канд.економ.наук, Квасницька Р.С., Ординська А.В. СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ФІНАНСОВОГО РИНКУ
Кандидат економічних наук - Р.С. КВАСНИЦЬКА
Студент - А.В. ОРДИНСЬКА
Хмельницький національний університет
СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ФІНАНСОВОГО РИНКУ
У статті досліджено сутність поняття «фінансовий ринок» та його роль у структурі та розвитку ринкових відносин.
Постановка проблеми. Фундаментом формування ринкових відносин і ринкових структур, що забезпечують умови глибинної структурної перебудови економіки, розвиток ринкових відносин, є створення фінансового ринку. Фінансовий ринок є необхідним інструментом ринкового господарства, за допомогою якого вирішуються фінансові, інвестиційні і соціальні питання, що обумовлює його актуальність для цілей наукового дослідження.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженню сутності та розвитку фінансового ринку присвячено праціі таких вітчизняних вчених і практиків, як Б. Івасіва [1], І. Каракулова [2], Н. Мещерова [3], В. Опаріна [4], І. Токмакова [5] та інші. Незважаючи на велику кількість наукових праць, недостатньо опрацьованими залишаються питання сутності фінансового ринку та його структурних елементів.
Виклад основного матеріалу. З функціональної точки зору фінансовий ринок - це сфера ринкових відносин, що є механізмом, який акумулює і перерозподіляє грошові засоби суспільства між різними секторами і галузями, створює умови ефективного їх переливання і використання, сприяє капіталізації економічних відносин. Проте розвиток цього ринку має не підміняти або заміняти розвиток товарного ринку, а доповнювати його. Фінансовий ринок, як зауважує Н.В. Мещерова, разом із товарним ринком і ринком робочої сили є системо утворювальною ланкою всього народногосподарського ринку [3].
Дослідження поняття і характеристик фінансового ринку в економічній літературі виявило, що й досі немає його єдиного чіткого визначення. Більше того, існують значні розбіжності у поглядах як серед науковців, так і серед практиків щодо його сутності й наповненості.
Висвітлення проблем фінансового ринку, його складових і сегментів має охоплювати питання методології, теорії і практики економічного розвитку країн як із ринковою економікою, так із перехідною.
У праці Е.Дж. Долана, К.Д. Кемпбелла Р.Дж. Кемпбелла «Гроші, банківська справа та грошово-кредитна політика» дано визначення фінансового ринку через множинність різноманітних каналів, за якими грошові засоби переміщуються від власників заощаджень до позичальників. Характерними аспектами цього визначення, на нашу думку, є, по-перше, розуміння сутності ринку не через функціональне значення, а механізм перерозподілу, через інституціональну побудову. По-друге, автори обмежуються при характеристиці ринку лише розглядом перерозподільчих відносин [5].
Інше визначення зустрічаємо у підручнику «Гроші і кредит» за редакцією Б.С. Івасіва, де зазначено, що фінансовий ринок - це «сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту та пропозиції з боку різних суб`єктів економіки». Таке тлумачення суттєво відрізняється від розглянутого вище. Тут сутність ринку розглядається не як система економічних відносин, а як сукупність грошових ресурсів. Викликає сумнів і правомірність твердження про «сукупність усіх грошових ресурсів» [1].
Зауважимо, що дослідження наукової літератури виявило, що й досі не з`ясоване поняття чіткого розмежування у трактурванні понять «грошові кошти», «фінансові ресурси», «грошові фонди». На думку, В.М. Опаріна «фінансові ресурси - це авансовані кошти, які вкладаються в оборот і повинні обов`язково повертатися, на основі яких формується додаткова вартість» [1].
Грошові ресурси - це всі гроші, які економічний суб`єкт має у своєму розпорядженні. Проте не всі вони є ресурсами. Ресурсами є «працюючі» кошти. Так, наприклад, маючи певну суму грошей, суб`єкт (в тому числі і комерційний банк) розраховує, що частина цих коштів буде використана для оплати платежів і податків, а їхній залишок (інша частина) може бути використаний як ресурс для надання кредиту або іншого вкладення.
