Катеринчук О.В. КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ ПРАГМАТИКИ
асистент Катеринчук О.В.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ ПРАГМАТИКИ
Прагматика може бути описана, як відповідне використання мови у контексті. Вона включає три наступних аспекти використання мови: вивчення дискурсу та навичок спілкування; дослідження відносин між прагматикою та іншими рівнями мови; вивчення ситуативних детермінантів мовного використання.
Прагматика визначається за допомогою ефектів використання мови учасниками акту комунікації. З цієї точки зору будь-який приклад невідповідності у прагматиці свідчить про прагматичний дефіцит, та будь-який аспект лінгвістичної чи когнітивної компетенції може бути відповідальним. Існування прагматичних навичок не заперечується. Цей підхід, наприклад, є сумісним з точкою зору, яка свідчить про те, що підтримання теми - це прагматична навичка, беручи до уваги, що логічна суперечка не є такою. Однак, підтримання теми вважається прагматичною навичкою тому, що, не зважаючи на використані засоби, досягається прагматична кінцівка. Прагматичний акт є таким не тому, що він залучає вправи, які вимагають спеціальних прагматичних навичок чи тому, що мовець вмотивований специфічними прагматичними розмірковуваннями, а тому, що акт має певний комунікативний ефект, який є також підходящим чи непідходящим. Наприклад, кожна з семантичних чи синтаксичних особливостей, визначена, як та, що веде до поняття невідповідності, може бути розташована, відповідно до залученого комунікативного ефекту, у прагматичному параметрі єдності, специфіки чи точності. З точки зору прагматики-що-викликає-ефект немає певної ексклюзивно прагматичної системи навичок, виділених серед навичок інших мовленнєвих рівнів.
Іншою рисою прагматики-що-викликає-ефект є те, що вона сумісна з інтерперсональним аналізом спілкування, у якому прагматичний дефіцит не виявляється тільки, як дефіцит мовця. Той факт, що відповідальність за помилки у спілкуванні ділиться між мовцями та слухачами, і є, можливо, очевиднішим під час вивчення спілкування між лінгвістично компетентними дорослими ніж під час споглядання за тими, чия мова більш відома, як незріла.
Оцінка вкладів всіх учасників розмови не є рисою схеми, яка визначає прагматику за допомогою здатностей окремої особи. Оцінення за такою схемою найбільш загально визначається тим, чи є дані прагматичні навики присутніми чи відсутніми та, як часто окремі особи їх використовують. Певна частина складності також може бути присутньою. У порівнянні, підхід прагматики-що-викликає-ефект стосується відповідності чи невідповідності актів комунікації та має потенціал оцінювати вклад у цей ефект усіх партнерів спілкування.
Підхід прагматики-що-викликає-ефект вирішує дві головні дилеми, притаманні іншим підходам, що обговорюються. Перша з цих дилем - це непевність та конфлікт поглядів, що можуть зрости, не зважаючи на те, чи певний дефіцит є або не є прагматичним. Наприклад, коли підхід зосереджується на індивідуальних навиках може бути складно визначити чи помилка у ‘'референтній специфікації'' є семантичним дефіцитом, дефіцитом у соціальному сприйнятті чи прагматичним дефіцитом. Однак, коли підхід-що-викликає-ефект застосований, немає такої двоякості. З того часу, як комунікативний ефект неможливості встановити референт є невідповідним, дефіцит -прагматичний. По-друге, підхід прагматики-що-викликає-ефект спонукає зробити висновок про непридатність на основі колективних вкладів усіх учасників розмови. Хоча, будь-яка невдача у комунікативному акті може бути проаналізована швидше на інтерперсональній основі ніж на інтраперсональній.
Література:
•1. Noveck, I., & Chevaux, F. (2001). The Pragmatic Development of and. Paper presented at the BUCLD, Boston.
•2. Levinson, S. (1983). Pragmatics. Cambridge: Cambridge University Press.
e-mail: elenac2010@gmail.com
