XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд. психол. н. Назарук Н. В. ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ВЧИТЕЛЯ ТА УЧНЯ ЯК ОБ’ЄКТ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Назарук Н. В., кандидат психологічних наук
Івано-Франківський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ВЧИТЕЛЯ ТА УЧНЯ ЯК ОБ’ЄКТ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Складна соціально-економічна ситуація в країні негативно відбивається на здоров’ї населення, а в першу чергу, дітей. Поряд із загостренням хронічних захворювань, стрімко молодіють різні соматичні хвороби. Проте особливе занепокоєння викликають порушення психічного здоров’я у дітей та підлітків. Саме тому проблема збереження психічного благополуччя молодого покоління є надзвичайно актуальною на сучасному етапі розвитку суспільства та системи освіти.
Останнім часом поняття “психічне здоров’я” віднайшло своє місце у психологічному тезаурусі.
За визначенням словника практичного психолога психічне здоров’я – це стан душевного благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних виявів, який забезпечує адекватну умовам діяльності регуляцію поведінки [9].
У матеріалах Всесвітньої федерації здоров’я поняття “психічне здоров’я” визначається наступним чином: “це набагато більше, ніж просто відсутність психічних захворювань. Психічне здоров’я – це те, що ми всі бажаємо мати, причому незалежно від того, чи знаємо ми, що це таке чи ні. Коли ми говоримо про щастя, душевний спокій, радість або задоволеність, ми говоримо про психічне здоров’я” [1].
За визначенням С. Кулачківської, під психічним здоров’ям слід розуміти здатність успішно регулювати свою поведінку та діяльність відповідно до норм і правил. Нормативна саморегуляція поведінки передбачає наявність в особистості почуття захищеності та впевненості в майбутньому. Характерною рисою порушення психічного здоров’я є втрата здатності особистості довіряти, радіти, дивуватися, захоплюватися тощо.
Провідними критеріями психічного здоров’я є:
 відповідність суб’єктивних образів відображуваним об’єктам дійсності та характеру реакцій – зовнішнім подразникам, значенню життєвих подій;
 адекватний віку рівень зрілості особистісної сфери емоційно-вольовій та пізнавальній;
 адаптивність у мікросоціальних стосунках;
 здатність до саморегуляції поведінки, розумного планування життєвих цілей, підтримання активності в їх досягненні [9].
Значний внесок у розробку гуманістичної концепції психічно здорової особистості зробили Г. Олпорт, В. Франкл, А. Маслоу, К. Роджерс та інші. Вони запропонували такі основні риси психічно здорової особистості:
 вона вільно ставить перед собою реальні цілі й вірить у свої можливості досягнення життєвих планів;
 діяльність особистості не детермінується лише зовнішніми чинниками, людина бере на себе відповідальність за свої вчинки;
 таким особистостям властиві творчі здібності в певній галузі;
 їм притаманна повага до себе та інших, демократичність, відмова від лицемірства та маніпулювання як засобів впливу [1].
Психічне здоров’я дитини пов’язане з її стійкістю щодо стресу та дистресу, тобто адекватністю не тільки пізнавальних, а й емоційних переживань.
Науковці виокремлюють дві групи чинників, які порушують психічне здоров’я особистості: екзогенні (зовнішні) та ендогенні (внутрішні). До перших зараховують екологічні, соціально-економічні та професійні фактори, а до других – порушення під час вагітності та пологів матері, захворювання у ранньому віці дитини тощо.
Більшу частину свого свідомого життя дитина проводить вдома і в школі. Саме ці дві інституції можуть безпосередньо впливати на стан психічного здоров’я дитини, створювати умови для психологічного комфорту та благополуччя, чи, навпаки, запускати механізми патологічних психічних змін.
В останні роки почастішали випадки виникнення шкільних дезадаптацій, що ставить на порядок денний необхідність розробки курсів та спецкурсів для підготовки вчителів та управлінців, присвячених проблемі діагностики та профілактики психічного здоров’я особистості як учня, так і вчителя.
Серед причин, які можуть впливати на психічне здоров’я школяра можна виділити наступні: навчальне перевантаження учнів, порушення психогігієнічних норм організації навчально-виховного процесу, характер стосунків між вчителем та учнями, мікроклімат у класі.
Проаналізуємо психологічні особливості впливу особистості педагога на порушення психічного здоров’я дитини. Цей негативний вплив може проявлятися у авторитаризмі педагога, педагогічних конфліктах учителя з учнями, проявах професійної деформації чи синдрому емоційного вигорання.
Важливу роль у психічному благополуччі дитини має стиль спілкування вчителя з учнями. Так, педагог, який послуговується авторитарним стилем спілкування, використовує такий арсенал методів як погрози, накази, жорстку критику, безапеляційні твердження завдає шкоди психічному здоров’ю учня. Як наслідок, у дитини можуть виникати неврастенічні чи психастенічні, компульсивні реакції, імпульсивні дії чи афекти, фобії чи тривожність.
Конфлікти на рівні вчитель – учень є звичним явищем, проте їх негативні наслідки часто мають тривалий характер, а це згубно позначається на психічному здоров’ї школяра [1]. Звичайно, мріяти про те, щоб конфлікти зовсім не виникали є утопією. Слід задуматися над статистикою, що від 33 до 40% педагогічних конфліктів виникають з вини вчителів, проте часто, навіть, у таких випадках обвинуваченим є учень.