Пройшовши через фінансовий ринок, ресурси створюють ВВП, у результаті розподілу й перерозподілу якого утворюються фінансові, або грошові фонди, відбувається повернення грошей і формуються кошти, що мають безпосереднє призначення для здійснення інвестування.
Отже, функціональне призначення фінансового ринку полягає у трансформації грошових засобів у ресурси, що створюють ВВП. Крім того, ринок виступає динамічним механізмом формування грошових фондів, який є принципово відмінним від бюджетного механізму, що переважав раніше у нашій економіці.
В економічній літературі часто для визначення цієї особливої сфери фінансово-кредитних відносин вживається поняття «ринок позичкових капіталів». При цьому, як правило, під цим ринком розуміють рух позичкового капіталу, механізм його перерозподілу між країнами, регіонами, галузями та механізми просування грошових засобів від кредиторів до позичальників за допомогою посередників. Поступово, внаслідок історичного розвитку, ці механізми трансформуються у систему грошових потоків, яка забезпечує утворення, розподіл і використання фінансових ресурсів суспільства. Система набуває таких важливих характеристик як «цілісність, структурованість, взаємозалежність та ієрархічність складових елементів і продовжує активно еволюціонувати». Набуває оформлення система у рамках фінансового ринку [2].
У зарубіжній літературі поняття «ринок позичкових капіталів» практично не використовується. В ній найчастіше йдеться або про фінансовий ринок або про ринок капіталів як тотожності.
Дехто з економістів ототожнюють фінансовий ринок із ринком грошей. Так, Е.Дж. Долан, К.Д. Кемпбелл і Р.Дж. Кемпбелл використовують терміни «фінансовий ринок» і «ринок грошей» взагалі як синоніми. Такий же підхід зустрічаємо і у Фредеріка С. Мишкіна у праці «Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків»: «ринок грошей - це фінансовий ринок, на якому купуються і продаються короткострокові боргові інструменти (строк погашення яких менший, ніж один рік)». Але водночас у різних авторів в окремих випадках продаж акцій розглядається як складова фінансового ринку [4].
Зовсім іншу точку зору зустрічаємо у підручнику «Вступ до банківської справи», де використовується поняття фінансовий ринок як синонім поняття ринку капіталів. А в підручнику «Гроші і кредит» за редакцією Б.С. Івасіва вже ототожнюються поняття «фінансовий» та «грошовий» ринки. Відомий російський економіст Л.І. Абалкін говорить про ринок інвестицій, або ринок інвестиційних ресурсів», як про фінансовий ринок. При цьому він не уточнює сутності поняття. Таке ж розуміння фінансового ринку зустрічаємо найчастіше і серед українських практиків. За таких підходів поза рамками аналізу залишаються інші сектори фінансового ринку [5].
Отже, одні автори характеризують фінансовий ринок широко, враховуючи всю сукупність ринкових відносин із кругообігу фінансових ресурсів у всіх формах. Інші дослідники фінансовим ринком називають окремі його сегменти. Частково таку плутанину можна пояснити концентрацією уваги науковців на різних аспектах фінансових відносин.
Визначення ринку у широкому і вузькому розумінні не є поняттями-антиподами і взаємно не виключають одне одного. Навпаки, за умов економіки, що нормально розвивається, ці поняття споріднені, тобто ринок у широкому розумінні закономірно включає в себе ринок у вузькому розумінні.
Однак зупинимося на деяких зауваженнях.
