XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

канд.філолог.наук, Рогожа В.Г. ІМПЕРАТИВНІ ПРАВИЛА НОРМАТИВНОГО АКТА ТА ІНДИКАТИВНІ ФОРМИ ЇХ ВИРАЖЕННЯ

Кандидат філологічних наук, доцент Рогожа В.Г.

доцент кафедри мовознавства

Хмельницького університету управління та права

ІМПЕРАТИВНІ ПРАВИЛА НОРМАТИВНОГО АКТА ТА ІНДИКАТИВНІ ФОРМИ ЇХ ВИРАЖЕННЯ  

Право як засіб регулювання поведінки людей, впливу на їхню волю і свідомість звернене в першу чергу не до почуттів і уяви людини, а до її волі і розуму. Тому при викладенні законодавчої думки у формі нормативного акта використовуються специфічні правотворчі мовні засоби, характерні лише для цієї галузі [1, с. 59].

Особливістю норм права є те, що правила (ряд правил) в них подано в імперативній (категоричній, владній) формі. Саме імперативність не допускає можливостей змін встановлених раніше вимог діяти відповідним чином. Імперативні (абсолютно визначені) норми передбачають єдино можливий варіант поведінки. Імперативні норми права приписують чітко визначені дії, однозначно закріплюють вичерпний перелік і зміст прав та обов'язків суб'єктів і не допускають від них ніяких відхилень. Такі думки висловлюють провідні юристи-теоретики В.К. Колпаков, В.В. Копєйчиков, В.Ф. Погорілко [2-4].

Функціональне призначення імператива в мові визначає специфіку його семантики, яка досить адекватно характеризується визначенням: імператив (або наказовий спосіб) виражає волевиявлення мовця, яке залежно від конкретної комунікативної ситуації набуває модальних відтінків наказу, команди, заклику, побажання, прохання, поради, застереження тощо [5, с. 419].

Проте  „рафінований" наказовий спосіб у текстах нормативних актів не спостерігається, пор.: зроби - зробімо - зробіть - хай зробить - нехай зроблять. Цю функцію перебирає на себе інша граматична форма, суть якої - передати реальний стан (дійсний спосіб, або індикатив) відтворюваних подій всупереч ірреальному (недійсному) стану з додатковою експресією (наказовий спосіб).

У мові таке явище називається „асиметричністю" [5, с. 422] і ґрунтується на властивості мовних знаків змінювати співвідношення між позначувальним і позначуваним. Сутність його полягає в тому, що одна форма дієслівного способу може вживатися у значенні іншої, втрачаючи при цьому свою первинну функцію. Невідповідність між формою способу і її реальним вторинним значенням з'ясовується в контексті, який відображає відповідну комунікативну ситуацію. Саме контекст допомагає сприйняти волевиявлення мовця, передане формами дійсного способу в значенні наказового.

Мета статті - розглянути можливості використання індикативних форм теперішнього-майбутнього часу як імперативних, які мають спонукальне значення, розкрити фактитивну інтерпретацію таких явищ.

На асиметричність форм вказувала свого часу Л.С. Єрмолаєва, досліджуючи спосіб дієслова в германських мовах: "індикатив і імператив не протистоять один одному як категорійні форми способів, а утворюють категорію спонукальності / неспонукальності, яка відрізняється від категорії способу і підпорядковується їй. [6, с. 103]. Автор вважає, що за модальним значенням індикатив і імператив не суперечать один одному і належать до одного способу - реалісу. На нашу думку, таке пояснення особливо характерне законодавчому стилю, у якому спонукання до дії, волевиявлення мовця, - функція форм наказового способу, для яких відповідне модальне значення є первинним, категоріальним, - виражається дієсловами дійсного способу.

Ідея використання індикативних форм теперішнього-майбутнього часу як імперативних, які можуть мати наказове значення, не нова [7, с. 99]. Ми досліджуємо таке явище у текстах нормативних актів і зауважимо, що в правових текстах ці форми набирають додаткового модального значення повинності, закономірності дії. А.М. Пєшковський, а пізніше і А.В. Бондарко розглядають ті випадки використання форм, коли „до вираження запланованої дії приєднується модальний відтінок спонукання, припису" [8, с. 156]. У нормативному акті такі висловлення слід кваліфікувати як імперативні, оскільки заміна форми 3-ї особи однини теперішнього часу недоконаного виду аналітичними формами з модальними модифікаторами обов'язковості, постійності, закономірності та незаперечності дії не веде до семантичних змін, пор.: Суддя негайно розглядає (повинен розглянути) скаргу і матеріали справи..., вислуховує (повинен вислухати) особу, яка провадить дізнання, слідчого, вислуховує (повинен вислухати) думку прокурора, після чого в залежності від підстав для прийняття такого рішення виносить (повинен винести) постанову про застосування заходів безпеки або про їх скасування чи про відмову в цьому (КПКУ.-Ст.52-5); Перед дачею кожним свідком чи потерпілим показань головуючий встановлює (повинен встановити) його особу, роз'яснює (повинен роз'яснити) свідкові його права і обов'язок повідомити все, що він знає в справі, та попереджає (повинен попередити) його про кримінальну  відповідальність ... (КПКУ.-Ст.302).

