канд.економ.наук, Квасницька Р.С., Меленчук В.В. УПРАВЛІННЯ ЛІКВІДНІСТЮ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

кандидат економічних наук, доцент Квасницька Р.С.

Меленчук В.В.

Хмельницький національний університет

УПРАВЛІННЯ ЛІКВІДНІСТЮ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

У статті досліджено підходи до управління ліквідністю комерційного банку та визначено напрямки підвищення їх ефективності, проаналізовано рівень ліквідності  банківської системи України.

На даному етапі розвитку банківської системи України існує необхідність забезпечення її стійкого фінансового стану, запорукою якого є ліквідність. Від менеджменту банку сьогодні вимагається розроблення ефектних підходів до управління ліквідністю, які б забезпечили стабільність банку та його міцність по відношенню до різноманітних негативних зовнішніх та внутрішніх чинників.

Потреби банку в ліквідних коштах можуть бути розглянуті з погляду попиту та пропозиції. Для більшості банків найбільший попит на ліквідні кошти виникає через зняття клієнтами грошей зі своїх рахунків та у зв'язку з надходженням заявок на одержання кредитів від клієнтів, які банк вирішує прийняти. Ще однією причиною виникнення попиту на ліквідні кошти є погашення заборгованості з позик банку, які він міг одержати від інших банків або центрального банку. Сплата податків, операційні витрати та виплата грошових дивідендів власникам акцій банку також збільшує попит на кошти, які швидко реалізовуються.

Дослідження ліквідності комерційних банків  роводили такі науковці як Д. Олійник, О. Дзюблюк, С. Мочерний, Л. Примостка, В. Міщенко,  Ю. Серпенінова, В. Волкова, Н. Волкова, О. Чорна та ін. Фундаментальними з цієї проблематики є праці Пітера С. Роуза та Дж.Ф. Сінксі. Однак дане питання залишається актуальним і сьогодні та потребує подальшого дослідження.

Метою статті є дослідження підходів до управління ліквідністю комерційного банку та виокремлення напрямків підвищення їх ефективності.

Забезпечення високого рівня надійності та мінімального ризику здійснюваних операцій є однією з умов ефективної діяльності комерційних банків. В її основі  лежить ліквідність банківської установи. Із настанням світової фінансової кризи банківська система України стикнулася із певними проблемами, що негативно вплинули на її функціювання. До цих проблем належать, по-перше, зниження рівня довіри до фінансових інститутів; по-друге, істотне падіння курсу національної валюти, внаслідок чого позичальники не змогли своєчасно сплатити борги банкові; по-третє, погіршення загальної економічної ситуації в країні, що призвело до скорочення припливу коштів з приватного сектору; по-четверте, обмеження доступу до міжнародних ринків капіталу; по-п'яте, надмірно ризикована політика комерційних банків, спрямована на забезпечення високих норм прибутку, також призводить до виникнення структурних диспропорцій у банківських активах та пасивах за сумами та термінами розміщення [1].

Згідно з Постановою Національного банку України №368, ліквідність банку -  це  здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між термінами і сумами погашення розміщених активів та термінами і сумами виконання зобов'язань банку, а також термінами та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання позичок, інші витрати).

