XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

кандидат архітектури, Лінда С.М. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЖИТЛОВОГО БУДІВНИЦТВА ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ ПОСТРАДЯНСЬКОГО ЧАСУ

Лінда Світлана Миколаївна

кандидат архітектури, доцент кафедри «Архітектурне проектування»

Національного університету «Львівська політехніка»

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЖИТЛОВОГО БУДІВНИЦТВА

ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ ПОСТРАДЯНСЬКОГО ЧАСУ

Житлова проблема завжди залишалася однією із найболючіших за весь період існування України як унітарної держави. У СРСР житло було радше об'єктом будівельної діяльності, а не архітектурної творчості, що було зумовлене гострою нестачею житла у повоєнний час бурхливого індустріального розвитку та зростання населення міст. Безумовно, архітектори приймали участь у процесі творення житла, проте їх ініціативи були строго лімітовані режимом. Робота архітектора була зредукована до тиражування та прив'язки типових проектів, які створювалися у Москві. Іншою важливою тенденцією радянської житлової політики, наслідки якої ми відчуваємо сьогодні особливо гостро, - це реалізація містобудівної ідеї «житлових районів та мікрорайонів». Саме таким чином постали житловий масив «Оболонь» у Києві, розрахований на 250 тис. жителів; житловий район «Сихів» у Львові з населенням 150 тис.; житловий масив «Салтовський» у Харкові на 400 тис. Ці т.зв. «спальні райони» з низькою якістю будівництва, з поганим зв'язком із центром та місцями прикладення праці викликали масове невдоволення їх мешканців. Проте їх будували швидкими темпами і вражаючими масштабами. Незважаючи на це, житлова проблема так і залишилися невирішеною. Тому у 1985 р. М. Горбачов, прийшовши до влади, проголосив гасло: «Кожній сім'ї - окремий дім або квартиру!». Але жорстко регламентоване радянське житлове будівництво також не зуміло досягнути цієї мети [1]. Що ж змінилося за роки незалежності?

За відсутності державного замовлення припинилося будівництво за принципом мікрорайонування великих житлових масивів. Фактично, це майже виключило із арсеналу сучасної архітектурної практики використання типових проектів. Проектування ведеться приватними архітектурними майстернями, що відразу персоніфіковує проекти, проте творчий потенціал архітекторів часто гальмується інертністю будівельного комплексу та втратою будівельної культури за роки домінування індустріального будівництва.

Оживлення у секторі житлового будівництва спостерігалося з середини 1990-х років - після певної стабілізації економічного та соціального життя. Першою тенденцією, яка проявила себе найшвидше, стало хаотичне формування районів приватного житла у приміських зонах. Таким чином західноукраїнські міста опинилися у кільці індивідуальної забудови (наприклад, лише по периметру Львова у 1990-ті роки було побудовано 45 тис. односімейних житлових будинків). Пострадянська фобія мінімальних житлових площ призводила до явного перебільшення загальних площ будинків (у середньому 300 - 600 м²), наслідком чого стала неспроможність або завершити будівництво, або згодом - утримати готові помешкання. Сьогоднішні тенденції свідчать про раціоналізацію мислення замовників, що призводить до появи скромніших та економічних вирішень. Серед масового проектування індивідуального житла трапляються проекти різної якості, проте з'являються цікаві вирішення. Так, використовуючи регіональні традиції цікаві будинки на околицях Львова зведені О. Матвіївим, І. Гнесем, В. Якубовським.

У межах міста житлове будівництво ведеться у кількох напрямках: зведення будинок-вставок (т.зв. «пломбування» міської тканини), будівництво окремо розташованих багатоквартирних будинків та будівництво житлових комплексів закритого типу. Ці тенденції свідчать про демократизацію самого процесу, його диверсифікацію, як типологічну, так і соціальну, оскільки вони спрямовані на задоволення потреб абсолютно різних категорій споживачів.

Першими «ластівками» стали невеликі окремі житлові будинки та будинки-вставки в історичних частинах міст. Одним з перших об'єктів у Львові став будинок, споруджений на вул. Перемиській (арх. В. Козачук, Л. Королишин). На львівський ґрунт було привнесено ознаки «карпатського стилю» у складній мальовничій грі спадових дахів. Накладанням морфології традиційного однородинного будинку на структуру багатоповерхового житла були знову повернуті звичні людині архітектурні знаки захисту та притулку. Архетип приватного будинку, покритого дахівкою, ліг в основу багатьох проектів житла, створеного у добу незалежності у містах Західної України.

Будівництво будинків-вставок часто зустрічає активний опір серед громадськості міста, яка виступає проти естетики нової будівлі. Проте серед безлічі проектів різного рівня зустрічаються і достойні приклади вирішення проблеми ущільнення міської тканини. Варіантом реалізації контекстуального підходу в історично сформованому середовищі є будинок-вставка на вул. Валовій, 15,  запроектований у 2002 р. О. Базюком для ТзОВ «Консоль». Зведення цієї будівлі завершило ансамбль історичної забудови вул. Валової та заповнила пусту ділянку, що утворилася тут після зносу аварійного будинку. Архітектор інтерпретував прийоми архітектури львівського модерну: на це вказує прорисовка деталей та загальна композиція фасаду, яка повторює форми відомого будинку, спорудженого на початку ХХ ст. А. Захарієвичем і Ю. Сосновським [2].

