к.е.н., Хільська І.І., Ахевич В.І., Варварук В.М. ВПЛИВ ПРОЦЕСУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ КРАЇН СВІТУ, ЗОКРЕМА УКРАЇНИ
к.е.н., Хільська І.І., Ахевич В.І., Варварук В.М.
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
ВПЛИВ ПРОЦЕСУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ КРАЇН СВІТУ, ЗОКРЕМА УКРАЇНИ
Глобалізація економічної діяльності є однією з головних тенденцій у розвитку сучасного світу, яка істотно впливає не лише на економічне життя, але й має політичні (внутрішні та міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивілізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції в міжнародну економіку. Тому є важливим питанням участі України на світовій арені в числі країн які самостійно обирають свій курс стосовно глобалізацій них процесів, а не країни якій вказують його та диктують свої вимоги.
Дослідженню проблеми зовнішньоекономічних відносин України на світовій арені в умовах глобалізації присвятили свої праці українські вчені-економісти В. Геєць, О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко, М. О. Гончаренко та інші. Але окремі питання ще недостатньо вивчені та вимагають поглибленого дослідження.
Метою роботи є обґрунтування основних положень економічної політики держави стосовно зовнішньоекономічних відносин, та впливу глобалізаційних процесів на національну економіку країни.[3]
Економічна політика повинна бути спрямованою на створення в країні сприятливого підприємницького та інвестиційного клімату, проведення відповідної макроекономічної політики, що стимулювала б економічне зростання. Цьому сприятимуть і заходи, спрямовані на забезпечення рівних умов для конкуренції, захисту прав власності, зняття надлишкових адміністративних бар"єрів для підприємницької й інвестиційної діяльності, підвищення фінансової прозорості підприємств і організацій.
Ключовим напрямом економічної політики має стати створення фінансової інфраструктури, що ефективно виконувала б функцію трансформації заощаджень в інвестиції. Податкова і митна служби повинні бути орієнтовані на створення ефективного співвідношення між стимулюючою і фіскальною роллю податків за рахунок зниження і вирівнювання податкового тягаря, спрощення податкової системи, зниження і максимальної уніфікації мит, зміцнення податкового і митного адміністрування.
Глобалізація - об'єктивне явище, незалежне від волі окремої людини. Процеси глобалізації наростають і розповсюджуються все з більшою швидкістю. В світовому масштабі глобалізація означає більше, ніж потоки грошей, технологій, товарів та послуг. Це - зростаюча взаємозалежність населення Землі, це процес, який об'єднує не тільки економіку, але й культуру, інформаційну сферу, технології та управління. В такому розумінні глобалізація призводить до нового цікавого явища, яке можна визначити як віртуальне звуження світової цивілізації. Тобто люди, які знаходяться в різних кутках планети, за рахунок комп'ютерних сіток, способів зв'язку, швидкісного транспорту не відчувають територіального розмежування, а споживаючи одні й ті ж продукти і товари, користуючись одними й тими ж технологіями та послугами, набувають схожі звички і елементи культури.
Розрізняють інтернаціоналізацію і глобалізацію. Інтернаціоналізація - розширення контактів між країнами. В діловій сфері - потоки товарів і капіталу із однієї країни в іншу. Глобалізація передбачає такий погляд на світ, немовби він взагалі без країн і кордонів. Товари, капітал і люди повинні вільно рухатися. Для сучасних компаній кордони між країнами не мають колишнього значення, а людей все менше і менше хвилює їх громадянство. Глобалізація як тенденція виникла із сучасних потреб світу.[2]
Глобалізація, на мій погляд, це загальнопланетарний процес інтернаціоналізації національних та регіональних систем у суперечливій та конфліктній формі транснаціоналізації, тобто взаємопроникнення, взаємопереплетіння та діалектичного заперечення розвинутими країнами слаборозвинутих внаслідок різноспрямованості впливу глобалізації. Глобалізація в умовах відкритості національних економічних систем сприяє посиленню могутності найрозвиненіших країн світу, передусім транснаціональних корпорацій, з одного боку, та відносному послабленні економічного потенціалу слаборозвинутих країн, поступовій втраті економічного суверенітету цих країн, з іншого боку.
Глобалізація, як і її основа - інтернаціоналізація, відбувається на двох рівнях. Перший рівень - це рівень стихійно-ринкового протікання глобальних процесів, в основі яких лежать постійні пошуки виробниками способів мінімізації витрат через використання механізму порівняльних переваг і створення нових комбінацій міжнародної спеціалізації. Іншими словами, це рівень ринкових механізмів, що стали глобальними. Другий рівень - це рівень міждержавних форм, що компенсують втрату або обмеженість можливостей з боку держави регулювати стихійно-ринкові прояви глобалізації.