Варто зазначити, що в Україні широко застосовуються різні методи державного регулювання ліквідності комерційних  банків, які полягають у встановленні НБУ різних норм і обмежень [2]. Відповідно до рекомендацій Базельської угоди Національний банк з метою контролю за станом ліквідності комерційних банків України встановив три нормативи ліквідності, які визначені в Інструкції «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні», затвердженій постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368. Як показники норми ліквідності використовуються коефіцієнти, що дають кількісне співвідношення ряду статей активу і пасиву з однаковою терміновістю погашення: миттєва Н4 (відношення каси і коштів на кореспондентських рахунках в інших банках до рахунків «до запитання» (не менше 20 відсотків)), поточна Н5 (відношення загальних активів до загальних зобов'язань(не менше 40 відсотків)) та короткотермінова ліквідності Н6 (відношення каси і коштів на кореспондентських рахунках в інших банках і короткотермінових вкладень до зобов'язань з аналогічною терміновістю (не менше 60 відсотків)). Вітчизняні науковці ще виділяють надлишкову та вільну ліквідність, категорії яких не є тотожними [3]. Найефективнішим індикатором, який віддзерка­лює ситуацію з ліквідністю банку, є нор­матив миттєвої ліквідності Н4, оскільки інші нормативи свідчать, швидше, про не­ефективність управління активами бан­ку. Адже ліквідні кошти повинні розраховуватися у корот­котерміновому періоді, в якому вони є дійсно ліквідними. Якщо ж ліквідні кош­ти у довготерміновій перспективі мають тенденцію до зростання, тоді надлишок ліквід­них коштів переходить у недохідні акти­ви.

Основним завданням банку при проведенні операцій є своєчасне повернення запозичених грошових коштів. З цією метою комерційні банки повинні так організувати і спрогнозувати свою діяльність, щоб у будь-який момент можна було знайти вільні ресурси для виконання своїх зобов'язань. Головною метою управління ліквідністю комерційного банку є за­безпечення необхідного рівня ліквідності за одночасного зростання прибутку, розширення масштабів банківської діяльності [2].

Виділимо кілька напрямів управління ресурсами, яке відбувається на рівні комерційного банку:

- комерційний банк має виконувати вимоги НБУ щодо встановлених економічних нормативів;

- комерційний банк повинен дотримуватися збалансованості активів та пасивів за термінами;

- комерційному банку необхідно слідкувати за якістю своїх активів та депозитів;

- комерційний банк повинен вживати заходів стимулювання залучення вкладів і їх збереження, враховуючи такі фактори як якість управління діяльністю банку, достатність власного капіталу, якість і стійкість ресурсної бази банку, ступінь залежності від зовнішніх джерел запозичення, ризикованість активів, яка означає вірогідність потенційних втрат при реалізації активів або ризик неповернення вкладених банком коштів, прибутковість активів банку, структура та диверсифікація активів,  якість обслуговування клієнтів, кваліфікація персоналу банку, відсоток за вкладами [4].

Сутність проблеми ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні засоби рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент часу, тому банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх надлишком. Дефіцит ліквідних засобів призводить до порушення нормативних вимог центральних банків, штрафних санкцій і - що найнебезпечніше для банку - до втрати депозитів. Загалом, стан ліквідності комерційного банку здебільшого визначається такими якісними чинниками як структура та стабільність ресурсної бази і структура та якість портфеля активів. Першим етапом процесу управління ліквідністю має бути постійний аналіз ресурсної бази з погляду стабільності та ймовірності зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків.

За ступенем стабільності зобов'язання банку поділяються на групи. Перша група - це зобов'язання за «гарячими грошима» або «летючі» вклади - кошти, які можуть бути зняті з рахунків без попередження і чутливо реагують на зміни відсоткових ставок на ринку (міжбанківські позики з нефіксованим терміном погашення, кредити «овернайт» тощо). Друга група - мінливі зобов'язання - кошти, значна частина яких може бути вилучена з банку в будь-який час, але певна сума залишків перебуває на рахунках (поточні, розрахункові та бюджетні рахунки клієнтів, коррахунки інших банків, рахунки фізичних осіб, чекові рахунки тощо). Третя група - стабільні зобов'язання, або основні вклади, - джерела коштів, за якими ймовірність дотермінового відпливу грошей мінімальна (ощадні рахунки, депозитні сертифікати, термінові вклади, недепозитні джерела коштів з фіксованими термінами погашення, кошти від продажу цінних паперів) [4].

