XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд. психол. наук, Воропаєва Т.С. СТАНОВЛЕННЯ КОЛЕКТИВНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ СОЦІОКУЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ (1991 – 2011 рр.)

канд. психол. наук, доцент Воропаєва Тетяна Сергіївна

с.н.с. Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка

СТАНОВЛЕННЯ КОЛЕКТИВНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ СОЦІОКУЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ (1991 - 2011 рр.)

Проблема становлення колективної ідентичності громадян України в контексті сучасних соціокультурних трансформацій набуває особливої гостроти й актуальності в умовах суттєвої активізації глобалізаційних процесів у світі, адже глобалізація здійснює кардинальний вплив на духовну сферу будь-якого суспільства, деформуючи традиційні системи цінностей і трансформуючи колективні ідентичності.

Відомо, що соціокультурні трансформації досліджували вчені багатьох країн світу в рамках культурології, соціології, а також соціальної, культурної, філософської, історичної та політичної антропології. Аналіз специфіки різноманітних соціокультурних трансформацій представлений у працях таких вчених, як М. Абелес, М. Арчер, У. Бек, Д. Белл, Р. Будон, І. Валлерстайн, М. Вебер, Е. Внук-Липинські, Й. Гейзінга, Е. Гідденс, А. Гінгрих, Е. Дюркгейм, Ш. Ейзенштадт, Р. Інглехарт, Н. Луман, К. Манхейм, Д. Маркус, Т. Маршалл, Дж. Мід, М. Мід, Е. Мокрицький, Е. Муньє, Д. Пантіч, К. Поланьї, К. Поппер, А.Р. Рамос, Н. Смелзер, П. Сорокін, Д. Старк, О. Тоффлер, А. Турен, Х.Ф. Фермойлен, Е. Фромм, Ф. Хайєк, С. Хантінгтон, П. Харвей, О. Шпенглер, П. Штомпка, Л. Аза, В. Андрущенко, В. Астахова, С. Бабенко, В. Бакіров, М. Бахтін, А. Вишневський, Л. Герасіна, Є. Головаха, Л. Губерський, А. Гуревич, А. Данілов, Т. Заславська, М. Каган, В. Карасьов, С. Катаєв, О. Куценко, М. Лапін, С. Макеєв, Е. Маркарян, О. Навроцький, Н. Наумова, В. Оссовський, Н. Паніна, В. Пилипенко, І. Попова, Є. Подольська, В. Радаєв, А. Ручка, Л. Сокурянська, Л. Сохань, Н. Тихонова, В. Хмелько, Ю. Чернецький, Н. Черниш, М. Шабанова, І. Шеремет, В. Ядов, О. Якуба та інших.

Зокрема, П. Сорокін розумів «соціокультурне» як надорганічні явища, що включають до себе «мову, науку, філософію, релігію, мистецтво, ... право і етику, мораль і манери, технічні винаходи та процеси, ... а також соціальні інститути» [15, с. 99-100]. П. Штомпка писав про культурні та соціальні виміри «соціокультурного поля» [16, с. 27]. Л. Сокурянська визначає категорію «соціокультурне» як таку взаємодію між індивідами (або групами індивідів) у всіх сферах їх життєдіяльності, що передбачає співвимір, єдність тих чи інших культурних феноменів (перш за все норм та цінностей), які інтерналізовані цими індивідами (або групами), та певних соціальних конструктів (структур), в яких ці культурні феномени (смислові конструкції) виявляються [14, с. 121-123]. Виходячи з цих позицій ми вважаємо, що «соціокультурне» не є простим об'єднанням усіх соціальних та культурних феноменів. Це поняття, яке відображає інтегрованість «соціальної сукупності», що спаяна в єдину цілісність світом культури, який не існує поза своїм живим носієм - людиною. Економіка, право, релігія, політика, культура, мистецтво являють собою цілісну мережу взаємопереплетінь. Але існує так званий «світ світів» (Ф. Бродель), тобто соціокультурна реальність, що виростає з людини як цілісної істоти. Вся дійсність постає при цьому як соціокультурна реальність, внутрішніми вимірами якої є картина світу, ментальність, образ світу, світогляд, оцінки, цінності, ідеали, норми, стереотипи, настанови, способи сприймання природи, простору й часу тощо. Тому соціальна, культурна, релігійна, правова, економічна, політична поведінка людини (як члена певної спільноти) зумовлюється цими вимірами, які закладені конкретною історичною, соціальною та етнокультурною традицією у свідомості, підсвідомому та несвідомому кожної людини. Ці виміри можуть бути явними і латентними, можуть проявлятися довільно і спонтанно, вони можуть змінюватися самою людиною або колективним суб'єктом в процесі суспільної практики. Соціокультурна реальність фактично твориться самою людиною як тілесно-душевно-духовною цілісністю. Таким чином, соціокультурні трансформації - це відносно самостійні і доволі різноманітні процеси змін в культурі соціуму, а також в нормах, цінностях, ментальності, свідомості, світогляді як індивідуальних, так і колективних суб'єктів.

