канд.економ.наук, Форкун І.В., Ординська А.В. УПРАВЛІННЯ МІСЦЕВИМИ БЮДЖЕТАМИ В КОНТЕКСТІ ПРОВЕДЕННЯ АДМІНІСТАРТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ
Кандидат економічних наук - І.В. ФОРКУН
Студент - А.В. ОРДИНСЬКА
Хмельницький національний університет
УПРАВЛІННЯ МІСЦЕВИМИ БЮДЖЕТАМИ В КОНТЕКСТІ ПРОВЕДЕННЯ АДМІНІСТАРТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ
У статті досліджено особливості розвитку місцевого самоврядування та його фінансового забезпечення в умовах проведення адміністративно-територіальної реформи на сучасному етапі суспільного розвитку України, обґрунтовано пропозиції щодо його вдосконалення.
Постановка проблеми. Забезпечення фінансової самостійності місцевого самоврядування не втрачає своєї актуальності протягом усього процесу розвитку суспільно-політичних та економічних відносин будь-якої країни. Особливо це характерно для країн, у яких здійснюються глобальні трансформаційні процеси. Трансформаційні процеси, що тривають у системі державного управління та місцевого самоврядування України з часу здобуття незалежності, обумовили необхідність пошуку нових наукових підходів до розв'язання проблеми ефективного управління місцевими бюджетами в контексті проведення адміністративно-територіальної реформи.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Теоретичним підґрунтям проведеного дослідження стали наукові праці з державного управління і місцевого самоврядування таких українських вчених: Ю. Ганущак [1], І. Луніної [2], Є. Жемеренко [3], Л. Петкової [4], Л. Задувайла [4] та інших. Проте низка питань щодо методів та механізмів організації процесу управління місцевими фінансовими ресурсами, проведення оцінки фінансового стану місцевого самоврядування, розробки й реалізації механізмів забезпечення стійкості місцевих бюджетів ще не знайшли достатнього науково-теоретичного й методичного вирішення і потребують подальшого вивчення й уточнення з позицій державного управління.
Метою статті є визначення особливостей механізму державного регулювання фінансової бази місцевого самоврядування в контексті завдань адміністративно-територіальної реформи в Україні.
Виклад основного матеріалу. Стабільний макроекономічний розвиток національної економіки неможливий без проведення адміністративної реформи. Особливо важливе значення при реформуванні місцевого самоврядування та місцевих фінансів в Україні має аналіз передумов проведення адміністративної реформи, розкриття форм і методів розширення дохідних повноважень органів місцевого самоврядування, а також інституційних заходів з реформування місцевих фінансів і визначення організаційно-правових засад державної підтримки розвитку місцевого самоврядування.
На сучасному етапі економічного розвитку країни формування нової системи державного управління є доволі важливою умовою. Адміністративно-територіальний поділ і економічне районування утворюють територіально-організаційну систему країни, реформування якої визначається вимогою проведення нової державної регіональної політики.
Нова система державного управління в Україні має бути створена шляхом проведення адміністративної реформи, змістом якої є комплексна перебудова чинної в Україні системи державного управління всіма сферами суспільного життя та розбудова інститутів державного управління.
Суть адміністративної реформи полягає у здійсненні «змін в інституціональній і функціональній побудові органів державної влади та органів місцевого самоврядування, оптимізації структури та діяльності органів управління, розмежування владних повноважень, поступовому переходів від застосування адміністративно-розпорядчих до координуючо-регулятивних функцій у відносинах з суб`єктами господарювання, використанні переважно економічних важелів або соціальних орієнтирів, забезпеченні раціонального адміністративного устрою».
Система організації та діяльності влади, насамперед органів місцевого самоврядування, має враховувати пріоритет прав та інтересів людини в діяльності держави, реальне дотримання засад верховенства права й законності, а також впровадження принципів ефективності, економічності та результативності у діяльність публічної адміністрації. У ході реформи системи територіального управління, з метою наближення надання державних та громадських послуг безпосередньо споживачам, в Україні потрібно здійснити перерозподіл повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування на користь останніх.
