XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд. юрид.н. Кофанов А.В. ВИНИКНЕННЯ ПЕРШИХ ЕКСПЕРТНИХ ПІДРОЗДІЛІВ

 кандидат юридичних наук, Кофанов Андрій Віталійович,

Київський національний університет  внутрішніх справ

ВИНИКНЕННЯ ПЕРШИХ ЕЛІТНИХ ПІДРОЗДІЛІВ

       На попередніх конференціях у моїх статтях були розглянуті передумови зародження та використання спеціальних знань в галузі балістики. Це був перший етап формування умов зародження криміналістичних знань, який завершився встановленням в нормативному порядку необхідності проведення експертизи. У подальші роки створюються більш відчутні передумови для формування криміналістичних знань. У зв'язку із законодавчим закріпленням експертизи використання спеціальних знань, як одного з видів криміналістичних знань, помітно активізувалось. Першими експертними установами в Росії стали «Аптекарський наказ» і «Іванівська площа» в Москві. Аптекарський наказ функціонував і проводив експертні дослідження вже в першій половині ХV століття. Кажучи про характер і значення діяльності Аптекарського наказу, М. Соколовський відмітив, що він був досить різноманітний, але головною функцією цього наказу було "лікування". Експертні дослідження проводились в крайніх випадках. Кожний випадок експертизи проводився в Аптекарському наказі по особливому царському указу, і цей порядок не мав певного процесуального характеру, властивого тільки експертизі. У той же час необхідно відмітити, що основні процесуальні риси призначення і проведення експертизи, характерні для сучасних експертних установ склались вже у XVII столітті. До таких рис можна віднести: Призначення конкретного експерта боярином, що керував Аптекарським наказом. Експертизи в Аптекарському наказі проводились не одноосібно, а комісією, що складалась з двох-трьох лікарів. Питання, до експерта, нерідко формулювалися вже в письмовому вигляді. У письмовому вигляді експерти стали складати свій висновок (казку), також. Висновок експерта починає признаватись обов'язковим доказом в тих випадках, вирішення яких вимагає спеціальних знань [1, с.58]. Другою експертною установою була Іванівська площа в Москві. Про діяльність «Площі», як самостійної організації, згадується в історичних документах, що відносяться до 1589-1590 років. Як експертна установа Площа почала свою діяльність в XVII столітті в період утворення і становлення експертизи документів. Робота майданних дяків проходила в особливій конторі, що мала назву "намету Іванівської площі" або  "Іванівського намету", і була по суті, головною нотаріальною конторою в Московській державі. Експертна діяльність піддячих Іванівської площі припинилась в 1699 році, і з цього часу експертизи документів стали проводитись дяками і піддячими в наказах. Особливе місце серед експертних установ XIX століття в дореволюційній Росії (до 1917 р.) займала Медична рада, створена при Міністерстві внутрішніх справ в 1803 році. Експертними дослідженнями на первинному етапі своєї діяльності Медична рада не займалась і в 1809 році вона передається у ведення Міністерства освіти, а при Міністерстві внутрішніх справ два роки по тому (в 1811 році), утвориться друга Медична рада. У предмет діяльності ново створеної ради входило: 1. Аптечна справа; 2. Судово-медичні справи; 3. Санітарні заходи [2, с.8]. В обов'язки Ради входив розгляд відомостей про раптово померлих і дача висновків по кримінальним справам, де необхідні були знання фахівців в галузі медицини. У 1822 році з двох Медичних рад, що раніше існували при Медичному департаменті Міністерства внутрішніх справ була створена Єдина Медична рада, яка з 1841 року перетворилась у вище наукове і лікарсько-судове місце в Росії. До медичних установ, що займались експертними дослідженнями, відносились і Лікарські управи, створені в 1797 році. Діяльність цих установ здійснювалась у двох напрямах. З однієї сторони, вони мали наглядові функції, оскільки на них покладався контроль за лазаретами, аптеками, лікарями і повивальними бабками, з іншої вони були органами практичними, обов'язком яких було, проведення судово-медичних експертиз. У 1869 році Лікарські управи були перетворені у лікарські відділення губернських правлінь, а в штат цих відділень входили лікарський інспектор, його помічник і фармацевт. Експертизи у лікарських відділеннях проводились комісіями, в які входили лікарський інспектор, його помічник і один з місцевих судових лікарів. На експертизу у відділення надходили такі справи, по яким були суперечливі висновки судових лікарів або виявлені невідповідності їх висновків та обставин справи. Розгляду відділеннями підлягали також справи, по яким у слідчого виникали сумніви в правильності висновків експертизи, що виконана судовим лікарем [1, с.63]. У дореволюцій- ній Росії (до 1917 р.) до установ, що займаються експертними дослідженнями, можна