XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

к.е.н. Котько Н.М. ПРОБЛЕМИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЗАСАД СТАЛОСТІ СІЛЬСЬКОГО РОЗВИТКУ

к.е.н. Котько Н.М.

ПРОБЛЕМИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЗАСАД СТАЛОСТІ СІЛЬСЬКОГО РОЗВИТКУ

Інститут землеробства і тваринництва західного регіону УААН

Поглиблення процесів інтеграції України в світову господарську систему дедалі вимогливіше спонукатиме до ведення господарської діяльності в агросфері на засадах сталого розвитку, що передбачає досягнення стійкості й стабільності агроекосистем, оптимальне використання біоекологічного потенціалу територій, забезпечення охорони ґрунтового покриву і довкілля [1].

Теоретико-методологічні і прикладні основи проблематики сталого  розвитку розглядаються в працях І.К. Бистрякова, О.О. Веклич, В.М. Гейця, Б.М. Данилишина, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, А.С. Лисецького, Л.Г. Мельника, В.С. Міщенка, В.В. Микитенко, Т.В. Пепи, В.М. Трегобчука, М.А. Хвесика та інших. Основна увага дослідників приділяється переважно загальносвітовим  світоглядним   аспектам сталого розвитку, питанням збалансованості природокористування, забезпечення необхідних передумов конкурентоспроможності держави і регіонів. Разом із тим, як слушно зауважують Ю.М. Губені і М. Сватош, "... в  Україні  рівень  та  глибина  розуміння  сучасних тенденцій  у  стійкому  розвитку  сільського  господарства ... є недостатнім. Основна  увага  концентрується  навколо  економічних, а ще  чіткіше -  виробничих  проблем,  тоді  як ...  концептуальні  питання  побудови  нової  моделі  видаються  більш віддаленими  і  не  такими  важливими ...".  Не викликає жодних застережень і точка зору даних авторів стосовно того, що "... сучасна стратегія  розвитку  сільського  господарства України повинна отримати нове концептуальне оформлення, а в  її снові має лежати нова парадигма. Ця парадигма має поєднувати агробізнесовий  та  екосередовищний  підхід,  і  бути  націленою  на стійкий довготривалий розвиток ..." [2].

Кризові явища надзвичайно істотно ослабили дієздатність функціонування успадкованої з часів адміністративної системи моделі сільського розвитку, економічними підвалинами і джерелами якої служило сільське господарство. Його галузі опинились у  своєрідних "лещатах" соціально-економічних умов. Так, слабке фінансово-економічне підґрунтя обумовлює надзвичайно обмежені можливості фінансово кредитного забезпечення, а отже - й критично-низький матеріально-технічний рівень галузей. "Зверху", тобто (чи) з позицій руху сільськогосподарської продукції в маркетинговому ланцюгу, на сільськогосподарських товаровиробників здійснюється тиск з боку монопольних структур І і ІІІ сфер АПК, та відповідно - диспаритету цін.

Забезпечення ефективного сільського розвитку унеможливлюють і соціально-економічні умови. Безробіття і бідність населення спричинили падіння до загрозливої межі платоспроможного попиту населення. Занепад соціальної сфери до критичного рівня погіршив кількісні і якісні параметри розвитку  людського капіталу.

Уже тепер достатньо відчутний і дедалі посилюватиметься тиск на розвиток аграрної сфери у контексті світогосподарських інтеграційних процесів. Їх вплив зумовить зміну умов і обсягів державної підтримки та вимог до стандартів виробництва. Зважаючи ж на полярно неспівмірні рівні ефективності сільськогосподарського виробництва та масштаби державного протекціонізму в Україні та розвинутих країнах, експансію на вітчизняний ринок агропродовольчої продукції, навіть в "легітимних" рамках міжнародних угод, можна, з позиції місцевих сільськогосподарських товаровиробників, віднести до нерівноправної чи недосконалої конкуренції. Ці аспекти залишатимуться істотними також і за умови, що усунуться існуючі в даний час контрабандні схеми надходження сільськогосподарської продукції на вітчизняний ринок.

Перспективи запровадження засад сталого сільського розвитку в їх класичному розумінні наразі видаються доволі невизначеними. Адже держава змушена вирішувати і врегульовувати широкий спектр назрілих гострих структурних і соціально-економічних проблем, у зв'язку з чим вектор сталого розвитку у її політиці обумовлений, передусім, взятими на себе Україною міжнародними зобов'язаннями [3], а тому має більшою мірою іміджевий та декларативний характер.

Впливовий ж крупний національний агропромисловий бізнес зацікавлений у максимізації прибутку із сільськогосподарських угідь в умовах сприятливої поточної світової кон'юнктури на окремі види рослинницької продукції і мало переймається можливими наслідками деградації ґрунтів та соціально-економічного занепаду сільських територій. Ілюзорними, на наш погляд, можна вважати і перспективи щодо зарубіжної підтримки сталого розвитку, оскільки, окрім усвідомлення світовим співтовариством глобальних ризиків і загроз унаслідок нехтування вимогами екологічної безпеки, залишаються в силі потужні групи корпоративних інтересів, представники яких зацікавлені не тільки в розширенні ринків збуту своєї продукції, але й - у наявності сировинних придатків, перенесенні шкідливих виробництв та вирощуванні екологічно обтяжливих культур на території менш розвинутих держав, розташуванні на їх теренах, часто під прикриттям інвестиційно-привабливих проектів, звалищ токсичних і небезпечних відходів.

Все ж, усвідомлення необхідності забезпечення сталого розвитку, як ефективної конкурентоздатної стратегії захисту національних інтересів, починає утверджуватись у логіці і засадах вітчизняної державної політики. Певним обнадійливим свідченням позитивних зрушень у даному напрямку є, зокрема, визначення одним із завдань Державної цільової  програми
розвитку українського села на період до 2015 року "... створення екологічно безпечних умов для життєдіяльності населення, збереження навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, особливо земель сільськогосподарського призначення..." та включення до програмних положень пункту, яким передбачено розробку проекту Національного кодексу сталого агрогосподарювання, забезпечення впровадження базових агроекологічних вимог і стандартів та контролю за їх дотриманням як умови надання товаровиробникам бюджетної підтримки [4].

Окреслена постановка проблеми ефективно втілюватиметься в практичній площині лише за умови закладення в основи філософії і принципів ведення господарської діяльності логіки солідарної відповідальності держави, підприємницьких структур та територіальних сільських громад за збереження і відновлення ушкоджених агроеекосистем.

Література:

•1.     Трегобчук В. Концепція сталого розвитку для України / В. Трегобчук Вісник НАН України. - 2002. - N 2 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/Portal/all/herald/2002-02/7.htm

•2.     Губені Ю. М., Сватош М. Розвиток концепції стійкого розвитку під впливом глобальних процесів /  Ю. М. Губені // Економічні науки. Серія «Економічна теорія та економічна історія». Зб. наук. праць. Луцький національний технічний університет. Вип. 5 (20). - Ч.1. - Луцьк, 2008. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/En/ETEI/2008_5_1/zbirnuk_ETEI_08_1_160.pdf

•3.     Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат (ратифіковано Законом  N 1672-IV (1672-15) від 07.04.2004 р.); Європейська ландшафтна конвенція (ратифіковано Законом N 2831-IV (2831-15 ) від 07.09.2005 р.); Стратегія  виконання Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат (Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 січня 2007 р. N 11-р).

•4.     Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року : Постанова Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. N 1158 // Офіційний вісник України. -  2007. - № 73. - С. 7.

e-mail: kotko_natalia@ukr.net


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>