канд. психол. наук, Шандрук С. К. СОЦІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА КОНСУЛЬТАТИВНОГО ПРОЦЕСУ
Кандидат психологічних наук Шандрук Сергій Костянтинович
Тернопільський національний економічний університет,
кафедра соціальної роботи
СОЦІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА КОНСУЛЬТАТИВНОГО ПРОЦЕСУ
Одним із основних напрямів професійної діяльності практичних психологів і соціальних працівників є соціально-психологічне консультування, адже саме психологи і соціальні працівники, надаючи консультативну допомогу, намагаються вплинути на оточення, використовуючи різнопланові ресурси з метою оптимізації соціальних стосунків і активації особистих ресурсів клієнта.
В останні десятиріччя консультування отримало широке розповсюдження в різних науках - в психології, соціальній роботі, управлінні, педагогіці. Цей вид надання психологічної допомоги є особливим чином організованою взаємодією між консультантом і клієнтом, спрямоване на вирішення проблем і внесення позитивних змін в діяльність окремого фахівця або організації в цілому.
Консультування спрямоване на вирішення різного роду психологічних труднощів, насамперед ситуативних і міжособистісних проблем. У важкий, критичний момент життя людини, фахівець-консультант може допомогти перебороти стрес, життєву кризу, втрату близької людини, а також краще зрозуміти життєву ситуацію і прийняти вірне рішення.
Консультування також може допомогти в розумінні і реорганізації відносин з іншими людьми. Основне завдання консультанта в даній ситуації полягає в тому, щоб допомогти подивитися на характер взаємин з іншими людьми збоку, обговорити ті їх сторони, що будучи джерелами труднощів, звичайно не усвідомлюються і не контролюються.
Комплексність проблем, що виникають у ході консультування, складність об'єктів і суб'єктів соціальних перетворень, необхідність при обмеженому обсязі соціальних ресурсів одержати максимально значимий і ефективний результат - усе це настійно потребує звертання до технологізації в практичній психології і соціальній роботі, а специфіка консультативної діяльності визначає характер тих технологій, якими оперує фахівець-консультант. Мабуть, варто припустити, що і в практичній псиїології, й у соціальній роботі не зустрічається ізольованих технологій; усяка дія, цілеспрямована на одержання бажаного результату, може провадитися тільки за допомогою сукупності, узгодженого ансамблю технологій, причому, з огляду на міждисциплінарний її характер, у цьому єдиному ансамблі будуть використовуватися і технології суміжних наук і галузей практичної соціальної діяльності (психологічної, медичної, соціально-правові, технології здійснення зв'язків із громадськістю). Технологізація консультативної діяльності дозволяє раціонально розчленувати її різноманітні види на окремі відносно однакові процедури й операції, із кооперацією і синхронізацією дій і результатів.
Технологізація є основою для концептуального й проектувального освоєння різноманітних галузей і аспектів соціальної діяльності, в тому числі і консультативної діяльності. Вона дозволяє:
- аналізувати і систематизувати на науковій основі практичний досвід і його використання;
- комплексно вирішувати соціальні проблеми;
- знижувати вплив несприятливих обставин;
- оптимально використовувати ресурси, що є в наявності;
- створювати сприятливі умови для розвитку людини [6, c.6].
Значення соціальної технологізації полягає насамперед у тому, що вона робить людську діяльність більш раціональною, включаючи в неї лише ті процеси і операції, які необхідні для вирішення поставленої мети.
Для реалізації професійних завдань психологи і соціальні працівники застосовують соціальні технології, спрямовані на підвищення результативності консультативного процесу.
Сучасне соціально-психологічне консультування поступово переходить від методології окремих методик і прийомів до методології соціального проектування. Іншими словами - методологія проектування може бути до деякої міри протиставлена методології функціоналізму, що переважає зараз у практичній психології та соціальній роботі.
Відповідно засадничою основою методології соціального проектування складають поняття "проект" і "технологія". Виходячи з цього професійна діяльність психолога або соціального працівника може розглядатися як деякий проект, що має власну, визначену в часі конкретну мету, завдання, умови реалізації та індикатори успішності. Вважаємо, що проектно-технологічний підхід має свої переваги перед "методичним", функціональним підходом.
Проблемам методології і методів наукового дослідження присвячено доволі багато праць філософів і методологів науки. У науковій психолого-педагогічній науці цьому питанню надавалась і надається велика увага (А. Адлер, Б.Г. Ананьєв, Г.О. Балл, Л.Ф. Бурлачук, О.Ф. Бондаренко, П.П. Блонський, Л.С. Виготський, В.В. Давидов, О.В. Киричук, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, В.Г. Панок, Ж. Піаже, В.А. Роменець, В.В. Рибалка, С.Л. Рубінштейн, В.О. Татенко, О.М. Ткаченко, А.В. Фурман, Ю.М. Швалб, Т.С. Яценко та ін.).