На жаль, сьогодні часто зустрічаються наукові статті, які містять у назві слова «соціокультурні трансформації», але в текстах цих статей не тільки не йдеться про ці трансформації, але й відсутні самі слова «соціокультурне», «соціокультурний», «трансформації». Окрім цього, з'явилась тенденція до спрощеного розуміння соціокультурних трансформацій, коли їх тлумачать виключно як процеси модернізації або як процеси культуротворення й етнозбереження. Зазначаючи ще кілька років тому, що сучасні дослідники часто плутають поняття «трансформація» і «модернізація» (не відчуваючи між ними різниці), Л. Сокурянська справедливо підкреслила, що головна відмінність у змісті цих понять полягає у тому, що модернізація - це зміни, які мають конкретний напрямок - відтворення інституціонального порядку сучасних західних суспільств, в той час як трансформаційна парадигма акцентує увагу не на подібності суспільств, а на їх відмінностях; модернізація - це переважно свідоме регулювання суспільних процесів, трансформація вбирає до себе й спонтанні прояви [14, с. 121-124].

Отже, і П. Штомпка (який визначає трансформацію як якісні перетворення суспільства, кардинальні зміни його сутнісної якості), і Т. Заславська (яка розробила концепти «трансформаційна структура суспільства», «трансформаційна активність», «суб'єкти трансформаційної активності», «динамічний потенціал»), і Л. Сокурянська (а також багато інших вчених) вважають поняття «соціокультурні трансформації» більш широким, ніж поняття «модернізація». Цієї ж думки дотримуються В. Головко [5] і В. Горбатенко, який показав специфіку модернізаційних імпульсів в історичній ретроспекції України [6]. До того ж багаторічні міждисциплінарні дослідження експертів Фонду імені Ф. Еберта в Росії та Україні свідчать не тільки про перервану, відкладену модернізацію України», але й про поглиблення процесів демодернізації в Росії та Україні, оскільки і російські, і українські олігархи орієнтуються переважно на максимальне використання промислового ресурсу СРСР, без його модернізації, а величезна кількість промислових підприємств, які можна було модернізувати після розпаду СРСР, були просто знищені після відомої «прихватизації», оскільки обладнання цих підприємств нові власники просто продали як металолом.

Таким чином, соціокультурні трансформації, що відбуваються в Україні, можна визначити як процеси постійних якісних змін різних соціокультурних систем суспільства, які детерміновані як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками, і можуть тривати від кількох років (швидкі, революційні, зміни) до кількох сотень років (повільні, еволюційні, зміни). Ці процеси відбуваються поетапно, мають власну логіку і ресурси. Головним вектором соціокультурних трансформацій, що відбуваються на теренах України, є пострадянський (посткомуністичний, посттоталітарний, постколоніальний) вектор. Є. Головаха одним з перших проаналізував етапи соціокультурної трансформації в Україні, розглядаючи різні моделі соціокультурних трансформацій в Україні («маятникові», «бумерангові» та ін.) [4]. Цікаві дослідження соціокультурних трансформацій в Росії представлені працями А. Данілова, В. Карасьова і М. Лапіна [8; 9; 10].

