XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

К.е.н. Губанова Л. І, Пригоцька К.В. ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА ТЕОРІЮ ПРИБУТКОВОГО ОПОДАТКУВАННЯ

К.е.н. Губанова Л. І, Пригоцька К.В.
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА ТЕОРІЮ ПРИБУТКОВОГО ОПОДАТКУВАННЯ

У відкритому ринковому економічному середовищі, де майбутнє не можна визначити з абсолютною точністю, а теперішнє має кілька потенційних напрямів розвитку, суспільство перебуває в ситуації постійного вибору, пошуку оптимального рішення відповідно до умов цього економічного середовища, що постійно змінюється. Впродовж тривалого періоду класичний, традиційний підхід до управління складними економічними системами в галузі державного управління, фінансів, оподаткування тощо ґрунтувався на уявленні, згідно з яким результат зовнішнього керованого впливу був однорідним і лінійним, адже зумовлювався засадами командно-адміністративної системи, яка передбачала його відповідно до схеми впливу.
Як засвідчує практика, багато зусиль є марними, а інколи й завдають шкоди, якщо вони протистоять власним тенденціям функціонування складно-організованих економічних систем і формацій. Це одна з вагомих причин краху директивної економіки в усіх її сферах, що зумовило необхідність усвідомлення внутрішніх законів розвитку, потреб і передумов організації. Розуміння цього веде до радикальної трансформації класичних уявлень про природу податкової системи.
Жваве обговорення концепцій податкової системи, побудованих виходячи з принципу розвитку продуктивних сил, відбувалося на початку XX століття. Вітчизняні економісти, аналізуючи ці концепції, визначають, що “…згідно з концепцією проф. Андрее основу податкової системи повинні складати два податки: на нормальний (середній) дохід від капіталу й податок на використання капіталу, диференційований залежно від мети його використання. Щодо першого податку, то оподаткування середніх доходів має здійснюватися на пропорційних засадах, хоча для великих підприємств – за більш високими ставками порівняно з дрібними підприємствами. Така система оподаткування повинна стимулювати тих підприємців, які зможуть отримати на свій капітал більш високий прибуток. Податок на спадщину повинен стягуватися в тому випадку, коли заподіяна ним шкода (послаблення стимулів до заощаджень) буде меншою, ніж користь від запровадження (заохочення до енергійної праці). Податкова система має спонукати до перетворення непродуктивного капіталу в продуктивний, а також забезпечення пропорційності в його розподілі між галузями виробництва” [1].
Відповідно до другої концепції – в інтересах розвитку продуктивних сил основний тягар оподаткування повинен лягати не на нормальну оплату праці підприємницької діяльності й капіталу, а на той надлишок прибутку, який є наслідок або монополії, або сприятливої кон’юнктури й відчуження якого не може нашкодити нормальному розвитку підприємства. Оподаткування підприємств і вкладеного в них капіталу самих підприємців є менш бажаним, ніж оподаткування позичкового капіталу, власники якого особисто не беруть участі у виробництві. Заощадження являють собою, особливо в багатих країнах, більш сприятливий об’єкт для оподаткування, ніж промисли та особиста праця. Абсолютно безпечним для розвитку виробництва можна вважати навіть дуже високе оподаткування кон’юнктурного приросту вартості майна [3].
Третя концепція виходить з необхідності запровадження такої податкової системи, яка б сприяла обмеженню непродуктивного споживання й зростанню продуктивного використання доходу, тобто підсиленого оподаткування предметів непродуктивного, надлишкового й шкідливого споживання.
Інтерес до розглянутих концепцій з позицій сьогодення обумовлений перш за все актуальністю принципу побудови податкових систем відповідно до потреб розвитку продуктивних сил. Однак навряд чи одну з цих концепцій в цілому можна сприймати як модель, гідну для наслідування. Жодна з них не позбавлена суперечностей, хоча найбільш цікавою можна визнати, на наш погляд, останню концепцію [3].
До позитивних аспектів розглянутих концепцій, що не втрачають актуальності й у наш час, можна віднести спробу побудувати модель податкової системи, яка б забезпечувала реалізацію регулюючої податкової політики, сприятливої для розвитку продуктивних сил; ідею диференційованого підходу до оподаткування прибутку залежно від того, використовується він на споживання чи нові капіталовкладення; ідею обмеження за допомогою оподаткування непродуктивного споживання й стимулювання продуктивного використання доходу.
