XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд. юрид. наук, Бугера С.І. ВИКОРИТСТАННЯ ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНИХ ОРГАНІЗМІВ ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ: ПРАВОВІ ПИТАННЯ

Кандидат юридичних наук,  Бугера С.І.

Українська академія аграрних наук

  ВИКОРИТСТАННЯ ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНИХ ОРГАНІЗМІВ ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ: ПРАВОВІ ПИТАННЯ

  Використання генетично модифікованих організмів (ГМО) для виробництва сільськогосподарської продукції набуває все більших масштабів. Однак залишається відкритим питання щодо забезпечення необхідного рівня якості сільськогосподарської продукції на всіх стадіях її виробництва, зберігання та реалізації. Зокрема актуальним є вдосконалення правового забезпечення цієї проблеми.

Необхідно зазначити, що згідно Закону України «Про державну систему  біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» [1] генетично модифікований  організм  це  будь-який  організм,  у  якому  генетичний  матеріал  був
змінений  за  допомогою  штучних  прийомів переносу генів,  які не
відбуваються у природних умовах, а саме:  рекомбінантними методами,  які передбачають формування  нових  комбінацій   генетичного   матеріалу   шляхом   внесення   молекул  нуклеїнової  кислоти  (вироблених   у   будь-який   спосіб   зовні  організму)  у  будь-який  вірус,  бактеріальний  плазмід  або іншу
векторну систему та їх включення до організму-господаря,  в  якому
вони   зазвичай   не   зустрічаються,   однак  здатні  на  тривале
розмноження;  методами, які передбачають безпосереднє введення  в  організм
спадкового  матеріалу,  підготовленого зовні організму,  включаючи
мікроін'єкції, макроін'єкції та мікроінкапсуляції; злиття клітин (у тому числі злиття протоплазми) або  методами гібридизації,  коли живі клітини з новими комбінаціями генетичного матеріалу формуються  шляхом  злиття  двох  або  більше  клітин  у спосіб, який не реалізується за природних обставин.
При цьому продукція, отримана  з використанням ГМО  це продукція,  в тому числі харчові  продукти  та  корми,  технологія  виробництва  якої  передбачає використання ГМО на будь-якому етапі (ст. 1). Відповідно до  Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» [2] сільськогосподарська продукція це сільськогосподарські харчові  продукти  тваринного  і  рослинного походження,  що призначені для споживання людиною у сирому або переробленому стані як інгредієнти для їжі.

          Постановою Кабінету Міністрів України затверджено  Порядоку  видачі дозволу на ввезення на митну територію  України незареєстрованих генетично модифікованих  організмів для науково-дослідних цілей  або державних апробацій (випробувань) [3]. Згідно даного Порядку для ввезення на митну територію  України незареєстрованих генетично модифікованих  організмів необхідно зазначити докладну інформацію щодо ГМО, зокрема детальний опис перенесеної генетичної конструкції: найменування гена (генів); опис організму-донора (донорів); походження гена (генів); спосіб трансформації; опис вектора; опис та    походження    маркерних   генів,   промоторів   та термінаторів  генів,  що   входять   до   генетичної   конструкції модифікованого мікроорганізму; локалізація генетичної     конструкції    в    мікроорганізмі та ін.
          Отже нормативно-правова база яка регулює використання ГМО переважним чином регламентує найбільш загальні поняття не забезпечуючи системного підходу до забезпечення якості сільськогосподарської продукції яка в  переважній мірі відноситься до  харчових продуктів. Зокрема споживачам повинна бути доступна інформація щодо вмісту ГМО в харчових продуктів.  Держстандартом розроблено проект    Закону «Про внесення змін до стат­ті 15 Закону «Про захист прав   споживачів».   Його прийняття надасть уряду повноваження   визначати вміст ГМО у харчових про­дуктах та порядок їхнього маркування. Як відомо в 2008  році  Міністерством юстиції було  не погоджено  проект постанови Кабінету Мініс­трів «Питання етикетуван­ня харчових продуктів, які містять ГМО або вироблені з їхнім використанням та вводяться в обіг», розробле­ний Держспоживстандартом, посилаючись на від­сутність законодавчих ак­тів, які визначають повно­важення уряду щодо зат­вердження Порядку марку­вання харчових продуктів, що містять ГМО або вироб­лені з їхнім використанням та вводяться в обіг. Крім того на даний час  в Україні існує лише 5 лабораторій, де можна перевіряти про­дукти на вміст ГМО (2 із них - у системі Держспоживстандарту), що є вкрай недостатнім [4].
Підсумовуючи можна зазначити, що зважаючи на необхідність забезпечення  якості сільськогосподарської продукції та відповідного рівня біобезпеки доцільним є розробка спеціального нормативно-правового акту, який би системно  регламентував відносини щодо використання генетично модифікованих організмів в сільськогосподарському виробництві з урахуванням  галузевих особливостей виробництва окремих видів продукції.  

 

Література:

1.     Закон України від   31 травня 2007 року № 1103-V «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» // Відомості Верховної Ради України. -  2007. -  № 35. - Ст.484.

2. Закон України від 23 грудня 1997 року  № 771/97  «Про безпечність та якість харчових продуктів» // Відомості Верховної Ради України. -  1998. -  № 19. - Ст.98  (із змінами).

3. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня  2008 року № 734 «Порядок  видачі дозволу на ввезення на митну територію  України незареєстрованих генетично модифікованих  організмів для науково-дослідних цілей  або державних апробацій (випробувань)» // http://www.rada.gov.ua/

 4. Прокопенко О.  Що у нашому споживчому кошику ? // Урядовий кур'єр.- № 46.- 2009.- с. 8.

e-mail: bsi22@i.com.ua


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>