По-перше, стосовно визначення ринку позичкових капіталів. На нашу думку, певна плутанина у розумінні його сутності викликана перекладом. У російській мові поняття «осуда» використовується для визначення усієї сукупності боргових зобов`язань. Аналогом цього поняття в українській мові є вже два слова: позика і позичка. Позика - це відносини з приводу надання коштів у тимчасове користування, коли позичальник бере на себе зобов`язання повернути у визначений строк основну суму боргу й відсотки [2]. Ці відносини оформлюються, як правило, цінним папером, наприклад, облігацією. Ціною грошей тут виступає процентна ставка, яка формується на ринку цінних паперів. Ці відносини можуть здійснюватися як за каналами прямого фінансування, так і опосередкованого, за участю різноманітних фінансово-кредитних установ (фінансових посередників). Позичка - це спосіб опосередкованого фінансування, коли кредитні установи (комерційні банки) акумулюють вільні кошти економічних суб`єктів і надають їх від свого імені у тимчасове користування позичальникам. В основу цих відносин покладено договір (кредитний договір), який не обертається на ринку як самостійний інструмент. Позичка - це кредит суто у грошовій формі. Ціною грошей у відносинах позички виступає банківський процент. Однак позика і позичка є двома формами руху одного й того самого капіталу, борговими зобов`язаннями, оскільки вони обумовлюють зобов`язання емітента повернути фіксовану суму (величину основного боргу плюс процент) у визначений строк незалежно від економічних обставин.
Отже, щоб уникнути понятійної плутанини, пропонуємо використовувати поняття «ринок боргових зобов`язань» для загальної характеристики строкових запозичень щодо різноманітних форм за яких рух коштів не передбачає зміни власника грошей. А під ринком позичкових капіталів розуміти вужчі відносини, а саме відносини з приводу акумуляції кредитними установами грошових засобів фізичних і юридичних осіб і надання їх у тимчасове користування. Водночас не слід ототожнювати ані ринок боргових зобов`язань, ані ринок позичкового капіталу з фінансовим ринком. Позичковий капітал і капітал у вигляді цінних паперів (фіктивний капітал) - це лише окремі форми фінансового капіталу. Ще однією формою виступає капітал в іноземній валюті.
По-друге, відносно розуміння «фінансового» та «грошового» ринків. Як ми вже казали, дуже часто в економічній літературі і публіцистичній літературі ці поняття використовуються як синоніми. На нашу думку, це не правомірно. Поняття «фінансовий ринок» ширше за «грошовий ринок». Останній обслуговується грошовою масою, що перебуває в обігу, і контролюється та регулюється банківською системою на чолі з Центральним банком. А фінансовий ринок включає, крім цього, так звані «квазігроші» і є ширшим за грошовий ринок.
По-третє, не є правильним підміняти поняття «фінансового ринку» окремими його секторами, або сегментами.
Об`єктом фінансового ринку виступають гроші, які вивільняються у процесі суспільного відтворення. Через ринок і кошти акумулюються і перерозподіляються. Основним критерієм перерозподілу стає дохід, що отримує власник грошових засобів. В основі цього перерозподілу лежить ціна, яка встановлюється на фінансовому ринку внаслідок зіставлення попиту та пропозиції, і є важелем саморегулювання ринку. Водночас ми усвідомлюємо, що функціонування фінансового ринку передбачає ті чи інші форми його державного регулювання. Значення останнього посилюється в період проведення економічних перетворень і знижується у разі стабільного розвитку економіки. За сучасних умов в Україні державне втручання у фінансовий ринок є необхідним, однак центр ваги має переноситись із прямих методів втручання на опосередковані економічні методи регулювання і створення відповідної нормативно-правової та інституційної бази щодо його діяльності.
З організаційної точки зору фінансовий ринок - це сукупність різноманітних структурних елементів фінансових відносин що взаємопов`язані і утворюють певні підсистеми, які можна розглядати, як самостійні системи [1].
Фінансовий ринок можна класифікувати по-різному залежно від того, який критерій покладено в основу градації. Він може включати окремі сектори, що пов`язані між собою по-різному і які, у свою чергу, в іншому середовищі є самостійними системами. Між цими секторами не існує чітких меж, навпаки, відбувається постійне переливання коштів з одного сектору до іншого.
Залежно від виду інструментів фінансовий ринок, на думку авторів підручника «Гроші і кредит», складається з двох ринків, які взаємопов`язані й доповнюють один одного, але й окремо функціонують [5]: ринок позичкових капіталів та ринок цінних паперів.
