кандидат історичних наук, Нікітенко К.В. ФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-КОМАНДНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСУВАННЯМ ПРОМИСЛОВОСТІ: ПРОМБАНК В УСРР В УМОВАХ ПРОГОЛОШЕНОЇ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ
Кандидат історичних наук, Нікітенко К. В.
Львівський інститут менеджменту
ФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-КОМАНДНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСУВАННЯМ ПРОМИСЛОВОСТІ: ПРОМБАНК В УСРР В УМОВАХ ПРОГОЛОШЕНОЇ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ
Трансформація країни з аграрної в розвинену індустріальну поставила надзавдання не лише модернізації й реорганізації, а створення практично "з нуля" принципово нового промислового комплексу. Ключовою проблемою проголошеної індустріалізації було питання фінансування, яке знаходилися на постійному контролі партії та радянського уряду. В умовах відбудовчого періоду дванадцятий з'їзд РКП(б) наголосив, що система кредитування промисловості є не тільки фінансовим, банківським завданням, але й найважливішою частиною діяльності по організації та керівництву промисловістю. Підкреслювалася необхідність фінансування державної промисловості зосередити в одній кредитній установі, яка б знаходилася у тісному зв'язку із ВРНГ [1, с.407]. У рамках реалізації рішень з'їзду такою фінансовою установою став Торгово-промисловий банк (Промбанк), який був відновлений в радянській Росії у жовтні 1922 р. Його українська контора розпочала свою діяльність у Харкові з січня 1923 р.
Промбанк в Україні розвивався динамічно - вже на 1 жовтня 1923 року - мав 12, а на кінець 1925 р. - 20 філій [2]. За цей же період його баланс збільшився у 885% (що значно перевищувало показники інших крупних банків республіки: Держбанк - 632%, Українбанк - 335% тощо) [3].
Втім, відбудована в роки НЕПу фінансово-банківська система країни мала низку принципових особливостей, що унеможливлювало її нормальне функціонування. Так, Держбанк формувався як монополіст і фактичний володар банківської мережі України. Більше того, практично всі банківські установи кредитувалися у Держбанку, що дозволило йому отримати максимальний контроль над фінансовими інститутами. Була сформована пряма залежність активності банківської роботи від позик головного банка країни. Ситуація призводила до серйозної деформації банківської системи й привернула увагу Робітничо-селянської інспекції УСРР.
Так, у доповіді РСІ УСРР по обстеженню діяльності Всеукраїнської контори Держбанку від 17 листопада 1925 р. констатувалося: Держбанк користується "незаконними і неетичними формами", активно використовує "міри примусового характеру для зростання своїх пасивів (погрози припинення кредитів, використання конфіденційного листування конкуруючого банку, зобов'язання клієнтури повідомляти дані щодо стану їх поточних рахунків у інших банках тощо". Кредити Держбанку іншим банкам незначні і ніяк не відповідають їх капіталам та балансам (приміром, наприкінці 1925 р. Промбанк був кредитований на суму 2 млн. крб, при балансі у 31 млн. крб.) [4]. Як висновок, РСІ УСРР підняла питання перед Держпланом СРСР щодо "чіткого розмежування сфер практичної діяльності банків".
Відповідно, керівництво Промбанку на місцях в умовах настільки нерівної конкуренції із Держбанком, докладало надзвичайних зусиль щодо акумулювання коштів, настільки необхідних для роботи. Приміром, телеграмма Гальперсона від 4 березня 1926 р. вимагала "проявити виключну енергію та ініціативу по збиранню пасивів", "прикласти максимум енергії". В кожному регіоні рішенням правління були призначені працівники, які повинні були організовувати й контролювати роботу по залученню клієнтури. Приміром, в Одесі таким працівником став по міському агентству Г.Авербух, а по окружній філії Л.Гальперін [5].
Проте, незважаючи на всі зусилля, Промбанк програвав змагання із Держбанком. Критична ситуація змусила керівника Всеукраїнської контори Промбанку Кельмансона наприкінці 1926 р. наважитися на сміливий демарш - звернутися із листом у всі вищі інстанції республіки: в ЦК КП(б)У на ім'я Л.Кагановича, у Раднарком УСРР - В.Чубарю, в Робітничо-селянську інспекцію УСРР - М.Владимирському. В листі голова банку підкреслив, що паралельно процесу зростання промисловості відбувається незрозумілий і нелогічний процес "систематичного, але невпинного падіння ролі Промбанку". На думку Кельмансона виключно політика адміністративної протекції Держбанку, прагнення будь-якою ціною зосередити у себе всю клієнтуру, стати беззастережним монополістом на фінансовому ринку в країні, спричинила глибокі деформації та призвела до взаємовідносин між різними банками на рівні, за висловом фінансиста, "взаємної гризні". Голова Промбанку пропонував негайно "поставити питання щодо розділення функцій між Держбанком і Промбанком, взявши курс на створення умов, за яких роль Промбанку водночас не буде відставати від зростання питомої ваги промисловості в країні" [6].