В імперативних реченнях з індикативними формами дієслова є семантичні та формальні особливості: такі наказові речення мають тільки „фактитивну інтерпретацію" [9, с. 235]. Тут діє каузативний зв'язок явищ, унаслідок виникнення і розвитку яких одне слугує причиною, інше - наслідком: мовець (законодавець) виступає як керівник, а слухач (він же й виконавець) - як підлеглий. Змістом волевиявлення у такому разі є наказ. Все наказове висловлення з індикативними формами дієслова виражає волевиявлення, виконання якого передбачено у майбутньому, при цьому складається враження, що індикативні форми недоконаного виду переважно вживаються для позначення дії, яка повинна відбуватися не відразу, а через певний проміжок часу: Після проведення необхідних підготовчих дій головуючий у колегії суддів призначає дату розгляду справи в судовому засіданні не пізніше місячного строку з дня їх закінчення (ЦПКУ.-Ст.300); Для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу (ГПКУ.-Ст.41); або ж вони вживаються для позначення дії, яка повинна відбутися безпосередньо після моменту мовлення: Канцелярія суду невідкладно надсилає повідомлення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання (ЦПКУ.-Ст.300); У разі виявлення таких предметів складається акт, а про їх вилучення командир дисциплінарного батальйону негайно повідомляє прокуророві (КВКУ.-Ст.76). У таких наказових висловленнях з індикативними формами завжди виражається волевиявлення стосовно майбутньої дії, яка однозначно сприймається як вказівка до дії, закономірний невідворотний припис, причому стан волевиявлення щодо невідворотності дії можуть підсилювати модальні модифікатори (у наших прикладах: невідкладно, негайно). Таким чином, до засобів вираження модальності із значенням наказу можемо віднести індикативні форми теперішнього недоконаного, які вживаються із значенням наказовості. Семантичною підставою для цього слугує та обставина, що ці форми, як і імперативні, означають дію, яка або повинна виконуватися безпосередньо після моменту мовлення, або виконується через певний проміжок часу.

У законодавчому стилі при волевиявленні мовця надзвичайно важливу роль відіграє своєрідна експресія, відповідна інтонація. „Наказовий спосіб, - писав акад. В.В. Виноградов, - виражаючи волю мовця, яка спонукає співрозмовника стати виробником, суб'єктом якої-небудь дії, належить до емоційно-вольової мови і характеризується особливою інтонацією ... експресивністю, ефективністю своїх граматичних значень. У категорії наказового способу експресивні смислові відтінки панують над абстрагованими, інтелектуальними значеннями форм" [10, с. 590]. Оскільки в нормативних текстах форма індикатива інтерпретує наказ, то разом із граматичними функціями дійсний спосіб бере на себе ті ж експресивно-інтонаційні обов'язки, що й імператив, інтонація якого є органічною властивістю дієслівних форм, сама по собі може перетворити будь-яке слово у вираз наказу. Поза цією інтонацією наказовий спосіб не існує, отже, не може й існувати індикатив у такому разі в тексті нормативного акта.

Література:

•1.  Правове письмо: навч.-метод. матеріали / Р.О. Стефанчук, Д.А. Монастирський, В.Г. Рогожа, В.А. Ватрас; за ред.. Р.О. Стефанчука. - К.: СПД Юсипюк В.Д., 2009.- 230 с.

•2.  Колпаков В.К. Адміністративне право України. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 733 c.

•3.  Теорія держави і права / За заг. ред. В.В.Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 368 с.

•4.  Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. - К.: Наук. думка, 1999. - 734 с.

•5.  СУЛМ, 1997 - Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П. Грищенка. - К.: Вища шк., 1997. - 494 с.

•6.  Ермолаева Л.С. Типология системы наклонений в современных германских языках // Вопросы языкознания. - 1977. - №4. - С. 97-106.

•7.  Шинкарук В.Д. Категорії модусу і диктуму у структурі речення: Монографія. - Чернівці: Рута, 2002.- 272 с.

•8.  Бондарко А.В. Грамматическая категория и контекст. - Л.: Наука, 1971. - 116с.

•9.  ТФГ, 1990 - Теория функциональной грамматики: Темпоральность. Модальность. - Л.: Наука, 1990. - 264 с.

•10.  Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. - М.: Высшая шк., 1986. - 784 с.

Список використаних джерел

ГПКУ - Господарсько-процесуальний кодекс України. - К.: Атіка, 2002. - 64 с.

КВКУ - Кримінально-виконавчий кодекс України: Офіц. видання. - К: „Видавничий Дім „Ін Юре", 2004. - 208 с.

КПКУ - Кримінально-процесуальний кодекс України: Офіц. видання. - К.: „Видавничий Дім „Ін Юре", 2004. - 272 с.

ЦПКУ - Цивільний процесуальний кодекс України. - Харків: ТОВ „Одіссей", 2002. - 176 с. 

e-mail: kafmov@univer.km.ua 

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>