XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

к.е.н., Кваснікова Г.С. ЗАРОБІТНА ПЛАТА В УМОВАХ КРИЗИ

к.е.н., Кваснікова Г.С.

Херсонський економічно-правовий інститут

ЗАРОБІТНА ПЛАТА В УМОВАХ КРИЗИ

Питання відтворення населення є одним з найважливіших для країн з соціальним спрямуванням економіки. На відтворення населення впливає стан економічного забезпечення - отримання доходу, і конкретно, заробітної плати, тому що, кількість найманих працівників у суспільстві складає найбільшу частку зайнятого населення. В умовах кризи це питання постає найбільш актуальним, бо саме ця частина населення більше відчуває на собі  її негативний тиск: збільшується чисельність безробітних, зменшуються розміри заробітної плати, погіршуються умови життя та праці, скорочуються різноманітні соціальні трансферти тощо. 

Загальновідомо,  що в Україні рівень оплати праці орієнтується на мінімальну заробітну плату (МЗП), і її рівень у порівнянні з розвинутими країнами заходу вважається одним з найнижчих. Так, у Люксембурзі та в Ірландіє він становить  1642 та 1462 євро відповідно (найвищий в Європі), в Бельгії -1387, у Нідерландах - 1382, у Франції - 1321, у Великобританії - 1010 євро,а в Україні - 52 євро. У колишніх соціалістичних країнах після приєднання до Євросоюзу рівень виплат у таких країнах, як Польща і Словаччина, швидко зростає, проте абсолютна величина мінімальної зарплати залишається все ж таки надзвичайно низькою. Так, у 2009 році у Словаччині обсяг мінімальної заробітної плати збільшився на 9,2%,  але при цьому словацький робітник заробляє мінімум 296 євро в місяць. Найнижчий рівень гарантованої  мінімальної зарплати у Румунії (153 євро) та Болгарії (123 євро) [1].  

Стан оплати праці  найманих працівників в Україні є незадовільним, хоча і спостерігається деяке підвищення заробітної плати, на що існують об`єктивні та суб`єктивні причини.

Середньомісячна номінальна заробітна плата штатних працівників  в Україні за видами економічної діяльності за березень 2010 року становила 2109 грн., що на 7,9%  більше, ніж у лютому 2010 р. і на 18,3% більше ніж у відповідний період попереднього року. Індекс реальної заробітної плати за січень-березень 2010 року порівняно з відповідним періодом 2009 року становив 105,7% .

Показник співвідношення заробітної плати за березень 2010 р. до законодавчо встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2,4 (за березень 2009 р. - 2,72) [2]

Зростання номінальної заробітної плати в березні поточного року порівняно з лютим спостерігалося в усіх видах економічної діяльності, темпи якого були в межах від 2,6% (в освіті) до 31.3% ( пошта і зв`язок).

Продовжується спостерігатися значна диспропорція заробітної плати за видами економічної діяльності. До видів економічної діяльності з найвищим рівнем оплати праці належать авіаційний транспорт та фінансова діяльність, а в промисловості - видобування паливно-енергетичних корисних копалин та виробництво коксу,  продуктів нафтопереробки, де заробітна плата працівників перевищила середній рівень в економіці народного господарства в 1,7 -2,8 рази. Найнижчий рівень заробітної плати спостерігався в рибальстві та рибництві - 51,2%, сільському господарстві - 58,1%, в діяльності готелів і ресторанів - 66 %, охороні здоров`я та надання соціальної допомоги 69,1%   від середнього  рівня в економіці.

Середній розмір оплати праці в усіх регіонах за вересень був  у 2 -4 рази вищим за прожитковий мінімум для працездатної особи,  однак при цьому лише в п`яти  з них  заробітна плата  перевищила середню (на 0,2 -59,7%)  в Україні:      в м. Києві - 3368 грн., Донецькій області -  2364, Дніпропетровській - 2226 грн., Київській - 2138, Луганській - 2114 грн. Найнижчий рівень заробітної плати (на 24.4 - 28,6% менш ніж середній рівень в економіці) спостерігався в Тернопільській області - 1505 грн., Волинській -1532 грн.,  Чернігівській -1579 грн., Херсонській -1583 грн. і Вінницькій області -1594 грн.