За такої точки зору існує ряд неточностей. По-перше, при єдиному загальному підході в економічній літературі щодо виділення зазначених секторів фінансового ринку, виникає проблема різного тлумачення їх сутності, наповненості, і в першу чергу це стосується ринку позичкових капіталів. Так, якщо погодитися з його трактуванням (але не з назвою) у наведеному підручнику, то погляди інших дослідників спірні, бо вони трактують ринок позичкового капіталу як сукупність ринку банківських кредитів і частки ринку цінних паперів у секторі боргових зобов`язань. Свій підхід стосовно цього питання ми вже наводили раніше. Наголосимо тільки ще раз, що різноманіття підходів зумовлено відсутністю чітко встановленої і відпрацьованої методологічної бази у науковому середовищі. У цьому контексті можна погодитися з тими науковцями, які поділяють фінансовий ринок на ринок банківських кредитів і ринок цінних паперів.
По-друге, ми вже з`ясували, що недоцільно зводити загальну форму руху фінансового капіталу лише до відомої формули руху позичкового капіталу Г - Г`. Рух фінансового капіталу відбувається у вигляді Г - Т - Г`. Питання тут полягає у характері цього особливого товару - Т або фінансового інструменту (Фін) у купівлі-продажу грошей. У якості інструменту виступають або цінні папери (ЦП) або грошові зобов`язання (Гзоб), що забезпечені договором, або валюта (В). Відповідно загальну формулу кругообігу фінансового капіталу можна подати так [3]:
Г - Фін - Г`.
Виходячи з цих інструментів, вважаємо за доцільне виділити такі сектори фінансового ринку, з притаманним кожному з них характером кругообігу капіталу:
- ринок банківських кредитів (Г - Гзоб - Г`);
- ринок цінних паперів (Г - ЦП - Г`);
- валютний ринок (Г - В - Г`).
За сучасних умов розвитку інструментарію фінансового ринку у світовій економічній літературі додають останнім часом ще один сектор - ринок фінансових деривативів. Враховуючи обсяги цього сегмента у світовому фінансовому ринку, його динамічний розвиток, є сенс враховувати і цей сектор.
Ринок банківських кредитів охоплює відносини з приводу акумуляції кредитними установами коштів фізичних та юридичних осіб і надання їх у вигляді позичок на умовах зворотності й платності. Особливістю відносин у цьому секторі ринку є те, що [4]:
1) об`єктом стають не самі гроші, а лише право (грошове зобов`язання) на тимчасове користування кредитними ресурсами, тобто споживча вартість, корисність цих грошей;
2) йому притаманна функція економії витрат обігу і створення додаткової купівельної спроможності.
На ринку цінних паперів відбувається купівля-продаж цінних паперів, яка за своєю формою близька до позички капіталу. Водночас на ринку цінних паперів, на відміну від ринку банківських кредитів, відбувається просто передача вже існуючої купівельної спроможності. Ця відмінність принципова і не є суто методологічною чи теоретичною. Можливість децентралізованого випуску великої кількості фінансових інструментів (переважно - цінних паперів) за умови виконання ними функцій грошей ставить практичні питання співвідношення грошової маси і фінансових інструментів, змоги їх взаємного витіснення.
З одного боку, наявність в обігу значного обсягу ліквідних фінансових інструментів дає монетарній владі змогу гнучко і оперативно проводити свою політику через операції з цінними паперами, в першу чергу з державними цінними паперами. З другого - це змінює модель попиту на гроші. А за умов відсутності реальних механізмів регулювання попиту на цей зростаючий ринок може створити надмірний рівень ліквідності й капіталізації, що призведе до зростання інфляції.
Уже вищенаведене поширюється на валютний сектор фінансового ринку. Валютний ринок є тією сферою економічних відносин, де здійснюється купівля-продаж іноземної валюти та цінних паперів в іноземній валюті на основі попиту та пропозиції.
Спільним між різними секторами фінансового ринку є те, що купівля особливого фінансового інструменту (товару) не означає його виходу із сфери обігу. Навпаки, всі вони є ліквідними, однак кожній групі інструментів притаманний свій механізм і можливості ліквідності.
В економічній літературі можна зустріти й іншу думку щодо виділення секторів фінансового ринку залежно від виду інструментів, а саме [2]:
- ринок валюти;
- ринок боргових зобов`язань;
- ринок титулів власності, або пайовий ринок;
- ринок фінансових деривативів.
