XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд. педагог. наук, Лупаренко С. Є. ДИТИНСТВО ЯК ПЕРІОД АКТИВНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДИТИНИ

Кандидат педагогічних наук, доцент Лупаренко Світлана Євгенівна

Докторант кафедри загальної педагогіки та педагогічки вищої школи Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди

ДИТИНСТВО ЯК ПЕРІОД АКТИВНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДИТИНИ

Дитина зі самого початку свого життя знаходиться під впливом різних факторів, обставин її соціального й індивідуального життя. Дитина є первинно біологічною, але потенційно соціальною людською істотою, й універсальним механізмом її «включення» в суспільний та особистісний дискурси буття є соціалізація - механізм, за допомогою якого суспільства продукують (формують, виховують) нових членів згідно з певним суспільним зразком (еталоном), що гарантує самовідтворення тих чи інших суспільств, добре впізнаваних і тотожних собі самим, без цього суспільства як такі неможливі [2; 3]; це двосторонній процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення в систему суспільних відносин шляхом як засвоєння соціального досвіду, так і самостійного відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна, неповторна особистість; це системне утворення в соціальному становленні людини, що володіє структурністю, самоорганізацією, відкритістю, механізмами збагачення і розвитку (А.Капська, Л.Міщик, Л.Зайцева, А.Мудрик).

Щодо дітей як членів суспільства, то бути соціалізованими для них означає [3, С. 18]:

•1)       бути включеними до нормативно-ціннісної системи свого суспільства, тобто поділяти його вимоги, норми, цінності;

•2)       бути соціально адаптованими до цієї системи, тобто доволі комфортно почуватися в межах суспільних вимог;

•3)       бути включеним до інтеракційного дискурсу суспільного життя, тобто вміти досягати особистих цілей без завдання шкоди іншим людям, задовольняти свої потреби, ураховуючи інтереси й потреби інших, бачити світ так, як бачать його інші.

Однак суспільство чітко керує й контролює процес соціалізації, передаючи від покоління до покоління визначений ним формальний соціальний порядок, усталює суспільні зв'язки і забезпечує їх репродукцію (держава, уряд, церква, засоби масової інформації, традиції, ритуали, вірування тощо), а також людські взаємини (емоції, почуття, прихильності, потреба ідентифікувати себе зі значимими іншими людьми тощо). Так, немовляти й діти раннього віку віддають себе під безмежну владу дорослих в обмін на любов, турботу. Опосередковані близькими дорослими (батьками) первинні зв'язки між дитиною і світом, які виникають на ранніх етапах соціалізації, стають основою її входження у світ, забезпечують фундаментальну єдність зі світом, відчуття безпеки. Послаблення цих емоційних зв'язків спричиняє відчуження дитини від дорослої людини, її нечутливість до соціалізаційних впливів [1; 2].

На перших етапах соціалізації (етапах перед соціалізації та первинної соціалізації), які відбуваються в ранньому дитинстві, світ постає перед дитиною реально відфільтрованим близькими дорослими людьми, і цей вплив має декларативний характер. Дорослі нав'язують дітям власні схеми мислення і дій, що певним чином стримує їхні бажання й можливості. Згодом дитина інтерналізує, привласнює запропонований дорослими світ не як один із можливих, а як єдино мислимий. Це означає, що вплив уже виконав свою соціалізаційну функцію. Привласнені (інтерналізовані) дитиною у процесі первинної соціалізації моделі предметного і соціального світу значно міцніше вкорінюються в її свідомість, ніж будь-які інші світоглядні моделі, з якими дитина буде стикатися пізніше, у процесі вторинної соціалізації [1; 2].

Первинно ініціатива в соціалізаційному процесі належить дорослим, які спонукають дитину розвиватися в заданому культурою напрямі, а дитина, у свою чергу, має сприймати світ очима дорослих і реагувати на це способами, обмеженими культурно-нормативними рамками [3]. Проте для того, щоб піддатися соціалізаційним впливам, дитина має погодитися на це, тобто «погодитися жити і розвиватися як соціальна істота» [1, С. 128]. І задля цього дитина вимушена (з метою самозбереження й самореалізації) включатися у взаємини з іншими людьми, оволодівати засобами спілкування та узгоджувати з ними своє життя. Кінцевим результатом такого прилучення є формування особливого способу психічної організації, духовного утворення, означеного у психологічній науці терміном «особистість» [2].