Одним з найцікавіших процесів у контексті сучасних соціокультурних трансформацій є процес становлення колективної ідентичності громадян України. Відомо, що феномен колективної ідентичності давно вже привертає увагу багатьох дослідників і активно обговорюється в соціально-гуманітарних дискурсах. Сучасні соціально-гуманітарні дискурси колективної ідентичності є різноплановими, адже ідентичність досліджується філософами, психологами, соціологами, культурологами, істориками, політологами, етнографами та представниками інших галузей науки, що підтверджує міждисциплінарний характер ідентифікаційної проблематики. Проблема колективної ідентичності в зарубіжній науці вивчалась переважно в руслі соціальної і культурної антропології та психології з різних теоретико-методологічних позицій (З. Фрейд, Е. Еріксон, К. Юнг, Е. Дюркгейм, С. Московичі, Г. Теджфел, Дж. Тернер, С. Страйкер, Г. Кон, В. Коннор, М. Мід, А. Сміт, М. Баррет та ін.). Теоретичний аналіз різних концептуальних підходів до вивчення проблеми національної та європейської ідентичності показує, що ідентичність є результатом процесу ідентифікації, яка найчастіше розглядається як процес уподібнення, ототожнення себе (або своєї групи) з кимось або чимось. Ідентифікація розглядається як найважливішій механізм соціалізації, етнізації і виховання особистості, який проявляється у прийнятті індивідом певної соціальної ролі, в усвідомленні ним власної групової приналежності тощо. Отже, ідентичність - це динамічна структура, яка розвивається протягом всього життя людини, її розвиток є нелінійним і нерівномірним, може йти як у прогресивному, так і у регресивному напрямі, долати кризи ідентичності тощо. Ідентифікація - це процес, включений в цілісну життєдіяльність суб'єкта, нерозривно пов'язаний з когнітивною, емоційною, ціннісно-смисловою і поведінковою сферами особистості, зумовлений її потребами, мотивами, цілями й установками, опосередкований мовою, нормативними, знаковими, символічними, образними, аксіологічними системами культури [1, c. 61-63]. З другої половини 1980-х років підвищується інтерес вчених з різних країн СНД до проблеми колективної ідентичності. Але видані статті й збірники (див. праці Є. Галкіної, Н. Іванової, Н. Лебедєвої, Л. Науменко), а також проведені теоретико-емпіричні дослідження П. Гнатенка і В. Павленко [3], М. Рябчука [12], Я. Грицака [7, с. 188-197] та інших вчених не вичерпали цю проблематику.

Застосування нами інтегративного підходу при дослідженні становлення колективної ідентичності громадян України передбачало урахування таких теоретико-методологічних засад: 1) системне вивчення процесу становлення і розвитку української ідентичності в контексті етногенетичних, націєтворчих та інформаційних процесів; 2) дослідження української нації як повномасштабної (яка за відомою міжнародною класифікацією Я. Крейчі та В. Велімскі є одночасно і етнічною, і політичною), не розриваючи племінний, етнічний і національний етапи розвитку українства [17, с. 58-59]; 3) концептуалізація міждисциплінарних узагальнень (історіософських, культурно-антропологічних, етнолінгвістичних, соціально-психологічних, етнополітологічних тощо) з дотриманням принципів вертикальної та горизонтальної інтеграції; 4) вивчення системоутворюючої ролі ноетичного (смислового) виміру процесу ідентифікації суб'єктів (як індивідуальних, так і колективних); 5) інтегративне вивчення України і українства на основі дослідження різних форм активності української спільноти і української людини (поведінки, діяльності, творчої активності тощо), які забезпечують різноманітні взаємозв'язки українців зі своєю країною; 6) обов'язковий розгляд української ідентичності як динамічної структури, для якої характерний нелінійний і нерівномірний розвиток; 7) врахування того факту, що українці в ході свого історичного розвитку змінили власний етнонім, адже при зміні етноніму народ залишається самим собою, і збереження колективного «Ми» та самоідентичності зумовлюється спадкоємністю історичної пам'яті, етнічної ментальності та свідомості; 8) врахування того, що без завершення процесів націєтворення і без збереження власної ідентичності Україна не буде конкурентоздатною державою у світі; 9) обов'язкове поєднання теоретичних та емпіричних досліджень, що унеможливить продукування неадекватних тверджень про нібито суцільну інтровертованість і меланхолійність українців та про неможливість їхньої однозначної цивілізаційної самоідентифікаціїї; 10) врахування того, що для України властивий синтезуючий тип міжцивілізаційної взаємодії [2].

