XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Казмірчук О. А. ДІЯЛЬНІСТЬ ДУХОВЕНСТВА ВОЛИНСЬКОЇ І ЖИТОМИРСЬКОЇ ЄПАРХІЇ ЩОДО ВІДНОВЛЕННЯ ПАМ’ЯТОК АРХІТЕКТУРНОГО ТА ІСТОРИЧНОГО ЗНАЧЕННЯ НАПРИКІНЦІ XI– НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

Казмірчук О. А., викладач історії

Луцького педагогічного коледжу

ДІЯЛЬНІСТЬ ДУХОВЕНСТВА ВОЛИНСЬКОЇ І ЖИТОМИРСЬКОЇ ЄПАРХІЇ ЩОДО ВІДНОВЛЕННЯ ПАМ'ЯТОК АРХІТЕКТУРНОГО ТА ІСТОРИЧНОГО ЗНАЧЕННЯ НАПРИКІНЦІ XI- НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

До числа найцінніших пам'яток історичного значення належать православні храми. Значна частина з них є унікальними архітектурними спорудами. Тому важливим є завдання їх збереження і реставрації. Розуміли це у ХІХ столітті й православні священики і виявляли власну ініціативу та турботу щодо ремонту, відновлення храмів, які перебували у занедбаному стані. Характерним було таке ставлення і з боку духовенства Волинської губернії. Розкриття ролі духовних осіб у збереженні матеріальної історичної спадщини висвітлить ще одну сторону культурного життя нашого краю у ХІХ - на початку ХХ століття.

Аналіз останніх досліджень і публікацій Про пам'ятко-охоронну діяльність священиків на Волині розповідається у дослідженнях С.В. Гаврилюк [1], Р.Ю. Кондратюк [2], В.С. Лукашук [3], І. Тесленко [4] та ін. Однак дана проблема знаходила місце або поряд з описом такої діяльності світських осіб, або в рамках біографічних досліджень представників волинського духовенства, або висвітлювалася у вузьких регіональних рамках (у межах певного повіту чи населеного пункту). Відтак існує потреба комплексного дослідження діяльності православного духовенства щодо відновлення пам'яток архітектурного та історичного значення.

Відтак, з цієї мети випливають такі завдання:

•-         висвітлити організаційні засади пам'ятко-охоронної діяльності православного духовенства у ХІХ столітті на Волині;

•-         показати на прикладах участь священиків Волинської і Житомирської єпархій у відновленні храмів, які мали історичну та архітектурні цінність;

•-         підкреслити роль Волинського церковно-археологічного товариства в активізації цієї діяльності і «Волынских епархиальных ведомостей» у її висвітленні.

Одним із чинників пам'ятко-охоронної діяльності духовенства у другій половині ХІХ століття було створення православних братств. Поряд із головною їх метою - утвердження і зміцнення православ'я на Правобережній Україні, вони приділяли увагу і відновленню православних церков та монастирів.

Перше православне братство на Волині виникло в Острозі 1865 року. Опікувалася цим Кирило-Мефодіївським братством графиня Блудова, виділяючи йому значні кошти. Це дало можливість і проводити активну діяльність, і створити значний капітал на забезпечення подальшої різнобічної діяльності. З ініціативи острозьких братчиків було реставровано замок князів Острозьких. Спочатку запросили з Петербурга члена Імператорської археологічної комісії академіка Петра Петровича Покришкіна для огляду і визначення обсягу реставраційних робіт. Потім до Острога прибув архітектор В.Г. Леонтович, який керував реставраційними роботами [5, с. 59]. Замок був відреставрований братством на об'єднані кошти: 5 тисяч рублів дав на цю благородну справу сам Імператор Російської держави, одну тисячу рублів виділило Острозьке земство, 1 тисячу - місцеве братство, ще 1 тисячу - князь Сангушко.

Ще одна велична споруда - Василівський храм у Овручі також відновлювався з ініціативи й активної участі духовенства. Владика Антоній, архієпископ Волинський і Житомирський, висловив пропозицію повністю реставрувати цей храм. Адже у попередні роки були виконані тільки часткові роботи. Ще 1860 року за клопотанням генерал-губернатора Київської, Волинської і Подільської губерній цар Олександр ІІ дозволив збір пожертв по всій Росії на відновлення Василівського храму. Було зібрано близько 13 тисяч рублів. Але цієї суми виявилося замало. Коштів вистачило тільки на укріплення стін і забезпечення захисту їх, на упорядкування території навколо храму, встановлення загорожі і побудову кам'яної каплиці. В останню перенесли ікони та речі, які, згідно з переказами, були у Василівському храмі. А найбільшу святиню - стародавню ікону св. Василія перенесено до Житомира у кафедральний собор.