Щодо якості депозитної бази банку, котра визначається часткою стабільних депозитів, то варто зазначити, що з підвищенням питомої ваги останньої зменшується потреба банку в ліквідних коштах, оскільки в даному випадку передбачається відновлюваність зобов'язань. Найбільша стабільність спостерігається у депозитів до запитання, що пов'язано з їх низькою залежністю від рівня процентної ставки (табл. 1) [3].

Незважаючи на те, що ці депозити мають бути погашені на першу вимогу в будь-який момент, загальна їх сума за стабільної економічної ситуації також залишається стабільною, адже витрати клієнтів з цих депозитів перекриваються надходженнями коштів на них. Хоча не можна залишати поза увагою складність прогнозування їх витрачання, тоді як за терміновими депозитами точно відомий термін виплати.

Таблиця 1 -  Депозити за терміном погашення, 2009-2011рр.

За даними таблиці 1 бачимо, що з 2009 по 2011 роки постійно зростає величина депозитів на вимогу, тоді як вклади на термін більше 2 років зменшуються, що може говорити про недовіру клієнтів до банківських установ та небажання вкладати кошти на тривалий термін, бо це вважається ризиковим.

Сьогодні перед менеджментом банку постає завдання пошуку оптимального співвідношення між активами і зобов'язаннями як з погляду забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх дохідності та вартості. Суттєвий вплив на ліквідність має оптимальне співвідношення активів і пасивів за термінами і сумами. Існує так зване «золоте банківське правило», яке свідчить, що розмір і термін фінансових вимог банку повинні порівнюватись із сумами та термінами банківських зобов'язань. Оскільки більшість банків мають деяку невідповідність між термінами погашення по своїх активах і термінами погашення по основних зобов'язаннях, наступним напрямом управління ресурсами є якість активів, яка визначається на основі їх ліквідності, ризикованості, дохідності та диверсифікованості. Ступінь ліквідності активів залежить від їх призначення. Активи банку, наприклад кредити, в грошовій формі призначені для виконання платіжної функції, інші ─ для отримання доходу тощо. Проаналізуємо величину кредитів, які видали комерційні банки протягом 2009-2011 років (табл. 2) [3].

Таблиця 2 - Кредити за терміном погашення, 2009-2011 рр.

Загалом різке зростання кількості виданих кредитів відбулося у 2008 році, що пізніше, з поглибленням кризових явищ, призвело до значного погіршення кредитного портфеля банків. Аналізуючи та порівнюючи величини депозитів та кредитів банківської системи за терміном погашення можна спостерігати певну невідповідність, котра свідчить про дисбаланс та не скориговану депозитну і кредитну політику банків. Адже депозити вкладаються на менший термін, ніж видаються кредити, що, звичайно, впливає на ліквідність комерційного банку.

Іншим джерелом потенційних проблем ліквідності є чутливість банків до змін процентних ставок. Зміна процентних ставок відображається на попиті клієнтів як на депозити, так і на кредити, що впливає на рівень ліквідності банку. Більш того, зміна процентних ставок впливає на ринкову вартість активів, продаж яких може знадобитися банку для одержання додаткових ліквідних коштів, і безпосередньо впливає на вартість позик на грошовому ринку.

Сьогодні можна говорити про те, що фактичні значення нормативів ліквідності є вище нормативних, тому претензій до комерційних банків збоку НБУ немає. У цьому велику роль відіграла регуляторна політика Національного банку, який збільшив норми обов'язкових резервів (табл.3) [3].

Таблиця 3 - Дотримання банками України нормативів ліквідності, 2009-2011 рр.

Як видно з таблиці 1 нормативи ліквідності дотримані в усі роки, окрім кризового 2009 року, коли норматив короткострокової ліквідності становив 35,88%. Нормативи миттєвої та поточної ліквідності у 2011 році є порівняно найменшими протягом 2009-2011 років і становлять відповідно, 53,24% та 66,57%.