Ця класифікація відбиває суттєві риси зазначених ринків не тільки і не стільки за видами інструментів, скільки з врахуванням сутності кожного з них.
Другий підхід щодо класифікації фінансового ринку, є на нашу думку, важливішим, бо спирається на функціональну ознаку, тобто на функції, які виконує кожна складова в ринковому розподілі й перерозподілі фінансових ресурсів. Відповідно прийнято ділити фінансовий ринок на ринок грошей і ринок капіталів.
Є й протилежна думка. Авторитетний у західній економічній науці вчений Й. Шумпетер писав: «Ринок капіталу є тим, що будь-яка ділова людина називає грошовим ринком... Ця назва досить коректна тому, що на цьому ринку продаються та купуються не просто «гроші». Та, незважаючи на це, можна зазначити, що врешті-решт ринок капіталу є саме тим, що на практиці зветься ринком грошей. Іншого ринку капіталів просто не існує» [].
Однак, на нашу думку, не слід ототожнювати ринок грошей і ринок капіталів. Як зауважував І.А. Трахтенберг, відносно єдності й розбіжності цих складових фінансового ринку «в одному випадку капітал виступає не стільки як капітал, скільки як сума купівельних і платіжних засобів, в іншому - сума грошей, що позичається, виступає не стільки як гроші, скільки як капітал».
По суті, ринок грошей і ринок капіталів є відносно самостійними й водночас органічно пов`язаними ланками єдиного ринку. Функцією ринку грошей і за сучасних умов залишається обслуговування товарного обігу ліквідними грошима, що функціонують на цьому ринку як купівельний і платіжний засіб. Будучи найчастіше простим посередником обміну, гроші, що обслуговують операції на ринку грошей, репрезентують в обігу абстрактну форму вартості товару, уособлюючи всю гаму споживчих вартостей. Гроші на ринку грошей продаються і купуються на короткий період часу від одного дня до одного року. Рух грошових засобів між суб`єктами на ринку грошей має за мету перерозподіл ліквідності між ними. Цей перерозподіл як у кожний даний момент, так і в перспективному плані визначається поточними доходами на короткострокові ресурси. Отже, функціонально до ринку грошей можна віднести ті вкладання коштів, які використовуються для забезпечення поточної діяльності, тобто призначені обслуговувати рух оборотного капіталу.
Ринок грошей включає кілька сегментів: ринок готівкових грошей, ринок короткострокових казначейських зобов`язань, ринок короткострокових комерційних векселів (обліковий ринок), ринок короткострокових кредитів тощо [3].
Іншою, важливішою, на нашу думку, складовою фінансового ринку є ринок капіталів. Його призначення - обслуговування руху основного капіталу. На ринку капіталів обертаються фінансові інструменти строком дії понад 1 рік.
На ринку капіталів гроші, що є об`єктом угод, виступають уже не як купівельний чи платіжний засіб, а як капітал, як самозростаюча вартість. Метою споживання грошей є не отримання споживчої вартості, необхідної на певний момент, а отримання в майбутньому доданої вартості, більшої величини, ніж авансована.
Крім якісної різниці між цими секторами фінансового ринку, існує і різниця у кількісному виразі. Загальна маса позичкового капіталу значно перевищує кількість грошей, що перебуває в обігу. Таке перевищення пояснюється тим, що одна й та сама грошова одиниця може неодноразово функціонувати як капітал. Крім того, до фінансових змінних додається і маса цінних паперів, що обертаються.
Функціонування ринку капіталів дає змогу економічним суб`єктам сформувати інвестиційні ресурси та забезпечити потребу в ефективному інвестуванні для реалізації реальних інвестиційних проектів. Ринок капіталів сприяє вирівнюванню національного прибутку і підвищенню його маси.
Формування ринку капіталів пов`язане з появою реальних підприємницьких інституцій за суб`єктами, об`єктами та умовами інвестування, що принципово відрізняються від державних централізованих капітальних вкладень. Економічна основа цього ринку - наявність різноманітних форм власності, які становлять базу ринкового перерозподілу доходів і накопичень. Водночас ринок капіталів виступає важливою складовою структурної перебудови, в тому числі сприяє появі нових недержавних форм власності.
