XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд. юрид. наук, Биков О.М. ОСНОВНІ ПЕРСПЕКТИВИ ЗАКОНОДАВЧОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ РЕЛІГІЙНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ

Биков Олександр Миколайович

кандидат юридичних наук, вчений секретар

Інституту законодавства Верховної Ради України

ОСНОВНІ ПЕРСПЕКТИВИ ЗАКОНОДАВЧОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ РЕЛІГІЙНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ

На сьогодні правову основу діяльності релігійних організацій становлять Конституція України, яка проголошує, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст.35), Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966), Конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950), Декларація про ліквідацію усіх форм нетерпимості і дискримінації на підставі релігії чи переконань (1981), Хартія Європейського Союзу про основні права (2000), Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 та інші нормативні акти. Водночас, необхідно відзначити, що Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» приймався у першій половині 1991 року, і з того моменту зміни у вносились, однак концептально ні (від часу прийняття цього закону у нього були внесені зміни 9 разів, останні зміни були внесені 15.01.2009). При цьому більшість норма даного Закону мають декларативний характер та не встановлюють чітких порядок взаємовідносин між державою та релігійними організаціями, наслідком чого є примусовий характер регулювання правовідносин у сфері свободи совісті та віросповідання.

В сучасних умовах, Президент України В. Янукович та Всеукраїнська Рада Церков мають різне бачення щодо вдосконалення законодавства про свободу совісті та віросповідання, оскільки Всеукраїнська Рада Церков вважає за необідним зняти доручення з Міністерства культури щодо розробки законопроекту. Вочевидь, питання щодо вдосконалення реалізації права на свободу віросповідання залишається не вирішеним поки не досягнуто консенсусу. Авжеж, одним із конституційних принципів є відділення церкви від держави. Проте О.О. Миронова зазначає, що даний режим не виключає співробітництва між державою і церквою. Режим відділення не означає також і відсутність будь-якого контролю з боку держави за діяльністю релігійних організацій [1, c.259].

У «Доповіді щодо міжнародної релігійної свободи - Україна» від 17 листопада 2010 року Державний департамент США зазначає, що в Україні в цілому на практиці забезпечується свобода віросповідання. Серед поліпшень і позитивних змін щодо свободи віросповідання Держдепартамент США назвав рішення попереднього складу Уряду України від 03.09.2009 року про зниження тарифів на природний газ для релігійних організаційпро зниження тарифів на природний газ для релігійних організацій рівня тарифів населення Схвальну оцінку також здобуло рішення Кабінету Міністрів України від 25.09.2009  про звільнення релігійних організацій від сплати компенсаційної вартості озеленення ділянок, призначених для будівництва культових споруд та допоміжних будівель, необхідних для їх обслуговування. До позитивних змін також було віднесено рішення Вищої атестаційної комісії України від 15.05.2010 року про включення богослов'я (теології) в перелік дисциплін, за якими може відбуватись захисту наукових дисертацій та здобуття наукових ступенів. У Звіті зазначено, що представники основних конфесій привітали таке рішення та висловивши надію, що Уряд України буде робити подальші кроки у напрямку повного визнання богослов'я як наукової дисципліни.Водночас, в докладі також наводяться окремі факти порушення релігійної свободи. Американські експерти відмічають, що в Україні не існує жодної офіційної державної релігії. Не дивлячись на це, в деяких регіонах країни релігійні групи, складова меншість, скаржилися на нерівне відношення з боку місцевої влади. При цьому місцеві чиновники інколи не залишаються об'єктивними в суперечках між релігійними організаціями, а підтримують ту або іншу сторону [2].

На жаль, законотворці України не закріпили у законодавстві адекватні способи контролю за місцевими органами, якщо ті відмовляють в реєстрації громади, яка дотрималася усіх вимог, або штучно затягують реєстрацію чи питання повернення або використання майна. Так, М. Кривич стверджує, що ігнорування законодавства, низька виконавська дисципліна та ще нижча правова культура державних чиновників стали на сьогодні загальнодержавною нормою. Одним із шляхів вдосконалення законодавтва у цій сфері є запровадження чітких механзмів контролю за виконанням законодавства у сфері забезпечення свободи совісті та релігії [3, c.214].

До недавнього часу державним органом у справах релігій був Державний комітет України у справах національностей та релігій.