також віднести і Експедицію заготовки державних паперів, яка була створена в 1818 році. Експертною діяльністю займалось і Російське технічне товариство (РТТ), створене в Петербурзі в 1866 році з метою сприяння розвитку техніки і промисловості (в 5-му відділі Російського технічного товариства проводились експертизи різних документів). З подальшим розвитком суспільства слідча і судова практика потребувала допомоги науки. Кримінальний світ широко використав досягнення тогочасної техніки, з'явились новітні способи (засоби) приховання злочинів. Все частіше виникала необхідність в проведенні експертних досліджень, в зв'язку з чим для цих цілей залучались фахівці, що володіють певними спеціальними знаннями. Однак такі дослідження носили епізодичний характер і проводились при оглядах місць події або вирішенні окремих криміналістичних питань. Фахівці в цих випадках запрошувались за рішенням судового слідчого або суду. Таким чином, необхідність створення спеціальних криміналістичних установ, в яких розроблялися б прийоми, методи і засоби ефективної боротьби зі злочинністю, була очевидною. Однак вмотивовані висновки про схожість або відмінність матеріалів, наданих на дослідження, експерти спочатку не складали. Видатна роль у розробці прийомів і засобів судової фотографії, організації першої судово-фотографічної лабораторії і криміналістичної експертизи документів належить російському вченому-криміналісту Є.Ф. Буринському. Керуючись прагненням поставити досягнення науки на службу правосуддю, сприяти його розвитку на наукових основах, Є.Ф. Буринський організував в 1889 році судово-фотографічну лабораторію, яка носила напівофіційний характер і проіснувала з 11 вересня 1889 року по 11 вересня 1892 року [3, с.102]. Матеріали для експертних досліджень в лабораторію надходили як з Петербургського, так і з інших окружних судів, але Є.Ф. Буринський в 1891 році відмовився від проведення експертиз для іногородніх судових слідчих, оскільки кількість таких далеко перевищувало можливості лабораторії. Згодом Є.Ф. Буринський почав приймати для дослідження такі матеріали експертиз, які представляли для нього технічний інтерес або відносились до складної категорії справ. Стан речей, що склався не задовольняло суди, так як вони були надто зацікавлені в діяльності існуючої лабораторії. Авторитет нововведень Є.Ф. Буринського в галузі судової експертизи був настільки значущий, що отримав визнання держави і органів юстиції, в зв'язку з чим у січні 1892 року міністр юстиції доручив прокурору Санкт-Петербургської судової палати представити доповідь про необхідність впровадження всіх заходів для задоволення вимог судів щодо фотографічних досліджень документів. Доповідь була представлена в квітні, а 3 липня міністерство клопотало з відповідним проханням в Державну раду. Відповідно до рішення Державної ради в розділ ІХ книги 1 "Настанови судових установ" включався новий 6-й розділ "Про присяжного фотографа і його помічника". Це стало серйозним кроком в подальшому розвитку правового регулювання використання спеціальних знань. У вказаному розділі визначалась експертна установа, посадові особи, їх повноваження, порядок організації роботи, матеріально-технічне забезпечення. У ньому, зокрема, зазначалось: "При прокуророві Санкт-Петербургської судової палати перебуває лабораторія для проведення судово-фотографічних досліджень по кримінальним і цивільним справам. Керівництво зазначеною лабораторією і проведення в ній судово-фотографічних досліджень покладається на присяжного фотографа і його помічника; згадані посадові особи вступають у посади по прийняттю присяги відкритому засіданні судової палати. Відносно порядку визначення і звільнення, нагляду, відповідальності, змісту прав і переваг по службі присяжний фотограф і його помічник дорівнюються: перший - з секретарю, а другий - помічнику секретаря при прокуророві судової палати. Судово-фотографічну лабораторію при прокуророві Санкт-Петербургської судової палати заснували 1 січня 1893 року [4, с.49-51]. Однак Є.Ф. Буринський відмовився очолити нову лабораторію, і в результаті характер її діяльності став змінюватись. На початку ХХ століття потреба у проведенні експертних досліджень значно зросла. Створена Є.Ф. Буринським криміналістична лабораторія вже не могла задовольнити потребу як Петербургського, так і інших окружних судів, а тому і судових слідчих (по виконанню призначених ними експертиз), так як це перевищувало її можливості. До того ж лабораторія діяла напівофіційно. До цього часу правове становище експертів законодавче врегульоване не було, а виступали вони як «знаючі люди», «наукові свідки» або помічники судових слідчих і суддів в розв'язанні спеціальних питань. Однак аналіз існуючих на той період законодавчих актів показав, що вже в той час, експерти виступали як дослідники, виносили самостійні рішення в процесі досліджень об'єктів, що мали відношення до скоєних злочинів. Таким чином, необхідно було вирішити питання про створення наукових криміналістичних установ на державних засадах. Урядом робились спроби по створенню відділів за аналогом лабораторії Є.