Втім, фактично це був лишень "глас волаючого у пустелі" й наслідки звернення були прямо протилежними. В умовах індустріалізації певна самостійність спеціальних банків, які намагалися конкурувати з Державним банком, боролися за клієнтуру, була проголошена "шкідливою". Так, член колегії Наркомфіну Капітановський у статті "Проблеми реорганізації кредитної системи" відкрито озвучив те, що на той момент вже стало очевидним: "Власних коштів наші банки практично не мають, а якщо їх отримують, то шляхом сильного натиску на промислові підприємства і торговельні організації, які передають їм частину коштів фактично отриманих від держави. Тоді слід прямо сказати, що там, де Держбанку вигідно і зручно, він має безпосередньо свої філії, а там де йому вигідно і зручно він створює замасковані філії у вигляді самостійно діючих дочірніх банків". Втім, нічого поганого у цьому радянський фінансист не вбачав, тож і висновок був радикально-категоричним: "...спецбанки вичерпали себе... питання щодо їх подальшого існування повинно було стати на черзі" [7, с.35, 27].
В зоні підвищеної уваги перебували першочергово найбільш потужні спеціальні банки: Промбанк, Українбанк. Як наслідок, у лютому 1928 р. всі короткострокові операції були передані виключно Держбанку, а сам Промбанк був ліквідований і об'єднаний із Електробанком. На основі злиття цих двох банківських інституцій був створений Банк довгострокового кредитування промисловості і електрогосподарства.
Проте, формальна зміна назв нічого не змінювала у офіційному головному завданні банка - кредитуванні промисловості. Однак, слід наголосити, що в умовах індустріалізації банківські установи були змушені виконувати зовсім невластиві їм функції. Так, згідно Постанови Раднаркому СРСР від 2 липня 1935 р. були встановлені щоквартальні терміни введення у дію новопобудованих підприємств. Система Промбанку була "зобов'язана у своїй роботі виділити ці об'єкти і взяти їх під свій особливий нагляд". Постанова вимагала, щоб щомісячно не пізніше 10 числа банк надавав вичерпну інформацію щодо будівництва по кожному такому об'єкту [8].
Окрім того, тільки у другому кварталі 1935 р. працівниками Промбанку (а їх в УСРР була всього 321 людина) було проведено 490 відвідувань і обстежень будівництв промислових об'єктів. Суцільна перевірка проектів і кошторисів по головних будівництвах силами працівників банку була проведена у Кременчузі, Константинівці, Кадіївці, Лисичанську, Харкові, Дніпропетровську, Красному Лучі, Маріуполі, Вінниці, Одесі, Ворошиловграді.
Певні проблеми знайдені під час перевірок призвели до припинення фінансування у 379 випадках (на 329 об'єктах після виправлення недоліків фінансування було поновлене), а на деяких об'єктах закінчилося й карною відповідальністю. Так, виявлені банківськими ревізорами порушення з виплатами заробітної плати на шахті №3 ім. К.Лібкнехта (м.Артемівськ) закінчилися передачею справи у прокуратуру. Порушення на Вінничині у Чудновському спиртовому заводі призвели до зняття з посади директора тресту. Керівництво заводу з виробництва скла у Константинівці було віддане під суд. Також розпочалося слідство на Краматорському заводі безалкогольних напоїв, по Артемівському щебеневому заводу тощо [9].
Таким чином, в умовах проголошеної індустріалізації була скасована будь-яка самостійність спеціальних банків. Першочергово це стосувалося Промбанку, головним призначенням якого було фінансування крупної промисловості. Трансформації, які йому довелося пережити наприкінці 1920-х - початку 1930-х рр. призвели до того, що номінально залишаючись окремою кредитною інституцією, він фактично перетворився лише на безправний додаток командно-адміністративної системи, повністю підпорядкований загальнодержавному плану.
Література:
•1. КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК / - К.: Політвидав України, 1979. - Т.2. (1917-1924 рр.). - 521с.
•2. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. - Ф. 337, оп.1, спр.3498, арк.3.
•3. Там само. - Арк. 4 (оборот).
•4. Державний архів Одеської області. - Ф. Р-730, оп.3, спр.2, арк.75.
•5. Там само. - Ф. Р-731, оп.1, спр.40, арк. 144.
•6. Центральний державний архів громадських об'єднань України. - Ф.1, оп. 20, спр. 2298, арк. 25.
•7. Капитановский Проблемы реорганизации кредитной системы / Капитановский // Хозяйство Украины. - 1927. - №1. - С.27-35.
•8. Державний архів Миколаївської області. - Ф. Р-1411, оп.1, спр.14, арк. 131-132.
•9. Там само. - Арк.143(оборот), 146 (оборот).
e-mail: nickn@i.ua
