XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

кандидат юридичних наук, Мельник О.В. ПРАВОВІ ЗАСОБИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ВИБОРЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

 

кандидат юридичних наук, доцент Мельник Олена Володимирівна

аціональна академія державного управління при Президентові України

ПРАВОВІ ЗАСОБИ СТАБІЛІЗАЦІЇ ВИБОРЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Виборче законодавство України останніми роками перетворилося в одну з найбільш нестабільних галузей, а зміна виборчих законів під кожні нові вибори стала однією з українських політичних традицій, що впевнено увійшла у конституційно-правову практику.

  Ретроспективний аналіз виборчого законодавства свідчить, що всі виборчі компанії, які мали місце в Україні за останні п'ятнадцять років супроводжувались якщо не прийняттям нової редакції відповідного виборчого закону, то його істотним корегуванням, а предметом перегляду досить часто ставала  сама виборча система. Яскравим прикладом є розвиток законодавства, що регламентує проведення парламентських виборів, адже за новітню історію України при формуванні Верховної Ради України в різний час використовувались мажоритарна, змішана, пропорційна виборчі системи, а чинний Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 25.03.2004 р. [1] є третім за останні п'ятнадцять років. Проте й остання виборча модель, яка застосовується лише з 2006 р. і передбачає проведення виборів на пропорційній основі піддається критиці, а у Верховній Раді України нині зареєстровано кілька десятків проектів, які відображають діаметрально різні уявлення парламентарів відносно того, якою бути парламентській моделі виборів (від пропоційної системи з відкритими виборчими списками до мажоритарної).

Ситуація, що склалась у сфері виборчого законодавства, значною мірою зумовлена об'єктивними трансформаційними процесами, які тривають у політичній системі країни: пошуком оптимальної для України форми правління; необхідністю створення ефективного парламенту, дієздатної системи місцевого самоврядування  і, відповідно, пошуком моделі виборів, яка їх забезпечить, тощо. 

Разом із тим, зміни до виборчого законодавства досить часто мають кон'юнктурний характер і відбуваються в інтересах окремих політичних сил, які шляхом корегування виборчого законодавства намагаються забезпечити свою присутність у владі. Крім того, усталеною практикою стало внесення змін до виборчого законодавства не лише напередодні виборчого процесу, але й під час виборчої компанії. Одним із останніх прикладів може бути Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України» щодо організації роботи виборчих комісій» від 03.02.2010 р., який набрав чинності  5 лютого 2010 р., тобто за два дні до голосування у другому турі президентських виборів [2].

Така  негативна практика призводить до дезорганізації виборчого процесу, неможливості суб'єктів виборчого процесу заздалегідь ознайомитись з положеннями виборчого закону і відповідно в повній мірі скористатись наданими їм правами. До того ж прийняття змін поспіхом призводить до погіршення якості виборчих законів.

Міжнародні експерти у галузі виборчого права неодноразово звертали увагу на необхідність забезпечення стабільності виборчого законодавства. Зокрема, у Кодексі належної практики у виборчих справах, Інтерпретативній Декларації про стабільність виборчого законодавства наголошується, що основні елементи виборчого закону, зокрема виборчу систему, склад виборчих комісій і визначення меж округів не можна переглядати менше як за рік до проведення виборів. При цьому будь-яка реформа виборчого законодавства, яке має застосовуватись на виборах, повинна бути проведена достатньо завчасно, щоб бути дійсно застосованою на виборах [3, с.56-57, с.82].

Отже, проблема забезпечення стабільності виборчого законодавства України нині є досить актуальною, а її вирішення, на наш погляд, потребує звернення до існуючих правових засобів убезпечення законодавства від перманентних змін. У теорії та практиці правового регулювання використовується чимало засобів, які можуть бути застосовані для стабілізації положень виборчого законодавства, а саме: 1) заборона на  перегляд нормативних положень протягом певного часу; 2) запровадження законодавчих новел, що вносяться на передодні (або під час) виборчого процесу, на наступних виборах; 3) внесення змін до виборчого закону в ускладненому порядку; 4) закріплення засад виборчої системи у акті, що має більш високий юридичний рівень ніж звичайний закон, або у Конституцій.