Найпоширенішою сьогоднішньою практикою у житловому будівництві є спорудження окремих багатоповерхових багатоквартирних житлових будинків. Вони вирізняються широкою номенклатурою помешкань та різноманітністю планувальних вирішень квартир. У ціновій політиці вони здебільшого орієнтовані на сім'ї із середнім рівнем достатку. Їх архітектурний образ побудований на діалозі із контекстом та апеляції до традиційних формоутворюючих прийомів. Такими прикладами у Івано-Франківську є житловий будинок із закладами громадського обслуговування на вул. Незалежності (арх. О. Линда), житловий будинок з приміщеннями торговельно-офісного призначення на розі вул.. Незалежності-Мельника (арх. Я. Дяків) та житловий будинок на розі вул. Галицька - пл. Ринок (арх. А. Цап'як); у Луцьку - житловий будинок на вул. Паризької Комуни (арх.. Л. Соколенко); у Львові - житлові будинки на вулицях Ніжинській, Тернопільській, Панча, братів Тимошенків (ТзОВ «Арніка», арх. К. Малярчук, В. Следзь),   житловий будинок на вул. Чупринки (арх. Я. Мастило), житловий будинок на вул. Повстанській (арх. С. Зем'янкін, Я. Заяць); у Рівному - житловий будинок на вул. Лермонтова (арх. В. Дем'янов), житловий будинок на вул. Дем'янчука (арх. Т. Білик); у Тернополі - житлові будинки на вул. Рєпіна та Словенській (арх. Б. Гром'як), житлові будинки на вул. Коновальця, Карпенка, Кн. Острозького, Ломоносова (проектний інститут «Тернопільський Промбудпроект) та багато інших прикладів.    

На пошук нових соціальних типів житла у містах Західної України вплинули традиції регіональної архітектурно-містобудівної школи, що демонструє житловий комплекс на вул. Повстанській, споруджений у 2000 р. за проектом В. Марченка. Це є перша черга комплексної реновації житлового району Львова, який має умовну назву «Алтайські озера». В основі об'ємно-просторової структури комплексу лежить П-подібний об'єм з трьох різноповерхових житлових cекцій, завдяки якому створюється притаманний історичній забудові образ «маленького містечка». Реалізація цієї роботи ознаменувала появу нової для України соціальної форми житла: невеликого щільного малоповерхового житлового утворення з елементами первинної соціально-побутової інфраструктури [3, с. 212-213].

На початок третього тисячоліття резервні території у центральних частинах міст були вже вичерпані, тому будівництво зосередилося у периферійних районах, де згідно норм можна споруджувати будинки підвищеної поверховості. Актуальною стала тенденція будівництва житлових комплексів із розвиненою власною інфраструктурою. Прикладом комплексного підходу до вирішення проблеми житлової архітектури став комплекс житлових будинків СП «Авангард», розташований у районі вулиць Коновальця-Рудницького-Чупринки-Гординського. Проект був виконаний Л. Королишином та В. Дубиною  в інституті «Містопроект» у 2001 р.

На території колишнього промпідприємства «Полонина» була запроектована секційна багатоквартирна забудова змінної поверховості з цокольним технічним поверхом. Житловий комплекс на вул. Сахарова запроектований «Архітектурною майстернею «Метрополіс». Комплекс сформовано двома паралельно поставленими один відносно одного 10-поверховими будинками. Основою планувальною структури будинків залишається секція з розташуванням двох високо комфортних квартир на поверсі. Подібні тенденції характерні і для інших міст Західної України. Вдалими прикладами можна вважати квартал житлової забудови на вул. Лермонтова у Рівному (арх. Т. Мельничук), групу житлових будинків з комплексом торгівлі на вул. Галицькій-Витвицького в Івано-Франківську (арх. В. Кочмар), елітний житлово-офісний комплекс на пл. Жупанській в Ужгороді (ЖБК «Ваш дім»), житловий комплекс на вул. Вербицького у Тернополі (арх. Б. Гром'як).  

Не менш важливою складовою сучасного проекту житла є його образне вирішення, сьогодні воно орієнтоване на індивідуальність та неповторність. Проте, серед різноманітності стильових вирішень чітко простежується тенденція орієнтації на історичні форми, які і у населення, і в архітекторів асоціюються з традиційним уявленням про житло, комфорт і затишок. Важливим чинником, який зумовлює такий підхід у проектуванні - це контекстуалізм професійного мислення [4].

В цілому можна відмітити кілька позитивних зрушень у сфері житлового будівництва періоду незалежності: це відмова від типового проектування та орієнтація у проектному вирішенні на індивідуальність і неповторність, розширення типології житлових будівель, збільшення номенклатури помешкань, комплексний підхід у проектуванні, який полягає в інтеграції житла та об'єктів соцкультпобуту. На жаль, ці позитивні тенденції гальмуються економічними проблемами, інертністю чиновницько-бюрократичного апарату і, часто, слабкістю матеріально-технічної бази. Надзвичайно болючою проблемою є фактичне згортання будівництва соціального житла, яке повинне фінансуватися за державний кошт.

Література:

•1.     Черкес Б. Архітектура України напередодні ХХІ століття // Архітектурний вісник. - № 3-4 (9). - 1999. - С. 6-12.

•2.     Черкес Б. С., Лінда С. М. Історизм в архітектурі незалежної України // Вісник Національного університету «Львівська політехніка», «Архітектура». - 2010. - № 674. - С. 114-132.

•3.     Архитекура України у державних преміях: 1941 - 2007 / За заг. ред. М. М. Дьоміна, Н. М. Кондель-Пермінової, А. О. Пучкова; Редкол.: М. М. Дьомін (голова), Г. О. Урсов, Т. Г. Друцька та ін. - Київ: Центр історико-містобудівних досліджень, 2008. -364 с.

•4.     Лінда С.М. Контекстуалізм як елемент містобудівного мислення в архітектурі історизму сучасної України // Містобудування та територіальне планування. Науково-технічний збірник / Відпов. ред. М.М.Осєтрін. - К.:КНУБА, 2009. - Вип. 34. - С. 270 - 276.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>