XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд. психол. наук, Дорожко І. І. ФЕНОМЕН СІМ’Ї: ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

Кандидат психологічних наук, доцент, Дорожко І. І.

ХНПУ ім.Г.С.Сковороди, зав.кафедри психології

ФЕНОМЕН СІМ'Ї: ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

     Сім'я потрібна нетільки людині, а й суспільству. Вона сприяє удосконаленню  суспільних відношень, вихованню підростаючих поколінь. Сім'я виступає опорним моментом для почуттів, мрій, допомагає здійсненню життєвих планів. Вона готує особистість до  реалізації життєвих планів у суспільстві, навчає працювати, любити свою справу, доводити  її  до  кінця.

     Виховання дітей у сім'ї, погляди народу на виховання  складаються історично, під впливом національного складу сім'ї, історичних і географічних умов, характеру трудової діяльності, побуту, традицій, звичаїв  та обрядів.

     Укладання шлюбу є важливим етапом у житті людини. Шлюб становить основу для створення  сім'ї.  Він поєднує у собі всю сукупність соціальних відносин, а саме, єдність  біологічного і соціального, матеріального, особистого, духовного.

     Соціальна сутність шлюбу розкривається через різні види відносин:

•1.     духовно-психологічні відносини (психологічна сумісність, кохання, спільність духовних інтересів).

•2.     моральні відносини (подружні обов'язки, їх дотримання або порушення, питання вірності, честі).

•3.     економічні відносини (виробництво та розподіл засобів до життя).

•4.     культурні відносини (збереження та передавання  культурно-історичних традицій). [4,с.175].

     Початковою формою суспільного регулювання статевих взаємин вважається дуально-родовий, або груповий, шлюб. Ця форма шлюбу характерна для ранньої стадії первіснообщинного ладу.[4,176].

     "Сім'я" - говорить Морган,- "активний початок, вона ніколи не залишиться незмінною, а переходить від нижчої форми до вищої, у міру того як суспільство розвивається від нижчої ступені до вищої. Навпаки, системи спорідненості пасивні лише через довгі проміжки часу вони реєструють прогрес, виконаний за цей час сім'єю і зазнають радикальних змін лише тоді, коли сім'я вже радикально змінилася".[5,с.32].

     Відтворюючи таким чином історію сім'ї в зворотньому порядку, Морган, у згоді з більшістю своїх колег, приходить до висновку, що існував первісний стан, коли всередині племені панували необмежені статеві  звязки,  так що кожна жінка належала кожному чоловікові, так само кожен чоловік - кожній жінці.

     Про такий первісний стан говорили ще починаючи з минулого століття, але обмежувались загальними справами; лише Бахофен - і в цьому одна з його великих заслуг - поставився серйозно до питання і став шукати сліди цього стану в історичних і релігійних переказах. Ми тепер знаємо, що знайдені ним сліди повертають нас зовсім не до суспільного ступеню невпорядкованих статевих відносин, а до більш пізньої форми, до групового шлюбу. Зазначена примітивна суспільна ступінь, якщо вона дійсно існувала,

належить віддаленій епосі, що навряд чи можна розраховувати знайти серед соціальних копалин, у відсталих у своєму розвитку дикунів, прямі докази її існування є у минулому.[5,с.33].

     Згідно з Морганом, з цього первісного стану невпорядкованих відношень, вочевидь,  рано розвинулась:

•1.      Кровнородинна сім'я - перший ступінь сім'ї. Тут шлюбні групи розділені за поколіннями: всі діди і бабки у межах родини є один для одного чоловіками і дружинами, рівно як і діти, тобто батьки та матері; діти останніх утворюють третє коло спільного подружжя, а їхні діти, правнуки першого, - четверте коло. Таким чином, у цій формі сім'ї взаємні подружні права і обов'язки (висловлюючись сучасною мовою) виключаються тільки між предками і нащадками, між батьками та дітьми.  Брати і сестри - рідні, двоюрідні, троюрідні  та більш далеких ступенів спорідненості - усі є між собою братами і сестрами , і вже в силу цього чоловіками і дружинами один одного.  Типовим прикладом подібної сім'ї було б потомство однієї пари, у якого в кожному наступному поколінні всі є між собою братами і сестрами, і тому чоловіками і дружинами один одного. Кровнородинна сім'я зникла. Навіть у диких народів, про які розповідає історія, неможна знайти її приклади.