Інтегративний підхід було застосовано нами при дослідженні колективної ідентичності громадян України в рамках кількох наукових проектів Центру українознавства КНУ імені Тараса Шевченка («Українська національна ідея: теоретико-емпіричні аспекти» [11, с. 127-134]; «Трансформація національної ідентичності: історіософські, культурологічні та соціально-психологічні аспекти» [13, с. 24-53] та інші), в яких активну участь брали студенти і аспіранти факультетів психології та соціології, а також філософського факультету. Ці проекти були підтримані Фондом «Відродження», Фондом Фрідріха Еберта, Фондом фундаментальних досліджень Міністерства освіти і науки, а також Асоціацією українських банків. В рамках цих проектів упродовж 1991 - 2011 рр. було досліджено гендерну ідентичність, особистісну; вікову; сімейну; соціально-професійну; майнову; релігійну; етнічну; метаетнічну; місцеву (локальну); регіональну; національну (або громадянсько-політичну); європейську (або континентальну); планетарну (або загальнолюдську) та пострадянську ідентичність громадян України різних регіонів. Загалом було обстежено 39 400 респондентів віком від 18 до 87 років (в 1991 р. було опитано 300 респондентів; в 1992 р. - 400, в 1993 р. - 1200, в 1994 р. - 1250, в 1995 р. - 1250, в 1996 р. - 1500, в 1997 р. - 1500, в 1998 р. - 1500, в 1999 р. - 1500, у 2000 р. - 2500, у 2001 р. - 2500, у 2002 р. - 2000, у 2003 р. - 2000, у 2004 р. - 2500, у 2005 р. - 2500, у 2006 р. - 2500, у 2007 р. - 2500, у 2008 р. - 2500, у 2009 р. - 2500, у 2010 р. - 2500, у 2011 р. - 2500). Для вивчення трансформації різних видів ідентичності ми використали методику М. Куна - Т. Макпартленда «Хто Я?», адаптовану методику «Шкала вимірювання ідентичності» М. Синерелли та інші методи. Надійність результатів проведеного дослідження забезпечувалась методологічним обґрунтуванням його висхідних позицій; використанням сукупності діагностичних методик, адекватних меті й завданням дослідження; поєднанням кількісного та якісного аналізу емпіричних даних; використанням методів математичної статистики із застосуванням сучасних програм обробки даних, репрезентативністю вибірки.

Застосування інтегративного підходу дозволило виявити досить цікаві трансформації: 1) в 1991 - 1994 рр. пострадянська ідентичність займала перші місця (з 1-го по 5-те), але її відрив від інших форм ідентичності стабільно зменшувався; 2) упродовж 1994 - 2004 рр. значущість пострадянської ідентичності стрімко зменшувалась (хоча в групі етнічних росіян та російськомовних українців, які мешкають на Півдні та Сході України, пострадянська ідентичність продовжує займати досить високі позиції); 3) етнічна ідентичність у всіх групах поступово зростала (найбільш активне зростання було помічено у росіян, українців, кримських татар, євреїв); 4) релігійна ідентичність почала стрімко зростати в другій половині 2001 р. (після візиту Іоанна Павла ІІ в Україну), а починаючи з 2004 - 2005 рр. респонденти все частіше використовують ідентитети «християнин» і «християнка»; 5) загальнолюдська (планетарна) ідентичність практично не змінилась; 6) європейська ідентичність спочатку займала передостанні місця, але, починаючи з 1998 - 1999 рр., її значущість почала зростати (особливо в групі етнічних українців, поляків, угорців, словаків, румунів, кримських татар); 7) найбільш стрімко зростає європейська ідентичність у мешканців великих міст; 8) національна (або громадянсько-політична) ідентичність була законсервована упродовж 1991 - 1993 рр. у всіх групах, але починаючи з 1994 - 1995 рр. вона почала стрімко падати в групі етнічних росіян, білорусів, євреїв; поступове зростання цієї форми ідентичності в групі етнічних українців та в деяких групах національних меншин (передусім, в групі етнічних поляків та кримських татар) простежується у 1997 - 1999 та 2004 - 2008 рр.; 9) престижність національної ідентичності зростає більш повільно на Сході й Півдні України, на відміну від Півночі, Центру та Заходу України; 10) найбільш відчутних трансформацій зазнала етнічна та національна ідентичність, але розрив між цими формами ідентичності на Сході й Півдні є набагато більшим, ніж на Заході і в Центрі України; 11) до 2010 р. у етнічних українців на Півдні й Сході України спостерігалась тенденція до зростання європейської та національної ідентичності (у 2010 - 2011 рр. це зростання припинилось); 12) у етнічних українців, вірмен, білорусів та молдаван, які проживають на Сході та Півдні України, більш виражені ностальгічні настрої стосовно радянської ідентичності; але у цих самих груп на Заході України на перше місце виходить бажання відчувати себе європейцями; 13) в 2004 - 2008 рр. стабілізувались емпіричні показники етнічної ідентичності як в групі етнічних українців, так і в групі національних меншин; 14) в групі національних меншин у 2006 - 2007 рр. виросло значення регіональної ідентичності (при грамотній регіональній політиці цей тип ідентичності міг би стати базовим підґрунтям для зміцнення загальноукраїнської ідентичності, адже у розвинутих країнах світу регіональна ідентичність громадян розглядається як субнаціональна); 15) стала помітною тенденція до збільшення показників європейської ідентичності як в групі етнічних українців, так і в групі національних меншин; європейська ідентичність до 2011 р. не втрачала своєї значущості для громадян України, адже запит на європейськість є досить потужним в українському суспільстві.

