XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

кандидат педагогічних наук, Сподін Л.А. ДЕМАРКАЦІЇ НАУКОВОГО І НЕНАУКОВОГО ЯК ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМА

Кандидат педагогічних наук, Л. А. Сподін

Національний університет біоресурсів і природокористування України

М.Київ

ДЕМАРКАЦІЇ НАУКОВОГО І НЕНАУКОВОГО ЯК ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМА

Наприкінці ХХ ст. наука зазнала суттєвих змін. Відхилення від строгих норм наукової раціональності стало усе більш припустимим і прийнятним. Порушення загальноприйнятих стандартів розцінюється вже як неодмінна умова і показник динаміки наукового знання. Пізнання перестало ототожнюватися тільки з наукою, а знання тільки з результатом сугубо наукової діяльності. З іншого боку, деякі паранаукові теорії залучають у свої сфери основні ідеї й принципи природознавства й намагаються продемонструвати властиву науці чіткість, системність і строгість. Поступово змінилося ставлення до девіантних форм пізнавальної діяльності, які співіснують з науковими концепціями. Поширюються й пропагуються паранормальні ідеї й вірування - астрологія, шаманство, окультизм. Псевдонаука прагне проникнути в усі верстви суспільства і його інститути, включаючи академії наук. За таких умов усе більшої актуальності набуває визначення межі між науковим і ненауковим, тобто проблема демаркації.

Ця досить традиційна проблема знаходження критерію, що дозволяє відрізнити й відокремити знання від думки або віри, науку - від псевдонауки, емпіричні науки - від формальних наук і від метафізики, в XX ст. стала однією із центральних у епістемології й філософії науки. Слід зазначити, що критерій демаркації не тотожний критерію істинності знання: знання може бути помилковим, але належати при цьому до галузі науки. Як наприклад, гіпотеза про «теплород», згодом була відкинута як помилкова, але свого часу належала до науки. Критерій повинен лише визначати, належить чи не належить певне знання до сфери науки. Коли розмежовують наукове, засноване на раціональності, і позанаукове знання, то важливо зрозуміти, що позанаукове знання не є чиєюсь вигадкою або фікцією. Воно виробляється в певних інтелектуальних співтовариствах, відповідно до інших (відмінних від раціоналістичних) норм, еталонів, має власні джерела й засоби пізнання.

На питання про критерії демаркації є дві протилежні відповіді. Одна полягає в тому, що між наукою й паранаукою взагалі не існує чітких границь. Ті теорії, які колись визнавалися науковими, пізніше могли бути відкинуті як ненаукові. І навпаки, занадто смілива гіпотеза, яка не визнавалася спочатку науковим співтовариством, згодом могла бути класифікована як наукова. Друга відповідь полягає в тому, що демаркаційні критерії між ними не тільки можливі, але й необхідні, а їхня відсутність сприяє виродженню науки й виникненню повного хаосу в системі пізнання. Основна частина наукового співтовариства віддає перевагу другому варіанту відповіді. Проте демаркаційна лінія між наукою й паранаукою часто накреслюється інтуїтивно, при цьому критерії демаркації стають вкрай невизначеними. Частково це пояснюється тим, що у сучасній методології науки нормативні основи побудови знання й загальних критеріїв його раціональності історично мінливі й релятивні. Їх «просторова» мінливість проявляється в тому, що різні культури виробляють різні критерії раціональності, найбільш яскравою ілюстрацією цього можуть служити західна й традиційна східна, насамперед індійська й китайська, науки. А «часова» релятивність цих критеріїв проступає, наприклад, у тому, що в історії західної науки чітко позначаються три типи раціональності, що послідовно змінювалися, і відповідали, за В. С. Стьопіним, класичній, некласичній та постнекласичній науці [1].

Отже, критерії демаркації при будь-якому способі їхнього вибудовування навряд чи можуть бути абсолютно коректними, але все-таки при перенесенні питання зі сфери інтуїтивних відчуттів до характерних для наукового аналізу когнітивної й соціальної площин наукової діяльності, вони стають більш ясними.

Завдання демаркації науки й паранауки в соціальній площині вирішувалося у ракурсі аналізу науки як особливого соціального інституту. У соціальному плані вчений в умовах сучасної інституціалізованої науки - це суб'єкт, що належить до наукового співтовариства, одержав відповідну освіту, працює в одному з науково-дослідних або освітніх установ, залучений до системи комунікації вчених, має публікації в наукових журналах тощо. Людина, яка не володіє цими атрибутами навряд чи вважатиметься приналежною до наукового співтовариства.

Пошук критерію демаркації у когнітивній площині еквівалентний пошуку найбільш загальної основи знання - критерію його раціональності. Такими загальними вимогами до змісту, структури та способу організації наукового знання є методологічні принципи, які регулюють наукову діяльність. Саме через регулятивну функцію ці принципи зумовлюють демаркацію науки та ненауки і псевдонауки. До методологічних принципів наукового пізнання можна віднести: принципи підтверждуваності (верифікації) і спростовності (фальсифікації); принцип спостережуваності; принцип простоти; принцип відповідності; принцип системності (узгодженості). Нерідко до них додають ще принцип краси.

Отже, розмежування науки й позанаукових форм знання завжди здійснювалося із залученням критеріїв науковості. Це було особливо властиво науці XIX ст. Потім виявились розбіжності щодо питання значимості тих або інших критеріїв у науці. До середини 1970-х рр. позиція, що проголошує можливість однозначного, раз і назавжди встановленого критерію справжньої науки, розглядалася як анахронізм. Затвердилася точка зору, відповідно до якої поняття науковості не слід пов'язувати з яким-небудь одним критерієм або набором критеріїв. Критерії носять ліберальний характер, а межі науковості задаються соціокультурними параметрами. Наука постійно розвивається, і формулювання зазначених критеріїв повинне відповідати ситуації постійного динамізму й мінливості.

Література:

1.Степин В. С. Философия науки. Общие проблемы: учебник для системы послевуз. проф. образования. - М. : Гардарики, 2008. - 382с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>