Як стверджував Дж. Стігліц, якби суспільство, формуючи свою податкову систему, керувалося лише принципом ефективності, то воно мало б запровадити податки з найбільш широкою базою оподаткування і єдиною ставкою, тобто єдиний пропорційний прибутковий податок. Проте якщо вже держава використовує ці податки, то їх ставки відповідно до критерію ефективності мають визначатися за правилом оберненої еластичності [6].
Однак вибір оптимальної податкової структури відповідно до теорії оподаткування в умовах економіки добробуту має здійснюватись з урахуванням не лише принципу ефективності, а й принципу рівності. Останній вимагає запровадження прогресивного прибуткового оподаткування. Ступінь же його прогресивності залежить від прийнятного для даного суспільства співвідношення ефективності та рівності.
Таким чином, оптимальне прибуткове оподаткування вимагає співставлення отриманої й втраченої вигоди відповідно до обох критеріїв. “Оптимальною структурою податків є та, яка максимізує суспільний добробут, у якій вибір між справедливістю й ефективністю найкраще відображає ставлення суспільства до цих конкуруючих цілей. Різні суспільства мають обирати різні податкові системи, залежно від погляду відносно нерівності”, – зазначає Дж. Стігліц [6]. Отже, особливості концепції Дж. Стігліця такі:
1) оптимальна модель податкової системи не може бути одноваріантною, вона відкриває більш широкі можливості для поєднання різних форм оподаткування залежно від прийнятного для кожної країни співвідношення рівності та ефективності;
2) оптимальна податкова система має будуватися на засадах максимізації добробуту суспільства, досягнення балансу між збитками й нерівністю та розширенням податкової бази;
3) оптимальна податкова структура є теоретична конструкція, яка має бути орієнтиром реформування реальних систем оподаткування.
Проблему оптимізації оподаткування, що виникла на першому етапі становлення сучасних податкових систем, можна розглядати, на наш погляд, як перші спроби її вирішення.
Ряд учених розглядав взаємозв’язки між окремими елементами фінансової системи й формою держави. Характеризуючи вплив політичних умов на фінансову структуру, слід зазначити, що вони чинять вплив на застосування тих чи інших форм отримання коштів. Але громадяни охочіше й більш по совісті будуть декларувати свої доходи в країні, у якій вони самі чинять вплив на цілі використання коштів [5].
Крім того, слід відмітити, що політичні структури – партії, парламент – теж мають вплив на ефективність податкової законотворчості. Фінансові інститути є результат боротьби різних політичних груп, перш за все – партій, кожна з яких виходить на політичну арену зі своєю програмою, у якій зафіксовані ті чи інші вимоги щодо розподілу податкового навантаження [5].
Інколи інтереси різних політичних груп збігаються, і тоді вони можуть об’єднувати свої зусилля заради задоволення цього інтересу. У той же час нові економічні відносини інколи породжують такі інтереси, які ведуть до роз’єднання цілих політичних груп. Питома вага тієї чи іншої політичної групи в парламенті не завжди відповідає її політичному впливу в суспільстві, що є наслідок певної організації виборчого права. Унаслідок цього останнє чинить значний вплив на фінансове господарство.
Зміна пріоритетів у дослідженні проблем еволюції оподаткування обумовлена зміною рівня розвитку продуктивних сил, коли відбувається формування нових податкових систем, скасовуються одні й вводяться інші податки тощо. У зв’язку з цим постають питання можливості запровадження тих чи інших податків в одних і неможливості запровадження в інших країнах, отже, наявності реальних економічних умов для відповідного оподаткування.
Відповідно до цього виокремимо соціально-економічні, та морально-етичні засади побудови податкової системи. Соціально-економічні засади функціонування податкової системи базуються не лише на принципах, закріплених Законом України “Про систему оподаткування”, а й інших, зокрема:
Принцип соціально-економічних орієнтацій. За важливістю відповідає цілям економічної ефективності, де окремі інституції та правила економічного порядку виникають і існують не ізольовано від норм, які є прийнятими в суспільстві.
Принцип індивідуальності. З точки зору розуміння людини та її особистої гідності з метою створення для неї всіх умов суспільного життя, економічні правила мають забезпечувати свободу і право на самовизначення, самовідповідальність та індивідуальний розвиток.
