період громадянської війни на українських теренах викликає незмінну увагу з боку дослідників. І, коли у роки існування Радянського Союзу наукові розвідки мали видимі ідеологічні завдання, то із здобуттям Україною незалежності, історики мають можливість більш об'єктивно дослідити події буремного 1919 р.
Цікавою, на наш погляд, сторінкою можна вважати відкриту боротьбу радянського політичного та військового керівництва проти формувань, які знаходилися під командуванням Н. Махна, що під час наступу Добровольчої армії, автоматично ставали союзниками червоних військ. В. Волковинський у своїй роботі звертав увагу читачів і дослідників на те, що літній наступ білогвардійських військ мав успіх саме через антирадянські настрої українського села, які були викликані продрозверсткою та не виправданими надіями на "чорний" переділ землі [3, с. 113-120]. У надзвичайно тяжкому стані опинилася і бригада Червоної армії під командуванням Н. Махна. 55 тисяч бійців "батька" без забезпечення зброєю та боєприпасами, без необхідної медичної допомоги, без продовольчого забезпечення, частина з яких була вражена епідемією тифу та перебувала на лікуванні в Гуляй-полі та в навколишніх селах, виявилася сам-на сам із наступаючими регулярними військами генерала В. Май-Маєвського.
Радянська історіографія переповнена інформацією про те, як ганебно втікали махновці перед наступаючими білими військами. Натомість, В. Верстюк пише про протилежне: що саме махновські частини чинили впертий спротив військам генерала А. Денікіна в умовах, коли червоні частини кидали фронт слідом за своїми командирами і відступали практично без бою [2, с. 110-111].
Військові частини 14 радянської армії, під командуванням К. Ворошилова, змінюючи махновців на фронті, почали паралельно проводити операцію по знишенню повстанців: вони роззброювали частини, приєднували їх до своїх підрозділів, розправлялися з командирами. Вочевидь вище політичне керівництво продумало й шлях розправитися особисто з "батьком". Саме в цей період з'явилося секретне розпорядження Голови Реввійськради Росії Л. Троцького за № 96/с від 3 червня 1919 р. у якому серед іншого наказувалося: розпочати агітацію проти махновців, негайно припинити будь-які форми забезпечення воюючим махновським частинам [1, с. 238-239].
Була здійснена спроба захопити та стратити й самого Н. Махна, якого запросили у потяг К. Ворошилова для проведення наради по координації дій у боротьбі проти денікінців. Але в останню мить "батько" відмовився брати участь у зібранні. Підступом представникам "червоного" командування вдалося заарештувати штаб Н. Махна у складі - Михальова-Павленка, Бурлиги, Олійника, Коровка, Костяна, Полуніна, Добролюбова. 12 червня 1919 р. на станцію Синельникове з Харкова прибув Надзвичайний трибунал Донецького басейну, який проводив своє засідання до 17 червня. 22 червня 1919 р. був опублікований вирок у справі штабу Н. Махна [4, арк. 1 - 3]. У цьому документі радянського "правосуддя" періоду громадянської війни штаб махновської бригади звинувачувався у дезорганізації Радянської влади у Гуляй-пільському районі, що створило слабке місце в обороні, по якому й нанесли удар білогвардійські частини. Внаслідок цього наступу з'явився прорив, а махновські частини почали панічну втечу, штаб повністю втратив керівництво військами. Представників штабу звинувачували у проповіді партизанства, що у поєднанні з виборним командним складом, розхитало й сусідню з махновцями армію та сприяло успіху білих. Підсумовуючи розгляд справи Особливий трибунал констатував, що саме штаб Н. Махна винний у появі можливості у білогвардійців зайти в тил частинам Червоної армії, та у розкладі сусідніх, із махновськими, частин, що оголошувалося тяжким злочином спрсмованим проти робітничо-селянської революції. Арештованих визнали винними у руйнуванні південної ділянки фронту та наданні великої допомоги наступу білогвардійців, а Михальова-Павленка та Бурлигу - у дезертирстві. Далі, надзвичайний Військово-революційний трибунал Донецького басейну, під головуванням Г. П'ятакова та членів С. Буздаліна та Рафаіла, ухвалив - незалежно від мотивів, якими керувалися підсудні, вчиняючи перераховані злочини, арештованих членів махновського штабу - Михальова-Павленка, Бурлигу, Олійника, Коровка, Костяна, Полуніна та Добролюбова рзстріляти.
Таким чином у розпал денікінського наступу радянське керівництво, не зважаючи на жахливий стан свого фронту, на селянську війну, що ширилася українськими землями, продовжувало розправи із своїми політичними опонентами, не беручи до уваги їх значення та роль у боротьбі проти монархічних сил Добровольчої армії у 1919 р.
Література:
•1. Белаш А., Белаш В. Дороги Нестора Махно. Историческое повествование. - К.: РВЦ "Проза", 1993.
•2. Верстюк В. Махновщина: селянський повстанський рух на Україні (1918-1920). - К.: Наукова думка, 1992.
•3. Волковинський В. Нестор Махно: легенди і реальність. - К.: Перліт продакшн, 1994.
•4. РГАСПИ. - Ф. 71. - Оп. 34. - Спр. 1037. - Арк. 1 - 3.
E-mail: Lusenko1964@mail.ru