На етапі вторинної соціалізації (із накопиченням необхідного, базового досвіду соціалізованості) відбувається становлення ідентичності (самості) дитини, її усвідомлення як незалежної істоти, що штовхає її на шлях набуття незалежність від близьких дорослих людей, а згодом і від матеріального світу. Це дозволяє дитині віддалятися від людей, навколишнього світи та поринати у світ власних образів, думок, почуттів, перебувати у двох вимірах - зовнішньому і внутрішньому.

Безумовно, соціум має значну владу над особистістю, він тиснена неї, висуває певні, обов'язкові для виконання вимоги. І влада соціуму здійснюється за умови прийняття особою цих соціальних вимог. У свою чергу, аби зберегти власну цілісність, суб'єкт чинить опір, і боротьба цих двох тенденцій спричиняє психічне напруження, яке завжди має місце у взаєминах індивіда зі соціальним середовищем [1, С. 349-350]. І це відкриває нові можливості для особистісного розвитку. Водночас дитина починає частіше стикатися з іншими, альтернативними світоглядними моделями і набуває права на особистий вибір.

Разом зі засвоєнням і накопиченням соціального досвіду відбувається перехід від зовнішньо керованої до внутрішньо керованої поведінки (самодетермінації). Розвиток й існування особистості все менше залежать від зовнішньої детермінації, але сила соціуму не меншає. І примусова сила колективних способів мислення, і внутрішні спонукання, що формуються на основі засвоєних соціальних уявлень, наповняють індивідуальне буття людини реальним соціальним змістом, підпорядковують її логіці соціального буття. Найпотужнішим чинником соціалізації, який має внутрішньоособистісний характер, є соціальні потреби дитини (у любові, визнанні, позитивних оцінках, схваленні з боку значимих людей, соціальному престижі), які спонукають її до особистісного розвитку і міцно утримують у сфері соціалізаційного впливу [2].

У дитинстві на соціалізацію спрямована головна увага суспільства: дитина має оволодіти мовою, мовленнєвими відношеннями, початком рахування, участю в іграх й обрядах. Водночас відбувається розвиток основних видів здійснення та координації соціалізуючих рухів, що властиві людині. Також формуються навички гігієни, носіння одежі, поводження з речами, орієнтації у природному й технічному середовищі.

Окрім цього, на думку Г.Саган, дитинство має власний соціокультурний простір, до якого входять агенти (діти, дорослі люди, держава), різнорівневі структурні компоненти формування цього простору (дитячі спільноти; учителі, батьки або особи, що їх замінюють; ЗМІ; політика держави, освітні програми тощо) [4, С. 314].

Отже, у двоспрямованому процесі задоволення взаємних вимог (соціалізації), що висуваються дитиною і суспільством одне до одного, відбувається відтворення суспільства (за умови, якщо воно задовольняє потреби індивіда) і розвиток людини, формування особистості (за умови прийняття нею вимог, що висуваються суспільством).

Література:

1. Васютинський В. Інтеракційна психологія влади / В.Васютинський. - К.: Київський славістичний університет, 2005. - 492 с.

2. Петрунько О. Дитина у просторі між владою соціалізації та особистою свободою / О.Петрунько // Наукові студії із соціальної та політичної психології: зб. статей. - К.: Міленіум, 2007. - Вип. 16 (19). - С. 98-104.

3. Розум С. Психология социализации и социальной адаптации человека / С.Розум. - СПб.: Речь, 2006. - 365 с.

4. Саган Г. Концептуализация феномена детства: Основные подходы / Г.Саган // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: зб. наук. праць. - Х.: ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2009. - Вип. 15. - С. 311-314.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>