XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд. педагог. наук, Радул О. С. ДОГЛЯД ЗА МАЛИМИ ДІТЬМИ У СХІДНИХ СЛОВ’ЯН VІ–ХІІІ ст.

кандидат педагогічних наук, професор Радул Ольга Сергіївна

Кіровоградський державний педагогічний університет імені   Володимира  Винниченка

ДОГЛЯД ЗА МАЛИМИ ДІТЬМИ У СХІДНИХ СЛОВ'ЯН VІ-ХІІІ ст.

Відновити процес виховання малих дітей у давніх слов'ян можна на підставі інтеграції різних наук, насамперед, археології та етнографії, а також фольклору, частково писемних пам'яток, праць із громадянської історії.

На ранніх етапах життя виховання дитини у слов'ян VІ-ХІІІ ст. обмежувалося сім'єю. У слов'ян, як і у всіх інших народів світу, насамперед вихователями малих дітей були матері, старші діти, а також старі люди - дідусі й бабусі, яких називали пестунами дітей, тобто вихователями за давньоруською термінологією. Фізичний контакт батьків із маленькими дітьми у більшості традиційних суспільств був незначним, хоча в моногамних сім'ях і, передусім, з віком дитини він збільшувався.

         Піклування східних слов'ян про малих дітей насамперед обмежувалося гігієнічним вихованням: додержанням тіла в чистоті, загартуванням і харчуванням. Основними засобами виховання були колискові пісні, пестушки, потішки, казки, загадки, іграшки, дитячі ігри тощо.

Малих дітей купали в ночвах, які видовбувалися із цільної колоди, або ж діжках, які в давні часи виготовлялися чоловіками в кожному домі. За етнографічними матеріалами ХІХ ст. у перші дні життя дитини відбувалося перше купання, яке мало медико-профілактичне призначення і водночас супроводжувалося обрядовими діями. З віком дитину привчали до миття в бані. Письмові джерела Русі засвідчують існування бань («изба мовная», «истобка мовная», «мовница»), зокрема, у Києві, Новгороді та купання в них «повсякдень» [5, 4].

         Мала дитина спала в окремій колисці. Типовою для всіх східнослов'янських народів була підвісна колиска. Така форма колиски давніша за стоячу. У росіян вона називалася «люлька», «зыбка» (від давньоруського «зыбатися» - колебать, дрожать), «колыбель», у білорусів - «колыбка». Для спокійного сну дитини у колиску клали різні речі - обереги. Вірогідно, давні слов'яни і колиску оздоблювали оберігальною символікою. Побічним свідченням цього може бути колиска ХІХ ст. з охоронною язичницькою символікою, фотографія якої розміщена у книзі А. К. Чекалова «Народная деревянная скульптура русского Севера» (М., 1974).

З ростом дитини, крім колисок, у житлі давніх слов'ян з'являлися і спеціальні дитячі меблі. До найпоширеніших і найдавніших відносять сиділки і стоялки [1, 4]. Сиділкою користувалися для того, щоб навчити дитину сидіти. У росіян ХІХ ст. вона називалася «седухой», «седулкой», «сиделкой», «дуплянкой», в українців - сидячкою, сидушкою. Більш поширеними були стоялки («стояки», «стояны», «стоячки», «стоюшки», «стоюнки», «стойки» - у росіян, «садибки» - у білорусів), які призначалися для дітей до року життя. Дослідник народного побуту Є. Е. Бломквіст зазначає, що інформація про широке застосування у минулому різноманітних сиділок і стоялок є в літературі про росіян, українців і білорусів, а також удмуртів, комі, пермяків, карел, естонців [2, 436].

Кожна дитина мала власний гребінець для розчісування волосся. Гребінці є найпоширенішими археологічними знахідками, що відносяться до предметів особистої гігієни у східних слов'ян VІ-ХІІІ ст. Прямим свідченням користування ними дітьми у давні часи є, зокрема, кістяний гребінець, виявлений у дитячому похованні черняхівської культури біля с. Чорнолив-Руський (Тернопільська обл.) [3, 281]. За віруваннями давніх народів супроводжувальний поховальний матеріал містив ті предмети, якими людина користувалася у житті і які їй знадобляться в іншому світі.

