XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Кара Т.С. ІСТОРИЧНА ПРОЗА АНДРІЯ ЧАЙКОВСЬКОГО ЯК «НАУКА КОЗАЦТВА»

Кара Т. С.

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

ІСТОРИЧНА ПРОЗА АНДРІЯ ЧАЙКОВСЬКОГО ЯК «НАУКА КОЗАЦТВА»

         У тематично розмаїтій творчій спадщині Андрія Чайковського (1857-1935) найбільш вагомою складовою частиною є історична проза письменника. Творенню її автор присвятив майже три десятиліття літературної діяльності.

         Пояснюючи своє звернення до художнього відображення минувшини, письменник зазначив: «Я поклав за ціль мого життя переповісти в белетристичній формі здебільшого нашу історію з козацького періоду...» [5, с. 556].

         Обрання саме цього періоду об'єктом художнього дослідження було не випадковим. Підставою для такого твердження служить історична розвідка А. Чайковського «Запорожжя», видрукувана у 1933 році. У вступній частині своєї студії автор зазначив: «Чимало у нас говориться і пишеться про Запорожжя, про запорозьких козаків, про їх славні походи на турецькі та татарські землі, про боротьбу з ворогами України. У нас про цю нашу бувальщину співаються пісні-думи.

         А, однак, український загал, хоч лине серцем до тої нашої славної бувальщини, до слави, не має про Запорожжя доброго розуміння і бачить те історичне Запорожжя неначеб у мряці без ясних, виразних контурів і обрисів» [3, с. 517].

         Утвердженню у свідомості співвітчизників саме таких - «ясних, виразних контурів і обрисів» - і підпорядкував А. Чайковський свою багатолітню літературну діяльність, результатом якої стало створення своєрідної «козацької епопеї», за що, як зазначає Стефанія Андрусів, «й назвали письменника «Козацьким Батьком»» [1, с. 144].

         Слід, однак, наголосити, що у створенні історичних повістей та роману «Сагайдачний» А. Чайковський керувався не лише просвітницькими намірами. Не менш важливою спонукою для письменника було його прагнення обстояти правду про Запорожжя, яка фальсифікувалася істориками та літераторами сусідніх народів. У вже згадуваній історичній розвідці «Запорожжя» А. Чайковський зазначив: «Про Запорожжя писалося і тепер пишеться на двоякий лад. Польські та московські історики здебільша, а популярні письменники у повістях і романах представляють Запорожжя як об'єднання усякої дикої наволочі, котра жила грабунком, на мала у себе ніякого закону, ні моралі і поповняла такі злочини і варварства, що аж диво, що Господь на покарав їх содомським вогнем. Досить прочитати повість польського письменника Генрика Стенкевича «Огнем і мечем», про один побут польського шляхтича на Січі, щоб не відвернутися з відразою від того препоганого кодла і соромитися тої сторінки нашої історії, в котрій Запорожжя відігравало головну роль.

         Другі, знову письменники, граючи на струнах романтичного сентименталізму, ідеалізують Запорожжя в поезії і прозі, що читача доводить аж до задуру. Та ні одне, ні друге не доведе до зрозуміння того, як було справді» [3, с. 517].

         «Середню дорогу» [3, с. 517] між двома вище означеними, тобто дорогу історичної та художньої правди, А. Чайковський обрав не в пору написання історичної розвідки «Запорожжя», а набагато раніше - ще тоді, коли творив першу свою повість про минуле «За сестрою» (1907). І хоча ця повість, на думку Стефанії Андрусів, «ще дуже наївна за своїм сюжетом і способом творення характерів героїв» [1, с. 144], все ж не можна визнати того очевидного факту, що саме з неї починалася письменникова «наука козацтва».