•2.      Пуналуальна сім'я. Якщо перший крок вперед відносно організації сім'ї відбувся в тому, щоб виключити статевий зв'язок між батьками та дітьми, то другий відбувся у виключенні її для сестер та братів.Цей крок, за умов великої вікової рівності учасників, був нескінченно важливішим, але найважчим, ніж перший. Він здійснювався поступово, починаючи, ймовірно, з виключення статевого зв'язку між єдиноутробними братами та сестрами (тобто  по лінії матері), по-перше в окремих випадках, потім поступово стає правилом (на Гавайських островах були відступи ще в цьому столітті) і закінчується забороною шлюбу, навіть, у бічних лініях, тобто, для дітей, онуків і правнуків рідних братів та сестер. На думку Моргана, це є "прикрасною ілюстрацією того, як діє принцип природного відбору".[5,с.41].

    На думку Г.Гегеля, початковим етапом соціального є сім'я - безпосередня

субстанційність духу, що отримує своє визначення завдяки любові. Окрім любові, сім'я грунтується на таких підвалинах, як шлюб, спільна власність, піклування про дітей та їх виховання. Саме із сім'ї,  зазначає  Г.Гегель,       беруть витоки практично всі соціальні імпульси;соціальні відносини та спілкування людей між собою зароджуються в сім'ї; сім'я постає як соціальна інституція, де природна статева визначеність отримує інтелектуальне та моральне значення завдяки своїй усвідомлюваності. [2,с.280].

     Сім'я  формується на підставі взаємної любові. Завдяки любові чоловік та жінка визнають один одного, ідентичність кожного з них визначається іншим. Таким чином, ідентичність кожного із них  не є атрибутом ізольованого індивіда, а є взаємозв'язком двох особистостей. Тому сім'я, визнається більшим, ніж формальність, а любов - більшим, ніж закоханість.

      В сім'ї  поєднується цілокупність природи і все розглядається  до сих пір, уся попердня особливість переміщується у всезагальне.

       Вона є тотожністю:

     а) зовнішніх потреб,

     б)  відношення між  чоловіком та жінкою, природного, укоріненого у 

           індивідах розрізнення,

      в)  ставлення батьків до дітей, або природного висунутого уперед, але

            сутнього у якості  природної  свідомості.

     а) Завдяки абсолютному природному  існуванню чоловіка, жінки та дитини, у якому викреслюється протилежність особистості і суб'єкта, надмірне не є власністю одного. Таким чином, усувається будь-яка угода щодо власності,  служінню і тому подібних речах;  це все  базується на передпосиланні власної особистості. А праця, власність, є абсолютно загальними, у собі і для себе, та після смерті одного з членів родини немає переходу  від одного до іншого, стороннього суб'єкта.

      б)   Відношення між чоловіком та жінкою  базується на бутті індивідуумів

у якості особливого, а специфіка їх визначається саме природою, а не визначеністю абстракції, це відношення  має вигляд контракту, який  знімає ту передумову, на якій  перебуває взагалі можливість контракту,  а сама - особистість, або буття у якості суб'єкта,  яка у брачних відносинах винищується; у ньому у якості цілого подається деяке сукупне обличчя. Але, те що по відношенню, характерному  для контракта, повинно стати власністю іншого, не може  певним чином  перейти  у його володіння. Воно, оскільки відношення є особистим,  залишається власністю людини, взагалі неможливий будь-який контракт  відносно особистих послуг, оскільки  у власність іншого може перейти тільки продукт, але не власне.

     в)  Завдяки дитині сім'я виходить із свого випадкового, емпіричного нявного буття,  або одиничності своїх членів, - вона захищена від  поняття, завдяки якому знищується одиничність, або суб'єкти.

     Дитина є абсолют у площині явищ, "розумне" відношення, постійне та вічне. [3,с.309].

