XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд. психол. наук Холодова О.О. ДИНАМІКА РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ПРОБЛЕМА РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

кандидат психологічних наук Холодова Ольга Олексіївна

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

ДИНАМІКА РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ПРОБЛЕМА РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

              Традиційно управління вважається синтезом науки, мистецтва і практичного досвіду, але сьогодні у даному синтезі пріоритетне значення набуває наука. Сьогодні менеджмент стає масовою професією, отже, у такому виді діяльності не можна робити ставку лише на індивідуальну обдарованість або якісь особливі таланти у сфері «мистецтва управління». Талановиті організатори зустрічаються не частіше, ніж обдаровані художники або музиканти, а практичний досвід керівничої роботи часто виявляється безсильним в ситуаціях, які не мають аналогій в минулому. В теперішній час робота професійного менеджера передбачає наявність вагомих знань в галузі психології, соціальних наук і теорії управління.

На початку ХХ століття управління виділяється як самостійна частина господарської  діяльності. Одночасно, як відповідь на соціальний запит, виникає наука про управління або так званий науковий менеджмент.

Початок розвитку менеджменту як науки був пов'язаний з удосконаленням технічного рівня управління, тобто в перенесенні ідей інженерних наук на управління персоналом і технологічними процесами у низовій виробничій ланці. Те, чим займалися Ф.Тейлор, Ф. і Л.Гілбрет, Г.Гантт та інші, з часом оформилося в окремий науковий напрям, який отримав назву «дослідження операцій».

Наступний крок у розвитку науки про управління був зроблений так званою класичною адміністративною школою. Вклад цієї наукової школи настільки великий, що її засновника, французького вченого і підприємця Анрі Файоля прийнято вважати батьком наукового менеджменту.

Третій прорив в розвитку управлінської науки був пов'язаний із посиленням впливу психології управління в 20-30-ті роки ХХ століття. Якщо психоаналіз порівняно небагато міг запропонувати для теорії і практики управління, то біхевіористська та екзистенціально-гуманістична парадигми в психології здійснили і продовжують здійснювати вагомий  вплив на розвиток наукового менеджменту. К.Арджиріс, Р.Лайкерт, Д.Макгрегор, Ф.Герцберг започаткували вивчення соціальних аспектів мотивації к труду, дослідження впливу організаційної структури на процеси комунікації у виробничих системах, аналіз проблем, пов'язаних з лідерством в колективах і зміною змісту роботи та якості життя. Виникнення в кінці 20-х років школи людських відносин (М.П.Фоллетт, Е.Мейо) справедливо вважається реакцією на нездатність класичного адміністрування врахувати і оцінити людський фактор як основний елемент ефективності організації. Представники цієї школи орієнтувалися, перш за все, на прикладні аспекти теорії особистості, а потім стали активно використовувати теорію мотивації А.Г.Маслоу.

Четвертий етап формування наукового менеджменту безпосередньо був пов'язаний з початком процесу комп'ютеризації управлінської праці. «Кількісна школа» у світовій управлінській науці бачила своє завдання у розробці методів пошуку і обґрунтуванні рішень на основі теоретичної кібернетики і математичної теорії систем /1/.

П'ятий етап в розвитку менеджменту став логічним продовженням попереднього. Природнім шляхом теоретико-системний аналіз управлінських проблем привів до висновку, що об'єктом управління є не окрема людина і не група людей, а організація, яку слід розглядати як відкриту адаптивну соціальну систему. В цей час у всьому світі збільшився інтерес до соціології управління, а поняття «менеджмент» розширилося, вийшло за межі економіки у сферу політики, освіти, охорони здоров'я, науки, культури і увібрало в себе принципи управління некомерційними організаціями, чия діяльність не мотивується отриманням фінансового прибутку.

У 80-ті роки у зв'язку із успіхами японського менеджменту у центрі уваги опиняється культурологія управління - вивчення культурних норм поведінки людей в організаціях і впливу корпоративної культури на ефективність роботи компанії. Критично важливим фактором для досягнення успіху в будь-якій сфері діяльності визнається здатність менеджменту довести до співробітників цілі організації, створити стимули для досягнення цих цілей, сформувати всередині компанії атмосферу співробітництва і партнерства /2/.

У 90-ті роки у науковому менеджменті усвідомлюється необхідність зібрати в єдине ціле всі раціональні ідеї і всі практичні методи управління, які довели свою ефективність в тих чи інших ситуаціях. Вважається, що «ситуаційний підхід» в науці про управління почав формуватися в 60-ті роки ХХ століття. Керівник як ОПР (особа, що приймає рішення) знаходиться в ситуації гравця, який, зваживши свої матеріальні, інформаційні і часові ресурси, повинен вибрати правильний хід в грі проти обставин. «Теорія ігор, - пише академік А.Л.Ляпунов, - це математична дисципліна, яка встановлює правила поведінки в конфліктних ситуаціях - правила, які забезпечують досягнення кращих (в деякому заздалегідь заданому смислу) результатів»  /3/. Математика в даному випадку надає засоби для експлікації таких фундаментальних понять теорії управління, як корисність, стратегія, вибір, ціна рішення, ризик, дерево цілей тощо. Разом з тим, теорія ігор дає можливість використовувати точні моделі і методи розрахунку там, де рішення приймалися тільки на основі минулого досвіду, інтуїції або просто наугад, в надії на щасливий випадок.   

