канд.педагог.наук, Рябовол Л.Т. ЗМІСТ ШКІЛЬНОЇ ПРАВОВОЇ ОСВІТИ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
Кандидат педагогічних наук, доцент Рябовол Лілія Тарасівна
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
ЗМІСТ ШКІЛЬНОЇ ПРАВОВОЇ ОСВІТИ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
Під змістом освіти розуміють систему знань про навколишній світ, сучасне виробництво, культуру й мистецтво, узагальнених інтелектуальних і практичних умінь та навичок творчого розв'язання практичних і теоретичних проблем, етичних норм, якими повинні оволодіти учні. У процесі засвоєння змісту здійснюється всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формується світогляд, ідеали, переконання, виробляється активна життєва позиція, здійснюється підготовка до життя, професійна орієнтація. Зміст освіти є історично детермінованим. Він залежить від політико-правової ситуації в країні та світі, рівня розвитку економіки, науки, педагогічної теорії та практики тощо. Провідну роль при відборі та структуруванні змісту відіграють мета та завдання освіти, які зумовлюються потребами суспільства в освітній підготовці молоді. У змісті мають враховуватися й освітні запити окремої особистості, вказує О.Савченко [5, с. 39]. Отже, зміст шкільної правової освіти відбирається, виходячи не лише із потреб сучасного етапу розвитку і становлення в Україні громадянського суспільства та правової держави, але й з урахуванням запитів кожної особистості, комфортна соціалізація та правова адаптація котрої не можлива без набуття правової освіти й формування правової компетентності. Оптимальне поєднання потреб суспільства й запитів особистості забезпечується сьогодні, наприклад, шляхом реалізації школою, батьками та дітьми права обирати суспільно-гуманітарний напрям змісту освіти, правовий профіль, у зв'язку з чим доповнювати навчальний план відповідними правознавчими курсами тощо.
Зміст освіти полягає у переданні підростаючими поколінням і засвоєнні ними соціального досвіду і культури, склад яких зумовлює структуру самого змісту. І.Лернер та М.Скаткін виділили у ньому чотири компонента. Такий підхід було розвинуто українськими фахівцями (В.Бондарем, Н.Волковою, А.Кузьмінським, В.Омеляненко, С.Пальчевським, О.Савченко, М.Фіцулою та ін.). Серед структурних частин змісту освіти вони виокремлюють такі, як: інформація, що підлягає засвоєнню, тобто перетворенню в знання; способи діяльності, досвід їх здійснення, зокрема, досвід відомих способів діяльності, втілених у загальнонавчальних і спеціальних уміннях і навичках учнів, котрі засвоїли цей досвід; досвід творчої діяльності, в результаті якої створюється об'єктивно чи суб'єктивно нове завдяки таким специфічним процедурам, як: самостійне перенесення раніше засвоєних знань і умінь у нову ситуацію; розуміння нових функцій об'єкта; виділення проблеми тощо; досвід емоційно-ціннісного ставлення ґрунтується на знаннях та вміннях особи і полягає у виробленні особистісного ставлення до світу. Компоненти у структурі змісту освіти є взаємопов'язаними, кожний з попередніх є умовою і підґрунтям функціонування наступних, наприклад: без знань неможливе відтворення способів діяльності та їх творче застосування; нові знання формують нові уміння; пошук нових способів діяльності неодмінно поєднується з відтворенням уже відомих, вказує Н.Волкова [1, с. 267-269].
Викладений вище підхід до структури змісту шкільної правової освіти узгоджується з компетентнісним та спеціально-юридичним підходами. Так, виходячи з положень першого, метою і результатом навчання правознавства є правова компетентність, яка містить у собі компоненти змісту. Відповідно до другого, зміст юридичної освіти утворює систему знань про державу, право, механізми їх організації та функціонування, особливості сприйняття особою і суспільством; знання законодавства, норм матеріального й процесуального права; вміння й навички пов'язувати фактичні обставини та законодавство й пропонувати рішення життєвих ситуацій; вміння складати юридичні документи, давати консультації з юридичних питань [2, с. 171].