1887 року утворилося Волинське єпархіальне Володимиро-Василівське братство, до завдань якого належала турбота про збереження і відновлення пам'яток старовини, що мали відношення до рівноапостольного князя Володимира. Діяльність братства спочатку обмежувалася м. Володимиром-Волинським, і головна увага була спрямована на відновлення Успенського храму у цьому місті. Згодом це братство звернуло увагу на Василівський храм у Овручі. Також і тодішній архієпископ Волинський та Житомирський Модест виявляв інтерес і турботу про цю унікальну архітектурну і релігійну пам'ятку. Він доручив археологу Афанасьєву здійснити розкопки навколо храму, щоби з'ясувати, якої форми була святиня до зруйнування. Ще архієпископ Модест планував капітально відреставрувати храм, але не встиг. Однак розпочату справу продовжив його спадкоємець - архієпископ Волинський і Житомирський Антоній. Одразу після прийняття кафедри у Житомирі він відвідав Овруч, а також обговорив питання реконструкції храму з Володимиро-Василівським братством. Останнє висловило свою готовність і бажання долучитися до цієї благородної справи. 2 лютого 1904 року на своєму зібранні братчики прийняли рішення взяти на себе турботи з відновлення Овруцького храму.

Невдовзі в Овруч прибув архітектор і археолог В. Щусєв для попереднього огляду. 1905 року в Овручі було відкрито відділення Володимиро-Василівського братства, щоб безпосередньо на місці керувати і контролювати процес відновлення храму. Знову розпочався збір пожертв. Біля руїн храму поселилися монахині, які виробляли цеглу на побудованому ними ж цегляному заводі.

І ось 20 травня 1907 року архієпископ Антоній урочисто освятив початок будівництва, було покладено перший камінь. Усі подальші роботи здійснювалися під керівництвом архітектора В. Щусєва.

1909 року храм загалом був уже відбудований, біля нього постав новий монастирський корпус із дзвіницею. 1910 року стіни святині прикрасили розписами і малюнками за зразками ХІІ століття. 1911 року у храмі встановлено іконостас, кошти на який виділив Олександр ІІ, на дзвіниці встановлено дзвони. 7 серпня 1911 року позолочено бані храму. 1 і 3 вересня 1911 року храм був урочисто освячений. Так завершилася справа, навколо якої об'єдналися священики, члени Володимиро-Василівського братства і його Овруцького відділення, тисячі мирян.

Відмічаючи, що відновлення храмів і будівництво нових - це дороговартісна справа, у жовтні  1911 року було піднято питання про створення при Почаєво-Волинському Народному кредиті церковно-будівельного фонду. Передбачалося, що у подальшому кожна самостійна церква робитиме внесок до цього фонду у розмірі 50 руб., приписна церква - 20 руб. і кожен причт - 10 руб. [6, с. 868].

Значну підтримку справі відновлення пам'яток історії та архітектури надавала газета «Волынские епархиальные ведомости». Це було одним із важливих завдань Волинського церковно-археологічного товариства. Завдяки спільній турботі священиків і мирян збережено багато унікальних культових та історичних споруд.

Література:

•1.     Гаврилюк С.В. Історичні розвідки учасників музейного будівництва на Волині другої половини ХІХ - початку ХХ століття // Житомирщина на зламі тисячоліть. Наук. зб. «Велика Волинь». Т. 21. - Житомир, 2000. - С. 30-31.

•2.     Кондратюк Р.Ю. Священики-краєзнавці Волині // Житомирщина на зламі тисячоліть. Наук. зб. «Велика Волинь». Т. 21. - Житомир, 2000. - С. 32-32.

•3.     Лукашук В.С. Історико-статистичні описи церков та монастирів за матеріалами «Волынских епархиальных ведомостей» // Звягель - Новоград-Волинський: від сивої давнини до сьогодення. - Житомир, 2007. - С. 68-74.

•4.     Тесленко І. Острожчина у фонді Волинського церковно-археологічного товариства // Наукові записки НаУКМА. - Т. 9: Спеціальний випуск у двох частинах. - К., 1999. - С. 135-143.

•5.     Волынские епархиальные ведомости. - 1914. - № 4. - Часть неофициальная. - С. 59.

•6.     Волынские епархиальные ведомости. - 1912. - № 44. - Часть неофициальная. - С. 868.

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>