XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд. психолог. наук Дорожко І.І. ГЕНЕЗИС МОВЛЕННЄВОЇ РЕФЛЕКСІЇ ОСОБИСТОСТІ У ПАРАДИГМІ ПСИХОЛІНГВІСТИКИ

Кандидат психологічних наук,доцент

Дорожко Ірина Іванівна

   ГЕНЕЗИС МОВЛЕННЄВОЇ РЕФЛЕКСІЇ ОСОБИСТОСТІ У ПАРАДИГМІ ПСИХОЛІНГВІСТИКИ

Постановка проблеми.Свідоме ставлення до розвитку власної мовленнєвої діяльності -  це важливий крок у становленні гармонійної особистості.  У контексті загальних проблем центральною є проблема суб'єкта мовленнєвої діяльності, мовленнєвої рефлексії. Усвідомлення власної значущості, своїх думок, мовленнєвих компетенцій суб'єкта є об'єктом психологічних та психолінгвістичних спостережень.

        Завдання нашого дослідження цілком співпадає з проблемою, яка існує. На нашу думку, розробкою цих питань необхідно постійно займатись, оскільки під впливом зростаючих вимог життя збільшується

не лише обсяг знань, а ускладнюється  їх зміст, що в свою чергу веде до

більш глибокого процесу засвоєння знань.

        Аналіз психологічних досліджень свідчить, що проблема  мовленнє-

вої рефлексії суб`єкта  існує і потребує вивчення з боку психологів, лінгвістів та педагогів.

        Мета нашого дослідження полягає у вивченні  мовленнєвої рефлексії особистості. Рефлексія виступає як засіб дослідження лінгвістичного мислення у школярів, у зв`язку з чим слід більш детально

розглянути питання  за яких умов виникає рефлексивний процес. Ця проблема привертає нашу увагу з точки зору вихідних теоретичних положень.

       Л.С.Виготський досліджував питання мови, і його психологічний підхід до мови не відзначався підсумком всіх попередніх досліджень у цьому напрямку, але було зроблено спробу побудувати цілісну психо-

лінгвістичну теорію.

        Характеризуючи теорію видатного психолога, О.О.Леонтьєв звертає

увагу щодо відомого розрізнювання "аналіза за елементами" і  "аналіза  за  одиницями". [9,с.48]. Сучасна лінгвістика має справу з аналізом за

елементами. Л.С.Виготський заперечуючи попередні дослідження, висуває нові положення щодо побудови психолінгвістичних одиниць.

        Слід підкреслити, що Л.С.Виготський вважається засновником сучасної психолінгвістики. Рухомим внеском було його трактування внутрішньої психологічної організації процеса породження мови як послідовності взаємопов`язаних фаз діяльності.[6].

        О.О.Леонтьєв зазначає, що на підставі досліджень Л.С.Виготського

базується вітчизняна психолінгвістика. Л.С.Виготський, визначаючи концептуальні положення психолінгвістики, ураховував дані досліджень

О.О.Потебні, видатного українського філолога-славіста.

        О.О.Потебня вважав, що мовознавство поступово відчуло на собі потребу в допомозі з боку психології, остаточно виробивши думку, що мова - вже історично сформоване явище. Його ґрунтовний твір "Думка і мова" містить загальнотеоретичні проблеми, що стосуються історії розвитку мови та мислення в їх взаємозв`язку. Цей взаємозв`язок  О.О.Потебня передав так:"Психологія, як і будь-яка наука, вимушена користуватися мовою, а мова і не речовинне означає словами, що спочатку виражали підпорядковане почуттям".[12,с.43].

        Процеси,  пов`язані з мовою, набагато складніші, ніж просто процес вимови слів. Будучи засобом вираження думок людей у процесі спілкування, мовлення стає основним механізмом їх мислення. Мовлення виступає засобом аналізу й синтезу, порівняння й узагальнення  предметів і явищ дійсності.

        Охарактеризуємо місце мови серед явищ мовної діяльності.

         Мова - це скарб, відкладений практикою мовлення у мовців однієї

спільноти, це граматична система, потенційно (віртуально) наявна в кожному мозку, точніше, в мозках сукупності індивідів; адже мова неповна в кожному з них, вона існує  вповні  лише в колективі.

        Відокремлюючи мову від мовлення, ми тим самим відділяємо:

•1.     суспільне від індивідуального;

•2.     істотне від другорядного та більш менш випадкового.

    Мова - це не діяльність мовця, це готовий продукт; пасивно засвоєний

індивідом;  мова ніколи не передбачає попередньої  рефлексії, а свідомо в ній здійснюється лише класифікаційна діяльність. [7,с.15].

