XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд.філол.наук, Оліфіренко Л.В. СТИЛІСТИЧНА РОЛЬ ПАРОНІМІЧНОЇ АТРАКЦІЇ У ПОЕЗІЇ В.СТУСА

канд. філол. наук Оліфіренко Л.В.

Донецький інститут ринку та соціальної політики

СТИЛІСТИЧНА РОЛЬ ПАРОНІМІЧНОЇ АТРАКЦІЇ У ПОЕЗІЇ В.СТУСА

Вивченням паронімічної атракції як окремого прийому слововживання та організації тексту займалися й займаються багато мовознавців. Так, при широкому підході [1; 3] пароніми розуміють як слова, що мають лише звукову подібність, при цьому морфемна будова до уваги не береться. До таких слів належать як спільнокореневі слова, так і різнокореневі. Звукова відмінність при такому розумінні паронімів можлива у сфері вокалізму і консонантизму. При вузькому підході до категорії паронімів зараховують тільки спільнокореневі слова [2; 6].

У віршових текстах під паронімією звичайно розуміють явище зближення близькозвучних різнокореневих слів [6]. Це поняття - паронімічна атракція - походить від двох слів: пароніми (гр. para - біля, мимо та onyma - ім'я) - слова, близькі за звучанням, але різні за значенням, та атракція (лат. attractio - гра, видовище) й, отже, "означає перегру схожою формою і різним змістом слів" [7, С.274].

У своєму дослідженні за основу беремо визначення паронімічної атракції як явище лексичної семантизації лексичних та морфологічних одиниць, що зіставляються на основі глибокої звукової подібності. Паронімічна атракція як мовно-естетична ознака поетичного тексту Василя Стуса ще не була об'єктом лінгвістичного аналізу, що й мотивувало вибір теми статті. Мета дослідження - розкрити функціональне навантаження паронімічної атракції в художній мові ліричних творів автора.

В.Стус використовує паронімічну атракцію кількох типів: вокалічну, консонантну та метатетичну, які реалізуються у синонімічних, антонімічних та паронімічних зближеннях, виконуючи різні стилетворчі функції, зокрема функцію звукового "скріпу" в структурі різнотипних тропеїчних синтагм. Вокалічний тип паронімічної атракції об'єднує ті контексти, в яких за умовної консонантної тотожності оказіональних паронімічних "основ" має місце вокалічне розподібнення цих "основ": ...і кожен крок мій криком аж кричить,/ і кожен спогад серце зворушає (ЧТ:61); Боже, не літості - лютості,/ Боже, не ласки, а мсти,/ дай розірвати нам пута ці,/ ретязі ці рознести (П-1:64). За вокалічної паронімічної атракції можливі, хоч і незначні, зміни у складі приголосних: Як тишу притулить до віч.../і кликать день, котрий бреде/ у клекоті й клятьбі? (ЗД:100).

Значний ступінь белетризації паронімічних зближень спостерігаємо у таких парах, як білий - боліти (у поезії В.Стуса неодноразово трапляється смислове наближення образу біль до колірного слова білий, що своїм корінням сягає української поетики початку 20-х рр. ХХ ст., пор.: Цей білий грім снігів грудневих,/ грудного болю білий грім (П-1:36); Як синьо, як біло, як яро горить/ усе що боліло, і все, що болить (П-2:60); біль - болід: зболіло серце, як болід,/ згубився й болю слід (П-1:118); день - дно: аби з тобою запізнати дно,/ де літеплена річка молока/ потьмариться до вигусклої спеки,/ день збрижеться, утеклий і далекий...(ВЦ:176); сам - сумнів: Рятуючись од сумнівів,/ б'ю телеграму собі самому...(ВЦ:176).

У поетиці В.Стуса привертають увагу ті паронімічні словосполуки, що фонетично скріплюються звуковими повторами - "ж", "д", "н", "в": дзвінкі "д", "ж" та "н", глухий "в" забарвлюють емоційним ореолом драматизму висловлювання. Поява таких звукових образів є швидше винятком, а не правилом, оскільки "Поезія взагалі намагається уникати нерівного ритму, дисонансів, важкої вимови, грубих сполучень чи неприємних зіткнень приголосних. Поети, які не володіють сильним темпераментом, особливо ретельно дотримуються гармонії звуків. Навпаки, деякі дисгармонії та нерівності ритму використовуються спеціально для створення враження сили, люті!" [4, С.399]. Такі лексеми, як "жив", "жав", "жаль" на тлі прийому алітерації (повторення приголосних "ж", "д", "з", "в", "н") здатні формувати паронімічні контексти відповідної емоційної семантики: Ще й до жнив не дожив, зелен-жита не жав,/ ані не долюбив. І не жив. І не жаль (П-1:50).