Поняття "метод" можна визначити як спосіб, інструмент, засіб наукового пізнання або практичної діяльності людини, що, в свою чергу, передбачає застосування стандартних прийомів, процедур, дій та забезпечує отримання результату. Відповідно до загальнонаукового визначення метод - це шлях дослідження, пізнання [4]. Отже, метод є способом побудови і обґрунтування певного знання, прийоми та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. Методологія, у свою чергу, розглядається як система принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної дійсності, а також вчення про цю систему [4].
Аналізуючи застосування методів практичної діяльності в соціокультурній сфері, то метод - це, насамперед, сукупність певних прийомів, дій, методик, що застосовуються у конкретних соціальних умовах та у конкретній сфері соціально-психологічної практики (педагогіка, політика, психологія, соціальна робота, медицина, правоохоронна діяльність тощо). Специфіка методу тут полягає, на нашу думку, у застосуванні певних усталених дій до конкретних умов практичної діяльності. Отже метод застосовується, у першу чергу, для реалізації окремих дій (операцій) для здобуття відповідної інформації або внесення певних змін у соціальну дійсність.
Метод можна розглядати як процес, технологію, остання - сукупність процесів, що підпорядковані конкретній меті, одержанню конкретного, наперед визначеного результату (продукту).
Останнім часом у соціальній сфері, в тому числі й у психолого-педагогічній науці та соціальній роботі, усе частіше можна зустріти поняття «технологія». Разом з тим, у багатьох випадках воно застосовується некоректно, заміняючи собою нібито застаріле поняття "методика". Ті ж інтелектуальні продукти, що пропонуються у ряді публікацій як «технології», залишаються, по суті, методиками діяльності у соціальній сфері, а не технологіями.
Інтенсифікація та розширення сфери професійної діяльності в гуманітарних науках, зростання попиту на практичне впровадження, необхідність досягнення конкретного соціального результату обумовлюють розвиток проектно-технологічної методології. Усе частіше в соціальній сфері здійснюється проектна діяльність і застосовується технологічний підхід. Тому важливо визначити сутність соціальної технології, її природу та можливості.
Технологія (гр. - майстерність, вміння) - сукупність прийомів і способів одержання, обробки й переробки сировини, матеріалів, інформації, що здійснюються у різних галузях виробництва. Також технологію можна розглядати як наукову дисципліну, що розробляє й вдосконалює такі прийоми і способи. Але у всіх випадках технологія передбачає отримання конкретного наперед заданого результату, а технологічні процедури будуються таким чином, щоб якнайточніше, найефективніше реалізувати проектні вимоги в конкретному продукті (результаті).
Соціальні технології можна умовно розділити на три групи:
1. Технології діагностики (на основі вивчення соціальних проектів і ймовірних прогнозів їхнього розвитку);
2. Технології конструювання і проектування розвитку тих або інших соціальних об'єктів;
3. Технології реалізації соціальних проектів, програм, введення соціальних інновацій.
Крім такого наскрізного розподілу можна виділити типи технологій, що мають своєю ціллю повернення індивідам спроможності до соціального функціонування (технології соціальної реабілітації й адаптації). Кожна з цих технологій може застосовуватися в роботі з визначеною категорією клієнтів (сім'я, військовослужбовці, дезадаптовані діти і підлітки і т.д.). Нарешті, можливо виділення соціальних технологій у специфічних обставинах (в умовах міжнаціонального конфлікту, у сім'ї перед розлученням і т.д.).
Неважко помітити, що єдина типологія соціальних технологій принципово неможлива, тому що будь-який принцип класифікації вибирається довільно, відповідно до мети надання соціально-психологічної допомоги. Він має значення для наукового дослідження, для навчальних цілей; у реальній же дійсності звертання до того або іншого виду технології залежить від суті психологічної чи соціальної проблеми.