Складним залишається реальний стан справ із фінансово-матеріальним забезпеченням виконання повноважень органами місцевого самоврядування. Ефективне функціонування системи місцевого самоврядування значною мірою залежить не стільки від обсягу повноважень, якими наділені органи місцевого самоврядування, скільки від наявності в їх розпорядженні матеріальних, фінансових та інших ресурсів, необхідних для виконання покладених на них функцій. Органи місцевого самоврядування повинні бути дієздатними у своєму праві на місцеве самоврядування, тобто в змозі самостійно вирішувати питання місцевого рівня в межах Конституції і законів України. Проте наявні фінансові ресурси місцевих бюджетів не дають змоги органам місцевого самоврядування самостійно здійснювати видатки на утримання комунальних бюджетних установ, житлово-комунального господарства, місцеві соціальні програми. Суттєвий вплив на стан фінансових ресурсів місцевих бюджетів справляє нерівномірність економічного розвитку відповідних територій.
В Україні до прийняття Бюджетного кодексу бюджети територіальних громад не мали стабільних джерел доходів. Використання в регіонах України індивідуальних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків призводило до того, що в кожному з них залишалась різна частина зібраних податків. Відсутність чіткого взаємозв'язку між обсягами податків, які збираються, й доходами місцевих бюджетів позбавляла місцеві органи влади стимулів до збільшення державних доходів, що загострювало проблему браку коштів на загальнодержавному рівні.
Із прийняттям Бюджетного кодексу в складі тих доходів, що не враховуються при визначенні трансфертів, найвагомішими стали місцеві податки і збори, власні надходження бюджетних установ, плата за землю. Ці доходи не пов'язані з результатами господарської діяльності підприємств і не вирізняються високою еластичністю. Наприклад, у структурі доходів міст переважають податкові доходи, їх питома вага становить від 73,9 % у 2009 році до 62,8 % у 2010 році. Із них частка прибуткового податку з громадян зросла з 35,2 % у 2009 році до 44,6 % у 2010 році. Частка податку на прибуток підприємств зменшилася з 0,9 % у 2009 році до 0,8 % у 2010 році. Частка місцевих податків і зборів у доходах бюджетів міст зменшилася з 3,9 % у 2009 році до 3,2 % у 2010 році. Із прийняттям Бюджетного кодексу значно збільшилась питома вага трансфертів, зокрема субвенцій - з майже 2 % у 2008 році до 20-21 % у 2009-2010 роках. Загалом надходження до місцевих бюджетів без урахування трансфертів із бюджетів інших рівнів у 2010 році становили 22577,4 млн. грн., при плані 21967,9 млн. грн. (тобто виконання доходів місцевих бюджетів у 2010 році становило 102,8 %). Дані щодо виконання місцевих бюджетів за сім місяців 2011 року свідчать про подальше зниження частки податкових надходжень у доходах місцевих бюджетів (до 47,4 %) і збільшення трансфертів (до 40,9 %) [2, c. 24-27].
В Україні спостерігаються значні міжрегіональні відмінності податкових надходжень із розрахунку на одного жителя, максимальний та мінімальний показники відрізняються більш ніж учетверо. Максимальний рівень податкових надходжень на душу населення в 2010 році становив 201,8 % від середнього по Україні в Одеській області, а мінімальний - 48,4 % від середнього по Україні в Тернопільській області. У Київській області цей показник у 2010 році становив 100,4 %, в АР Крим - 101,5 %. За останні п'ять років максимальний рівень податкових надходжень спостерігався в Полтавській області (вищий удвічі, ніж у середньому по областях України), мінімальний - у Тернопільській області (менше 50 % від середнього рівня). У 2008-2010 роках постійно у 8-9 областях України рівень податкових надходжень на одного жителя відставав від середнього по областях України більш ніж на третину.
На величину доходів від місцевих податків та зборів впливає податковий потенціал. У широкому сенсі податковий потенціал - це сукупний обсяг оподатковуваних ресурсів території. У вужчому, практичному значенні, податковий потенціал є максимально можливою сумою надходжень податків і зборів, обчислених в умовах чинного законодавства. Кількісна оцінка податкового потенціалу передбачає вирішення двох ключових завдань: визначення власне податкового потенціалу (тобто тієї частини сукупних фінансових ресурсів, що можуть розглядатися як потенційні податкові ресурси) й визначення гранично допустимого податкового навантаження (норми оподаткування) для окремого регіону з урахуванням збалансованості інтересів усіх учасників міжбюджетних відносин й об'єктивно зумовленого та реального перерозподілу коштів між бюджетами з метою збалансування рівня бюджетної забезпеченості регіонів і муніципальних утворень.
