канд.істор.наук, Вовк В.М. ДО ПИТАННЯ ЗАДОВОЛЕННЯ МАТЕРІАЛЬНО-ПОБУТОВИХ УМОВ ІНВАЛІДІВ ТА ВЕТЕРАНІВ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В 50-Х-80-Х РР. ХХ СТ.
кандидат історичних наук, Вовк В. М.
ПВНЗ «Європейський університет», Черкаська філія
м. Черкаси
ДО ПИТАННЯ ЗАДОВОЛЕННЯ МАТЕРІАЛЬНО-ПОБУТОВИХ УМОВ ІНВАЛІДІВ ТА ВЕТЕРАНІВ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ В 50-Х-80-Х РР. ХХ СТ.
Радянське керівництво вважало себе морально-відповідальним перед воїнами, які перемогли у Другій світовій. Місцеві чиновники міст України допомагали покращити житлові умови ветеранам, надаючи їм і членам їх сімей квартири (10% від державного житлофонду), а також через відділ соцзабезпечення та радгоспи (тим що мали індивідуальне житло) постачали будівельні матеріали для ремонту (шифер, цемент, руберойд тощо). Відділи Держбанку і Будбанку надавали інвалідам Великої Вітчизняної війни безвідсотковий кредит для будівництва та капремонту житла. Більшість з них позачергово отримували паливо, а інваліди I i II груп, ще й 50% знижку його вартості. Окрім того частина літніх людей відпочивала за державний кошт за пільговими путівками, та користувалась позачергово проведеним телефоном. До певної кількості ветеранів І-ї групи міські органи державної влади прикріпляли підприємство чи установу, яке мало надавати їм шефську допомогу грішми та паливом і кормом для тварин. Однак шефи не завжди виконували свої зобов'язання. Про що свідчить зокрема лист-скарга пана Ф. Стельнікова, мешканця м. Корсуня-Шевченківського до райкому, в якій він нарікав на те, що коли звернувся до своїх шефів з винкомбінату з проханням завести до його дворища паливо, йому було відмовлено. Лише після втручання активістів із райкому паливо старому таки було завезено [6, арк. 56-58].
Зменшення житлового будівництва з другої половини 1960-х рр. не давало змоги вирішити житлові проблеми сім'ям ветеранів та інвалідів Другої світової війни. На початку лютого 1975 р. з'явилось популістське рішення Ради Міністрів УРСР, що зобов'язувало виконавчі комітети місцевих Рад депутатів трудящих покращити житлові умови або надати житло тим, що не мав ніякого, сім'ям інвалідів Великої Вітчизняної війни і родинам загиблих солдат (тих, що на момент виходу наказу стояли на квартирному обліку). Фактично рішення Ради Міністрів виконано не було, і якщо в деяких областях робилась видимість роботи над цим питанням, то в таких областях, як Черкаська, Кіровоградська, Херсонська, Чернігівська житлові умови вищеназваних категорій громадян практично залишились без змін, а тому велика кількість їх продовжувала роками очікувати на нове житло. Виправдовуючись перед центром за неможливість виконати їх розпорядження, владні органи на місцях могли лише нарікати на те, що кількість сімей на квартирному обліку постійно зростала через, те що більша частина ветеранів та членів їх сімей, стоячи на квартирному обліку, "вже отримувала раніше за пільговими умовами житло, а тепер вимагають нове житло з усіма зручностями," а також існувала постійна міграція цих пільговиків із села у місто до дітей [1, арк. 58, 60; 5, арк. 7-9; 3, арк. 6; 108, арк. 51-54].
Владні органи, не маючи змоги вирішити всі побутові проблеми інвалідів та ветеранів другої світової війни, намагались покращувати матеріально-побутове їх становище шляхом надсилання їм посилок з подарунками, даруванням певній частині цієї категорії громадян автомобілів марки "Запорожець" (його отримували навіть ті особи, які мали медичні протипоказання для керування автомобілем, за умови, що водити авто та технічно обслуговувати зможе який-небудь член сім'ї, який постійно мешкає з ним), або продавали їм його поза чергою [5, арк. 34; 4, арк. 120-125].
В 1970 р. Радою Міністрів Української РСР було прийнято постанову "Про подальше поліпшення матеріально-побутових умов інвалідів Великої Вітчизняної війни та сімей загиблих військовослужбовців," згідно якої всі установи, організації почали віддавати 10% наявних в них путівок для вище перелічених громадян. Також було введено 50% знижку для проїзду їх на залізничному та річковому транспорті, що діяли з 16 травня по 30 вересня [4, арк. 120-125].
Медичне забезпечення інвалідів Другої світової війни поступово покращувалось. Цим категоріям громадян реалізовувались дефіцитні ліки за пільговими цінами та ще й поза чергою. Потреби цих людей в санітарно-курортному лікуванні задовольнялась на 70% (цифра зростала), зубопротезуванням охоплено близько 80%. Проте, як видно із свідчень керівництва відділів соцзабезпечення окремих міст, вони були фактично безсилі охопити всіх ветеранів комплексним медичним оглядом, а також здійснити стоматологічне протезування всіх старих воїнів, які цього потребували [2, арк. 51-54; 1, арк. 66].
Таким чином, матеріально-побутові умови інвалідів і ветеранів Другої світової війни в 50 - 80-х ХХ століття порівняно з попередніми роками поліпшились, але для більшості вони і надалі залишалися тяжкими. Поліпшення матеріально-побутових умов інвалідів і ветеранів Другої світової війни відбувалось повільно і залежало від доброї волі радянського і компартійного керівництва.
Література:
1. ЦДАВО. - Ф. 2. - Оп. 14. - Спр. 1794. - Арк. 1-175.
2. ДАЧО. - Ф. 2688. - Оп. 2. - Спр. 510. . - Арк. 1-2006.
3. ДАЧО Ф. 3029. - Оп. 2. - Спр. 341. - Арк. 1-15.
4. ДАЧО Ф. 3562. - Оп. 2. - Спр. 84. - Арк. 1-414.
5. ДАЧО Ф. 3709. - Оп. 1. - Спр. 612. - Арк. 1-144.
6. ДАЧО. - Ф.4313. - Оп.5. - Спр. 984. - Арк. 1-222.
e-mail: opovidath@yandex. ry