      З філософських поглядів Д.Юма, заслуговує на увагу  вихідна домінанта про соціальну організацію,яку він виокремлює з початкової форми спільності - із сім'ї. На його думку, природно-суспільний інстинкт веде людей до потреби суспільного співжиття, до неї приєднується ще одна потреба - це потяг представників різної статі одне до одного , на основі взаємності. Потяг представників різної статі формує союз, спільні турботи, зміцнює зв'язки, формує прагнення до спільного виховання дітей. Суспільність зміцнюється і розширюється, підвищується авторитет батьків, формується система організації спільності.  Зв'язок між людьми, зумовлений спільністю - це спорідненість, види якої розглянемо далі у нашому дослідженні. Згідно з Д.Юмом, авторитет батьків історично еволюціонує в авторитет державного керівництва, а звичка жити в суспільстві - в державність та державу. [2, с.248].

     Характеризуючи сім'ю, як соцальний інститут ми підійшли до визначення  термінів "сім'я" та "спорідненість".

     Сім'я - це об'єднання людей, зв'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю, об'єднання, що грунтується на шлюбі або кровній спорідненості. Основу сім'ї становить шлюбний союз між чоловіком  і жінкою, у тих чи інших формах санкціонований суспільством. Саме це надає сім'ї характеру найважливішого соціального інституту.

     Спорідненість - це зв'язок між людьми, зумовлений спільністю їхнього походження, що виникає на основі відношень шлюбу і поріднення.

     Розрізняють два види спорідненості: природну, визначену генетичною близькістю, і соціальну,  що являє собою соціально санкціоновану систему групування родинних відносин.  Ця система завжди є закритою структурою і має егоцентричний характер: ступінь спорідненості починається від того, хто її здійснює.

     У різних соціальних умовах виникають  неоднакові системи  спорідненості,  які  істотно відрізняються. Виокремлюються чотири основних типи.

      Перший - австралійський - пов'язаний з дуальнородовою організацією. Він належить до тих часів, коли сім'я  ще не стала самостійним соціальним осередком. Особливістю цього типу є реалізація принципу розмежування родичів по лінії батька і лінії матері.  Австралійський тип не розрізняє ступенів спорідненості і відображає  не індивідуальну спорідненість, а відношення між групами родичів.

     Історично пізнішим є арабський тип спорідненості. Він розрізняє родичів по прямій  (зв'язок  між людьми, один з яких походить від іншого) і бічний (зв'язок між людьми, котрі походять від одного предка) лініях.

      Третій тип спорідненості - гавайський (генераційний). Він виникає тоді, коли функціонування нормальної, екзогамної форми клану стає неможливим, формується ендогамний варіант кланової організації. У гавайському типі спорідненості немає розмежування родичів як за принципом роздвоєння, так і лінійності. Єдиною диференціюючою ознакою була належність до певного покоління.

      Четвертий тип - англійський, або лінійний, виникає у зв'язку з розпадом великої сім'ї. Спорідненість цього типу не диференціює родичів по лініях батька і матері, а протиставляє пряму лінію спорідненням бічним. Відношення спорідненості в цій системі мають  індивідуальний характер і визначаються як лінією, так і ступенем споріднення.

       Розрізняють парні, моногамні, полігамні сім'ї. Полігамна сім'я, заснована на багатошлюбності, функціонує в  обмежених регіонах світу (Пакистані, Єгипті, Південній Індії) у двох формах шлюбу: полігінійному (багатоженство) і  поліандрічному (багато чоловіків у жінки).

       Розповсюдженим типом сім'ї, у тому числі в Україні, є  моногамна сім'я.

Моногамна сім'я поділяється на велику і малу. Велика сім'я характерна для Давньої Русі та України раннього середньовіччя. Мала - пізнішого походження. Серед народів Східної Європи велика сім'я не збереглася, хоча і залишилися деякі її перехідні варіанти. [4, с.184].

     Існувало кілька шляхів трансформації сім'ї. Основним процесом була редукція (спрощення) великої сім'ї: розукрупнюючись, вона перетворювалась на розширену  та малу. Розширена, у свою чергу, поступово ділилась на кілька прстих сімей. Інший шлях - утворення малих сімей через патронімії - тимчасові об'єднання батьківської та дочірніх сімей на господарській основі. Воно проходило кілька етапів відокремлення. Перший етап - прості сім'ї оселялись на батьківському подвір'ї (батющині), пізніше залишали його, зберігаючи з батьківською родиною спільність господарства або єдиний бюджет. На останньому етапі кожна проста сім'я вела свій бюджет, підтримуючи з батьківською родиною лише ритуально-обрядову спільність. Найбільшої інтенсивності відокремлення подружніх пар досягло у середині ХІХ ст.

