Карпенко А.І. ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ

Карпенко Андрій Іванович

Магістрант Харківського національного економічного університету

ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ

Всі процеси соціальної діяльності індивіда та соціуму проходять у просторі соціальної сфери [2]. Соціальне життя характеризується цілісністю, соціальною напругою, певним рівнем соціальної облаштованості тощо. Сукупність галузей і видів діяльності, підприємств, фірм, закладів та установ, які мають забезпечити задоволення потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити умови для співіснування і співпраці людей у суспільстві згідно з відпрацьованими законами і правилами представляють собою соціальну сферу. Історично соціальне забезпечення в України формувалося досить складно, базуючись на засадах повної зайнятості, доступності служби охорони здоров'я, послуг у сфері освіти і культури, які надавалися безплатно або за номінальними цінами, а також розвиненої соціальної інфраструктури підприємств.

Вивченню особливостей фінансування соціальної сфери присвячені праці багатьох зарубіжних та вітчизняних вчених. Серед них такі відомі науковці, як : У. Беверідж Л. Ерхард, А. Мюллер-Армак, Д. Роулс, В. Андрущенко, О. Василик, В. Козак, В. Опарін, І. Чугунов, Л.Я. Гончарук, , В.О. Меленюк, та А.О. Сіленко, У.Я. Садова та інші. Як вказує практика, сьогодні існують певні недоліки в фінансуванні соціальної сфери, що є проблемою, яка потребує вирішення.

В Україні діяльність держави з приводу фінансування соціальної сфери має надзвичайно важливе значення для життя суспільства. Це зумовлено як різким падінням доходів переважної більшості населення під час кризових явищ в економіці, так і традиційною орієнтацією громадян на одержання соціальних послуг саме від держави. З огляду на це частину соціальних зобов'язань держави доцільно розглядати як певні орієнтири, які можуть бути повністю досягнуті лише за сприятливого стану економіки.

В табл. 1 відображено статистичні дані по виконанню державного бюджету за видатками в динаміці за 2008-2010 рр., з відображенням видатків на соціальну сферу.

Таблиця 1

Виконання державного бюджету по видаткам в 2008-2010 рр.

таблиці, видатки по статтям охорона здоров'я, духовний та фізичний розвиток, мають низький відсоток серед всіх видатків на соціальну сферу (охорона здоров'я, духовний та фізичний розвиток, освіта, соціальний захист та соціальне забезпечення). Так, наприклад, видатки на духовний і фізичний розвиток становлять в 2008 році 1,2 % всіх видатків, в 2009 році - 1,3%, в 2010 році - 1,7 %. Найбільшу частину серед всіх видатків на соціальну  сферу становлять видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення (в 2008 році - 21,03 % всіх видатків, в 2009 році - 21,25%, в 2010 році - 22,8 %).

Позитивним явищем є збільшення видатків в динаміці. Так, з табл. 1 видно, що видатки на охорону здоров'я в 2008 році виконувались на 92,4 %, в 2009 році - на 96,7 %, в 2010 році - 96,8 %. Видатки на духовний та фізичний розвиток виконувались в 2008 році  на 91,8%, в 2009 році - 91,7 %, в 2010 році - 95,7%. Видатки на освіту в 2008 році на 95,2%, в 2009 році - на 92,6%, в 2010 році - на 94,2%. Видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення виконувались в 2008 році на 96,8 %, в 2009 році - на 95,6%, в 2010 році - на 97,6%.

Важливо зауважити, що окрім коштів державного бюджету, органи охорони здоров'я фінансуються за рахунок коштів добровільного страхування та лікарняних кас, обсяги яких у 2010 році відповідно становили 400 і 60 млн. грн. Однак коштів для надання медичних послуг катастрофічно не вистачає - при потребі 56 млрд. грн., галузь забезпечена фінансовими ресурсами лише на 13,4% (в 2010 році) [5].

У 2008 році видатки виконаного бюджету на охорону здоров'я дорівнювали 7,366 млрд. грн., або 162 грн. на одну особу (населення 45466 тис.чол). У 2010 році вони становили 7,531 млрд. грн. [5]. З цих даних видно, фінансування галузі знаходиться на досить низькому рівні, а видатки  в 2010 році збільшились не суттєво.

В сучасних умовах при формуванні видатків на охорону здоров'я  населення слід передбачати й таке джерело, як кошти населення і кошти юридичних осіб з тим, щоб створити фонди для обов'язкового медичного страхування.

Важливо враховувати при цьому і зарубіжний досвід. Так в Росії  було розроблено Програму соціально-економічного розвитку країни. У ній зазначено, що головним важелем розвитку вітчизняного фінансування  охорони здоров'я залишається збільшення державного фінансування до того мінімального рівня, який рекомендує ВООЗ - 5-6 % ВВП. Другим напрямом стратегії розвитку охорони  здоров'я є  здійснення давно назрілих перетворень у системі надання медичної допомоги, управлінні, фінансуванні охорони здоров'я з тим, щоб кошти приносили реальну користь [3,]. При  цьому вчені Інституту економіки РАН вважають, що діючу систему обов'язкового медичного страхування слід інтегрувати з системою добровільного медичного страхування.

