XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

кандидат наук з державного управління, Мелешко М. І. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ НА РИНКУ ЗЕРНА

Мелешко М. І.,

кандидат наук з державного управління

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ НА РИНКУ ЗЕРНА

В Україні в останні роки отримано порівняно високі врожаї зернових культур. Це є свідченням того, що незважаючи на надзвичайно складні процеси ринкових перетворень у сільському господарстві України, визначилися певні позитивні зміни.

І хоча Уряд неодноразово наголошував на недопущенні зниження доходів сільськогосподарських товаровиробників, статки їх зменшилися досить суттєво.

Завдяки наявному потужному експортному потенціалу зерна та виваженим діям на зовнішньому ринку Україна за обсягами експорту його увійшла у шістку лідерів країн-експортерів збіжжя, а у 2009 році вийшла на третє місце щодо експорту зерна (24,9 млн. тонн), поступившись лише Сполученим Штатам Америки (75,1 млн. тонн) та Європейському Союзу (30,8 млн. тонн) [1].

Активний вихід на світові ринки українського зерна висвітлив проблему його якості при експортних операціях. Змішуючи в елеваторах зерно, різне за якісними показниками, ми втрачаємо, по-перше - прибуток, по-друге - довіру покупця щодо стабільності показників якості навіть в одній партії зерна. І хоча компанії виконують великий обсяг робіт із забезпечення формування експортних партій зерна однакової якості, цю проблему повинні розв'язувати спільно і свідомо як виробники зерна, так і експортери зерна.

Ринок зерна хвилює не лише його учасників, а й усіх, хто займається безпосереднім його виробництвом, реалізацією на внутрішньому і зовнішньому ринках. Головними питаннями на сьогодні є удосконалення механізмів державного регулювання ринку зерна, які перебувають у центрі уваги всіх гілок влади, якій, перш за все, необхідно вирішувати подвійне завдання: не допустити різкого підвищення цін на хлібобулочні вироби на внутрішньому ринку, виходячи із купівельної спроможності населення, і забезпечити належний рівень прибутковості вирощування й реалізації зернових культур.

Для вирішення цих завдань вже сьогодні необхідно Міненерговугіллю забезпечити постачання, транспортування і розподіл природного газу та електроенергії промисловим хлібопекарським підприємствам для технологічних потреб на умовах договорів, які передбачають розрахунки за фактично спожиті природний газ та електроенергію, а не за попередньою оплатою, а Мінекономрозвитку опрацювати із підприємствами мережевої роздрібної торгівлі питання щодо скорочення строків розрахунків з хлібопекарськими підприємствами за поставлені і реалізовані хліб та хлібобулочні вироби. Зазначеному міністерству також необхідно вжити заходів стосовно дотримання встановлених Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями граничних торгівельних (постачальницько-збутових) надбавок до оптової ціни виробника на борошно та хліб. Що стосується прибутковості вирощування і реалізації зернових культур, то Міністерству аграрної політики та продовольства разом із областями потрібно працювати у напряму не "вирощування економічно вигідних культур", а перспективно - дотримання сівозмін, забезпечення родючості грунту, збільшення виробництва органічних добрив та внесення їх на гектар посівної площі хоча б 10-15 тонн, забезпечити посів (у структурі посівних площ): зернових культур - 50-55 відсотків, кормових - 35-40, технічних - 10-12, картоплі та овоче-баштанних культур - 5-10 відсотків, з метою ефективного та раціонального використання ріллі господарств.

Державна цінова політика здійснюється через напрями діяльності Аграрного фонду, формально не пов'язаних між собою, це - інтервенції (цінове регулювання) і накопичення продовольчого зерна, тобто формування державного інтервенційного фонду (балансове регулювання) [2].

Механізм цінової підтримки запозичений з досвіду Європейського Союзу, де діють так звані інтервенційні ціни. Там вони є обов'язковими, тобто держава зобов'язується закуповувати продукцію за встановленими цінами. Інтервенційні ціни підкріплюються експортними субсидіями, що додатково збільшує "вартість" цінової підтримки в Європейському Союзі.

На внутрішньому ринку зерна є тісний обернений взаємозв'язок між ціною та обсягами виробництва; в урожайні роки ціна значно знижувалася, а в кризові - зростала. Формування ціни на ринку значно залежить від структури попиту та пропозиції основу якого формують 76 фірм, які об'єднавшись в одну асоціацію, контролюють 80 відсотків ринку зерна.

Державні суб'єкти регулювання ринку зерна в особі ДАК „Хліб України", Держкомрезерву, Аграрного фонду, Державної продовольчо-зернової корпорації України [3] нині досить слабко справляються з покладеними на них діючим законодавством функціями регулювання цього ринку і не мають дієвого впливу на процес формування цін на зерно.

Регулювання ринку зерна в Україні здійснюється на основі Законів України "Про державну підтримку сільського господарства України", "Про зерно та ринок зерна в Україні", "Про фіксований сільськогосподарський податок", "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції".

В основу аграрної політики на ринку зерна покладена концепція підтримки національного сільськогосподарського виробника завдяки регулюванню ціни (шляхом здійснення інтервенцій та заставних закупівель аграрної продукції), часткової компенсації ставок за кредитами та пільгового оподаткування.

Як свідчить досвід Європейського Союзу, політика підтримки ціни на ринках сільськогосподарської продукції є неефективною внаслідок багатьох причин. По-перше, вона стримулює неконкурентоспроможне виробництво і перевиробництво, по-друге, є надзвичайно затратною для бюджету, по-третє, призводить до нерівномірного розподілу підтримки між великими та малими виробниками, по-четверте, не враховує структури попиту та пропозиції і, по-п'яте, є соціально несправедливою, тому що встановлює єдину ціну підтримки для сільськогосподарських підприємств, які функціонують у різних природно-кліматичних зонах та економічних умовах і мають різну виробничу собівартість. Нині законодавство України передбачає використання механізмів підтримки ціни лише для окремих об'єктів державного цінового регулювання.

Ефективне управління розвитком будь-якої галузі агропромислової сфери потребує вивчення зарубіжного досвіду державного регулювання зернового ринку та знання перспектив розвитку з урахуванням тенденцій внутрішнього продовольчого споживання, розвитку тваринництва та обсягів зерна на фуражні потреби, експорту, руху зерна від товаровиробників (з передачею власності) за технологічним ланцюгом до споживачів і цінових ризиків, які при цьому виникають у процесі зберігання запасів, строків купівлі-продажу зерна.

Державна політика України з питань експорту зерна, має передбачати: визначення структурних пріоритетів формування експортного потенціалу та розвитку зернового сектору України, орієнтованих на збільшення обсягів експорту зерна, диверсифікацію його структури, модернізацію матеріально-технічного забезпечення виробництва зерна, активізацію участі держави у забезпеченні зовнішньоекономічної діяльності на зерновому ринку, широке запровадження сучасних технологій виробництва зерна, удосконалення механізмів державного регулювання ринку зерна, ціноутворення на зернову продукцію тощо.

Література:

1.  Матеріали сайту Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http//ukrstat.gov.ua.

2.  Про Аграрний фонд [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України від 6 липня 2005 р. № 543. - Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/.    

3. Про заходи з утворення державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 р. № 764. - Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>