Указом Президента України №1085/2010 від 09 грудня 2010р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» було ліквідовано Державний комітет України у справах національностей та релігій. На сьогодні функції державного органу України у справах релігії покладено на Міністерство культури. Згідно «Положенню про Міністерство культури України», затвердженого Указом Президента України №388/2011 від 6 квітня 2011 року, до компетенції Мінкультури входить:

•-  сприяння зміцненню взаєморозуміння і терпимості між релігійними організаціями різних віросповідань;

•-   сприяння участі релігійних організацій у міжнародних релігійних рухах, форумах, ділових контактах із міжнародними релігійними центрами і зарубіжними релігійними організаціями, здійснює контакти і координаційні зв`язки з відповідними органами інших держав з цих питань;

•-  реєстрація статутів, а також змін та доповнень до них;

•-  забезпечення релігієзнавчої експертизи за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів;

•-  здійснює офіційне погодження можливості зайняття проповідницькою чи іншою канонічною діяльністю, виконання релігійних обрядів священнослужителями, релігійними проповідниками, наставниками, іншими представниками зарубіжних релігійних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні [4].

Слід зазначити, що Держкомнацрелігій згідно з Положенням Про Державний комітет України у справах національностей та релігії крім вищезазначених функцій забезпечував сприяння у вирішенні питань, пов'язаних з поверненням релігійним організаціям культових будівель, споруд та іншого майна. Серед завдань органу у справах релігій прямо не передбачається здійснення контролю за додержанням законодавства про свободу світогляду та віросповідання та релігійні організації, що є суттєвим недоліком, оскільки на практиці саме він здійснює спеціальний державний контроль у сфері свободи совісті.

Після ліквідації Держкомрелігій почали з`являтись сумніви щодо необхідності існування державного органу у справах релігії. На одному з інтерв`ю Ю. Решетников зазначив, що роль такого органу полягає в тому, щоб, з одного боку, сприяти і підтримувати міжнаціональний діалог, міжнаціональний мир і злагоду, з іншого боку - сприяти подальшій гармонізації державно-конфесійних відносин в найрізноманітніших сферах [6].  Тобто, державний орган у справах релігії служить своєрідним місточком між релігійними організаціями та державою. Відсутність державного контролю може призвести до недотримання або ж порушення задекларованих конституційних принципів. Крім того, відсутність такого органу сприятиме появі правових колізій, оскільки його існування передбачено законодавством Украйни, зокрема Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

На думку Ю. Решетнікова , принциповим є збереження існування в структурі державних органів виконавчої влади певного органу з релігійних питань. Тому не має значення назва подібного органу чи його місце розташування в системі органів виконавчої влади, головне, щоб за ним були закріплені функції передбачені законодавством [5].

Таким чином, на підставі проведеного дослідження можна зазначити, що з метою покращення релігійної ситуації в Україні на законодавчому рівні необхідно: 1) відновити існування органу, який би здійснював регулювання забезпечення права на свободу віросповідання, об'єднання у релігійні організації, інших прав у релігійні сфері, а також на який покладалась функція нагляду за діяльністю нерелігійних організацій; 2) прийняти закон, який би визначав пріоритетні напрямки подальшого регулювання державно-церковних відносин в Україні.

Література:

1. Миронова О. О. Застосування спеціальних релігійознавчих пізнань в діяльності органів державної влади / О. О. Миронова // Форум права. - 2009. - № 2. - С. 259-262 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-2/09mooodv.pdf

2. Міжнародний звіт з релігійної свободи 2010 від 17.11.2010.

3. Кривич М. Законодавчі гарантії реалізації соціально значущих проектів релігійних організацій (український контекст) / М. Кривич // Науковий вісник Чернівецького ун-ту: зб. наукових праць. - 2008 - Випуск 414-415. - С.212-217

4. Про Положення про Міністерство культури України: Указ Президента України від 6 квітня 2011 року №388/2011 / [Електронний ресурс].- Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua.

5. Решетников Ю. Чи потрібен нам Держконацрелігій? / Ю. Решетников // [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://realis.org/index.php?option=com_content&task=view&id= 34&Itemid=48

6. Шеляженко Ю. Голова Держкомнацрелігій Юрій Решетников: «Пострадянське ставлення до церкви заважає вирішенню вже назрілих питань» / Ю. Шеляженко // Всеукраїнська газета «Правдашукач» [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://truth.in.ua/?STORINKA_REDAKCIJI:Publikaciji:Golova_Derzhkomnacreligii_Yurii_Reshetnikov%3A_%22Postradyansmzke_stavlennya_do_cerkvi_zavazhaje_virishennyu_vzhe_nazrilih_pitanmz%22

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>