         У центрі твору - родина Судаків: колишній запорожець Андрій, його син Степан з дружиною Палажкою та трьома дітьми. Найстарший із них - Петро - уже відбув на Січ, а п'ятнадцятилітній Павлусь та тринадцятилітня Ганнуся ще лиш готувалися до самостійного життя. «Передачу духовного досвіду українського світу - відтворення його архетипів та моделей поведінки - здійснював дід Андрій, найстарший у роді: він учив онука лицарського ремесла - їздити на конях, стріляти з рушниці та лука, орудувати шаблею, а ще розказував обом, Павлусі та Ганнусі, про козаків, пригоди із своєї козацької молодості - передавав космотвірні (націотвірні) міфи, що відразу давало виховавчий ефект: «Від цих оповідань вироблялася у Павлуся завзята козацька вдача»» [1, с. 145].

         Підліток, який опановує козацьке ремесло, - такий персонаж стане традиційним у наступних історичних творах А. Чайковського. Показовою, з огляду на сказане, є, зокрема, повість «Віддячився» (1913 р.). Починається вона епізодом про врятування запорожцем Касяном Бистрим юного Івася Чорноусенка, якого полонив у степу татарин. Подальший розвиток відображених письменником подій - це історія становлення характеру Івася. Вирішальну роль у цьому процесі відігравало, як показав автор повісті, засвоєння підлітком основ «козацької науки». Першим навчителем Івася став бувалий запорожець Касян Бистрий. У зображенні їхніх стосунків прозаїк доречно використав такий художній засіб, як діалог з домінантою висловлення одного із співбесідників. У даному разі - Касяна Бистрого. Запорожець розповідає Івасеві про принади і небезпеки мандрівки степом, про звичаї січовиків, відкриває йому одну з найперших істин козацького «букваря»: « - Ну, козаче, сідай вечеряти, десь тут у мене є зайва ложка. Та тями, небоже, що на Січі мусиш собі зорудувати яку таку ложку, а то їсти не будеш. Такий то козацький звичай, що кожен свою ложку має і заодно при собі носить» [2, с. 27].

         Опановування козацького ремесла Івась продовжив на Січі - у колі однолітків і за допомогою досвідчених запорожців. Наголос робиться не лише на умінні Івася їздити на коні, вправно битися шаблею, влучно стріляти, а й - і це для автора визначальне! - на засвоєнні уроків побратимства, успадкуванні волелюбства, нескореності.

         Заключний епізод повісті, у якому показано врятування Івасем Касяна Бистрого від розправи Яреми Вишневецького, прояснює заголовок твору і переконливо свідчить про справді козацьку вдачу молодого Чорноусенка.

         «Наука козацтва» виконує роль характеротворчого чинника і в повісті А. Чайковського «Козацька помста»: завдяки цій науці, засвоєній від колишнього запорожця Охріма Неситого, син польського шляхтича Овруцького Станіслав став «козаком-завзятцем», зрікся награбованого батьком багатства і всім своїм підданим «дав на вічні часи волю» [4, с. 60].

         Подальші твори А. Чайковського, за спостереженнями Стефанії Андрусів, «еволюціонують від вимислених героїв і подій» до творів, «побудованих на реальних подіях минулого з достеменними історичними особами» [1, с. 156]. Ці особи, як, наприклад, головний персонаж роману «Сагайдачний», теж засвоюють «науку козацтва», без якої вони не стали б героями національної історії.

         Проза А. Чайковського про минувшину явила «зразки поведінки національної людини» [1, с. 148], сприяла діалогові «українця з українською історією» [1, с. 143], нарешті, залучала до «науки козацтва» сучасників письменника-патріота.

Література:

•1.     Андрусів С. М. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х рр. ХХ ст. / С. Андрусів. - Тернопіль: Джура; Львів: Львівський університет імені І. Франка, 2000. - 340 с.

•2.     Чайковський А. Віддячився: [повість] / А. Чайковський. - Нью-Йорк: Говерля, 1958. - 248 с.

•3.     Чайковський А. Запорожжя: Історична довідка // Чайковський А. Сагайдачний. - К.: Дніпро, 1990. - С. 517-547.

•4.     Чайковський А. Козацька помста: [повість] / А. Чайковський. - Універсальна бібліотека, 1947. - 73 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>