   Ситуаційний підхід в теорії управління передбачає, що наукова підготовка менеджера повинна нагадувати теоретичну підготовку шахіста. В менеджменті , як і в шахах, немає універсальної виграшної стратегії, немає і не може бути «алгоритму успіху», але є теорія, яка організує індивідуальний досвід і інтегрує окремі підходи, дає системне бачення ситуації і можливість вибору альтернативних варіантів її розвитку. Головне в практичному менеджменті - це вміння інтерпретувати ситуацію, вірно оцінювати зміни ситуаційних перемінних, вміння передбачити вірогідні ефекти, які можуть виникнути внаслідок зміни декількох перемінних /4/. Головною проблемою практичного менеджменту є розробка концепції, яка дозволяє виділяти значимі параметри реальної ситуації і визначати індикатори, по яких можна об'єктивно оцінити ефективність управлінських дій. Розвиток теорії систем, синергетики і комп'ютерних наук сприяло створенню концепції організації як цілісності, яка складається із взаємозалежних і взаємодіючих частин. Таким чином, сучасний науковий менеджмент набув статусу теорії управління організаціями, тобто маючими спеціально створену структуру соціальними утвореннями, діяльність яких підкоряється певним цілям /2/.

Прогрес в усіх сферах людської діяльності сьогодні безпосередньо залежить від успішної роботи великої кількості різноманітних організацій, які ставлять перед собою соціально значущі і гуманні цілі. «В сучасному індустріальному середовищі, - пише Р.Дафт, - організації об'єднують в собі знання, людей і матеріали й тим самим виконують завдання, які є непосильними найвидатнішому, але працюючому на одинці, генію» /2/. Найвідоміший американський експерт в галузі наукового менеджменту Пітер Дракер вважає, що управління організаціями в сучасних умовах стало вирішальним фактором усіх соціальних змін: «Саме управління у більшій мірі, ніж що не будь інше, пояснює самий видатний соціальний феномен ХХ століття - вибух освіти. Чим більше є високоосвічених людей, тим в більшій мірі вони залежать від організацій. Практично всі люди, які мають освіту вище середньо-шкільної, у всіх розвинених країнах світу - у Сполучених Штатах ця цифра складає 90% - проведуть все своє життя у якості службовців керованих організацій і не зможуть жити і заробляти собі на життя поза організацій» /5/. Менеджмент як наука про управління організаціями у своєму розвитку не міг уникнути зустрічі з наукою про освіту. Базові поняття теорії управління укорінилися у структуру наукового знання про освітянську діяльність, а теорія освіти суттєво розширила уявлення про управління людьми, соціальними відносинами і соціальними процесами в організаціях, чия діяльність орієнтована не на фінансовий прибуток, а на задоволення фундаментальних потреб суспільного і особистісного розвитку. Згідно загальноприйнятого визначення, управління - це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідних для того, щоби сформулювати і досягти цілей організації /4, с.38/. В більш загальному смислі управління як системна єдність вказаних вище чотирьох функцій є універсальною структурою будь якої вільної людської дії. Будь яка вільна діяльність, колективна або індивідуальна, передбачає той чи інший рівень організованості, потребує планування, контролю, мотивуючого впливу або самомотивації. Будь яка вільна діяльність в нормальних умовах передбачає природне прагнення суб'єкта до максимальної результативності своїх дій, до раціонального використання засобів та зусиль. Неможливо жити в суспільстві і бути вільним від суспільства. Але людина може бути вільної в суспільстві, якщо жорстко дотримується принципів загальнолюдської моралі і самостійно вибирає вирішення життєво важливих для неї проблем. Менеджер є автономним в тій мірі , в якій він вільний у виборі управлінських рішень. З філософської точи зору кожна людина вільна у тій мірі, у який вона здатна бути менеджером для самої себе.

Освіта, по визначенню, - це процес розвитку і саморозвитку особистості, пов'язаний із опануванням соціально значущого досвіду людства, втіленому у знаннях, вміннях, творчий діяльності і емоційно-ціннісному ставленні до світу, - наголошується у Великій енциклопедії Кирила і Мефодія на CDROM-диску. «По суті, освіта повинна бути орієнтована на формування здатності приймати рішення» - стверджує видатний австрійський психолог і філософ Віктор Франкл /6/. В цьому смислі найголовніша мета освіти - це формування вільної, автономної особистості. «Поняття автономії, - пише Е.Ю.Соловйов, - яке найглибше пропрацьовано Контом, має на увазі здатність людини «бути господарем самому собі» завдяки добровільно обраним суворим принципам. Автономія виявляє себе як ініціативність, відповідальність, підприємливість, здатність строго контролювати свою поведінку і підкоряти її єдиній життєвій стратегії /7/. Якщо людина ставить перед собою суспільно значущі цілі і при  цьому є «господарем самому собі», її неможливо перетворити в об'єкт соціального маніпулювання. Таким чином, вирішуючи завдання виховання вільної і автономної особистості, сучасна освіта вносить вагомий внесок у зміцнення демократії і розвиток інститутів громадянського суспільства.

Література:

•1 Евенко Л.И. Менеджмент на пороге ХХI века //Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. - М.: Дело, 2002, - С.12.

•2 Дафт Р.Л. Менеджмент. - СПб.: Питер, 2001, - С.21, 23.

•3 Льюс Р.Д., Райфа Х. Игры и решения. - М.: Изд-во иностр. литературы, 1961, - С.5.

•4 Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. - М.: Дело, 2002, - С.83, 38.

•5 Peter F.Drucker. "A New Discipline". - Success! January - February, 1987, р.17.

•6 Франкл В. Доктор и душа. - СПб.: Ювента, 1997, - С.24.

•7 Соловьев Э.Ю. Личность и право //Вопросы философии. - М., 1989, - №8, - С.67-90.  


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>