канд.педагог.наук, Довженко Т.О. ЗАГАЛЬНІ УМОВИ КОНТАКТНОГО ДІАЛОГУ В СІМЕЙНОМУ ВИХОВАННІ
кандидат педагогічних наук, Довженко Т. О.
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди
м. Харків
ЗАГАЛЬНІ УМОВИ КОНТАКТНОГО ДІАЛОГУ В СІМЕЙНОМУ ВИХОВАННІ
Батьки формують перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми подумки звертаємося у важку хвилину життя. Разом з тим почуття, що супроводжують відносини дитини і батьків, - це особливі почуття. Специфіка їх визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові - життєво необхідна потреба маленької людської істоти.
Перша й основна задача батьків - створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні за яких умов у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Природна і необхідна основа обов'язків батьків - це любовне й уважне ставлення до дитини в будь-якому віці. Психологами доведено, що у трагедії підліткового алкоголізму та підліткової наркоманії часто винні батьки дітей, які не проявляють любов і турботу [3]. Головна вимога до сімейного виховання - це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитину і керуватися любов'ю у своїх повсякденних турботах по догляду за нею, щоб дитина відчувала, була впевнена, що її люблять.
Багато батьків вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму. Потрібно категорично відкинути це твердження. Усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при нестачі любові, коли створюється емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Усвідомлення дитиною, що її люблять і піклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чи з раннього віку знаходиться в яслах і дитячому садку. Не пов'язано це і з забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більш того, дбайливість батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина, не сприяють досягненню цієї головної виховної мети. Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною - це універсальна вимога до виховання, яка в однаковій мірі може бути рекомендована всім батькам. Контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу.
Основа для збереження контакту - щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, зацікавленість до її дитячих, нехай дріб'язкових і наївних проблемах, бажання зрозуміти, спостерігати за всіма змінами, що відбуваються в душі та свідомості зростаючої людини. Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього контакту широко варіюють, у залежності від віку й індивідуальності дитини. Але корисно замислитись і над загальними закономірностями психологічного контакту між дітьми і батьками в родині.
Головне у встановленні контактного діалогу - спільний потяг до загальної мети, спільне бачення ситуацій, спільність у напрямку дій. Мова йде не про обов'язковий збіг поглядів і оцінок. Найчастіше точка зору дорослих і дітей різна, що цілком природно при розходженнях досвіду. Однак першорядне значення має сам факт спільної спрямованості до вирішенню проблем. Дитина повинна розуміти, якими цілями керується батько в спілкуванні з ним. Дитина, навіть повинна ставати не об'єктом виховних впливів, а бути союзником у загальному сімейному житті, навіть її творцем. Саме тоді, коли дитина бере участь у загальному житті родини, розділяючи всі її цілі та плани, зникає звичне виховання, поступаючись місцем справжньому діалогу.
Найбільш істотна характеристика діалогічного спілкування, що виховує, полягає у встановленні рівності позицій дитини і дорослого. Досягти цього в повсякденному сімейному спілкуванні з дитиною дуже важко. Звичайно стихійно виникаюча позиція дорослого - це позиція «над» дитиною. Дорослий має силу, досвід, незалежність - дитина фізично слабша, недосвідчена, цілком залежна. Всупереч цього батькам необхідно постійно прагнути до встановлення рівності. Людина не повинна бути об'єктом виховання, вона - активний суб'єкт самовиховання. Батьки можуть стати володарями душі своєї дитини лише в тій мірі, у якій їм удається розбудити в дитині потребу у власних досягненнях, самовдосконаленні.
Вимога рівності позицій у діалозі спирається на той незаперечний факт, що діти роблять безсумнівний вплив, який виховує, і самих батьків. Під впливом спілкування з дітьми, включаючи в різноманітні форми спілкування з ними, виконуючи спеціальні дії у піклуванні за дитиною, батьки в значній мірі змінюються у своїх психічних якостях, їх внутрішній світ помітно трансформується. З цього приводу звертаючись до батьків, Я.Корчак писав: «Наївна думка, що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорінюючи, формуючи дітей, батько, зрілий, сформований, незмінний, не піддається впливу середовища, у якому виховує і дітей» [2, с. 121].
Рівність позицій у діалозі складається з необхідності для батьків постійно вчитися, бачити світ у самих різних його формах очима своїх дітей. Контакт із дитиною варто будувати, ґрунтуючись на постійному, безустанному бажанні батьків пізнавати своєрідність її індивідуальності.
Крім діалогу для вселяння дитині відчуття батьківської любові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. Психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми і батьками називається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інші, у тому числі несхожість на батьків. Прийняття дитини - затверджувати неповторне існування саме цієї людини, із усіма властивими їй якостями. Насамперед, необхідно з особливою увагою відноситися до тих оцінок, які постійно висловлюють батьки в спілкуванні з дітьми. Варто категорично відмовитися від негативних оцінок особистості дитини і властивих їй якостей характеру.
Формула істинної батьківської любові, формула прийняття - це не «люблю, тому що ти гарний», а «люблю, тому що ти є, люблю такого, який є» [1, с. 21].
Але якщо хвалити дитину за те, що є, вона зупиниться у своєму розвитку, як же хвалити, якщо знаєш скільки у неї недоліків? По-перше, виховує дитину не тільки прийняття, чи похвала осуд, виховання складається з багатьох інших форм взаємодії і відбувається в спільному житті в родині. Тут же мова йде про реалізацію любові, про творення правильного емоційного фундаменту, правильної почуттєвої основи контакту між батьками і дитиною. По-друге, вимога прийняття дитини, любові до такої, якою вона є, базується на визнанні і вірі у розвиток, постійне вдосконалювання дитини, на розуміння нескінченності пізнання людини, навіть якщо вона зовсім ще мала. Вмінню батьків спілкуватися без постійного осуду особистості дитини допомагає віра в усе те гарне й сильне, що є в кожній людині. Щира любов допоможе батькам відмовитися від фіксування слабостей, недоліків і недосконалостей, направить виховні зусилля на підкріплення всіх позитивних якостей особистості дитини, на підтримку сильних сторін душі, до боротьби зі слабостями і недосконалостями.
Література:
•1. Зовнішнє середовище та психічний розвиток дитини / За ред. Р. В. Тонкової-Ямпольскої. - М. : Медицина, 1999. - С. 21.
•2. Корчак Януш. Як любити дитину / Януш Корчак. - К. : Радянська школа, 1979. - 221 с.
•3. Рождественська М. В. Будьте уважні до дітей / М. В. Рождественська. - К .: Радянська школа, 1999. - С. 8 - 21.