Якщо у контексті контактують пароніми, один з яких буквально повторює інший, то створюється ілюзія етимологічної мотивації, реалізується прийом поетичної етимології: Пес і песиголовці і твоя/ арка закаркала - чорно-червона...(П-1:139); У Гефсиманському саду, віддавшись самоті,/ я жалем жалений бреду, згубивши всі путі (П-2:58); І ложе Прокруста/ із хрустом проноситься миршавий жар (П-2:68-69).

Частіше, порівняно з вокалічною, у поетичному мовленні В.Стуса використовується консонантна паронімічна атракція, яка ґрунтується на консонантній розподібненості "основ", пор.: Спасибі, коли ти є,/ що ти - це ти,/ що досить руку простягти - / і край, і грай, і ти (ЗД:68). Здебільшого такий тип паронімії використовується митцем у складі рими (пор.: де марення чумацьким возом/ пускаються у Крим по сіль./ А потім враз оступить біль/ Натужну душу - й не дихнути (ВЦ:179), деколи - у межах речення, як, напр., у вірші "Збоку, о збоку - за серце лівіше...": подуму, подиву, димної тиші - / зволений, зболений, здолений рай (П-2:75). Розширення асоціативно-звукового мікро-поля дуб - дух В.Стус демонструє словом дума: Захмелів землею дуб,/ Захмелів коньячним духом,/ Почорнівши од натуги,/ золотавіє до дум (П-1:213), унаслідок чого розширюється паронімічне зближення дуб - дух - дума лексемою дув (третя особа однини минулого часу дієслова дути), пор.: Запорожець - нелинь-дуб/ Край борів отаборився./ Дідьком гнаний, вітер нісся,/ Шарпав крону, в дупла дув (П-1:213).

Рідше у віршах В.Стуса трапляється метатетична паронімія, за якої використовується перестановка приголосних із метою надання тексту виразності, підсилення його дієвості: Ні небожителі, ні жебоніння трав,/ ...ніщо не скаже/ Тобі про повертання (ЗД:86).

У системі слововживання письменника помітно виокремлюються тексти, що не створюють власне паронімічного ефекту, проте демонструють прагнення до нього. Так, не можна не помітити звуко-семантичних зв'язків у групах словосполук, що тяжіють до фразеологізмів і вкарбовуються у пам'ять значною мірою завдяки своїм глибоким звуковим повторам: Цей біль - алкоголь агоній,/ як вимерзлий до хрусту жаль (ВЦ:183).

Навмисне зближаючи подібні за зовнішньою формою у морфемному складі і звучанні, але відмінні за значенням слова, автор досягає ритмо-звукового увиразнення поетичного вислову, дієвість художнього тексту, його мовну естетику. Фактичний матеріал дослідження дає підстави стверджувати, що паронімічна атракція в поетичних текстах В.Стуса - не лише засіб виразності та експресивності, а насамперед репрезентант креативної індивідуально-авторської мовної діяльності.

Література:

•1.     Бойко Н. І. Укр. експресивна лексика: монографія. - Ніжин : ТОВ Вид-во „Аспект-Поліграф", 2005. - 552 с.

•2.     Воронюк О. В. Паронімічна атракція в заголовку текстів англомовної масової комунікації: автореф... к. ф. н.: спец. 10.02.04.- О., 1998. - 16 с.

•3.     Григорьев В.П. Паронимия // Языковые процессы современной русской художественной литературы. Поэзия. - М.: Наука, 1977. - С.186-239.

•4.     Доза А. История фр. языка. - М.: Изд-во ин. литературы, 1956. - 471 с.

•5.     Ріжко Р. Л. Паронімічна атракція як домінанта укр. поетичного дискурсу к. ХХ - поч.. ХХІ століття // Лінгвістика. - 2011. - № 1. - С.169-182.

•6.     Ставицька Л. Естетика слова в укр. поезії 10-30 рр. ХХ ст. - К.: Правда Ярославичів, 2000. - 155 с.

•7.     Ткаченко А. Мистецтво слова. - К.: Правда Ярославичів, 1998. - 448 с.

Умовні скорочення

ЗД - збірка "Зимові дерева"

ВЦ - збірка "Веселий цвинтар"

Кр - збірка "Круговерть"

ЧТ - збірка "Час творчості"

П-1 - збірка "Палімпсести", книга 1

П-2 - збірка "Палімпсести", книга 2


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>