Однак при суттєвій відмінності ринку грошей і ринку капіталів між цими складовими фінансового ринку за сучасних умов не існує і не повинно існувати чіткої межі. Навпаки, пріоритетним завданням держави, монетарної влади є забезпечення переміщення грошей із ринку грошей на ринок капіталів.
Зовнішньою характеристикою національного фінансового ринку є те, що він пов`язаний з фінансовими ринками інших країн, тобто події на останніх впливають на його функціонування. Такий вплив не можна звести до макроекономічних зв`язків між країнами або до діяльності загальних учасників їх фінансових ринків - він може виникнути, навіть якщо реальні і фінансові сектори економіки країн слабо пов`язані.
Важливою є залежність фінансового ринку, а саме його головних атрибутів (цін і ліквідності) від реального сектора економіки, це обумовлено тим, що фінансової активи і інструменти є вимогами на продукцію або послуги фірм різних секторів економіки.
Важливою є роль фінансового ринку в умовах нестабільного економічного становища країни, що розвивається. Функція фінансового ринку як стабілізуючого фактору може бути описана по-різному. Але відповідно до видатного дослідження, що було проведено нобелівським лауреатом Р. Стіглісом, який систематизував вплив фінансового ринку на економічні системи, що розвиваються, на початку 90-х рр., це [5]:
-передача капіталу від агентів позичальникам і інвесторам;
- можливість залучення більшого обсягу капіталу, ніж один або група ощадних агентів можуть пропонувати на більш вигідних умовах;
- більш ефективний вибір проектів;
- контроль використання капіталу за проектами;
- забезпечення виконання проектів;
- передача частки ризиків.
Реалізація саме цих функцій фінансового ринку забезпечує досягнення завдань стабілізації економіки - стійкого росту виробництва, зростання й стабільного рівня добробуту населення, а також практична незмінність цін.
Головною проблемою, з якою стикається фінансова сфера в умовах економіки, що розвивається, полягає в неповноті фінансових ринків. Дана ситуація є прямим наслідком проблем у сфері майнових відносин, а саме: недостатньо чітко прописаних прав власності і переважно декларативних заходів з захисту інвесторів. Формування фінансових ринків і інститутів в пострадянських державах протікало на тлі тривалого падіння господарської активності. До того ж відмова від адміністративних методів підтримки дисципліни не супроводжувалася зміцненням судово-правових процедур і посиленням ринкових важелів.
Висновки. Таким чином, фінансовий ринок - це система, якій властиві гіперкомплексність (наявність різнорідних елементів), динамічність (здібність до взаємодії), структурність, цілісність, ієрархічність. Наведений огляд дає підставу зробити висновок, що становлення фінансового ринку неможливе без проведення економічних реформ і подальшого економічного зростання України. Опрацювання єдиного підходу щодо теоретичних і практичних засад функціонування фінансового ринку допоможе, як нам здається, підняти його рівень розвитку та якість функціонування в управлінні грошовими ресурсами.
Наведені уточнення щодо інституціональної побудови фінансового ринку, на нашу думку, можуть сприяти вибору найвиваженішого напряму використання фінансових механізмів у подальшій акумуляції вітчизняних капіталів та їх інвестування в економіку України.
Література:
1. Гроші і кредит: Підручник / За ред. проф. Б.С. Івасіва. - КНЕУ. - 1999. - С. 74-80.
2. Каракулова І. С. Теоретичні підходи до визначення сутності фінансового ринку / Каракулова І. С., Криклій А. С. // Економіка та держава. - 2011. - №1. - С. 11-19.
3.Мещерова Н.В. Роль і місце фінансового ринку в структурі та розвитку ринкових відносин / Н. Богут // Фінанси України. - 2011. - № 3. - С. 47-54.
4. Опарін В. Основні аспекти формування фінансового ринку як форми переміщення фінансового капіталу / В. Опарін // Економіка та держава. - 2011. - № 7. - С. 21-28.
5. Токмакова І.В. Сутність і структура фінансового ринку / І.В. Токмакова // Фінанси України. - 2010. - №12. - С. 112-120.