        Як зазначав С.Л.Рубінштейн, мовлення - це діяльність спілкуван-   ня - вираження, впливу, повідомлення - через мову; мовлення - це мова дії. Мовлення водночас єдине з мовою і відмінне від неї, це єдність певної діяльності - спілкування - й певного змісту, який позначає та шляхом позначення відображує буття.

        Мовлення - це форма існування свідомості (думок, почуттів, переживань) задля інших, яка є засобом  спілкування з ними, та форма  узагальненого відображення дійсності чи форма існування мислення.

        Мовлення - це мова, яка функціонує у контексті індивідуальної свідомості... Мовлення, а разом з ним мовленнєве мислення, які відкрилися в мові, індивід здатний у своєму мовленні сформулювати власну думку.[7,с.23].  

        Таким чином,  поступово ми підійшли до трактування саме поняття

"психолінгвістика''. Більш детально охарактеризував дане поняття О.О.Леонтьєв, який водночас запропонував два різних визначення психолінгвістики. Перше із них узагальнювало досвід попередніх досліджень: "Психолінгвістика - це наука, предметом якої є відношення між системою мови...та мовною здатністю".[10,с.106].

        Друге визначення було запропоновано, так би мовити, "на зріст": "Предметом психолінгвістики є мовна діяльність як ціле та закономірності її комплексного моделювання". [10,с.110].

         О.О.Леонтьєв вважав, що предметом психолінгвістики є структура процесів мовоутворення та мовосприйняття у їх співвідношенні зі структурою мови. Психолінгвістичні дослідження спрямовані на аналіз мовної здатності людини у її відношенні до мовленнєвої діяльності, з одного боку, та до системи мови - з іншого. [11,с.144].  

         Під лінгвістичним мисленням розуміється  успішна орієнтація в

мовних фактах,  встановлення  зв`язків між ними, подолання труднощів,

пов`язаних з адекватним сприйманням лінгвістичної інформації. На  цьому наголошували Б.А.Ільюк, І.О.Синиця. Вони підкреслювали, що у

розвитку лінгвістичного мислення важливо привчати учнів самостійно  шукати значення слів і робити висновки із спостережень над словом.

      Спробуємо розглянути психологічний аспект у вивченні питань рефлексії.

      У  психології рефлексія досліджується в межах чотирьох аспектів: кооперативного, комунікативного, інтелектуального та особистісного. Відповідно до цього визначені її типи.

Так, психологічні знання про кооперативний  аспект рефлексії забезпечують проектування спільної діяльності індивідів з урахуванням координації їх професійних позицій і групових ролей (Н.Г.Алексєєв, В.В.Рубців, А.Т.Тюков, Г.П.Щедровицький).

 Соціально-психологічні дослідження специфіки комунікативного аспекту рефлексії визначають її як складову розвинутого спілкування та

міжособистісного сприймання (Г.М.Андрєєва, Я.Л.Коломінський, Л.А.Петровська, А.В.Петровський, Т.Шибутані).

          У контексті вивчення когнітивних процесів ведуться дослідження інтелектуального аспекту рефлексії як вміння виділяти, аналізувати і співвідносити з предметною діяльністю власні дії (Є.В.Бодрова, В.В.Давидов, О.З.Зак, В.Е.Мільман, Н.І.Поливанова, В.Г.Романко).[14].

Ставлення людини до самої себе - це, так би мовити, «вторинне ставлення», осмислене ставлення до власних суб'єктивних утворень (ставлень), тобто до особистісних властивостей. Це - процес розвитку самосвідомості особистості, адже щоб ставитись до чогось у собі, треба, принаймні, його мати [3, с.213].

Отже, питання полягає в тому, за яких умов розпочинається рефлексивний процес, як він позначається на мовленнєвій діяльності і впливає на формування мовленнєвої компетентності.

Проблема рефлексії у своєму розвитку зазнала  якісних змін та досліджувалась представниками різних напрямів. Поняття «рефлексія» і сьогодні використовується у певних контекстах, що зумовлено багатоаспектністю змісту самого явища та відповідає концептуальним засадам вивчення рефлексії.

Якісне розв'язання вищезазначених проблем можливе за умов дослідження концепцій мовленнєвої рефлексії у психолінгвістиці.

Перш за все ми звернулись до сучасного тлумачного психологічного словника, який характеризує поняття «рефлексія». Рефлексія (від лат.  reflexio - відображення) -

•1.          Міркування, сповнене сумнівів, протиріч. Аналіз власного психічного стану.

•2.          Як механізм взаєморозуміння - осмислення суб'єктом того, якими засобами і чому він справив те або інше враження на партнера зі спілкування [15, с.427].

