XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

кандидат психологічних наук Назарук Н. В. ПСИХОЛОГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ГУМАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ

Назарук Н. В., кандидат психологічних наук

Івано-Франківський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

ПСИХОЛОГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ГУМАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ

  Один із провідних принципів модернізації освіти в Україні, що має охоплювати всі її рівні, полягає в послідовній гуманізації [2]. Принципи гуманізму проголошені давно, проте й сьогодні ми стурбовані тим, як їх застосовувати в реальному житті, щоб зменшити прояви негуманної поведінки. Ідея гуманізації освіти є настільки позитивною, що ні в кого не викликала й не викликає жодних заперечень щодо необхідності її втілення у практику.

Однією з важливих передумов гуманізації виховання є демократизація управління освітою, оптимізація стосунків у системах «учитель - учитель», «учитель - адміністрація школи», «учитель - учень». Визначальною умовою гуманізації виховного процесу в школі є гуманізація нашого суспільства загалом, і всіх його інститутів зокрема [3, с. 71].

С. Д. Максименко зазначає, що процес гуманізації передбачає надання учням достатнього обсягу зовнішньої свободи й заохочення становлення в них особистісної свободи через створення сприятливих психогігієнічних та соціально-психологічних умов для їхньої діяльності. Інша сторона гуманізації освіти має на меті розкриття для учнів можливостей наповнення їхньої свободи повноцінним змістом через опанування здобутків цивілізації та залучення до діалогічних процесів творення культури. Гармонійним доповненням внутрішньої свободи як цілісної особистісної якості та мети освіти й виховання постає особистісна надійність - теж цілісна якість, яка визначає готовність особи до надійного виконання певних суспільних функцій [2, с. 3 - 6 ].

Ідея свободи вибору як невід'ємної складової гуманізації проголошується і в працях І. Д. Беха. Так, вчений відзначає, що психологічною основою гуманістичного напрямку розвитку особистості є вільне прийняття особистістю морального рішення[1, с. 56].

На думку Л. В. Губерського, гуманізація представляє собою людяність виховних і освітніх стосунків, визнання цінності дитиній як особистості, її права на свободу, щастя, соціальний захист як людини, на розвиток і вияв її здібностей, індивідуальності [1, с. 54].

У словнику практичного психолога зазначається, що гуманізм відображає високий рівень свідомого ставлення особистості до інших людей. Гуманізм проявляється в глибокій повазі до гідності особистості, активній боротьбі проти всіх форм ненависті до людей. Як якість особистості включає в себе знання життя, морально-політичні почуття, позитивне ставлення до людей, людинолюбство і душевне тепло [6, с. 116].

Найважливішими функціями гуманістичного освіти в сучасних умовах є: соціальний захист і охорона дитинства, життя, здоров'я дітей, середовища, помешкання, гідності і прав людини; залучення вихователів і вихованців до цінностей загальнолюдської культури і на цій основі - виховання духовності та моральності; створення умов для розвитку дитини як суб'єкта життєтворчості; надання допомоги дитині в розвитку її творчого потенціалу, нахилів, здібностей, життєвому самовизначенні, повноцінній самореалізації в сім'ї, школі, оточуючому соціумі [1, с. 55].

Ідеї гуманізації виховання знаходимо у постулатах гуманістичної психології А. Маслоу. Серед них можна виділити найважливіші орієнтири:

•§                   індивід є єдиним цілим, і саме тому людину слід вивчати як єдину, унікальну, організовану цілісність, а не акцентувати увагу на окремих вчинках чи поведінці;

•§                   людина від природи є доброю, в неї закладені потенційні можливості для позитивного зростання та самовдосконалення, а деструктивні прояви в людей є результатом фрустрації чи незадоволеності основних потреб;

•§                   визнання пріоритету творчої сторони в людині є провідним принципом гуманістичної психології. Творчість є рисою, яка потенційно притаманна всім людям від народження, і тому не потребує спеціальних талантів чи здібностей. Проте А. Маслоу все ж таки визнавав, що більшість людей втрачає цю якість в результаті «окультурення» (цьому також часто сприяє система освіта);

•§                   акцент на психічному здоров'ї - А. Маслоу рішуче наполягав, що об'єктом психологічного дослідження повинні бути психічно здорові люди, як прагнуть до  самоактуалізації. Представники гуманістичної школи вважають, що самовдосконалення є основною темою життя людини, яку не можна виявити, вивчаючи людей з психічними порушеннями [7, с. 485 - 487].