Зазначені засоби стабілізації законодавства використовуються у практиці зарубіжних країн, наприклад: Виборчий кодекс Молдови (ст.8) передбачає, що у випадку внесення змін та доповнень у законодавство, яке регулює проведення виборів під час виборчої компанії, ці зміни та доповнення вступають у силу після закінчення виборчої компанії [4, с.195]; у Конституції Туреччини міститься заборона на внесення змін до законодавства про вибори  менше ніж за рік до проведення виборів [4, с.465]. Достатньо поширеним способом стабілізації виборчого законодавства є закріплення засад виборчої системи у конституціях держав, адже внесення змін до основних законів відбувається в достатньо складному порядку, що дозволяє запобігти внесенню постійних змін, зумовлених кон'юнктурними міркуваннями. Наприклад, Конституція Ірландії та Конституція Іспанії  містять положення про виборчу систему [4, с.464, с.392], Конституція Нідерландів закріплює на парламентських виборах пропорційну виборчу систему.

Розглянемо більш детально згадані вище засоби стабілізації законодавства з точки зору можливості їх застосування у вітчизняному законодавстві. Вміщення у виборчих законах заборони на їх перегляд протягом певного часу або вказівки про набрання чинності новелами, що вносяться напередодні (або під час) виборчого процесу, на наступних виборах, в умовах українського парламентаризму не можна вважати ефективним засобом. Адже практика законодавчої діяльності Верховної Ради України яскраво підтверджує тезу про те, що парламент не обмежений законодавчими нормами, оскільки може змінити їх в будь-який час. Отже, керуючись політичною доцільністю, парламент може скасувати ці законодавчі запобіжники в тому ж порядку, в якому приймаються зміни.

Щодо внесення змін до виборчих законів в ускладненому порядку, наприклад кваліфікованою більшістю голосів, то застосування цього засобу є неприйнятним з огляду на зміст статті 91 Конституції України, згідно якої Верховна Рада України приймає закони більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

Європейськими експертами рекомендується для забезпечення стабільності виборчого законодавства закріпляти засади виборчої системи у акті, що має більш високий юридичний рівень ніж звичайний закон, або у Конституцій [3, с.82]. Проте ці рекомендації в умовах національної системи права можуть бути реалізовані лише частково. В Україні відсутня ієрархія законів за юридичної силою, яка існує у деяких зарубіжних країнах (Франція, Італія) і ґрунтується на конституційних положеннях про те, що ці закони мають більш високу юридичну силу ніж звичайні. Адже всі українські закони (за винятком Конституції) в принципі мають однакову юридичну силу, хоча є підстави вважати, що низка законів може бути віднесена до категорії особливих. Зокрема, до таких законів в літературі відносять: міжнародні договори України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України  (ст.9 Конституції України); Конституцію Автономної Республіки Крим (ст.135 Конституції України); закони ухвалені рішенням всеукраїнського референдуму (референдарні закони); закони про державні символи (ст.20 Конституції України) [5, с.34-36]. Віднесення цих законів до категорії законів, що мають більш високу юридичну силу ніж звичайні закони, зумовлено особливою конституційною процедурою їх прийняття та корегування, або їх особливою природою (референдарні закони).

Виборчі закони, не зважаючи на їх особливий предмет правового регулювання, об'єктивно не можуть бути віднесені до згаданої групи законів, тому чи не єдиним реальним способом забезпечення стабільності виборчого законодавства України залишається закріплення засад виборчої системи України у приписах Конституції України, стабільність якої забезпечується особливим, ускладненим порядком внесення змін до неї.

Література:

1. Про вибори народних депутатів України: Закон України  вiд 25.03.2004 р. № 1665-IV: станом 11.06.2009 р. // Відомості Верховної Ради України. -  2004. - № 27-28. - Ст.366.

2. Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України» щодо організації роботи виборчих комісій: Закон України  вiд 03.02.2010 р.№ 1849-VI // Відомості Верховної Ради України. -  2010. - № 13. - Ст.127.

3. Європейський демократичний доробок в галузі виборчого права: Матеріали Венеціанської Комісії, Парламентської Асамблеї, Комітету міністрів, Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи: пер. з англ. / за ред. Ю. Ключковського. - Вид. 2-е, випр. і доповн. - К., 2009, - 340 с.

4. Избирательное законодательство и выборы в современном мире / В.И. Лысенко, А.Г. Головин; Под общей ред. В.Е. Чубарова; Центральная избирательная комиссия Российской Федерации. - М.: МедиаПресс, 2009. - 528 с.

5.  Ришелюк А.М. Законотворчий процес в Україні: Навч. посіб. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - 220 с.

e-mail: ev_melnik@ukr.net

 

 
 
 

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>