У давні часи немовля завжди годували груддю, а також, як і у всіх інших народів, з перших днів докормлювали, як зауважує Д. К. Зеленін, за допомогою «соски» і «ріжка». Давньою соскою був пережований матір'ю хліб, загорнутий у шматок рідкої матерії, який засовували в рот маляті. Ріжок - це порожній коров'ячій ріг з попередньо розм'якшеним у солоній воді коров'ячим соском, натягнутим на тонкий кінчик [4, 329]. У ріжок наливали коров'яче молоко, часто розбавлене водою, або квас, якщо молока не було. Такі ріжки існували ще у першій половині ХІХ ст.

З шести місяців малу дитину пригодовували й кашами [4, 329]. У період VІ-ХІІІ ст. слов'яни знали різні види каш - із жита, пшениці-двозернянки, вівса, проса, гречки, бобів, гороху, сочевиці. Ці назви є спільними для слов'янських мов, що засвідчує те, що вони існували задовго до V-VІ ст., тобто до часу остаточного розселення слов'ян та поділу на східних, західних і південних.

Для малих дітей батьки та ремісники виготовляли іграшки-брязкальця, тобто іграшки, які при струшуванні видавали звук (рос. «погремушка»). У давніші часи брязкальця мали культове призначення, відганяли від людини злі духи. У середні віки вони вже використовувалися як дитячі іграшки. До іграшок східних слов'ян Х-ХІІІ ст. належать брязкальця яйцеподібної форми, виявлені у Вишгороді, Галичі, Воїні, Новгороді, Рязані, Пскові, Твері, а також брязкальця у вигляді пташок [1, 6; 6, 65; 7, 231].

Кожна дитина мала власний одяг, який виготовлявся дома. Він був подібним до одягу дорослих, але мав деякі особливості. Фрагменти одягу, який носили хлопчики і дівчатка трапляються у похованнях Х-ХІІІ ст. Так, у похованні дівчини 14-16 років у кургані початку ХІІІ ст. біля с. Бітягове (Московська обл.) збереглися залишки верхнього одягу із сукна, а нижнього - із тонкої вовняної тканини на льняній основі [8, 91]. Основною частиною одягу була полотняна сорочка. Видатний етнограф ХІХ ст. П. В. Шейн зауважує, що у білорусів в середині та другій половині ХІХ ст. хлопчики і дівчатка носили однакові полотняні сорочки, перехвачені пояском [9, 10]. Д. К. Зеленін додає, що одяг дівчинки від одягу хлопчика вирізняло тільки намисто. Вірогідно, таке вбрання носили і діти східних слов'ян у VІ-ХІІІст.

Література:

1. Бабишин С. Д. Школа та освіта Давньої Русі (ІХ - перша половина ХІІІ ст.) / Бабишин С. Д. - К.: Вища школа, 1973. - 88 с.

2. Бломквист Е. Э. Крестьянские постройки русских, украинцев и белорусов (поселения, жилища и хозяйственные строения) / Е. Э. Бломквист // Восточнославянский этнографический сборник. Очерки народной материальной культуры русских, украинцев и белорусов в ХІХ - начале ХХ в. - М.: АН СССР, 1956. - С. 3-458.

3. Герета И. П. Новый памятник Черняховской культуры / И. П. Герета // Археологические открытия 1976 года / Отв. ред. Б. А. Рыбаков. - М.: Наука, 1977. - С. 280-281.

4. Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография / Зеленин Д. К. [пер. с нем. К. Д. Цивиной]. - М.: Наука, 1991. - 511 с.

5. Літопис Руський / [пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; відп. ред. О. В. Мишанич]. - К.: Дніпро, 1989. - ХVІ + 591 с.

6. Найден О. Українська народна іграшка: Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості / Найден О. - К.: АртЕк. - 256 с.

7. Новгородский сборник. 50 лет раскопок Новгорода: [сб.ст.] / Под общей ред. Б. А. Колчина, В. Л. Янина. - М.: Наука, 1982. - 336 с.

8. Розенфельдт Р. Л. Раскопки подмосковных курганов / Р. Л. Розенфельдт // Археологические открытия 1971 года / Отв. ред. Б. А. Рыбаков. - М.: Наука, 1972. - С. 90-91.

9. Шейн П. В. Материалы для изучения быта и языка русского населения северо-западного края / П. В. Шейн. - Т. III (Белорусский сборник). - СПб.: Тип. Императорской Академии Наук, 1902. - 538с.

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>