Література:

1. Воропаєва Т. Специфіка самоідентифікації етнічних українців на Півдні України / Т. Воропаєва // Проблеми національно-культурної самоідентифікації українців на Півдні і Сході України в контексті етнополітики Європейського Союзу. Матеріали наукової конференції. 6 червня 2007 р. - Одеса: Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень в м. Одесі, 2007. - С. 61 - 65.

2. Воропаева Т.С. Специфика самоидентификации этнических украинцев и русских в Украине: социально-психологические аспекты / Т.С. Воропаева // Личность в межкультурном пространстве. - Ч. 1. - М.: РУДН, 2008. - С. 23 - 28.

3. Гнатенко П.И. Идентичность: философский и психологический анализ / П.И. Гнатенко, В.Н. Павленко. - К.: Арт-Пресс, 1999. - 466 с.

4. Головаха Є. І. Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного моніторингу в Україні / Є. І. Головаха. - К., 1997. - 320 с.

5. Головко В. Російська модернізація: історіографія 2000-х років / В. Головко // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. - 2004. - № 12. - С. 24 - 33.

6. Горбатенко В. П. Модернізація українського суспільства у контексті сучасних цивілізаційних процесів: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня д-ра політ. наук. / В. П. Горбатенко. - К., 1999. - 38 с.

7. Грицак Я. Страсті за націоналізмом. Історичні есеї / Я. Грицак. - К.: Критика, 2004. - С. 188 - 197.

8. Данилов А. Переходное общество: проблемы системной трансформации / А. Данилов. - М., 1998. - 300 с.

9. Карасев В. И. Социальная трансформация как предмет философского анализа: автореф. дис. на соискание ученой степени д-ра филос. наук / В. И. Карасев. - М., 2000. - 40 с.

10. Лапин Н. И. Пути России: социокультурные трансформации / Н. И. Лапин. - М.: Смысл, 2000. - 194 с.

11. Піскун В. Сучасна українська національна ідея: теоретико-емпіричне дослідження / В. Піскун, Т. Воропаєва // Українознавство. Календар-щорічник - 2004. - К.: Українська видавнича спілка, 2003. - С. 127 - 134.

12. Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націотворення / М. Рябчук. - К.: Критика, 2000. - 365 с.

13. Сергійчук В. Трансформація національної ідентичності: історіософські, культурологічні та соціально-психологічні аспекти / В. Сергійчук, В. Піскун, Т. Воропаєва  // Фундаментальні орієнтири науки. - К.: Фонд фундаментальних досліджень, 2005. - С. 24 - 53.

14. Сокурянская Л. Г. Модернизация и постмодернизация ценностей студенчества: поколенческий анализ / Л. Г. Сокурянская // Методология социологического исследования: проблемы и новые тенденции: материалы международной научной конференции 28 ноября 2003 г., г. Минск / под общ. ред. А.Н. Данилова, Д.Г. Ротмана. - Минск, 2004. - С. 121-126.

15. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество / П. Сорокин. - М.: Политиздат, 1992. - 543 с.

16. Штомпка П. Социология социальных изменений / П. Штомпка. - М., 1996. - 240 c.

17. Krejci J., Velimsky V. Ethnic and Political Nations in Europe / J. Krejci, V. Velimsky. - New York, 1981. - P. 58 - 59.

 

e-mail: voropayeva-tania@rambler.ru


Один комментарий к “канд. психол. наук, Воропаєва Т.С. СТАНОВЛЕННЯ КОЛЕКТИВНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ СОЦІОКУЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ (1991 – 2011 рр.)”

  1. Serge:

    Очень интересная статья! Хорошо было бы познакомиться и пообщаться с автором. Жаль, что руководители нашей страны совсем не учитывают результаты подобных исследований! Сергей Петрович.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>