 За даними державного статистичного спостереження з праці, загальна сума невиплаченої заробітної плати на 1 квітня поточного року становила  1,71 млрд. грн.

Основна частка заборгованості із заробітної плати на початок квітня  припадала на підприємства промисловості (54%) та будівництва (15,1%). При цьому з кожних 100 грн. невиплаченої заробітної плати - 17 грн. заборгували своїм працівникам підприємства Донецької області, 10 грн. -  Луганської, та по 8 грн. - м. Києва і Харківської області.  

Особливе занепокоєння викликає той факт, що збільшення загальної суми заборгованості зумовлено здебільшого зростанням боргів із виплати заробітної плати працівникам економічно активних підприємств. Сума  боргу працівникам  економічно-активних підприємств на 1 квітня 2010 року становила 4,8% фонду оплати праці, нарахованого за березень поточного року.

У структурі  загальної суми заборгованості найбільша її частина  - 1124,5 млн. грн.,  або 65,7%. припадає на економічно-активні підприємства, 508,6 млн. грн., або 29.7% - на підприємства, щодо яких відбувається  процедура відновлення платоспроможності боржника або визнання його  банкрутом, решта - 78,2 млн. грн., або  4,6%  на економічно неактивні, тобто ті, які призупинили свою  виробничо0-господарську діяльність у 2004 - 2009 рр.

Чисельність працівників економічно активних підприємств, яким своєчасно не виплачено заробітної плати, на 1 квітня 2010 року становила 444,6 тис. осіб, або 4,1% загальної  чисельності штатних працівників. Кожному із зазначених працівників не виплачено в середньому 2529 грн., що на 19,9 % більше, ніж середній  розмір заробітної плати  за березень 2010 року [3].

 В Україні в останні роки відбувається невпинне підвищення розміру і частки соціальних трансфертів у бюджетних видатках та у ВВП. Це обумовлено низкою причин: віковою структурою населення, яка характеризується значною чисельністю осіб пенсійного віку та інтенсивністю процесу старіння, а також загальним низьким рівнем життя широких верств населення. Це спричинює потребу постійно підвищувати соціальні виплати, враховуючи специфіку психології нашого суспільства, що характеризується власним оцінюванням рівня життя як низького та утриманськими настроями певних категорій населення.

Традиційно система соціального захисту будь-якої країни орієнтована на підтримку вразливих груп населення,  і таким чином, здійснюється  подолання загальної нерівності в суспільстві. В Україні система соціального захисту навпаки - здебільшого сприяє посиленню нерівності, особливо це стосується пенсій і соціальних пільг, від яких істотно залежить диференціація населення за доходами. Так, якщо внесок в загальну нерівність від пенсій становить меншу питому вагу порівняно з їхньою вагою в структурі доходів. Однак, по соціальним пільгам ситуація набагато серйозніша - їхній внесок у нерівність перевищує їхню роль у формуванні доходів населення (1,4 проти 1,2%). Отже, можна припустити, що найбільшу вигоду від користування пільгами мають забезпечені верстви населення [4].

Таким чином,  існуючий ринок праці в Україні характеризується низькими показниками, які  пояснюються дією внутрішніх та зовнішніх чинників. За результатами дослідження деяких соціологів, чимала частка працездатного населення відмовляється виходити на ринок праці не тому, що не може знайти роботу, а тому що вони просто не бажають працювати. Їхня економічна не активність відбиває соціальну апатію та утриманські настрої суспільства і, особливо,  серед важливого для ринку праці прошарку населення у віці від 25 до 49 років.