Чи реально втілити принципи гуманізації в освітній процес? І яким чином можна цього досягти? У світлі вище наведених положень науковці по-різному висвітлюють можливості реалізації принципів гуманізації освітнього простору.

У широкому розумінні реалізація завдань гуманізації полягає у забезпеченні умов, які сприяють оптимальному розвитку потенційних можливостей дитини (як успадкованих, так і тих, що набуваються нею у процесі індивідуальної соціалізації), в активному оволодінні суспільними цінностями, в їх удосконаленні, збагаченні можливостей, у самовдосконаленні та самореалізації. У більш вузькому розумінні гуманізація виховного процесу, полягає в тому, щоб скерувати розвиток дитини в напрямі активного оволодіння духовними і моральними цінностями суспільства [3, с. 70; 8, с. 294].

В. Й. Бочелюк та В. В. Зарицька окреслюють можливі шляхи досягнення гуманізації. Один із запропонованих напрямів ґрунтується на традиційному інформаційному підході, метою якого є гуманізація шкільної освіти, тобто надання учням гуманітарних знань. Інший шлях гуманізації освіти науковці вбачають в акцентуванні уваги на інтелектуальному розвитку особистості [1, с. 56].

М. Й Боришевський виділяє наступні принципи реалізації гуманізації виховного процесу:

•§                   найцінніше у вихованця - це його індивідуальність, неповторність, що зумовлена об'єктивно і суб'єктивно. Тільки через розмаїття, через індивідуальність полягає шлях до об'єднання, до єдності - не стадної, а справді людської;

•§                   у процесі виховання недопустиме насильство над дитиною, а передусім невизнання педагогом можливостей і права учня бути суб'єктом виховного процесу, активним, рівноправним, хоч і різнозобов'язаним порівняно з вихователем учасником, бути суб'єктом власної активності, носієм власної волі;

•§                   неприпустимість насильства над свідомістю підростаючої особистості: згубність тоталітарної пропаганди («раз ми разом, значить разом - всі ми сходимось в одне»);

•§                   у процесі виховання вчитель реалізує розвивальну педагогічну стратегію, що втілюється в конкретних справах, турботах про зростання особистості дитини, її внутрішніх потенційних можливостей, про розвиток її самосвідомості, про наближення одного з найсуттєвіших відкриттів на шляху становлення дитини як особистості - відкриття її власного «Я» з усіма його сильними й слабкими сторонами, усвідомленням свого покликання стати володарем власної долі [3, с. 72; 8, с. 295 - 296 ].

В. А. Семиченко до індивідуальних правил втілення гуманістичних принципів відносить наступні [4, с. 122]:

•§                   дитина не тільки готується до подальшого життя: події, що відбуваються в школі, - це і є її життя. Слід позбутись «мученицького» характеру авторитарної педагогіки, коли дитину примушують відмовитися від сьогоднішніх радощів заради незрозумілої для неї мети: адже дитина не просто готується до далекого дорослого життя, вона живе сьогодні [5]. Тому завданням вчителя є наповнити сьогодення учня позитивними емоціями, цікавою діяльністю, відчуттям своєї значущості. У вихованні повинна відбутися переорієнтація - від результату на процес: дитину слід навчити чекати радості не лише в кінцевому результаті, а знаходити її в самому процесі (пізнання, творення, спілкування);