Ф. Буринського, де виконувались би експертні дослідження. Таким чином, перед урядом знову виникло питання про створення єдиного кабінету науково-судової експертизи по проведенню експертних досліджень об'єктів, що надходять від усіх правоохоронних установ, функціонуючих на той період часу в Росії. У зв'язку з цим в 1912 році міністром юстиції О.О. Щегловітовим за участю старшого юрисконсульта професора С.М. Трегубова на основі вивчення досвіду становлення судової експертизи у Франції і Швейцарії був складений проект «Про створення кабінету науково-судової експертизи» [5, с.22]. При організації кабінету був врахований досвід судових і поліцейських служб Парижа, Берліна, Лондона, Рима і інших міст Європи, а також досвід роботи визнаних вже на той час авторитетних криміналістів А. Бертильона, А. Рейса, і криміналістичних лабораторій в Лозанні і Ліоні. Група російських викладачів на чолі з професором С.Н. Трегубовим в 1910-1911 р.р. прослухала курс лекцій професора А. Рейса і ознайомилась з організацією роботи його лабораторії в Лозанні [6, с.103]. 28 липня 1912 року був затверджений закон про створення першого в Росії кабінету науково-судової експертизи. Ось деякі цитати з цього закону: так, в ст. 429-1 записано: "При прокуророві Петербургської судової палати перебуває кабінет науково-судової експертизи для проведення досліджень по кримінальним і цивільним справам за допомогою фотографії, дактилоскопії, хімічного і мікроскопічного аналізів і інших прийомів, за винятком досліджень, що проводяться лікарськими відділеннями губернських правлінь, а також для  сприяння слідчій владі (в особливо важливих випадках), щодо виявлення винних і з'ясування обставин скоєння злочинів або для встановлення невинуватості підозрюваного; у ст.429-2 вказувалось, що керівництво зазначеним в попередній статті кабінетом і проведенням в ньому досліджень покладається на керівника цим кабінетом і його помічників. Згадані посадові особи вступають у посаду по принесенні присяги на відкритому засіданні судової палати. Крім цього, при кабінеті знаходяться техніки по вільному найму, що призначаються керівником кабінету; ст.429-3 відносно порядку призначення, звільнення, нагляду, відповідальності, утримання, службових обов'язків, то керівник кабінетом дорівнюється помічнику прокурора окружного суду. Міністру юстиції надається право допускати по відношенню до нього виключення з правил при призначенні на посаду, встановлених в статтях 202 і 210 (освітній ценз і необхідний стаж для заміщення посади) [7, с.24]. Подальша деталізація правового регулювання діяльності кабінету знайшла своє відображення в інструкції, затвердженій 3 листопада 1912 року. Відповідно до неї в функції співробітників кабінету входило: проведення різного роду досліджень по цивільним і кримінальним справам за допомогою фотографії, мікрофотографії, хімії, біохімії, за винятком судово-медичних досліджень; надання висновків з приводу виконаних експертиз з різних технічних питань на судових засіданнях; виїзд на місце скоєння або виявлення злочину для проведення фотографування і участі в огляді місцевості, трупів, зломів і "всілякого роду слідів, що можуть слугувати для відновлення обставин злочину, встановлення особи злочинця і його викриття або встановлення невинуватості підозрюваного і т. п" [7, с.24-25]. З перших днів роботи кабінет зарекомендував себе як авторитетна судово-експертна установа. За перший рік його діяльності був проведений значний об'єм роботи по дослідженню різних об'єктів. У січні 1913 року кабінети науково-судової експертизи відкрили при прокуророві Московської судової палати. У 1914 році такі ж кабінети почали працювати у Києві і Одесі. Організація кабінетів криміналістичної експертизи на наукових засадах зробила значний внесок у розвиток вітчизняної криміналістики. На зміну застарілим кустарним прийомам, що використовуються випадковими в експертній справі особами при дослідженні об'єктів, прийшли нові методи, засновані на новітніх досягненнях технічних і природничих наук. Таким чином, вперше в Росії і в Україні були зроблені спроби впровадження в слідчу і судову практику науково-технічних прийомів і методів в справі розкритті і розслідуванні злочинів. Однак робота експертів мала переважно вузьку спрямованість. Як суб'єктів використання спеціальних знань в цей період вже залучали не випадкових людей, а експертів, працюючих в кабінетах судової експертизи, які застосовували для досліджень, досягнення науки і техніки. Їх права і обов'язки були нормативно врегульовані, і законодавче закріплені криміналістичні установи, якими стали кабінети судової експертизи. У розвиток теорії і практики судової експертизи великий внесок зробили видатні вчені, працюючі в галузі медицини, хімії і інших наук. В галузі судово-медичної експертизи працював російський хірург, основоположник анатомо-експертного напряму в галузі хірургії М.