Формою відображення змісту освіти (О.Савченко), засобом його розкриття, точніше, реалізації (І.Малафіїк) є навчальний предмет, під яким розуміють педагогічно адаптовану сукупність знань і умінь з якої-небудь окремої сфери дійсності та відповідної їй діяльності, яка передбачає засвоєння і застосування цих знань і вмінь у процесі навчальної взаємодії (І.Лернер). Відтак, формою відображення та засобом розкриття змісту шкільної правової освіти є правознавство як навчальний предмет -педагогічно адаптована сукупність наукових знань та практичних умінь і навичок, що втілює основний зміст і методи юридичної науки; забезпечує засвоєння і застосування цих знань і вмінь у процесі навчання правознавства. Правознавство як навчальний предмет містить основні положення юридичної науки, що у період з 1992 по 2009 рік відбивалося у його назві - «Основи правознавства». Під основами юридичної науки розуміють знання, що відрізняються від зафіксованих у самій науці за глибиною та обсягом, а відповідають їм за змістом і характером зв'язків. У процесі формування змісту шкільної правової освіти передбачається дидактична обробка матеріалу юридичної науки відповідно до завдань навчання та рівня розвитку й підготовки учнів, а також з урахуванням того, що навчання здійснюється не лише з дидактичними, але й розвиваючими та виховними цілями. Науковий матеріал адаптується для забезпечення його доступні учням, наступності й послідовності, що передбачає поступове збільшення обсягу й ускладнення змісту у зв'язку з переходом від основної до старшої (профільної) школи. Правознавство як навчальний предмет крім основ юридичної науки, містить також методично-дидактичні матеріали, які зорієнтовані на формування в учнів у процесі навчальної діяльності відповідних умінь і навичок, правової предметної компетентності. Як навчальний предмет правознавство виконує функції засвоєння предметних знань і вироблення відповідних способів діяльності, що включає формування адекватного емоційно-цінісного, оціночного ставлення до самого предмета правознавства, яким є держава і право в діалектичній єдності та до державно-правової дійсності.
Основоположним компонентом змісту шкільної правової освіти є знання. Найважливішою вимогою до знань, які вивчаються в школі, є науковість і водночас доступність для дітей даного віку, акцентує О.Савченко [5, с. 42], невід'ємними якостями справжніх знань є їх систематичність, усвідомленість, осмисленість, зазначає С.Гончаренко [3, с. 137]. Відповідно, у змісті шкільної правової освіти мають правильно відображатися факти й закономірності об'єктивної дійсності, передусім, такі явища реальної дійсності, як держава і право, що існують об'єктивно, тобто незалежно від індивідуальної волі й свідомості людини як суб'єкта права. Систематизована сукупність педагогічно адаптованих наукових знань про державу і право, накопичених людством у процесі історичного розвитку й тих, що виробляються сьогодні, утворюють навчальний правознавчий матеріал. У ньому, виходячи з досягнень юридичної науки, пояснюються відповідні поняття та явища, обґрунтовується діалектичний характер їх взаємозв'язку та державно-правові закономірності, тобто закономірності виникнення, функціонування й розвитку держави і права. Причому, держава і право вивчаються учнями не споглядально, а в площині можливостей застосування ними набутих знань на практиці в навчальній та позанавчальній діяльності. Значення наукових знань як основи формування навчального правознавчого матеріалу полягає й у тому, що вони суттєво стимулюють та активізують пізнавальну діяльність, сприяють позитивній мотивації навчання правознавства, за умови, якщо користуються авторитетом та викликають зацікавленість в учнів, а вчитель вміло використовує їх для створення ситуацій, аналіз яких передбачає захоплення, емоційне піднесення школярів.
Місце і роль знань як найбільшого за обсягом компоненту змісту освіти, вказує С.Пальчевський, опосередковується тим, що вони покликані породжувати нові знання, які б розширювали і поглиблювали образ світу, у центрі якого перебуває сам учень, вони є орієнтувальною основою учня для знаходження свого місця в світі [4, с. 205]. Знання, передусім правові, крім педагогічної, виконують соціальну функцію. Як частина світогляду людини, вони значною мірою визначають її ставлення до дійсності, моральні погляди й переконання, вольові риси особистості, характер, за умови перетворення на переконання, стають керівництвом до дії [3, с. 137].
З позицій педагогіки знання розглядаються як форма існування й систематизації результатів пізнавальної діяльності людини, результат пізнання - процесу цілеспрямованого активного відображення об'єктивного світу в свідомості людей. У процесі пізнання учнями наукової картини виникнення, функціонування і розвитку держави і права в Україні та світі у їх свідомості відображається система відомостей юридичної науки, тобто формуються правові знання. Філософією, педагогікою та психологією обґрунтовано такий підхід до пізнання, відповідно до якого, воно відбувається на двох рівнях. Відповідно, опанування змістом шкільної правової передбачає засвоєння навчального правознавчого матеріалу, представленого на емпіричному й теоретичному рівнях. Зміст правознавства на емпіричному рівні охоплює фактичний матеріал, що відображає ознаки і властивості подій, явищ, процесів із зовнішньої сторони, на теоретичному - передбачає осмислення внутрішньої сутності фактів, оволодіння системою наукових понять, висновків, зв'язків, державно-правових закономірностей тощо.
Література:
1. Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посіб. Вид 2-е, перероб., доп. / Наталія Павлівна Волкова. - К.: Академвидав, 2007. - 616 с.
2. Вступ до українського права / За ред. С.В. Ківалова, Ю.М. Оборотова. - Одеса: Юридична література, 2005. - 616 с.
3. Гончаренко С. Український педагогічний словник / Семен Гончаренко. - Київ: Либідь, 1997. - 376 с.
4. Пальчевський С.С. Педагогіка: Навч. посіб. 2-е вид. / Степан Сергійович Пальчевський - К.: Каравелла, 2008. - 496 с.)
5. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: підручник для студентів педагогічних факультетів / Олександра Яківна Савченко. - К.: Абрис, 1997. - 416 с.