Педагогічна діяльність – дуже важка та напружена праця, яка пов’язана з інтенсивним міжособистісним спілкуванням, тобто вчитель постійно перебуває в ситуації комунікації та взаємодії з учнями, батьками, колегами, адміністрацією. Вчитель повинен постійно впливати на учнів та батьків, що потребує від нього потужного заряду внутрішніх ресурсів. Педагогічна діяльність завжди є особистісно забарвленою, саме тому вчитель не повинен бути емоційно відстороненим від того, чим він займається. Важливою компетенцією вчителя є вміння швидко реагувати та приймати рішення. Але, напевно, найважливішою рисою вчителя є високий рівень розвитку емпатії, тобто вміння співпереживати, співчувати, розуміти учнів. Ми перерахували лише незначну частку вимог, які покладені на педагога, але всі вони виправдані, адже вчитель несе персональну відповідальність за фізичне та психічне здоров’я учнів.
Складні умови праці, великий тягар відповідальності, постійне перевантаження може призводити до проблем у психічному здоров’ї педагога: емоційне вигорання, професійна деформація, акцентуації характеру. За намагання зберігати зовнішньо ефективний індивідуальний стиль діяльності педагог часто розплачується внутрішніми дисгармоніями, проблемами психосоматичних та психовегетативних порушень [10].
Перебуваючи у таких станах вчитель не здатен позитивно впливати на особистість дитини, оскільки емоційний стан, настрій, самопочуття педагога швидко передаються учням, а крім того він і сам не отримує повного задоволення від роботи. У таких випадках вчитель потребує психологічної допомоги та підтримки.
Дослідження Н. Клюєвої демонструють взаємозв’язок між силою, рухливістю, врівноваженістю нервової системи та вигоранням. Так, низькі показники сили, рухливості та врівноваженості нервової системи є підґрунтям розвитку професійного вигорання, оскільки такі люди менш витривалі, швидко виснажують психофізіологічні ресурси, більш ригідні [2].
О. Міненко стверджує, що для педагога оптимальними показниками є помірна екстраверсія та інтроверсія, адже, навіть, надмірно високий показник екстраверсії не завжди може забезпечити ефективну взаємодію між вчителем та учнем [5].
Існує зв’язок між екстраверсією (інтроверсією) педагога та професійним вигоранням. Саме інтроверти відчувають значне психоемоційне виснаження через невідповідність, з одного боку, вимогам педагогічної діяльності, яка передбачає постійну комунікативну взаємодію, а з іншого боку, між власною мотивацією до міжособистісного спілкування.
Прояви професійного вигорання дуже різноманітні. Зокрема, вигорання може виявлятися у депресивному стані, підвищеній втомлюваності і спустошеності, втраті здатності бачити позитивні наслідки своєї праці, у негативних настановах щодо роботи й життя в цілому.
М. Амінов наводить такі основні ознаки вигорання: виснаження, втома; психосоматичні порушення; безсоння; нехтування виконанням своїх обов’язків; збільшення прийому психостимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки); зменшення апетиту чи переїдання; негативна самооцінка; підвищення агресивності, роздратованості, напруженості, посилення пасивності (цинізму, песимізму, безнадії, апатії); відчуття провини [6].
Педагог, який має вищеописані прояви професійного вигорання може знижувати працездатність учнів, викликати у них негативні переживання, стан тривожного очікування, невпевненості у собі, страху й почуття незахищеності, цинізму. Такий педагог не тільки сам не проявляє творчого підходу до навчально-виховного процесу, але й нівелює творчі задатки дитини, які не мають можливості реалізуватися. У таких вчителів діти залякані, пригнічені, апатичні, проявляють негативізм у взаємостосунках з однокласниками; вони часто скаржаться на погане самопочуття і поганий настрій, на болі в серці й животі, головний біль тощо.
Однією з найголовніших умов збереження психічного здоров’я школярів є дотримання вчителем принципів гуманізації освіти. Ці принципи передбачають застосування особистісно зорієнтованих технологій навчання та виховання, ставлення до учнів як до рівноправних партнерів у спільній діяльності, виявлення поваги і любові до них, створення сприятливих умов для активності та творчості.
Література:
1. Авторські програми з психології / Упоряд. О. Главник. – К.: Шкільний світ, 2002. – С.4 – 10.
2. Завадська Т.В. Нейродинамічний компонент психофізіологічного стану вчителів // Вісник Харківського Національного університету. – Серія „Психологія”. – 2002. – №550. – С.78 – 81.
3. Іщук І. Центр практичної психології: можливості, взаємодія, перспективи // Психолог. – 2003. – 5 (53). – С.20 – 29.
4. Мешко М., Мешко О. Синдром „емоційного згоряння” вчителя у контексті професійної діяльності шкільного психолога // Психолого-педагогічні засади професійного становлення особистості практичного психолога і соціального педагога в умовах вищої школи. – Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (27-28 лютого 2003). – С. 105 – 115.
5. Міненко О.О. Професійне становлення практичного психолога як система парадигмальних змін // Вісник Харківського Національного університету. – Серія „Психологія”. – 2002. – №550. – С.209 – 211.
6. Психолог на педраді / Упоряд. О. Главник. – К.: Редакції загальнопедагогічних газет, 2003. – С. 6 – 38.
7. Психологические методы обретения здоровья: Хрестоматия /Сост. К. В. Сельченок. – Мн., М.: Харвест, АСТ, 2001. – 720 с.
8. Савчин М.В. Педагогічна психологія: Навчальний посібник. – Дрогобич, 1998. – 200 с.
9. Словарь практического психолога / Сост. С. Ю. Головин. – Минск: Харвест, 1998. – С.175 – 176.
10. Ткачук Т.М. До проблеми впливу психофізіологічних особливостей вчителів на стан їх здоров’я // Вісник Харківського Національного університету. – Серія „Психологія”. – 2002. – №550. – С.346 – 349.

e-mail: nazar-nata@ukr.net


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>