Якщо говорити про функції соціальних технологій, то в першу чергу можна виділити такі їх них:
- аналітико-прогнозна: виявлення й урахування на підвідомчій території груп, сімей і окремих громадян, що відносяться до категорії соціального ризику, визначення потреби в різноманітних видах і формах соціально-психологічної підтримки, моніторинг динаміки соціальних процесів, прогноз зміни існуючих параметрів;
- діагностична: аналіз існуючих актуальних і потенційних психологічних або соціальних проблем, встановлення їхніх причин, дослідження проблемного поля соціальної ситуації конкретних індивідуальних і групових клієнтів;
- системно-моделююча: визначення характеру, обсягу, форм і методів соціально-психологічної допомоги людям і групам, що виявилися у важкій життєвій ситуації, концептуальне обоснувания системи надання такої допомоги, у першу чергу, системи соціального обслуговування на різноманітних рівнях;
- проектно-організаторська: розробка, ресурсне обгрунтування, реалізація й оцінка соціальних проектів, спрямованих на вирішення того або іншого соціального утруднення, допомогу визначеної категорії клієнтів;
- активаційна: сприяння активації потенціалу власних можливостей індивіда, сім'ї або соціальної групи, спонукання клієнтів до самостійного вирішення своїх проблем, виходові з важкої життєвої ситуації, організація розвитку самодопомоги і взаємодопомоги;
- інструментально-практична: здійснення діяльності з надання різноманітних видів допомоги в ситуаціях життєвих затруднень, консультації і тренінгу для поліпшення взаємовідносин між людьми, надання сприяння в оформленні документів і інших необхідних дій для здійснення клієнтами своїх соціальних прав, опіка і піклування стосовно дітей, що лишились без батьківського піклування, стосовно нужденних і т.д.;
- розпорядчо-управлінська: менеджмент органів соціального управління, координація діяльності державних і недержавних організацій і установ по наданню помочі нужденним громадянам, участь у роботі з формування соціальної політики, добір і виховання кадрів;
- евристична: збільшення соціального знання, поглиблення розуміння соціальних проблем, поліпшення освітньої й загальнокультурної підготовки самих соціальних працівників, підвищення їхньої кваліфікації.
Отже технологія є змістом і засобом реалізації проекту. Проект можемо визначити як одноразову сукупність дій і задач, що мають наступні ознаки:
- чіткі цілі, що мають бути досягнуті з одночасним дотриманням ряду технічних, економічних та інших вимог;
- внутрішні і зовнішні взаємозв'язки операцій, задач і ресурсів, що вимагають координації в процесі виконання проекту;
- конкретні терміни початку і завершення проекту;
- обмежені ресурси;
- певний ступінь унікальності цілей проекту, умов його реалізації;
- неминучість різного роду конфліктів [1, с. 15].
Зауважимо, що проект є детальним описом кінцевого продукту (результату), як правило - з описом наближень (допустимих меж) і конкретних процедур (методів, методик, прийомів), застосування яких якраз і забезпечує цей результат.
Проектування нині розглядається як окремий вид професійної діяльності і базується саме на застосуванні різних технологій. Майстерність реалізації проектів якраз і полягає в оптимальному виборі технологій і технологічних процедур. У багатьох випадках для виконання проекту необхідно сконструювати ексклюзивну технологію.
Необхідними поняттями і водночас елементами будь-якого соціального проекту є місія, мета, завдання, цільова група (аудиторія), умови, у яких він буде виконуватися, наявні ресурси (можливості), терміни й етапи, проміжні результати, кінцеві результати (опис кінцевого результату), показники (критерії) ефективності виконання, система й показники моніторингу. Ці елементи складають єдину систему проектно-технологічного процесу і взаємозумовлюють одне одного [2].
Конструювання або вибір технології (технологій) здійснюється у відповідності до технічного завдання, яке визначає основні проектні вимоги до процесу і результату. Відтак технологія (технології) виступає як засіб реалізації соціального проекту.
У технології метод виконує другорядну, підпорядковану роль. Можна сказати, що технологія є сукупністю методів, які застосовуються у певній логічній послідовності. Для досягнення результату можна застосовувати різні методи і методичні прийоми. Важливим тут є застосування оптимальних методів з точки зору досягнення кінцевого результату.
Соціальна технологія - це система взаємопов'язаних і взаємообумовлених методів, методик та процедур, спрямованих на внесення змін, перетворення предмету, досягнення конкретного кінцевого результату [3]. Вона містить діагностичні, формуючі та оцінні складові і спрямована на розв'язання певного типу (кола) соціальних проблем.
Основними ознаками соціальної технології, на наш погляд, є:
- соціальна технологія завжди спрямована на зміну поведінки людини, її настроїв, ставлень, мотивів, цінностей;
- орієнтація на вирішення (розв'язання) конкретної проблеми людини або групи людей;
- аналіз та врахування конкретного соціального і природного контексту ,в якому перебуває клієнт (об'єкт впливу);
- наявність конкретної мети, деталізованого образу кінцевого результату;
- наявність цілей, що розкривають (деталізують) мету та обумовлюють планування і змістовне наповнення етапів діяльності;
- структурність і системність (взаємозв'язок і взаємообумовленість складових);
- мультидисциплінарний характер (залучення знань, методів, прийомів із різних галузей науки і практики);
- наявність функціонуючого зворотного зв'язку та оцінка ходу й результату діяльності;
- відповідність прийомів і методик, що застосовуються в технології, сутності соціальних явищ і проблем, на розв'язання яких спрямована технологія;
- взаємозв'язок та взаємообумовленість діагностичних, формуючих (коригуючих) і оцінних складових;
- гнучкий характер застосування окремих прийомів і методів для розв'язання проблеми.
