XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд. юрид. наук, Кременовська І. В. ЗАХИСТ МАЙНОВИХ ПРАВ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ РАЙОНУ В МІСТІ У ВІДНОСИНАХ З РЕЛІГІЙНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ ПІД ЧАС ПЛАНУВАННЯ І ЗАБУДОВИ ТЕРИТОРІЙ

кандидат юридичних наук, Кременовська Ірина Володимирівна

старший викладач кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Донецького юридичного інституту МВС України

ЗАХИСТ МАЙНОВИХ ПРАВ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ РАЙОНУ В МІСТІ У ВІДНОСИНАХ З РЕЛІГІЙНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ ПІД ЧАС ПЛАНУВАННЯ І ЗАБУДОВИ ТЕРИТОРІЙ

Подальше утвердження засад децентралізації влади, що передбачає створення умов для ефективного функціонування в Україні інституту місцевого самоврядування, активізації ролі територіальних громад у різних сферах суспільного життя на сьогодні відбувається в умовах, які потребують суттєвих змін громадської позиції всього населення. Кожна громада, утверджуючи своє право на участь у вирішенні питань місцевого значення, реалізовуючи й захищаючи свої власні інтереси, має прагнути забезпеченню демократичних принципів суспільного ладу, вимог законності і справедливості, що справлятиме прогресивний вплив на загальнодержавні процеси та події.

Досліджуючи теоретико-правові аспекти місцевого самоврядування та законності, О.М. Головко акцентує увагу на необхідності спрямування нормотворчої діяльності муніципальних структур як на створення додаткових (унаслідок наявних можливостей, передусім, економічного характеру) гарантій щодо забезпечення прав людини членам територіальних громад, так і на охорону цих прав (насамперед прав громади загалом) від незаконних дій тих чи інших владних структур. Йдеться не лише про органи державної влади, але й про можливі, виявлені в тій чи іншій формі, незаконні дії або вимоги різноманітних недержавних сил, репрезентантів громадянського суспільства, найперше політичних організацій [1, с. 39]. Слід цілком погодитися з наведеним, а також додати, що серед згаданих недержавних сил, дії яких можуть викликати необхідність вжиття територіальною громадою заходів щодо забезпечення й захисту прав громадян - її членів, доцільно окремо вказати на таку специфічну групу суб'єктів суспільних відносин, як релігійні організації.

Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» у ч. 2 ст. 7 до релігійних організацій віднесено релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій [2]. За офіційними відомостями, викладеними в інформаційному звіті Міністерства культури України про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-конфесійних відносин, релігійна мережа в Україні станом на 1 січня 2012 р. репрезентована 55 віросповідними напрямами, в межах яких діє 36500 релігійних організацій, в тому числі 85 центрів та 290 управлінь, 35013 релігійних громад (справами церкви опікується 30880 священнослужителів), 471 монастир (чернечий послух несуть 6769 ченців), 360 місій, 80 братств, 201 духовний навчальний заклад (навчається 1975 слухачів), 12899 недільних шкіл [3].

Правові питання, пов'язані з користуванням майном, яке є власністю релігійної організації, врегульовано у ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». До такого майна належать культові будівлі, а також земельні ділянки, необхідні для обслуговування цих будівель, на одержання яких релігійні організації мають переважне право. Станом на 1 січня 2012 р. релігійні організації використовували 23495 культових та пристосованих під молитовні будівель [3]. При цьому офіційні та доступні дані про обсяг загальної площі земель, відведених релігійним організаціям для будівництва культових споруд, фактично відсутні.

Навряд чи можна вважати позитивною та соціально корисною тенденцію, коли практично скрізь у містах і інших населених пунктах після будівництва культових будівель місця, що раніше слугували для відпочинку та дозвілля людей, перетворюються на «прихрамові території» за високими парканами, що крім того, охороняються службовими собаками. Стосовно ж територіальних громад великих промислових міст України, де існує велика щільність населення та розташування житлових будинків і інших об'єктів забудови, то не можна залишати поза увагою те, що для людей, через брак загальнодоступних і таких, що розташовані неподалік від місця їхнього проживання місць для відпочинку і дитячих ігор, проблема проведення дозвілля відчувається більш гостро, аніж потреба «замолити гріхи».

Нормами Земельного кодексу (далі - ЗК) України органи місцевого самоврядування наділяються відповідними повноваженнями в галузі земельних відносин (ст.ст. 8 - 12), які дають їм реальну можливість здійснювати захист майнових прав та інтересів територіальних громад. Повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин, як це зафіксовано у ст. 11 ЗК України, визначаються міськими радами [4]. Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 «Про місцеве самоврядування в Україні», до виключної компетенції сесії сільської, селищної, міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин [5]. 