Поняття   «рефлексія»   ввів  Р.Декарт,  який  ототожнював  рефлексію  зі здатністю особистості зосереджуватись на своїх думках, усвідомлювати їх зміст, абстрагуючись від усього зовнішнього, тілесного. Рене Декарт розглядає рефлексію як принцип мислення, який співвідносить нові знання і наявність інтелектуального досвіду.

Дж.Локк намагався розділити відчуття і рефлексію. Він стверджував, що рефлексія - це особливе джерело знання, внутрішній досвід, заснований, на відміну від зовнішнього, на даних органів відчуттів.

Першим, хто у лінгвістиці сформулював проблему теоретичного співвідношення спонтанних та рефлексивних мовленнєвих процесів, був І.А.Бодуен де Куртєне. На його думку, психіка і свідомість - поняття взаємопов'язані, але не тотожні. І.А.Бодуен де Куртєне ввів таке поняття як поступова «автоматизація мовних функцій» [5, с.316]. Йому належить важливе поняття «усвідомлюваність» дитиною «її власної мови», «доведення до свідомості ... того, що у вигляді неусвідомлюваних мовних уявлень перебувало все ж у психічному світі дітей» [4, с.247].

Рефлексивна проблематика має комплексний, багатоаспектний характер, що розглядається у площині власне психологічних досліджень.

Дослідження питань мовленнєвої рефлексії різнопланові як з боку психологів, так і лінгвістів. Цікавими є спостереження Ф.Боаса, Л.С.Виготського, Н.В.Крушевського, О.О.Леонтьєва, Д.Н.Овсянико-Куликовського, Є.Д.Поліванова, Р.О.Якобсона, Л.П.Якубинського.

Г.С.Костюк показує складну взаємодію процесів розуміння, мислення і  мовлення.  Він доводить:

 1. щоб  мовні  засоби  стали  засобами  розуміння, ними  треба оволодіти;

2.  оволодіти  ними  -  це  насамперед  зрозуміти  їх  зміст;

3. тільки  зрозуміле  може  стати  знаряддям  подальшого  розуміння. [8,с.282].

Звернемося  до  думки  С.Л.Рубінштейна, що  "зовнішній  вплив дає той  чи  інший  психічний  ефект, лише  переломлюючись  крізь  психічний  стан, крізь  склад  думок  і  почуттів,  що  виробився  у  суб`єкта'' [13].  Процес  виникнення  мислення  -  складний.   "Лише  переломлюючись  крізь  психічний  стан"  мислення  стає  усвідомленим  процесом.

Свідомість відображує себе у слові як сонце у малій краплі води. Слово відноситься до свідомості як маленький світ до великого, як жива клітина до організму, як атом до космосу. Воно і є малий світ свідомості. Усвідомлене слово є мікрокосм людської свідомості [6, с.384].

Рефлексивна психолінгвістика або «психолінгвістика психолінгвістики» у мовленнєвих процесах розглядає:

•1.          Мовленнєву рефлексію особистості.

•2.          Усвідомлення рефлексії та контроль за її виникненням [8,с.428].

Розуміння мовленнєвої рефлексії у Л.С.Виготського здійснюється на рівні усвідомлення мовленнєвих процесів. У свою чергу усвідомлення створює так званий трикутник, де психологічний зміст і вивчення мови є частинами названої фігури.

 Насамперед необхідно наголосити на тому, що Л.С.Виготський узагальнив свої думки у книзі «Мислення і мова» (1934).  У ній він, спираючись на експериментальний матеріал, виклав спостереження щодо розвитку понять у дітей. Л.С.Виготський спостерігав за розвитком значень слів у онтогенезі, як змінювалась їх структура при переході від однієї стадії розумового розвитку особистості до іншої.

Л.С.Виготський висловлював думку про те, що коли дорослі спілкуються з дітьми, вони не допускають того факту, що слова, ужиті у мовленнєвій комунікації, мають для них зовсім інше значення, оскільки дитина будує зміст слів за особливими психологічними законами.

У розвитку мовлення дитини Ш.А.Амонашвілі розрізняє дві стадії. На першій стадії мовлення є установочним, тобто дитина висловлює певну думку, не замислюючись про слова й конструкції речень, що більш точно відображують дійсність. На другій стадії мовлення втрачає безпосередність, об`єктом  спостереження для особистості стає власне мовлення, як засіб адекватного відображення думок та переживань; воно перетворюється для неї в акт свідомої діяльності [1].

        Отже, власне мовлення суб`єкта є основою розвитку   мовленнєвої  компетентності. Тому необхідно спрямовувати свідомість учня на особливості мовленнєвої компетентності.

        Відкриття непостійності та неконстантності, зміни значень слів та їх розвиток є головним і основним відкриттям, воно тільки і може вивести із тупіка всі дослідження про мислення. Значення слова константно. Воно змінюється у ході розвитку дитини. Воно змінюється і при різних способах функціонування думки. Воно є скоріше динамічним, ніж статичним утворенням [6,с. 329].