Водночас можливо виокремити ще одну особливість технологій. Вона полягає в тому, що до технологічного процесу включаються методи й прийоми з різних наук або сфер професійної діяльності. Педагогічні технології у цьому відношенні нічим не відрізняються від інших. Для прикладу: для побудови ефективної роботи з профілактики, наприклад, девіантної поведінки серед підлітків конкретної школи необхідно провести соціологічне дослідження, здійснити аналіз документів, провести інтерв'ю з педагогами і батьками, здійснити спостереження, провести тестування учнів, визначити «проблемні місця» у роботі педагогів та виховній роботі батьків, визначити «групи ризику» серед учнів і тільки після цього планувати корекційно-розвивальну роботу з ними. У такому випадку становляться зрозумілими і обґрунтованими ті чи інші дії педагогічного колективу, стає очевидно, що неможливо за рік повністю здолати таке явище в учнівському середовищі як наркоманія.
Перехід від традиційних методів і методик до гнучких технологій у соціальній сфері визначає, на наш погляд, найближчі перспективи розвитку не тільки суспільних наук, а й суспільної практики. Проектно-технологічна методологія вже довела свої переваги в процесі виборів, у галузі паблік рілейшинз, реклами, соціальної і психологічної допомоги та реабілітації, окремих галузях державного управління та інших сферах [5].
Оцінювання проекту може описуватись двома основними поняттями: "результативність" і "ефективність".
Результативність - це відповідність одержаних результатів очікуваним, які заявлялись на початку виконання проекту. За наявності чітко відпрацьованої системи критеріїв результативність можна навіть виразити у кількісному вигляді (наприклад - у відсотках).
Ефективність проекту полягає в адекватності застосованих в ході його реалізації методів, методик і витрат ресурсів. Оцінювання ефективності спирається в основному на теоретичні уявлення про природу процесів, на які впливає проектна активність.
Умовно оцінювання ефективності та результативності проекту можна розподілити на ряд етапів.
Перший - оцінювання загальної мети і очікуваних результатів. За змістом, правильно сформульована мета проекту в повному обсязі характеризує його основний результат. На початку всякого проекту складається детальний опис того, що буде отримано в результаті його здійснення. Даний опис може бути представлений системою критеріїв або показників. Багато які з названих критеріїв можуть бути виміряні за допомогою адекватних методів.
Другий - оцінювання задач проекту. Задачі, за змістом, є конкретизацією мети, прилаштованої до цільових груп та обставин реалізації проекту. Таким чином, задачі можуть бути конкретизовані у реальних показниках і виміряні з точки зору успішності і повноти їх досягнення (реалізації).
Третій етап - оцінка відповідності застосованих методів (фактично - технології) меті, завданням, цільовим групам і умовам реалізації проекту. На цьому етапі також визначається наскільки оптимально були використані наявні ресурси.
Четвертий етап - узагальнення того, що і наскільки вдалося досягти в результаті впровадження даного проекту, що і чому не вдалося. Останнє має принципове значення в оцінці проекту оскільки, фактично, визначає мету, задачі та умови розробки нових проектів у даній галузі. Зауважимо, що жоден з проектів не може бути успішним на сто відсотків. Завжди знайдуться якісь обставини, які не дозволять цього досягти. Проект може вважатися в цілому успішним або неуспішним, його мета може бути досягнута тільки в цілому.
Таким чином консультативна діяльність як складова професійної діяльності психолога і соціального працівника в сучасних умовах є найефективнішою у тому випадку, коли вона побудована на основі проектно-технологічного підходу. Названий підхід дозволяє об'єктивно і адекватно оцінити соціальні зміни та надати психологічну допомогу.
Література:
1. Бушуев С. Д. Динамическое лидерство в управлении проектами: Монография. - 2-е изд. / С.Д.Бушуев, В.В.Морозов. - К:, 2000. - 312 с.
2. Панок В.Г. Психоконсультативні стратегії діяльності практичного психолога системи освіти: навч.-метод. посібник / В.Г. Панок, Я.В. Чаплак, Д.Д. Романовська; за наук. редакцією В.Г. Панка. - Чернівці: Чернівецький національний університет, 2010. - 232с.
3. Панок В.Г., Зварич І.М., Чаплак Я.В., Чернописький О.М. Основи психологічного консультування: навч.-метод. посібник / В.Г. Панок, І.М. Зварич, Я.В. Чаплак, О.М. Чернописький. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2011. - 272 с.
4. Философский энциклопедический словарь. - М.: Советская энциклопедия. 1983. - 682с.
5. Чумиков А. Н. Связи с общественностью: Учебное пособие / А.Н. Чумиков. -М.: Дело, 2001. - 296 с.
6. Шахрай В.М. Технології соціальної роботи. Навчальний посібник / В.М. Шахрай. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 464 с.
e-mail: S_Shandruk@ukr.net