     Існуючі сім'ї поділяються на два основних типи - просту (малу, індивідуальну, нуклеарну), що складається з однієї шлюбної пари з дітьми або без дітей, та складну (розширену, нерозділену, братську), яка складається з кількох простих сімей.

     У рамках малої сім'ї стала утворюватися найпростіша її форма, так звана нуклеарна (від слова "ядро") сім'я, яка і тепер є найпоширенішим типом. До складу такої сім'ї входять дві послідовні, кревно споріднені генерації: батьки та неодружені діти.[4,с.186].

     Заслуговують на увагу, погляди Г.С.Сковороди з того,що усякий мусить пізнати свою натуру, свої схильності, так і виховання дітей. Треба, казав він, пізнати натуру й схильності дитини й розвинути їх - се й зробить дитину потім щасливою, бо дасть їй душевний спокій. Як дитина родилася і живе у здоровому чесному сімействі, тоді їй, рожденій на добро, нетрудно буде прищепити добро, честь і науку. Натура -се єдиний і справжній учитель. Не перешкоджуй їй, а тільки розчищай доріжку. Не научай яблуню, як їй родити яблучка: вже сама натура її сьому навчила. Зроби тільки для неї огорожу од свиней, одріж колючки, познімай гусень. Учити і учитися потрібно того, до чого прихильна людина: се дає сердешний спокій й задаволення собою, своїм становищем, своєю статтю, як казав Сковорода.  "Коли б вона навіть була дуже проста і незначна, то й тоді у серцеві кожного чоловіка і в сій убогій хатці - під його убогою одежиною (тілом) можна знайти свого царя, свій дім, своє зачало вічності".[1, с.208].

      У романі "Єміль" Ж.-Ж.Руссо описує свою теорію виховання (1762 р.).

Філософ вважав, що виховання повинне виходити не із зовнішніх, а виключно з внутрішніх потреб особистості. Внутрішні потреби особистості -

це почуття любові і жалісливості, із яких  формується совість.

      Дітей потрібно виховувати, на думку Ж.-Ж.Руссо, лише враховуючи їх індивідуальні та вікові особливості. Становлення чуттєвої культури особистості є головним пріоритетом у вихованні. Цей аспект виховання     Ж.-Ж.Руссо викладає в романі Юлія, або Нова Елоїза (1761 р.).

     Концепція вільного виховання Ж.-Ж.Руссо  зробила значний вплив як на

теоретичний, так і на практичний аспект виховної роботи.  Її вплив помітний

у поглядаї Дж.Дьюї, І.Песталоцці, Г.Спенсера, Л.Толстого та інших видатних

просвітників. [2,с.224].

          Якісні  зміни спостерігались у трансформації складу сімей, а саме: перетворення функцій,відносин власності, подружніх та внутрішньосімейних взаємин. Яскравим показником всіх цих змін можуть виступати правові норми, у тому числі норми успадкування. Подальшим здобутком  роботи є висвітлення питань у площині якісних змін трансформації сімейних стосунків.

Література:

•1.     Багалій Д.І. Історія Слобідської України / Передмова, коментар В.В.Кравченка ;Художник, упоряд. Іл. В.О.Ріяка. - Х.: Дельта, 1993. - 256 с.

•2.     Вступ до філософіїї. Великі історії. - Х.: СПДФЛ Чиженко С.Ю., ТОВ "РИФ", 2005, - 512 с.

      3.   Гегель Г.В.Ф. Политические произведения. -М.: Наука, 1978. - 436 с.

      4.   Культура і побут населення України: Навч. посібник / В.І.Наулко,

            Л.Ф.Артюх, В.Ф.Горленко та ін. - 2-е вид., доп. та перероб. - К.:

            Либідь, 1993. - 288 с.

      5.    Энгельс Фридрих. Происхождение семьи, частной собственности и

              государства. В связи с исследованиями Льюиса Г.Моргана.-М.:

              Политиздат, 1985 - 238 с.

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>