Відомо, що мова є системою знаків, що мають соціальну природу, яка створилася і закріпилася в ході історичного розвитку суспільства. Одиницею мови є слово. Слово характеризується за двома параметрами - зовнішній звуковий (фонетичний) та внутрішній смисловий (семантичний). Також у слові зливаються функції знака та значення. Дослідження зміни значень виявилось можливим тільки тоді, коли була визначена природа самого значення. Насамперед вона полягає в узагальненні, бо саме слово вже узагальнює.

Оскільки значення слів можуть змінюватись внаслідок їх узагальнення, то відношення думки та мови не є константним. Таким чином, необхідно дослідити функціональну роль словесного значення в акті мислення [6,с.329]. Враховуючи багатоаспектність проблеми, ми розглянемо питання, дослідження яких ми вважаємо за необхідне. По-перше, проаналізувати психологічні дослідження у даному напрямку. По-друге, дослідити взаємозв'язок зовнішнього і внутрішнього мовлення, встановити їх полярність. По-третє, визначити роль зовнішнього і внутрішнього мовлення при розв'язанні мислительних задач молодшими підлітками.

Проблемами дослідження виникнення зовнішнього і внутрішнього мовлення, та їх взаємозв'язку займались Виготський Л.С., Погодін А.Л., Драпкіна С.Є., Подольський Л.І., Страхов І.В., Баєв Б.Ф. З цих праць ми можемо зробити висновок, що єдиної думки у трактуванні проблеми взаємозв'язку двох видів мовлення не існує. Тому, ми вважаємо за необхідне висловити свою точку зору, після детального аналізу грунтовної праці Виготського Л.С. «Думка і слово» та праці Баєва Б.Ф. «Взаємозв'язок зовнішнього і внутрішнього мовлення при розв'язанні мислительних завдань».

Виготський Л.С. надавав принципового значення вивченню внутрішнього мовлення. Він вважав, що необхідно розрізнювати рух мови за змістом і за звуком. Це дає підстави для дослідження внутрішньої єдності двох мовних планів. Єдність їх припускає наявність свого руху у кожному з двох боків мови і наявність складних відношень між рухом зовнішнього і внутрішнього мовлення.

Головна ідея Виготського Л.С. виражається загальною формулою: відношення думки до слова є передусім не річ а процес, це відношення є рух від думки до слова і навпаки - від слова до думки. [6,с.330].

Перспектива подальшої роботи полягає у дослідженні проблем мовленнєвої рефлексії особистості - розумової, мислительної діяльності, що визначають середовище розвитку суб'єкта.

Література:

    1.Амонашвили Ш.А. Основы  формирования  навыков  письма  и  

развития письменной речи в начальн.классе.Автореф.дисс...докт. психол.наук.-М., 1973.-33с.

        2.Баєв Б.Ф. Взаємозв`язок зовнішнього і внутрішнього мовлення при розв`язанні мислительних завдань. Наукові записки інституту психології, т.ІХ, К., 1957, С. 123-147.

        3.Бех І.Д. Виховання особистості: У 2-х кн. Кн.1.Особистісно-орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: Наук. видання. - К.: Либідь, 2003. - 280 с.   

        4.Бодуэн де Куртенэ И.А. Выступление в прениях по докладу Л.В.Щербы «О служебном и самостоятельном значении грамматики как учебного предмета» //М.С.Лапатухин. Методика преподавания русского языка: Хрестоматия. - М., 1960.

        5.Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию:           В 2-х тт. - М., 1963.

         6. Выготский Л.С. Избранные психологические исследования. - Изд-во АПН РСФСР, М., 1956.- С.320-385.

         7. Дошкільна лінгводидактика. Хрестоматія. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів./ Упорядник. Богуш А.М. Частина 1 та 2. - К.: Видавничий Дім "Слово", 2005.-720с.

        8. Костюк Г.С. Навчально-виховний  процес  і  психічний  розвиток

особистості / За ред.. Л.П.Проколієнко.-К.: Рад.школа, 1989.-608с.

         9. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. - М.: Смысл, 1999. - 287с.

         10. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. М., 1969.

         11. Леонтьев А.А. Психолингвистика // Тенденции развития психологической науки. М., 1989.

         12. Потебня А.А. Мысль и язык.-К., 1993.-С.39-79.

         13. Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. - М.:  Изд-во АН СССР, 1957.-226с.

          14. Турчин Т. "Особистісна рефлексія як предмет психології", Інтернет.вид.

          15. Шапар В.Б. Сучасний тлумачний психологічний словник. - Харків: Прапор, 2005. - 640 с.

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>