XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Канут Н. С., Бежан Ю. А. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ СОЦІО - ЕКОЛОГІЧНИХ ПРІОРИТЕТІВ У ФОРМУВАННІ СТАЛОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Канут Н. С., Бежан  Ю. А.

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці   

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ СОЦІО - ЕКОЛОГІЧНИХ ПРІОРИТЕТІВ У ФОРМУВАННІ СТАЛОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

      Формування парадигми сталого розвитку впродовж останніх десятиріч супроводжується якісною трансформацією змісту економічного зростання. В основі нової якості економічного зростання лежить уявлення про інноваційність розвитку відповідної макроекономічної системи, підвищення ролі соціалізації в забезпеченні сталого розвитку.

       Економічне зростання лише тоді має загальнолюдський і цивілізаційний сенс, коли воно супроводжується адекватними соціальними перетвореннями та при цьому не погіршує життєво важливі екологічні показники. Проблематика забезпечення якісного економічного зростання актуальна в контексті збалансованого соціально-еколого-економічного розвитку і підвищення на цій основі рівня та якості життя населення.

      Сталий економічний розвиток, окрім дотримання вимоги взаємної узгодженості нормального і стабільного функціонування соціальної, економічної й екологічної сфер, передбачає також наявність внутрішньої збалансованості економічної системи, здатності зберігати нею стабільне і рівноважне зростання. У цьому зв'язку вимагають детального дослідження процеси, які характеризують функціонування основних складових системи, насамперед з числа тих, що можуть бути у ролі додаткових стабілізаторів її розвитку, а також ключові чинники, спроможні вплинути на характер і темпи системи управління.

      Дослідженню проблематики сталого розвитку присвячені численні публікації зарубіжних та вітчизняних вчених. У світовій економічній науці сформовано понятійно-категоріальний апарат сталого розвитку, розроблено методологію вимірювання сталого розвитку. Проте значна увага провідних науковців приділяється формуванню та обґрунтуванню підходів до забезпечення сталого розвитку у геоекономічному та регіональному вимірах.

      За роки незалежності Україна не спромоглася зробити суттєвих кроків щодо переходу на інноваційну модель зростання. Унаслідок непослідовності у проведенні та низької ефективності державної науково-технічної та інноваційної політики спостерігається подальше відставання України в технологічному розвитку від розвинутих країн світу. Зменшується кількість інноваційно активних підприємств, гальмується розвиток високотехнологічних галузей промисловості. Це призводить до зниження рівня конкурентоспроможності національної економіки [2;с.23].

      Зазначені недоліки спричинені такими проблемами системно-структурного характеру:

- непослідовністю реалізації зовнішньої та внутрішньої економічної політики;

- відсутністю стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, непослідовністю у формуванні та реалізації державної політики у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності;

- низьким рівнем інноваційної культури суспільства та неефективністю впливу освіти на його підвищення;

- відсутністю ефективних економічних стимулів до оновлення суб'єктами господарювання основних фондів і здійснення інвестицій у розвиток інноваційного потенціалу;

- недостатньою підтримкою з боку держави вітчизняних експортерів інноваційної продукції в умовах високої конкуренції на світовому ринку висо- котехнологічних товарів і послуг;

- незавершеністю процесів перерозподілу власності шляхом приватизації, які об'єктивно пов'язані, зокрема, з банкрутством окремих підприємств і галузей промисловості;

- посиленням економічної нестабільності і втратою керованості важливими соціальними процесами у зв'язку з руйнуванням традиційних відносин власності, вартості і ринкового обміну на тлі слабкого розвитку інститутів інтелектуальної власності та неукоріненої корпоративної культури нового типу.

        Н.Гончарова при дослідженні концептуальних параметрів конкурентоспроможності національної економіки виділяє три рівні управління розвитком економічних систем. Економічна система розглядається крізь призму п'яти рівнів, включно з мегарівнем (світова економіка). Якщо розглянути дану проблематику з позицій синергетики, то В.Буданов при аналізі складних ієрархічних систем виділяє три часові рівні: мікро-, макро-, мегарівні.

     Основними завданнями забезпечення сталого розвитку на інноваційних засадах є:

- розвиток системи фінансово-кредитної підтримки реалізації конкурентоспроможних науково-технічних та інноваційних програм і проектів;

- забезпечення розвитку виробничо-технологічної інноваційної інфраструктури;

- забезпечення підтримки та захисту національного виробника;

- забезпечення інноваційної спрямованості системи освіти;

- розвиток кадрового потенціалу у сфері інноваційної діяльності;

- забезпечення розширеного відтворення знань на основі інтеграції діяльності вищих навчальних закладів, академічних і галузевих наукових установ до світового науково-технологічного простору;

- забезпечення розвитку ефективної інформаційно-аналітичної та експертно-консалтингової інфраструктури інноваційної діяльності;

- створення умов для трансферу технологій і підвищення ефективності охорони прав інтелектуальної власності;

- упровадження, відповідно до норм Європейського Союзу та СОТ, прозорого й ефективного механізму стимулювання та державної підтримки провадження науково-технічної та інноваційної діяльності суб'єктами господарювання;

- упровадження ефективного механізму державно-приватного партнерства, спрямованого на досягнення високого рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світовому ринку в окремих секторах наукоємного виробництва переважно на основі впровадження вітчизняних технологій[3;с.17].

Зважаючи на вищевикладене, можна зробити такі висновки:

1. Розвиток парадигми сталого розвитку пов'язаний з реалізацією активної промислової політики з чіткими інноваційними орієнтирами на модернізацію; формуванням ефективних інституціональних умов для відтворення техніко-технологічного потенціалу вітчизняних підприємств.

2. Розв'язання проблем забезпечення сталого розвитку економіки значною мірою пов'язане з необхідністю комплексного вирішення завдань сталого розвитку на всіх рівнях економічної системи. При цьому важливим є структу- ризація проблем сталого розвитку на мега-, макро-, мезо-, мікрорівнях на системній основі.

3. Виділення системно-структурних проблем сталого розвитку є підґрунтям для проведення соціально-економічних заходів зі забезпечення системної узгодженості економічної, соціальної та екологічної підсистем сталого розвитку крізь призму ієрархізації економічної системи.

4. У межах інноваційної змістовності концепції сталого розвитку актуальним є розроблення заходів з гармонізації соціо-еколого-економічних пріоритетів у напрямку забезпечення інноваційно активної поведінки суб'єктів господарювання.

     Отже, науково - обґрунтоване формування та ефективна реалізація державної інноваційної політики України з врахуванням вимог часу та простору забезпечить успішну реалізацію інноваційної моделі економіки; сталий розвиток країни, а також пожвавить процеси євроінтеграції. Сприяти зазначеним перетворенням має успішна комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності, що й потребує  подальших наукових досліджень.

Література:

1 Сімченко Н.О. Системно-структурні проблеми сталого розвитку в контексті інноваційних перетворень / Актуальні проблеми економіки №7 (109), - 2010, - с.13-20.

2. Стефанишин В.В. Вплив інноваційного сталого розвитку економіки на ринок капіталів.- К.; -2011, - с.23.

3. Бондар О.В. Інноваційна політика України в контексті сталого розвитку та євроінтеграції. - К.; -2010, - с.17.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>