Будівництво культових та інших будівель релігійними організаціями здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством для об'єктів цивільного призначення (ч. 3 ст. 19 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»). При здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема, урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій, об'єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій [6].
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», громадським слуханням підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій [7]. Поряд із цим, практика свідчить, що винесення на громадські слухання питання про будівництво на таких землях культових будівель і споруд залишається скоріш виключенням, аніж правилом. Серед причин такого стану справ найбільший вплив справляє авторитет Православної Церкви в суспільстві та її тісна співпраця з місцевою владою, активна участь у громадському житті (дійсно, складно було б уявити будь-який захід щодо відкриття, наприклад, нового об'єкта або іншу важливу в житті міста подію без участі православного священика). Тому будівництво чергового храму чи іншої культової будівлі сприймається населенням, більшість з якого вважає себе православними віруючими, як належне й таке, що є корисним для територіальної громади, й тому не викликає заперечень.

Стаття 5 Закону України «Про основи містобудування» визначає, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів. Згідно зі ст. 17 Зазначеного Закону, містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Містобудівна документація є основою для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земель для містобудівних потреб [6].

У ст. 21 Закону України «Про основи містобудування» зазначено, що визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації, місцевих правил забудови з урахуванням правил земельно-господарського устрою. Тому на цій підставі можна висновувати, що під час здійснення містобудівної діяльності має бути не лише забезпечено державні інтереси, але і враховано майнові права членів територіальної громади району в місті щодо планування та забудови територій, що є необхідним для створення реальної можливості громадян та їх об'єднань брати участь в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів і вносити відповідні пропозиції до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, оскільки це прямо випливає з положень чинного законодавства України про основи містобудування. З цього питання також слід цілком погодитися із зауваженням В.А. Устименка, який обґрунтовано підкреслює, що усувати територіальні громади від участі у відносинах власності є неприйнятним [8, с. 51].     

Аналіз норми ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка набирає чинності з 1 січня 2013 р. та передбачає, що у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється [7], дозволяє твердити, що у випадках, коли детальний план території, на якій планується розміщення культової будівлі (наприклад, храму), не розроблялися та на громадські слухання не виносилися, будь-яке будівництво на таких територіях є незаконним.

Проте, суперечливим і таким, що стає причиною правових спорів між членами територіальної громади району в місті та міськими радами залишається питання про законність і обґрунтованість надання останніми будь-яким релігійним організаціям дозволів на розроблення проектів землеустрою з відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та експлуатації культових споруд. При цьому, слід враховувати, що право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва культової споруди (з її подальшою експлуатацією та обслуговуванням) має виключно релігійна організація, котра його одержала. Рішеннями міських рад щодо надання дозволу релігійним організаціям на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та експлуатації будь-якої культової споруди, як правило, не визначаються конкретні межі території земельної ділянки. Це, своєю чергою, створює умови для зловживання релігійними організаціями наданим правом шляхом заняття великих ділянок території, хоча воно й обґрунтовується необхідністю обслуговування зведеної культової будівлі. Іншими словами, такий порядок надання міськими радами дозволів передбачає й широкі можливості для задоволення суто матеріальних інтересів окремих релігійних діячів, перетворюючи, як вбачається, служіння духовним потребам громадян на послідовне захоплення земель.

Передбачена законодавством процедура оскарження членами територіальної громади таких рішень органів місцевого самоврядування, що зачіпають їхні майнові й інші права та інтереси, значно ускладнює, а нерідко - й унеможливлює їх дієвий захист. Тобто, формально рішення міської ради про надання релігійній організації дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та експлуатації культової будівлі не створює для членів територіальної громади прав та обов'язків та ніяким чином їх не порушує. Проведення громадських слухань може бути ініційовано лише за наявності, по-перше, розробленого проекту землеустрою, що пройшов у встановленому законодавством порядку державну експертизу, а також, по-друге, детальних планів територій та містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів містобудування.