У процесі управління перед менеджментом кожного конкретного банку постають завдання глибокого розуміння сутності проблем ліквідності, пошуку оптимальних методів управління, організації адекватних систем контролю та оцінювання потреб у ліквідних засобах, забезпечення доступних джерел їх поповнення, створення власних систем управління ліквідністю.

У практичній діяльності банків вироблено кілька загальних підходів (стратегій) до управління ліквідністю, а саме стратегія трансформації активів (управління ліквідністю через активи), стратегія запозичення ліквідних засобів (управління ліквідністю через пасиви), стратегія збалансованого управління ліквідністю (через активи і пасиви). Кожна зі стратегій має свої переваги і недоліки, а економічна доцільність їх застосування визначається характеристиками банківського портфеля, станом фінансових ринків, особливостями зовнішнього середовища.

Сутність стратегії трансформації активів полягає в нагромадженні високоліквідних активів, які повністю забезпечують потреби ліквідності банку. У разі виникнення попиту на ліквідні засоби активи продаються доти, доки не будуть задоволені потреби у грошових коштах. Отже, відбувається перетворення (трансформація) активів у грошову форму. За такого підходу ліквідність характеризується як запас. При цьому активи повинні мати таку властивість, як стабільність цін, а також мати ліквідний вторинний ринок для швидкого перетворення на гроші.

Зміст стратегії запозичення ліквідності полягає в запозиченні грошових коштів у кількості, достатній для повного покриття потреб у ліквідних засобах. Позики здійснюють після виникнення попиту на грошові кошти, щоб уникнути нагромадження високоліквідних неприбуткових активів [4].

Управління ліквідністю через управління пасивами оцінюється як найбільш ризикова стратегія, оскільки супроводжується підвищенням ризику зміни відсоткових ставок та ризику доступності запозичених коштів. Через високу вартість стратегії трансформації активів і значну ризикованість стратегії запозичення більшість банків зупиняють свій вибір на компромісному - стратегії збалансованого управління і активами, і пасивами, яка дозволяє менеджменту вибирати найбільш вигідне поєднання різних джерел поповнення ліквідних коштів.

З вище викладеного можна узагальнити, що запорукою ефективної діяльності будь-якого комерційного банку є забезпечення на належному рівні його ліквідного стану та досягнення оптимального співвідношення між рівнем ліквідності та прибутковості, яке б одночасно мінімізувало ризик незбалансованості ліквідності та відсотковий ризик. Ефективне управління ліквідністю комерційного банку багато в чому залежить від напрямків його аналітичної роботи, таких як аналіз впливу на стан ліквідності окремих банківських операцій, оцінка ризиковості окремих активів банку, їх доходності та можливості перетворення на засоби платежу, прогнозування зміни співвідношення обсягу залучених вкладів і виданих кредитів з урахуванням макро- та мікроекономічних факторів; оцінка можливостей використання зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів.

Література:

•1.     Волкова В.В., Волкова Н.І, Чорна О.М. Управління ліквідністю як складова фінансової стійкості банку [Електронний ресурс] // http://www.%20nbuv.gov.ua/portal%20/SGum/Fkd%20/2011 /part2/27.PDF

•2.     Квасницька Р. С. Управління ризиками як елемент забазпечення фінансової стійкості комерційного банку / Р. С. Квасницька, І. В. Хаврусь // Вісн. Хмельниц. нац. ун-ту. - 2010. - № 3. - Режим доступу: http://www.%20nbuv.gov.ua/portal/SocGum/Vchnekon%20/2010%203.pdf

•3.     Офіційний сайт НБУ Банківський нагляд [Електронний ресурс] // http://www.bank.gov.ua/ control/uk/publish/article?art_id=72148&cat_id=36800

•4.     Серпенінова Ю. С. Розвиток державного регулювання банківської ліквідності [Електронний ресурс] //  http://uabs.edu.ua/images/stories/doc/%20KBOA%20/Serpeninova007. pdf

Залиште коментар!