Принцип солідарності. Окрема людина як соціальна істота перебуває в постійному взаємозв’язку та взаємозалежності від держави, яка також є взаємопов’язаною взаємною відповідальністю перед своїми громадянами з метою усунення соціальної несправедливості та вирішення конфліктів.
Принцип правової держави та приватної автономії. У правовій державі, яка має гарантувати свободу та забезпечувати справедливий порядок, приватні економічні суб’єкти надійно захищені від втручань держави в реалізацію своїх повноважень шляхом надання для них права конституційної сили (основних прав). За допомогою положень публічного права відбувається відмежування приватної сфери від державних впливів.
Принцип соціального порядку і соціального партнерства ґрунтується на параметрах дієвості соціального устрою, законодавчих та інституціональних межових умовах з метою спрямування на соціальні цілі діяльності приватних і державних чинників. Крім цього, необхідно враховувати обмеженість соціальної компенсації в суспільстві та потребу пошуку процедур, які в процесі розбіжності інтересів дають змогу регулювати узгодження конфліктів.
Принцип соціальної та фіскальної сумісності акцентує увагу на необхідності прийняття та зважання відповідними державними органами економічних рішень та їх впливу на економічну, політичну сфери суспільства.
Важливою передумовою реалізації соціально-економічних засад податкової системи є дотримання соціально-економічних, культурних прав особистості, що можна досягнути лише тоді, якщо будуть створені такі умови, за яких кожен матиме гарантовані економічні, соціальні та культурні права, що базуються на принципах демократії. До них належать такі: право володіти, користуватися, розпоряджатися власністю індивідуально і колективно; право займатися незабороненою законом діяльністю в умовах вільної конкуренції; одержувати однакову винагороду за однакову працю; право на безпеку та соціальні гарантії з боку держави. Реалізація вказаних засад є прямо залежною від економічних можливостей держави та її політики, де уникнення “несправедливості”, спричиненої ринком, вирівнювання соціальної нерівності, запровадження соціальних програм здійснюються шляхом участі держави в ринкових правовідносинах з метою забезпечення соціальної справедливості.
Так, у соціально-орієнтованій державі кожен громадянин має юридично закріплене право на гарантований мінімум добробуту, забезпечення якого є обов’язком держави. Проте значні соціальні витрати передбачають великі податки, що обмежують підприємницьку діяльність, і оскільки держава несе повну відповідальність за своїх громадян, то переважно і приймає рішення за останніх, що не сприяє громадській свободі, тому здебільшого суспільні блага, надані нею, цінуються більше, ніж демократичні права [3].
Соціально справедливе функціонування податкового менеджменту, що регулює процеси справляння податків з фізичних осіб, потребує від держави врахування реальних економічних можливостей платників податків. Дотримання принципу соціальної справедливості на етапі трансформаційного розвитку є одним із критеріїв прогресивності суспільного ладу, а також забезпечення економічного зростання і соціальної стабільності держави.
Отже, аналіз еволюційного становлення податкових систем у ретроспективі дозволяє усвідомити об’єктивну логіку розвитку й реформування оподаткування, що допомагає мінімізувати помилки під час становлення податкових систем у постсоціалістичних країнах, у тому числі в Україні, на сучасному етапі з’ясувати, наскільки ті чи інші податкові форми є необхідні, обумовлені тенденціями розвитку економічних, політичних і соціальних явищ. Податки, які відповідають розвитку інших елементів соціально-економічної системи, здатні сприяти подальшому економічному зростанню.
Таким чином, слід зробити висновок, що процес оподаткування доходів фізичних осіб в Україні необхідно удосконалити, а саме, надати право використання податкового кредиту платникам податку не за підсумками звітного періоду, тобто року, а помісячно на основі витрат, підтверджених платником документально. Це дасть змогу значно зменшити затрати часу та зусиль платників податків, сприятиме оптимізації системи прибуткового оподаткування громадян.
Література:
1. Каламбет С.В. Податковий потенціал: теорія, практика, управління: Наукова монографія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2001. – 304с.
2. Крисоватий А.І. Оподаткування і ринок: умови та можливості поєднання. Тернопіль, 2000. – С.71.
3. Мельник П.В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці. – Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2001. – 362с.
4. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999. – 592с.
5. Павловський М.А. Макроекономіка перехідного періоду: український контекст. – К.: Техніка, 1999. – 336с.
6. Стиглиц Дж. Ю. Экономика государственного сектора: Пер. с англ. – М.: Изд-во МГУ: Инфра–М, 1997. – 720с..


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>