XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд. педагог. наук, Коберник Г.І. ФОРМУВАННЯ ГУМАННО ОРІЄНТОВАНОЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Кандидат педагогічних наук Коберник Галина Іванівна

   ФОРМУВАННЯ ГУМАННО ОРІЄНТОВАНОЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

  Сучасною альтернативою традиційним підходам до реформування   освіти є її гуманістичне спрямування, орієнтоване на людину як найвищу цінність соціального буття та ставлення до неї як до суб'єкта пізнання, спілкування і творчості.  Такі якості, як підказує аналіз психолого-педагогічної літератури, можуть сформуватися в процесі спільної навчальної діяльності самих учнів, що вступають у взаємовідносини.  

 Гуманізм, як відомо, трактується в двох аспектах: у широкому та вузькому значеннях. У широкому розумінні як історично змінювана система поглядів, що визначає цінність людини як особистості, її права на свободу, розвиток і виявлення своїх здібностей, права на щастя, де основним критерієм оцінювання соціальних інститутів (у тому числі й насамперед система неперервної освіти і виховання) є благо людини, а принцип рівності, справедливості людяності - бажаною нормою відносин між людьми [2].

У вузькому розумінні - це  відродження духовності в суспільстві національної культури і національної самосвідомості, визнання того, що
людина - абсолютна цінність, найвища субстанція, " міра всіх речей " .

Гуманізм - це вираження людяності в усіх багатоманітних проявах людської поведінки. Людяність спрямована на розвиток усього розумного, що сприяє життю, а також на оберігання і захист людини та життя як цінності [1].

Гуманізм - це вибіркове ставлення до світу, основою якого є визнання цінності життя і сприймання світу в якомога ширших і глибших взаємозв'язках. Гуманізм - це розумна ідея взаємозв'язку, що обстоює життя і смисл, любов і доброзичливість у людському житті [3].

Приступаючи до роботи в новій системі навчання, учитель повинен уявляти, що перед ним не просто діти, яких потрібно виховувати, а яскраві неповторні індивідуальності, яких він зобов'язаний глибоко шанувати, цінувати, у яких поки що мало знань, невеликий соціальний досвід, але в них все попереду і вони мають піти у своєму розвитку далі за свого вчителя, на них покладається розв'язання завдань державного масштабу.

 Головне завдання учителя - допомогти учню отримати і освоїти досвід старшого покоління, збагатити і розвинути його.  

 Навчальний процес має бути побудований так, щоб він був зручний для учнів різних вікових груп, враховував типологічні і індивідуальні особливості школярів.

 Гуманістичні цінності шкільної освіти зумовили зміну авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно-орієнтовану. Суттєвими ознаками цих змін є навчання і виховання учнів з максимально можливою індивідуалізацією, створенням умов для саморозвитку і самонавчання, осмисленого визначення своїх можливостей і життєвих цілей.   гуманістично-орієнтована модель навчання об'єктивно змінює позицію учнів і вчителів у спілкуванні, утверджує не рольове, а особистісне спілкування, зумовлює потребу діалогу, дискусій, обміну думками, враженнями, конструювання життєвих ситуацій, стимулює розвиток критичного мислення.

  Це вимагає використання досконаліших технологій викладання, що передбачають інші умови організації навчального процесу, які забезпечують якнайповніше задоволення пізнавальних потреб школярів, всебічне врахування їх інтересів, нахилів, здібностей.

 Реалізацію нових концептуальних підстав, які потребують вирішення цілої низки проблем, що дісталися освітній системі «у спадок», Г. Ксензова вбачає у:

• переорієнтації вчителів з навчально-дисциплінарної на особистісну модель взаємодії з учнями;

• підготовці педагогів до послідовного виключення примусу в навчанні, включенні внутрішніх активізаторів діяльності [там само].

Завдання педагога полягає в створенні такого навчального середовища, за якого б переважна частина учнів вчилися на рівні пізнавальних інтересів, що зростають, і лише для деяких учнів із-за необхідності використовувати стимули.

Щоб виключити жорсткість зовнішніх вимог на психологічному рівні необхідно забезпечити свободу у виборі засобів, форм і методів навчання як з боку педагога, так і з боку дітей, а також створити атмосферу довіри, співробітництва, взаємодопомоги. Необхідно змінити систему оцінювання навально-пізнавальної діяльності учнів і діяльності вчителів.

Значний потенціал для розв'язання цих завдань має інтерактивне  навчання.

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. Це спільний навчальний процес, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, які розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу [6].

  При цьому найважливіша функція особистості полягає у визначенні свого ставлення до певної життєвої ситуації, у виявленні її суті.  

 За інтерактивного навчання створюється особистісно орієнтована ситуація, яка спрямована на актуалізацію особистих функцій учнів, на накопичення ними досвіду реалізації ціннісного вибору, критичного сприйняття, рефлексії, творчого вирішення проблем та ін.  