Загальновідомо, що атрибутами церкви, що слугують урочистості її церемоній та обрядності, є не лише коштовне начиння, дороге вбрання храмів і монастирів, але й величезні площі земель, які перебувають в її користуванні. За влучним висловлюванням німецького філософа-матеріаліста П. Гольбаха, яке, слід визнати, є актуальним і сьогодні, «духівництво було б вельми невдоволеним, якби його духовна праця оплачувалася духовно» [9, с. 16]. В реаліях сучасної України, як і декілька століть тому, будь-які заперечення на дії окремих священнослужителів та обґрунтована критика з приводу, скажімо, розцінок на окремі заходи чи суми пожертв у храмах найчастіше розцінюються представниками духівництва та подаються для широкого загалу як такі, що спрямовуються проти авторитету церкви загалом або ображають гідність усіх віруючих відповідної конфесії. Те ж стосується конфліктів, які виникають з приводу виділення релігійним організаціям земельних ділянок, коли жодні зауваження не приймаються, а у випадку незгоди членів територіальної громади з будівництвом поблизу їхнього будинку культової споруди широко застосовуються всі можливі засоби маніпулювання громадською свідомістю для виправдування своїх дій. Згодом, якщо будівництво культової споруди все ж відбувається, то досягається це не внаслідок необхідності задовольнити духовні потреби, а шляхом штучного створення громадського резонансу, за допомогою обіцянок вжиття різноманітних заходів щодо благоустрою території навколо забудови, звинувачень в «образі віри», або пояснення заперечень громадян наявністю «міжконфесійних конфліктів». Отже, в окремих містах сьогодні нерідко спостерігається відверте нехтування правами та інтересами місцевих мешканців - тих, кого у місцевих ЗМІ за їх активну громадську позицію називають «горстка людей [10, с. 2], скандирующих, словно зомби: «Церкви - нет!» [11, с. 4]. Враховуючи це, членам територіальної громади доцільно обирати виважений і адекватний обставинам засіб захисту своїх інтересів: судовий (у разі наявності цивільно-правового спору) або адміністративний, шляхом направлення відповідних обґрунтованих пропозицій до міської ради, оскарження рішень суб'єктів владних повноважень або дій релігійних організацій, які порушують їхні права.

Таким чином, саме об'єднання зусиль і активність територіальної громади надасть можливість запобігти соціальній напруженості, незаконному збагаченню представників окремих релігійних організацій, а також нераціональному використанню земель. Подальше утвердження авторитету місцевого самоврядування в суспільстві ставить на перше місце завдання довести, що реальну здатність вирішувати питання місцевого значення мають не впливові особи духовного сану, а безпосередньо територіальна громада, кожен з членів якої є особистістю, інтереси і потреби якої необхідно враховувати.

Література:

1. Головко О.М. Місцеве самоврядування і законність: теоретико-правові аспекти / О.М. Головко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2011. - № 1. - С. 35 - 41.

2. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23.04.1991 р. за № 987-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 25. - Ст. 283.

3. Інформаційний звіт Міністерства культури України про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та та державно-конфесійних відносин в Україні (за 2011 рік) // Релігійно-інформаційна служба України / Електронний ресурс. - Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/ resourses/goverments_doc.  

4. Земельний кодекс України: прийнятий 25.10.2001 р. за № 2768-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3. - Ст. 27.

5. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р. за № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України від 25.06.1997 - 1997 р., № 24, стаття 170.

6. Про основи містобудування: Закон України від 16.11.1992 р. за № 2780-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 52. - Ст. 683.

7. Про регулювання містобудівної діяльності: Закон України від 17.02.2011 р. за № 3038-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 34. - Стор. 1544. - Ст. 343.

8. Устименко В.А. Правовий статус територіальної громади району в місті як суб'єкта відносин комунальної власності / В.А. Устименко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2007. - № 2. - С. 48 - 57.

9. Мудрость тысячелетий. Энциклопедия / (сост. Н. Березин; под общей ред. А. Янак). - М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2006. - 830 с.

10. Пархоменко М. Страсти вокруг храма в сквере / М. Пархоменко // Вечерний Донецк. - 2012. - 7 мая 2012 года.

11. Пархоменко М. Кому мешает храм в сквере? / М. Пархоменко // Вечерний Донецк. - 2012. - 15 июня 2012 года.

 


Один комментарий к “канд. юрид. наук, Кременовська І. В. ЗАХИСТ МАЙНОВИХ ПРАВ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ РАЙОНУ В МІСТІ У ВІДНОСИНАХ З РЕЛІГІЙНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ ПІД ЧАС ПЛАНУВАННЯ І ЗАБУДОВИ ТЕРИТОРІЙ”

  1. Сергей:

    Замечательный материал. Совершенно актуальная и острая тема, когда под личиной "духовности" скрывается алчность и нарушение закона.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>