Процес глобалізації розгортається в певних, властивих саме йому формах: у збільшенні обсягів та диверсифікації структури міжнародної торгівлі; в міжнародних прямих і портфельних інвестиціях; у міжнародній міграції робочої сили; у зростаючому використанні знань, технологій, менеджменту, маркетингу, що продукуються в більш розвинутих країнах, а використовуються в економічних системах, які поступово інтегруються у світогосподарські процеси.[1]
Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є "вибухове" зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб´єктами світогосподарських зв´язків. Головними суб´єктами міжнародного фінансового ринку виступають транснаціональні корпорації, банки, пенсійні та спільні фонди, страхові компанії і трасти.
Ще однією формою глобалізації є становлення і розвиток багатонаціонального підприємництва на основі значного розширення та диверсифікації діяльності мультинаціональних і транснаціональних корпорацій. Вони, зокрема, контролюють половину світової торгівлі готовими виробами, велику частину торгівлі послугами, а їхній загальний обсяг продажу значно перевищує загальносвітовий експорт. Головними мотивами такої бурхливої діяльності міжнародних корпорацій є значне розширення ринку шляхом розвитку горизонтальної та вертикальної інтеграції, суттєве зниження витрат виробництва за рахунок зростання його масштабів і залучення дешевої сировини та робочої сили, контроль за технологічними трансферами.
На сьогодні в Україні існує досить потужній потенціал для здобуття визнання, та досягнення конкурентоспроможності в світі. Але реально використати усю потужність даного потенціалу є просто нездійсненним кроком, який може вивести країну на передові позиції світової економіки. До внутрішніх причин політичної та економічної нестабільності додаються ще й зовнішні. Це намагання найрозвиненіших країн контролювати розвиток країн, що розвиваються, тим самим убезпечити себе від появи нового конкурента на світовому просторі.[4]
Для країн, які прагнуть долучитися до сучасної загальносвітової системи, сформульовані економічні вимоги, що базуються на рекомендаціях "Вашингтонського консенсусу" та умовах "золотого корсету": відкритість, дерегулювання та приватизація національних економік.
Загалом нині діють вісім нових головних суб'єктів, що мають вирішальний вплив на загальносвітові економічні процеси: міжнародні організації (МВФ, світовий банк, ЮНКТАД, ФАО, СОТ); країни Великої Вісімки; регіональні організації, яких налічується біля 60; багатонаціональні корпорації (майже 50); інституційні інвестори (інвестиційні та пенсійні фонди, страхові компанії); неурядові організації; великі міста; видатні особи (відомі науковці, нобелівські лауреати, видатні підприємці і громадські діячі).
Процес глобалізації ще гостріше ставить питання щодо обґрунтування соціально-економічного розвитку країни та економічної моделі цього розвитку. На сучасному етапі в Україні все більше розуміють необхідність відповідності форм і методів реалізації національних інтересів умовам глобалізації для того, щоб поєднувати вимоги світового ринку із забезпеченням соціального розвитку народу, розмежовувати та одночасно сполучати суспільні завдання з потребами корпорацій, інтереси національного та міжнародного капіталу.[2]
Особливого значення як зовнішня, так і внутрішня економічна політика набувають у контексті стратегічних завдань європейської інтеграції України. Країна, яка заявляє про своє бажання стати складовою європейського простору, мусить насамперед довести свою спроможність дотримуватися його норм і стандартів, не лише не внести дисбаланс в динаміку євроекономіки, але й стати чинником підтримання соціально-економічної стабільності в регіоні.
Найперше завдання України полягає в тому, щоб зменшити розрив між рівнями свого економічного розвитку та розвитку країн ЄС. Отже, Україна повинна продемонструвати власну спроможність самостійно забезпечити соціально-політичну та економічну стабільність в країні, високі темпи економічного зростання та ефективну структурну перебудову економіки. Зазначені вище завдання є критично важливими для України незалежно від проголошених геостратегічних пріоритетів - вони диктуються необхідністю виживання в умовах економічної глобалізації.
Література:
•1. Дідківський М.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: - Навчальний посібник / К.: Знання, 2009.- 462 c.
•2. Саломон К. Культурная экспансия и економическая глобализация // МЭМО. - 2010. - № 1.
•3. Сухоруков А. Антикризова політика розвинутих країн // Економіка України. - 2008. - № 8.
•4. Фомін С. Інтеграційні процеси та пошук зовнішньо-економічних пріоритетів України // Євроекономічний вимір інтеграції. Аналітичний щоквартальник. - 2009. - № 2.
e-mail: varvad88@mail.ru