Втрати місцевих бюджетів за пільгами з плати за землю в 2010 році в деяких областях України сягнули великих розмірів: бюджет Києва втратив близько 175 тис. грн, місцеві бюджети Дніпропетровської області недоотримали в 2009 році 121 тис. грн, місцеві бюджети Донецької області - близько 109 тис. грн. Зауважимо, що втрати місцевих бюджетів за пільгами з плати за землю в зазначених областях та в місті Київ у 2009 році були значно меншими: у Києві - 145 тис. грн, місцеві бюджети Дніпропетровської області недоотримали в 2009 році за зазначеними пільгами 103 тис. грн, а бюджети Донецької області - 90 тис. грн. Значно зросли втрати місцевих бюджетів за пільгами з плати за землю в Харківській області: зі 118 тис. грн у 2009 році до 158 тис. грн у 2010 році. Загалом по областях України динаміка втрат місцевих бюджетів за пільгами з плати за землю в 2008-2010 роках позитивна.
Втрати місцевих бюджетів за пільгами з податку з власників транспортних засобів також є значними: наприклад, у місті Київ у 2009 році бюджет недоотримав 602 тис. грн, місцеві бюджети АР Крим недоотримали в 2010 році 480 тис. грн, місцеві бюджети Луганської області - 460 тис. грн, а місцеві бюджети Донецької та Житомирської областей - по 420 тис. грн [2, c. 29].
Використання бюджетних коштів місцевих бюджетів безпосередньо пов'язане з виконанням державою та органами місцевого самоврядування покладених на них завдань, найважливішими з яких є регулювання суспільного відтворення, задоволення потреб населення, управління державою, забезпечення охорони правопорядку, функціонування національної оборони, охорона навколишнього середовища, здійснення міжнародного співробітництва тощо [3, c. 14].
Місцеві бюджети в сучасних умовах є одним із джерел задоволення життєвих потреб населення. У таблиці 1 наведені суми видатків із місцевих бюджетів України на основні громадські послуги в 2009-2010 роках.
Таблиця 1 - Видатки з місцевих бюджетів України на громадські послуги у 2009-2010 роках [3, c. 15-17]:
| Показники | Роки | Відхилення | Динаміка зміни | |
| 2009 | 2010 | тис. грн | % | |
| Видатки місцевих бюджетів (усього), млн. грн, в т.ч.: | 15120,9 | 15970,7 | 894,8 | 105,62 |
| на транспорт, дорожнє господарство, зв'язок, телекомунікації, інформатику | 1189 | 696,1 | -492,9 | 58,54 |
| на ЖКГ | 1553,6 | 1356 Д | -197,4 | 87,29 |
| на соціально-культурні заходи | 16263,5 | 19598,8 | 3335,3 | 120,51 |
| на державне управління | 770,8 | 1716,5 | 945,7 | 222,69 |
| на громадський порядок | 242,9 | 363,8 | 120,9 | 149,77 |
| Загальнодержавні видатки, млн. грн | 55528 | 60318,9 | 4790,9 | 108,63 |
За даними таблиці, витрати на транспорт, дорожнє господарство, зв'язок, телекомунікації, інформатику з місцевих бюджетів України зменшилися з 1189 млн. грн у 2009 році до 696,1 млн. грн у 2010-му. Витрати на житлово-комунальне господарство (ЖКГ) також зменшилися на 197,4 млн. грн, або на 12,71 %. У 2010 році витрати на соціально-культурні заходи з місцевих бюджетів збільшилися порівняно з 2009 роком на 3335,3 млн. грн, темпи зростання цих видатків становили 120,51 %. Витрати на державне управління зросли на 222,69 % у 2010 році порівняно з 2009 роком. Зросли витрати на громадський порядок у 2009 році порівняно з 2008 роком - з 242,9 млн. грн до 363,8 млн. грн, тобто на 120,9 млн. грн. Таке зростання видатків місцевих бюджетів на громадські послуги відбувалося на тлі загального зростання видатків місцевих бюджетів на 879,8 млн. грн, або на 105,62 %. Загальнодержавні видатки також зросли на 4790,9 млн. грн у 2010 році порівняно з 2009 роком, темп зростання загальнодержавних видатків за цей період становив 108,63 %.
