канд.педагог.наук, Ворожбіт В.В. ДЕТЕРМІНАНТИ СТАНОВЛЕННЯ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ДУМЦІ ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТТЯ
Ворожбіт В.В., кандидат педагогічних наук, доцент,
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди
ДЕТЕРМІНАНТИ СТАНОВЛЕННЯ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ДУМЦІ ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТТЯ
Сучасна дійсність характеризується дефіцитом духовних цінностей, морально-етичних констант. Технологічна революція і розвиток інформаційних технологій на початку ХХІ століття зумовили надмірну стандартизацію і регламентацію виховного процесу. Це породило ілюзію про те, що за допомогою логічно виважених схем виховних впливів і конструктивної планомірної взаємодії можна сформувати особистість із визначеними якостями. А це суперечить основним ідеям гуманістичної особистісно орієнтованої педагогіки. Подолати ці негативні тенденції може детальна розробка теоретичних засад і обґрунтування історично складеного досвіду духовно-морального виховання дітей в Україні.
Окремі аспекти формування духовних цінностей дітей та молоді у творчій спадщині видатних педагогів, місце духовно-морального компоненту в структурі особистості вчителя та його виховної місії представлено в історико-педагогічних дослідженнях М. Богуславського, М. Євтуха, С. Золотухіної, Т. Ільїної, Н. Побірченко, С. Саяпіної. Важливе значення мають пропозиції щодо організації виховного процесу в сучасних соціокультурних умовах, обґрунтовані у працях О. Алексюка, В. Гриньової, В. Мухіної, Г. Шевченко.
Ретельне вивчення праць цих авторів підтвердило, що дослідження цілісного процесу духовно-морального виховання учнів у закладах загальної освіти України на теперішній час відсутнє.
Дослідження свідчить про те, що саме створення Міністерства народної освіти переслідувало за мету привернути увагу до проблем духовно-морального виховання. Так, зокрема у Маніфесті про запровадження міністерств Імператор Олександр І указував, що міністерства мають утвердити народний спокій, зберігати загальне благо, виховувати працелюбність і сприяти поширенню наук, необхідних для добробуту народу (§7, с. 35) [1].
У нашому дослідженні ми погоджуємося з позицією професора Гумбольта, що загальна освіта - це гармонійний розвиток усіх закладених в людині духовних сил. Підготовку до навчання в університетах у першу половину ХІХ століття забезпечували гімназії, де вивчали ширше математику, фізику, граматику, логіку. Виклад Закону Божого спрямовувався на ознайомлення гімназистів зі смислом, а не формою. У ході аналізу матеріалів з теми дослідження виявлено цікавий факт: громадянські обов'язки розглядалися як такі, що слугували „освіченості серця".
Позитивною тенденцією раціональності змісту духовно-морального виховання в повітових училищах і гімназіях уважаємо і врахування у змісті навчання і виховання відомостей про економічний розвиток країни. Загалом, в закладах загальної освіти першої половини ХІХ століття в духовно-моральному вихованні орієнтували учнів на найважливіші об'єкти витрат сил і застосування знань на практиці. Також у переважній більшості типів закладів загальної освіти утвердилася позитивна тенденція єдності релігійних, громадських і раціонально-практичних компонентів виховання. Таким чином прагнули реалізувати високу освітню мету - підготувати людину-громадянина, готову до виконання своїх обов'язків перед державою, інтелектуально розвиненої, здатної до раціональної практичної діяльності. Ідея всезагальної освіти і духовної основи виховання, хоча й не була реалізована повною мірою на початку ХІХ століття, однак стала прецедентом у світовій освітній практиці, засвідчила про розвиток ліберальних ідей епохи Просвітництва.
Як відомо з історії педагогічної думки, у 1811 р. було проведено реформу міністерських відомств. Того ж року було детально виписано обов'язки вчителів, правила моральної поведінки їх по відношенню один до одного і до учнів. Запроваджено „Головний предмет юнацьких настанов". Його зміст спрямовувався на виховання в дітей працьовитості, збудження бажання вивчати науки, розуміти цінність наукового знання. Особлива увага зверталася на доцільність „дати розуму і серцю відповідний напрям", тобто: тверді основи чесності і доброго характеру, виправити і подолати негативні нахили [1, с.65]. з'ясовано, що правила моральної поведінки поділялися на три групи: до себе; до всіх членів і чинів; до „зовнішньої публіки".
Після Вітчизняної війни 1812 р. духовні цінності православ'я, моральні концепти народної педагогіки набули нового актуального звучання. 1 січня 1816 р. імператор Олександр І видав Маніфест високої вдячності народу за проявлені впродовж війни подвиги. У цьому документі засуджувалися „зло чесні лжемудрі виховні впливи", пропонувалося відмовитися від іноземних зразків і ідеалів виховання, цінностей. У публікації „Нариси відновлення приватного училища для виховання шляхетних дітей" виділено три напрями виховання: фізичне, моральне, політичне. Наголошувалося на необхідності узгодження виховної мети зі способом правління, законами, суспільними звичаями і православними канонами. Було посилено цензуру усієї друкованої продукції з такою вимогою: книги не можуть суперечити законам Божим і громадянським. Така надмірна увага до відновлення ідеї народності у вихованні, вимога відмови від зарубіжного педагогічного досвіду привела до негативних наслідків: переслідувань прогресивних педагогів, пропаганди релігійного обґрунтування природничих наук. Так, Статутом 1814 р. було уведено вимогу читати Святе Письмо. Крім того учні зобов'язувалися читати Біблію самостійно. Християнське благочестя проголошувалося історичною основою просвіти народу. Результатом реформ загальноосвітніх закладів стало поширення духовних шкіл на середину ХІХ століття, виразні тенденції: живе почуття Божого Одкровення, що виявлялося у вивченні Священної історії; збудження історичного почуття задоволення археологічної допитливості, сентиментальне переживання історії свого народу; виникнення богословської преси, видання підручників, збірок повчальних текстів, кращих курсових і магістерських праць семінаристів.
У порадниках для учителів гімназій віднайдено такі рекомендації: вчити не поверхово, а довірливо, викликаючи повагу керівництва, навчати в однаковій мірі науково і морально; вчити здатності слідкувати за науковим викладом. Давні мови розглядалися як засіб виховання уважного ставлення до слова, вироблення досвіду чітко і правильно використовувати мовні звороти.
4 жовтня 1817 р. було утворено Міністерство духовних справ і народної освіти, „щоб християнська доброчесність завжди була основою істинної освіти" [1]. Серед позитивних зрушень, які свідчили про розробку ідеї духовно-морального виховання, уважаємо за потрібне виділити такі: уведення у навчальні плани батьківщинознавства у 1-3 класах в якості підготовчого курсу до вивчення історії; обов'язкове вивчення законодавства, спрямування змісту навчальних програм на громадянське і моральне виховання учнів.
Література:
1. Сборник постановлений по Министерству народного просвещения. - 2-е изд. - СПб., 1875. - Т. 1. - C. 1 - 4.