•§                   дитина ще не може повністю відповідати за адекватність своєї поведінки соціальним вимогам, адже вона лише вчиться це робити, припускаючись при цьому помилок. Саме тому головну відповідальність за спілкування і стосунки повинна брати на себе доросла людина, яка, маючи психологічні знання, може відділити навмисне від випадкової недоречності, допомогти знайти вихід із ситуації, що склалася, тобто у напруженій ситуації вчитель має діяти і за себе, й за учня;

•§                   на певному рівні розвитку вчитель повинен цілеспрямовано створювати умови для виховання відповідальності за власні вчинки і життя в цілому в самої дитини, як би незручно для нього це не було. Тільки тоді, коли учень хоча б у певній сфері свого життя відчуватиме себе значущим, компетентним, таким, що може сам зробити вибір, приймати й реалізовувати рішення, він буде нормально розвиватись;

Реалізувати ідеї гуманізму можуть лише особистості, які володіють такою рисою як гуманність, а не просто ознайомлені з основними положеннями гуманістичної психології та педагогіки. Розбіжність між проголошенням ідей гуманізму та поведінкою, яка цьому не відповідає гальмують процес модернізації освіти. Першочерговим завданням вчителя є не просто гуманно ставитися до учня, а й виховувати в нього гуманність як рису характеру.

У словнику практичного психолога «гуманність» визначається як обумовлена моральними нормами і цінностями система установок особистості на соціальні об'єкти (людину, групу, живу істоту), представлена в свідомості переживаннями співчуття та співпереживання та реалізується в спілкуванні й діяльності - в актах сприяння, співучасті та допомоги [6, с. 116 ].

М. Савчин до ключових характеристик гуманності як важливої риси характеру вчителя відносить загальну позитивну установку вчителя на сприймання дитини, прагнення зрозуміти її потреби, інтереси, постійне сприяння розвитку в дитини як того, що становить основу її загальнолюдської сутності, так і того, що визначає її своєрідність, неповторність, тобто того, завдяки чому дитина стає індивідуальністю [3, с. 71].

Підводячи підсумки усвідомлюємо, що питань виникає ще більше, ніж відповідей на них. Ми намагалися вичленити з наукової літератури психологічні орієнтири гуманізації виховного процесу, опираючись на які педагог міг би відповісти на запитання: «Чи поводжуся я гуманно?», «Чи розвиваю я гуманність як інтегральну рису характеру учня?» тощо. Гуманізація виховного процесу передбачає розвиток особистості з позиції визнання пріоритетності духовних, національних і загальнолюдських цінностей, пріоритету людини як суб'єкта, господаря власної долі, відповідального за свої дії, вчинки перед совістю і перед сподіваннями спільноти до якої входить, і в якій можливе його саморозкриття, самореалізація і самоствердження [3]. Найважливішим завданням гуманізації освітнього простору є акцент на особистості, її потребах, здібностях, проблемах.

Література:

1. Бочелюк В. Й., Зарицька В. В. Педагогічна психологія. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 248 с.

2. Максименко С. Д. Психологічні проблеми модернізації освіти в Україні // Психолог. - 2005. - № 6 (150). - С. 3 - 6.

3. Савчин М. Педагогічна психологія: Навч. посіб. - Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1998. - 142 с.

4. Семиченко В. А. Психологія педагогічної діяльності: Навч. посіб. - К.: Вища школа, 2004. - 335 с.

5. Семиченко В. А., Заслуженюк В. С. Мистецтво взаєморозуміння. Психологія та педагогіка сімейного спілкування: Навч. посіб. - К.: Веселка, 1998. - 214 с.

6. Словарь практического психолога / Сост. С. Ю. Головин. - Минск: Харвест, 1998. - 800 с.

7. Хеел Л., Зиглер Д. Теории личности (Основные положения, исследования и применение). - СПб: Издательство «Питер», 1999. - 608 с.

8. Цимбалюк І. М. Психологія: Навч. посіб. - К.: ВД «Професіонал», 2006. - 576 с.

e-mail: nazar-nata@ukr.net


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>