Що ж до міжрегіональних відмінностей у витратах місцевих бюджетів із розрахунку на одного жителя, то в 2009-2010 роках відмінності між мінімальним та максимальним рівнем становили менше 40 %. У 2010 році витрати місцевих бюджетів більшості регіонів перевищували 95 % від середнього по областях України рівня (тільки в Донецькій та Херсонській - менше 92 %, у Луганській області - 88 %). У 2010 році найбільші витрати місцевих бюджетів на одного жителя були в АР Крим і становили 122 % від середнього рівня по Україні, у Київській області - 111,3 %, у Харківській - 105,9 %, Миколаївській - 103,6 %.
Ознакою сучасної побудови бюджетної системи України є самостійність усіх бюджетів. Місцеві бюджети одного рівня не можуть бути включені до місцевих бюджетів іншого рівня.
В Україні майже повністю сформовано організаційно-правову базу місцевого самоврядування. Статус законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування у цілому відповідає мінімально достатнім вимогам Європейської хартії місцевого самоврядування, яка після ратифікації її Верховною Радою України, відповідно до статті 9 Конституції України, стала частиною національного законодавства.
Реформа адміністративно-територіального устрою на первинному та районному рівнях передбачає необхідність передачі органам місцевого самоврядування широкого кола повноважень і розширення кола власних (самоврядних) повноважень. Потребують розв`язання й інші проблеми існуючого адміністративно-територіального устрою. Так, значна частина самоврядних адміністративно-територіальних одиниць первинного рівня (сіл, селищ, міст районного значення) та районів сьогодні не мають необхідних фінансових ресурсів для надання повноцінних суспільних, державних, комунально-побутових і соціально-культурних послуг. Зі 172 міст республіканського та обласного значення тільки 81 не потребує дотацій з державного бюджету, а з 488 районів - тільки - 8. Для переважної більшості сільських рад обсяг дотацій із державного бюджету становить 70-90 % видатків місцевих бюджетів.
За даними Державного казначейства України протягом січня-вересня 2006-2010 років частка трансфертів з державного бюджету в доходах місцевих бюджетів України зростала (у 2006 р. - 45,9%, 2007 р. - 44,2%, 2008 р. - 45,4%, 2009 р. - 45,1%, 2010 році - 49,8%) [1].
Збільшення витрат на дотації та субвенції місцевим бюджетам пов'язане із значною диференціацією умов і рівня розвитку економіки регіонів, а, отже, і можливостей акумулювання податків (така ж ситуація спостерігається і всередині окремих регіонів).
Оскільки економічні умови не можуть змінюватися скрізь одночасно і однаковою мірою, то вирішення завдань щодо забезпечення певного мінімуму видатків місцевих бюджетів і надалі вимагатиме централізації у державному бюджеті чималих коштів. Отже, виникає серйозна суперечність між двома основними завданнями адміністративно-територіальної реформи: переданням значної частини відповідних повноважень органам місцевого самоврядування базового рівня і розширенням податкових гарантій для місцевих бюджетів, з одного боку, та забезпеченням єдиного мінімуму бюджетних коштів у розрахунку на душу населення незалежно від місця його проживання - з іншого.
Адміністративно-територіальною реформою планується запровадження нової моделі формування місцевих бюджетів шляхом переходу до бюджетного планування на рівні району та адміністративно-територіальної одиниці, в якій частка дотацій не перевищує 70% у структурі доходів бюджету. Безперечно, це посилить запас фінансової стійкості місцевих бюджетів та підвищить збалансованість бюджетної системи в цілому [4, c. 48-49].
Діючий на сьогодні порядок розподілу міжбюджетних трансфертів заснований на єдиних підходах у формуванні дохідної та видаткової частин місцевих бюджетів, дозволяє кожному місцевому органу влади забезпечити однаковий рівень надання державних послуг суспільству за однаковою вартістю для місцевих платників податків. Проте такий порядок не сприяє утворенню необхідних стимулів у місцевих органів влади по забезпеченню ефективного управління бюджетами і до нарощення їх дохідної бази.
Як наслідок, потребує удосконалення діючий механізм стимулювання місцевих органів влади до нарощування дохідної бази. Удосконалення такого механізму можливе у врахуванні додаткового фінансового ресурсу, який залишається у розпорядженні місцевих бюджетів з метою їх стимулювання до нарощування дохідної бази, стану виконання доходів 1-го кошику за останні три звітні періоди.