 Спілкуючись, особистість самостійно визначає свою роль серед  інших людей і подій. Вона знаходить підтвердження своєї цінності і, як наслідок, у неї народжується бажання стати ще краще. Готовність індивіда до діалогічного спілкування припускає сприйняття ним діалогу як особливої ситуації взаємин, що вимагає адекватної поведінки, дотримання деяких правил; збереження у свідомості мети діалогу, «не скочуючись» у буденне з'ясування особистих пріоритетів і амбіцій, не зводячи усе багатство діалогу до емоційного «з'ясування стосунків» [4].

 Включення учня в діалог і означає створення особистісно-розвиваючої педагогічної ситуації.   

Діалог між учнями виникає у спільній діяльності, співпраці, що передбачає розподіл ролей. Діалог при цьому розгортається всередині інших особисто значущих сфер діяльності як деяка життєва ситуація, як спосіб життя учня і колективу. Діалог виступає також як своєрідна технологія засвоєння емоційно-ціннісного досвіду, досвіду сутнісно-пошукової діяльності в процесі навчально-пізнавальної роботи.

За правильної організації спілкування між учасниками навчально-пізнавальної діяльності яке передбачають інтерактивні технології навчання, в них формується гнучкість і критичність мислення, визнання існування іншої думки, прогнозування можливих шляхів розвязання проблеми. Спілкуючись з однолітками, студенти (учні) не соромляться вголос висловити думку в правильності якої вони не переконані, встановити її істинність. Від такого спілкування вони отримують позитивні емоції; формуються в них потреба бути почутим, підтриманим, оціненим; виникають мотиви діяльності, спрямовані на досягнення взаєморозуміння у процесі міжособистісних відносин. Тобто, в умовах інтеракції забезпечується формування емоційно-ціннісного компонента толерантності.

До того ж, в умовах інтерактивних технологій навчання особистість набуває позитивного досвіду співпраці, вчиться вести дружній доброзичливий діалог, стримувати свої емоції, поважати товаришів, які мають іншу думку, обминати конфліктні ситуації, тобто в нього формується поведінково-діяльнісний компонент толерантності.  

 Передумовою інтеракції є порозуміння, яке виробляється в умовному когнітивному контексті як результат взаємних очікувань, пошуку точок перетину когнітивних оточень.  Кінцевим результатом інтеракції виступають зміни уявлень учасників взаємодії та зміни культурного оточення чи елементів соціокультурного світу кожного з них у напрямі їх об'єднання, виокремлення спільного, інтегрального чинника, а також вироблення єдиних норм, правил, вимог тощо.  

 В процесі інтерактивних технологій навчання створюється середовище в якому студенти (учні) вчаться змінювати власні когнітивні світи при зіткненні з іншими. Хоча часто відстоювати власні погляди визнаються як позитивні, не враховуються наслідки, людина нездатна на компроміси, не виявляє толерантності, поступливості. Безперечно, прагнення особистості «бути й вибути - собою» (Д. Павличко) [5] - є позитивним, але при цьому необхідно враховувати цінності інших, тих, хто поруч.

 Інтерактивні технології навчання націлені на протидію негативним впливам, які викликають страх та відособлюють від інших. Вони створюють умови для розвитку в молоді здібності до незалежного мислення, критичної оцінки та формування високих моральних критеріїв, психології толерантності і ненасильства.

Такі технології навчання зумовлюють зміну авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на гуманістично орієнтовану, сутнісними ознаками якої є навчання і виховання учнів з максимально можливою індивідуалізацією, створенням умов для саморозвитку і самоактуалізації, осмисленого визначення своїх можливостей і життєвих цілей.  Вони змінюють позицію студентів (учнів) і викладачів (вчителів) у їх взаємодії, утверджується не рольове, а особистісне гуманне спілкування.

За умов інтерактивних технологій навчання студенти (учні), перебуваючи в позиції міжособистісних взаємин, набувають умінь розв'язувати можливі протиріччя та проблемні ситуації ненасильницьким шляхом.

Важливе значення для підвищення ефективності формування гуманних стосунків школярів має дотримання таких умов:

- демократизація всього шкільного життя, забезпечення самостійності, терпимості, стриманості,  поваги до інакомислячих людей, формування критичного мислення, ініціативності, свободи вибору й відповідальності на основі оновлення форм самоврядування учнів;

- опора на особистісний підхід у вихованні;

- формування потреб у емоційному контакті, розумінні іншої людини, повазі її гідності, у самоповазі.

 Література:

•1.        Білоусова В.О. Теорія і методика гуманізації відносин старшокласників у позаурочній діяльності загальноосвітньої школи. -К.:ІЗМН, 1997. -192с.

•2.        Буева Л.П. Человек: деятельность и общение. -М.:Мысль,1988. -315с.

•3.      Кешелева И.О. Гуманизм действительный и мнимый. - М.:Из-во МГУ, 1973. -169с.

•4.       Ксензова Г.Ю. Перспективные школьные техноло­гии: Учебно-методическое пособие. - М.: Педагогиче­ское общество России, 2000. - 224 с.

•5.       Павличко Д. До Маяковського // ТЕМА. - 2000. - №2. - С.107-108; С.107.

•6.             Пометун О. Активні й інтерактивні  методи навчання: до питання про диференціацію понять // Шлях Освіти. - № 3. - 2004 - С.10-15.

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>