Як показав аналіз літературних джерел[1,4,5], найбільш актуальною і дискусійною проблемою є фінансування освіти, оскільки економічні вигоди від освіти значною мірою є індивідуальними. З іншого боку, це - національне багатство суспільства. Видатки зведеного бюджету на розвиток освіти в Україні  у 2010 році становили близько 7 % від ВВП проти 4,8 % у 2001 році. Проте проголошений рівень видатків на освіту має становити 10 % національного доходу, що становить приблизно 8 %  ВВП. Таким чином, за даним критерієм держава не виконує стандартів, проголошених у Законі України "Про освіту". Державі доцільно розглядати витрати на освіту не як витрати на споживання, а як соціальну інвестицію, що створює умови для зростання і розвитку країни у майбутньому. Варто також зрозуміти, що різні галузі освіти мають неоднакові можливості для самофінансування. Якщо вища освіта спроможна самофінансуватися, то дошкільна, загальна та професійно-технічна освіта на сучасному етапі мають для цього вкрай обмежені можливості.

Як зазначає Меленюк В.О. [2], невисокий рівень фінансування соціальної сфери та неефективне управління соціальними процесами в суспільстві певною мірою пов'язані з впливом декількох макроекономічних факторів:

•1)     відсутність удосконаленої законодавчої бази;

•2)     затягування процесу розробки соціальних стандартів;

•3)     залежність бюджетних ресурсів від світових економічних параметрів;

•4)     другорядне ставлення держави до розвитку соціальної сфери.

Проблема організації фінансування соціальної сфери також полягає у недостатності власних коштів місцевих бюджетів. Видатки на соціальні потреби не повинні бути видатками місцевого значення, оскільки місцеві органи не можуть впливати на рішення про їх надання чи ненадання. Нині у видатках місцевих бюджетів більше половини з них спрямовуються на виконання державних функцій, таких як надання послуг у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, мистецтва, фізичної культури та спорту. При цьому, місцеві бюджети не отримують кошти, необхідні для утримання об'єктів соціальної інфраструктури, що переходять у комунальну власність[2].

Також дослідження літературних джерел [2,3] показало, що основні причини виникнення проблеми недофінансування соціальної сфери не в тому, що не вистачає коштів місцевих бюджетів. Особливість кризи полягає в тому, що вичерпалися традиційні джерела фінансування соціальної сфери з державного бюджету і майже не розроблені нові (недержавні), немає достатньої нормативної бази.    При цьому не враховується підвищення фінансової стабільності соціальної сфери й зростання надходжень від продажу її послуг, з одного боку, і необхідності забезпечення доступу малозабезпечених верств населення до життєво важливих як для окремих сімей, так і для суспільства загалом соціальних благ - з іншого.

Крім того, чинне законодавство встановлює значно більше різноманітних видів пільг, соціальних виплат та соціальних послуг, ніж це передбачено Конституцією України чи міжнародно-правовими зобов'язаннями України. Не маючи необхідних ресурсів, держава бере на себе додаткові зобов'язання у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, які часто не дають жодного соціального чи економічного ефекту, окрім встановлення привілеїв для представників певних професій або окремих соціальних груп.

В результаті досліджень можна зробити такі висновки, що для покращення даної ситуації потрібно вжити наступних заходів. Серед них :

1) розробка і впровадження моделей створення міжрегіональних соціальних проектів та їх фінансового забезпечення;

2) введення спеціального заходу співфінансування соціальних витрат, мета якого полягає у стимулюванні регіонів підтримувати певний рівень фінансування найбільш значимих витрат - на освіту, охорону здоров'я, культуру. Рівень співфінансування (із державного та місцевих бюджетів) повинен обернено пропорційно залежати від бюджетної забезпеченості регіонів (допомогу матимуть змогу отримати усі місцеві бюджети. Головна умова - надання субсидій повинно бути обумовлене виділенням регіоном своєї частки на фінансування відповідних витрат, а у перспективі - підтримкою певного рівня якості наданих послуг, проведенням структурних реформ у відповідних галузях);

3) розробка методології удосконалення нормативів соціальних видатків, які повинні враховувати регіональну і місцеву специфіку розвитку.

4) Здійснювати планування та фінансування видатків бюджетів усіх рівнів на заходи з соціального захисту та утримання об'єктів соціальної сфери на програмно-цільовій основі .

Таким чином, можна підсумувати, що в Україні існують певні проблеми з фінансування соціальної сфери, які виникли з тих чи інших причин. Їх вирішення можливе за рахунок впровадження державою дієвих заходів, які були перераховані в статті.

Література:

1. Концепція державної регіональної політики. Указ Президента України "Про Концепцію державної регіональної політики" від 25 травня 2001 року. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.

2. Меленюк В.О. Теоретичні основи державної соціальної політики в Україні / В.О. Меленюк // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2009. - № 1. - С. 126-132.

3. Тропіна В.Б. Фіскальне регулювання соціального розвитку суспільства / В.Б. Тропіна. - К., 2008. - 17 с.

4. Сайт міністерства фінансів: http://www.minfin.gov.ua/

5. Сайт Рахункової палати України : www.ac-rada.gov.ua

         e-mail: andru4o-425@yandex.ru

Залиште коментар!