Слід зауважити, що жодна територія не може успішно розвиватися лише за рахунок загальнонаціональної стратегії. При цьому варто наголосити на політиці «ендогенного розвитку» - використанні місцевого природно-ресурсного й виробничо-технічного потенціалів, інституційних, трудових та інших ресурсів.
З метою забезпечення ефективного виконання завдань необхідно розробити механізм досягнення поставлених цілей, що направлений на:
1. Чітке розмежування повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування шляхом прийняття нової редакції Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про місцеві державні адміністрації;
2. Зміцнення матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування шляхом:
- внесення змін та доповнень до чинної редакції Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" та Бюджетного кодексу України;
- прийняття нової редакції Закону України „Про вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів";
- прийняття законів України: „Про територіальну громаду"; „Про міліцію місцевого самоврядування"; „Про проведення державно-правових експериментів з питань місцевого та регіонального розвитку"; „Про делегування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та їх виконання"; „Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою України"; „Про комунальну власність";
3. Розробка та застосування порядку визначення нормативів необхідного фінансового забезпечення завдань місцевого значення, порядку застосування державних соціальних стандартів і нормативів щодо надання мінімально-необхідного переліку державних та громадських послуг органами місцевого самоврядування населенню.
Також необхідно запропонувати здійснення наступних заходів, спрямованих на покращання умов формування місцевих бюджетів.
По-перше, необхідно чітко розподілити компетенції щодо розв'язання конкретних завдань між центральними органами влади і органами регіонального та місцевого самоврядування, і поступово здійснювати перехід до децентралізації державних фінансів. Так, на державному рівні (за рахунок коштів державного бюджету) повинні фінансуватися лише ті видатки, котрі пов'язані з забезпеченням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої і виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, структурна перебудова економіки. Фінансові ж проблеми місцевого рівня раціонально вирішувати за рахунок коштів відповідних бюджетів.
У зв'язку з цим необхідно розподілити джерела податкових надходжень між центральними і місцевими органами влади в жорсткій ув'язці з виконуваними ними функціями, що повинно знайти своє відображення у законодавстві про місцеве самоврядування. До місцевих, зокрема, можна було б віднести майнові податки, податок на землю, податок на промисел, збір за забруднення навколишнього середовища, а можливо - і прибутковий податок з громадян. У всякому випадку за рахунок власних податкових джерел місцеві органи влади повинні фінансувати до 60-80 % своїх потреб.
По-друге, необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вирівнювання. Практика показала, що такий метод регулювання місцевих бюджетів як вилучення надлишків бюджетних коштів до бюджету вищого рівня та застосування індивідуальних підходів до встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів має багато недоліків: він не тільки негативно виливає на дохідну базу місцевих бюджетів, а й позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення своїх доходів. Спираючись на зарубіжний досвід, необхідно створити спеціальні бюджетні фонди фінансового вирівнювання територій. А перерозподіл доходів між бюджетами одного рівня доцільно було б здійснювати з урахуванням податкової сили територій та мінімального рівня, до якого повинні вирівнюватись фінансові можливості цих територій. Тому вже сьогодні назріла необхідність визначення обгрунтованого нормативу бюджетної забезпеченості кожної області, району, міста з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного стану відповідних територій. Існування таких показників дасть змогу визначити реальний розмір фінансових ресурсів для задоволення необхідних потреб регіонів, а також значно вдосконалити процедуру бюджетного планування.
Таким чином, вирішення цих та інших проблем стосовно формування і використання місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країни. Адже те, наскільки вони політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний вплив на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на успіх реформ.
Створення сучасної системи місцевого самоврядування має передбачати формування реального суб`єкта місцевого самоврядування - такої територіальної громади яка мала б необхідні фінансові можливості для надання населенню повноцінних управлінських і громадських послуг.
Вирішальною обставиною для характеристики сутності адміністративно-територіального устрою країни є визначення політико-економічних умов розвитку суспільства і держави. Аналіз обставин, які сприяють визначенню правильних підходів до вирішення територіальних питань місцевого самоврядування, дає змогу сформувати принципи та критерії формування і трансформації територіальних утворень. Зокрема, наявність (або реальна можливість формування) місцевого виробничого й фінансово-економічних потенціалів, достатнього для того, щоб забезпечувати переважно бездотаційне функціонування само управлінських одиниць. Цьому принципу відповідає критерій достатності фінансової бази місцевого самоврядування.