І. Пирогов (1810-1881 роки.). М.І. Пирогов судово-експертною діяльністю почав займатись в 1836 році, працюючи на кафедрі хірургії Дерптського університету. Свою експертну діяльність М.І. Пирогов продовжив в Медичній Раді Міністерства внутрішніх справ, де його експертна практика була пов'язана, крім судових досліджень трупів, з експертизами вогнепальних поранень. Звернення до М.І. Пирогова не можна вважати випадковими. Були добре відомі його практичні спостереження і експериментальні праці, проведені ще в 40-ві роки XIX ст. Одним з висновків цих досліджень було виявлення диференціально-діагностичних ознак вхідного і вихідного отворів. Даний випадок був наведений в 1849 році в „Отчете о путешествии по Кавказу". Значний вклад М.І. Пирогова в теоретичну і практичну судову медицину отримав всебічне висвітлення в дисертаційній роботі В.М. Бокаріуса (1955р.). Вдосконалення судово-медичної експертизи вогнепальних ушкоджень йшло паралельно з розвитком фундаментальних наук. У 1866 році було покладено початок експертної діяльності іншого великого російського вченого - Д.І. Менделєєва (1834-1907 роки). Судові установи, слідчі органи залучали Д.І. Менделєєва для проведення повторних експертиз по найбільш складним кримінальним справам. У кінці XIX століття помітний внесок у розвиток судової експертизи в Росії внесли російські філологи М.С. Тихонравов, Р.Ф. Брандт і інші вчені. Таким чином, вивчення судово-експертної діяльності видатних росіян-вчених дозволяє зробити висновок про те, що, наукова робота займає почесне місце у розвитку науково-судової експертизи в Росії. У процесі своєї діяльності, направленої на розкриття і  розслідування скоєних злочинів, судово-слідчі чиновники царської Росії використовували в якості учбових посібників іноземну літературу. У 90-х роках XIX століття чиновники правоохоронних органів царської Росії мали можливість користуватися (в перекладах) працями провідних західно- європейських вчених-криміналістів, насамперед роботами Ганса Гроса "Руководство для судебних следователей", видане на російській мові у 1895-1897 роках в Смоленську. У 1899 році в журналі  "Право" була опублікована його стаття  "Нові відомості з галузі криміналістики". Багато  російських журналів, такі як  "Вісник поліції", "Право" і інші, періодично публікують статті провідних іноземних криміналістів. Все це сприяло поширенню криміналістичних знань серед судових слідчих, чиновників судового відомства, поліції і жандармерії. У 1908 році видана книга І.М. Снигирева "Про розшук". Автор книги використовуючи відомості судової медицини, дактилоскопії, балістики, а також узагальнивши практичний досвід розшукової поліції описує прийоми проведення невідкладних слідчих дій по виявленню і збереженню слідів злочину, огляду трупа на місці його виявлення. Крім цього описуються деякі ознаки, типові для різних випадків самогубств, порядок огляду слідів на місці події. У 1915 році, в Петрограді, виходить книга С.М. Трегубова  "Основи криміналістичної техніки. Науково-технічні прийоми розслідування злочинів". У 1916 році видається книга  Б.Л. Бразоля  "Нариси по слідству. Історія. Практика". Дещо відрізняються від вищеназваних наукових робіт довідкові видання Л.А. Добкевича, які рекомендовані для використання чиновниками царської поліції, до них можна віднести: "Участь поліції у розслідуванні кримінальних справ", "Керівництво для чинів поліції" та інші. Крім цього, судово-слідчими чиновниками на початку 1900-х років розробляються питання приватної методики розслідування окремих видів злочинів особливо таких як, вбивства, фальсифікації (шахрайства) та інші.

Таким чином, вітчизняна криміналістика як наука почала формуватись і розвиватись лише на початку XIX століття.

  

ЛІТЕРАТУРА

•1.       Крылов И.Ф. Судебная экспертиза в уголовном процессе. Л.: - 1963.  С.58-63, 155.

•2.       Моисеев А.И. Медицинский совет Министерства внутренних дел. Спб. -1913. С.8.

•3.       Криминалистика. Под редакцией Белкина Р.С. и Лузгина И.М. Т.1. М.: -1978. С.102.

•4.       Винберг А.И. Роль учения Е.Ф. Буринского в формировании отечественной криминалистики. Волгоград - 1981. С.49-51.

•5.        Белкин Р.С., Винберг А.И. История советской криминалистики. М.: -1982. С.22.

•6.       Криминалистика. Т.1. Под редакцией Белкина Р.С. и Лузгина И.М. М.: -1978. С.10З.

•7.       Белкин Р.С., Винберг А.И. История советской криминалистики. М.: - 1982. С.24-25.

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>