Динаміка витрат на робочу силу фактично повторює динаміку заробітної плати в галузях (за видами діяльності).  Різниця в оплаті праці, відповідно, у витратах працедавця на робочу силу пов`язана не стільки з величиною підприємства, скільки з його належністю до галузі або виду економічної діяльності. Випереджальне зростання ціни робочої сили відбувається в приватному секторі економіки на відміну від державного; в окремих конкурентноздатних галузях за умови підвищення попиту на продукцію галузі; в деяких найбільш економічно розвинутих регіонах країни, а також у «тіньовій» економіці [5].

Рівень тіньової економіки щодо сплати заробітної плати в Україні є одним з найвищих в Європі. За даними Головного управління податкової міліції ДПА України станом на 12 квітня 2010 року було виявлено понад 1,1 тис. правопорушень, які полягають в ухиленні від сплати податків (обов`язкових платежів), порушенні трудового законодавства та невиплати заробітної плати. Найбільш поширеною схемою, яка використовується для мінімізації податкових зобов`язань під час виплати заробітної плати  працівникам, є виплата її за двома  відомостями: в одній працівники розписуються за заробітну плату в мінімальному розмірі, а за решту - в другій. Такі випадки були виявлені в Дніпропетровській, Херсонській, Чернігівській та інших областях. На 64  тис. підприємствах заробітна плата виплачувалася на рівні, нижчому від мінімальної, а керівники більш як 100 тис. підприємств  одержували заробітну плату, нижчу від установленого мінімального розміру або на його рівні. При цьому  керівники деяких таких підприємств використовували у власних цілях кошти підприємств на мільйони гривень [6].

Отже, можна зробити висновок, що політика формування вартості найманої робочої сили в умовах кризи повинна залежати від ефективної політики регулювання ринку праці, а це в першу чергу залежить від умов оплати праці. Як свідчить зарубіжний досвід, що в кризових умовах економіки необхідно використовувати якісну, тобто високооплачувану робочу силу, яка може створювати конкурентноздатну продукцію. Однак українські працедавці знову наступають на старі граблі - виживають за рахунок скорочення штатів,  та зниження рівня оплати праці своїх працівників. «Розквітає» практика оплати праці у конвертах, а звідси державний бюджет та соціальні фонди, і особливо пенсійний, недораховують мільйони гривнів.

Одним із напрямів антикризової політики можна знов таки запропонувати перевірений закордонний досвід - підвищення податкового тиску на високооплачувані прошарки населення, і  навпаки, для мало оплачуваних - знизити оподаткування, застосовуючи диференційовану шкалу оподаткування, а не використовувати єдину ставку для усіх видів та розмірів доходів. Запровадити для малого та середнього бізнесу пільгове оподаткування, що стимулює підприємницьку діяльність,  а це, в кінцевому рахунку, посилить купівельну спроможність населення і знизить рівень безробіття. Однак, при цьому необхідно обмежити шляхи тіньової економіки, не допускаючи правопорушень підприємців - працедавців, щодо оплати праці найманих працівників.

Тобто, вирішення цих проблем повинно бути вирішене комплексно, у поєднанні з державною політикою, через адміністративний  та громадський вплив, а також через індивідуальну самооцінку кожного громадянина,  який буде впевнений у завтрашньому  дні.  

Література:

•1.    Г. Куликов. Скільки коштує робоча сила.  // Праця і зарплата № 28 від 29 липня 2009 р.

•2.   В.Латік, Н.Підлужна. Основні показники рівня життя населення. // Праця і зарплата № 18 від 12 травня  2010 р.

•3.   Т.Бочкарьова. Заробітна плата в березні 2010 р.  // Праця і зарплата № 17 від 6 травня  2010 р.

4. Найбільші мінімальні зарплати по-європейськи. // Праця і зарплата № 35  від 23 вересня 2009 р.

•5.   Л. Черенько. Система соціального захисту та бідність. // Праця і зарплата №19 від 20 травня 2009 р.

•6.   Л.Остапенко. Проблеми детінізації заробітної плати. // Праця і зарплата № 15 від 21 квітня 2010 р.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>