На сьогодні у селах, невеликих міських поселеннях потреби самоврядування часто не співвідносяться з критерієм ресурсної, зокрема фінансової достатності. Це одна з проблем, яку необхідно вирішувати, інакше ідея місцевого самоврядування може бути дискредитована. Крім того, адміністративно-територіальні утворення повинні відповідати транспортним мережам, які історично склалися в регіоні, і системам розселення та стійким тенденціям їх розвитку на перспективу.
Потрібна можливість раціонального використання природних ресурсів і всього соціально-економічного потенціалу цієї території, розвитку її системи комунікацій та інфраструктури. Реалізувати цю можливість потрібно з урахуванням згаданого критерію достатності фінансової бази. Підгрунтям вибору оптимальної території місцевого самоврядування має бути ідея відповідності цілей діяльності адміністративно-територіального утворення й можливостей території. Головною характерною межею адміністративно-теритріального утворення, з погляду управління, є обсяг його компетенцій. Причому повноваження по певних предметах відання повинні виконуватися на максимально близькому до населення рівні влади, коли достатньо легко забезпечити відносну замкнутість циклу надання послуг.
Серед актуальних питань подальшого розвитку місцевого самоврядування, його державної підтримки варто виокремити:
1. Реалізацію адміністративної реформи на місцевому та регіональному рівнях організації влади, яка передбачатиме передусім розмежування функцій і повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами самоврядування, а також між органами місцевого самоврядування різних рівнів; розв`язання проблем стратегічного планування розвитку територій; налагодження між секторного співробітництва місцевих органів влади, неурядових організацій, бізнесових структур; вдосконалення системи управління місцевим і регіональним розвитком.
2. Вдосконалення системи адміністративно-територіального устрою; визначення меж адміністративно-територіальних одиниць.
3. Законодавче забезпечення розвитку місцевого самоврядування.
4. Зміцнення фінансово-економічних засад місцевого самоврядування за рахунок вдосконалення міжбюджетних відносин на рівні районів, міст районного значення, селищ та сіл; визначення правового статусу комунальної власності, об`єктів спільної власності територіальних громад; здійснення реформи житлово-комунального господарства.
Існуюча система територіального устрою України, як свідчать останні дослідження, не забезпечує належним чином реалізацію сучасних принципів регіональної політики і не створює підґрунтя для місцевого самоврядування.
Висновки. Таким чином, обсяг політичної незалежності і фінансової забезпеченості адміністративно-територіальних одиниць прямо пропорційний до стабільності та незалежності всієї держави. Реформування адміністративно-територіального устрою країни має за мету створення економічних, правових та організаційних передумов формування спроможних територіальних громад, що ефективно та в повному обсязі виконуватимуть завдання і функції місцевого самоврядування, використовуючи для цих потреб власну фінансово-матеріальну ресурсну потужність. Можливість зриву реформи адміністративно-територіального устрою провокується зацікавленими сторонами, які або не розуміють необхідності її проведення, або не причетні до її розробок. Для того, щоб населення підтримало реформу, необхідно провести роз'яснювальну роботу щодо кола проблем, які вирішаться завдяки пропонованим змінам.
Література:
1. Ганущак Ю. Реформа адміністративно-територіального устрою в світлі бюджетної реформи [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // www.irf.kiev.ua/
2. Луніна І. Формування місцевих бюджетів у контексті завдань адміністративно-територіальної реформи / І. Луніна // Економіка України. - 2011. - № 1. - С. 23-31.
3. Жемеренко Є. В. Використання коштів місцевих бюджетів України / Є. В. Жемеренко // Фінанси України. - 2010. - № 3. - С. 13-17.
4.Петкова Л.О., Задувайло Л.М. Удосконалення системи міжбюджетних відносин у контексті адміністративно-територіальної реформи в Україні / Л.О. Петкова, Л.М. Задувайло // Фінанси України. - 2010. - № 9. - С. 47-55.
5. Проект Концепції реформи адміністративно-територіального устрою в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.minregionbud.gov.ua/index.php?id=1670.
6. Європейська хартія місцевого самоврядування: Хартія, Міжнародний документ Ради Європи від 15.10. 1985 // zakon1.rada.gov.ua.
